Інтегрована програма контролю шкідливих організмів на черешні

Істотно знижує рентабельність виробництва плодів черешні комплекс шкідливих організмів. Найшкідливішими та найпоширенішими серед збудників хвороб є кокомікоз, клястероспоріоз, плодова гниль, серед фітофагів — вишнева муха, чорна вишнева попелиця.

За високого рівня вологості проходить епіфітотійний розвиток плямистостей, що спричинює втрату 80–90% листя, урожайність наступного року знижується наполовину. Від плодової гнилі врожай може загинути повністю. Вишнева муха в окремі роки здатна пошкодити близько 90% плодів. Вишнева попелиця за високої щільності популяції призводить до зміни забарвлення листя й передчасного його засихання, пригнічення росту пагонів, унаслідок чого втрати врожаю наступного року становлять понад 30%.

Неінфекційні хвороби
Окрім інфекційних хвороб, про які йшлося вище, значний вплив на розвиток дерев справляють неінфекційні хвороби. Вони зумовлені несприятливими абіотичними чинниками, а також порушенням загальноприйнятих рекомендацій із догляду за насадженнями.
У суворі зими за відчутного зниження температури повітря (нижче –25°С) у дерев пошкоджуються бруньки, пагони, камбій, деревина гілок і штамбів, а також коренева система. Під дією низьких температур вегетативні та генеративні утворення чорніють і відмирають. Значних ушкоджень деревам завдають сонячно-морозні опіки, які можливі впродовж зими — напровесні. Через різку зміну температури повітря в сонячні дні та морозні ночі нерівномірно прогріваються штамби й скелетні гілки. Кора при цьому розтріскується, відстає і відмирає. Підмерзання деревини та камбію спричинює закупорювання судин камеддю, яке унеможливлює рух поживних речовин і води. Пошкодження морозами деревини руйнує провідну систему, внаслідок чого розвивається дрібнолистість, хлороз, молочний блиск. За сильного підмерзання деревини рослини гинуть.
Для нормального росту й розвитку рослин важливо, щоб вони були забезпечені поживними речовинами органічного та мінерального живлення. Життєво важливими елементами є азот, фосфор, калій — макроелементи та хлор, бор, молібден, сірка, кальцій, магній, залізо, марганець, цинк і мідь — мікроелементи. Дефіцит біогенних елементів зумовлює погіршення фізіологічного стану рослин, що проявляється в пригніченні їхнього росту, осипанні плодів і листя, зменшенні приросту пагонів, зміні забарвлення листя.
Трапляється, дерева мають чахлий вигляд, погано ростуть. Такі симптоми можливі, якщо черешню вирощують на непридатних грунтах, або висадили у низинних місцях із близьким заляганням підгрунтових вод, чи на схилах, де більша ймовірність ушкодження рослин морозно-сонячними опіками.
Якщо неінфекційні хвороби зумовлюють антропічні чинники, то інфекційні спричинюють різні патогени: гриби, бактерії, нематоди, віруси, мікоплазми, квіткові паразити.

Інфекційні хвороби
Клястероспоріоз викликає недосконалий гриб Clasterosporium carpophilum Aderh. Крім черешні, патоген паразитує на персику, абрикосі, сливі, аличі та вишні. Найбільше хворобою уражуються листки й плоди. На листках утворюються численні невеликі червоно-фіолетові плями. Внутрішня уражена тканина стає світло-коричневою, відмирає і випадає. За інтенсивного розвитку хвороби плями зливаються й розростаються. Уражені клястероспоріозом плоди деформовані, однобокі через засихання ураженої тканини та прикріплення її до кісточки. Патоген розвивається лише в стадії конідії. Зимує у вигляді грибниці та конідій на уражених органах, під камеддю. Взимку — під час відлиг — за температури повітря 4...5°С та навесні збудник продукує нові спори, які разом із тими, що перезимували, є джерелом первинної інфекції. Під час дощу його краплі розбризкують конідії на здорові органи, породжуючи зараження. Оптимальні умови для розвитку хвороби створюють тепла та волога погода. Сильно уражене листя осипається. Шкідливість хвороби проявляється в депресивному рості рослин, зниженні врожайності, зимостійкості, погіршенні якості плодів.
Кокомікоз спричинює сумчастий гриб Coccomyces hiemalis Higg. Паразитує на вишні та черешні. Збудник хвороби зимує на опалому листі: навесні розвивається сумчаста стадія — первинне джерело інфекції. Вітрові повітряні маси розносять сумкоспори, й вони осідають на листках, заражаючи їх. Влітку розвиваються конідієспори — вторинна інфекція, — яка заражає молоді листки, плодоніжки, черешки та плоди. На сприйнятливих до хвороби сортах із верхнього боку листків утворюються численні червонувато-коричневі дрібні плями, спочатку розміщені окремо, а згодом вони зливаються, охоплюючи значну площу листків. Із нижнього боку листків за дощової погоди розвиваються конідієспори, які мають вигляд рожево-білих подушечок. Уражене листя жовтіє, скручується та опадає. У другій половині літа дерева сприйнятливих до кокомікозу сортів, внаслідок передчасного листопаду, стають голими. Розвитку хвороби сприяє помірно тепла та волога погода. Шкідливість хвороби проявляється, насамперед, у формуванні нетоварної продукції: в ягід немає типового для сорту забарвлення, вони недорозвинуті, водянисті, втрачають смакові якості, на них утворюються вдавлені коричневі плями. Втрата понад 90% листя на фоні грунтової та повітряної посухи за суворої зими призводить до загибелі черешневих насаджень.
Моніліальна плодова гниль. Збудник хвороби недосконалий гриб Monilia cinerea Bonord.,  він “спеціалізується” на всіх кісточкових, зерняткових і ягідних культурах. Крім M. cinerea,  плодову гниль викликає гриб M. fructigena. Хвороба розвивається в двох формах: навесні у вигляді моніліального опіку та влітку — у вигляді плодової гнилі. На черешні відсоток уражених моніліальним опіком суцвіть незначний, а плодів, уражених гниллю, особливо за надлишку вологи, буває до 100%. Збудник моніліозу зимує грибницею в муміфікованих плодах і тканинах уражених гілок. Після перезимівлі грибниця за вологої погоди формує конідії, які заражають квітки.
Плодова гниль проявляється влітку, під час достигання плодів. Спочатку на них утворюється бура пляма, яка з часом охоплює весь плід. На поверхні плодів розвивається спороношення у вигляді численних брудно-білих подушечок. Гнилі плоди опадають або висять на дереві. Крім вологої погоди, зараженню плодів гниллю сприяють плодопошкоджуючі шкідники: вишнева муха, садові довгоносики, а також птахи й град.
Шкідники
Вишнева муха (Rhagoletis cerasi L.) належить до родини строкатокрилих. Моновольтинний вид. Пошкоджує плоди черешні та вишні. Зимує в стадії лялечки, несправжні кокони розміщуються в грунті на різній глибині. На легких супіщаних грунтах вони залягають на глибині 4–5 см, на важких — 2–3 см. Виліт мух відбувається в травні, після цвітіння черешні. Тривале зниження температури та весняна грунтова посуха спричинюють повторну діапаузу лялечок. Вихід перших мух, залежно від зони, відбувається за різних значень суми ефективних температур грунту (вище 10°С). Так, у степовій зоні літ імаго починається за нагромадження СЕТ 190°, а у Лісостепу та на Поліссі — за 224...225°С. Після вильоту дорослі комахи потребують додаткового живлення, яке триває майже два тижні. За цей період вони активно споживають корм, збагачений вуглеводами: сік листків і плодів ранніх сортів черешні. Додаткове живлення потрібне для дозрівання статевих продуктів. Літ і яйцекладка вишневої мухи тривають до кінця липня. Шкідник пошкоджує черешню середніх і пізніх строків достигання. Ранні сорти муха не пошкоджує, бо вже дозрівають плоди, а початок яйцекладки припадає на період наливання середніх і пізніх сортів. Дорослі комахи активні за температури повітря вище 18°С, а за температури 15°С і нижче вони ховаються в кроні кормової рослини або на грунті. Самиці телескопічним яйцекладом відкладають яйця всередину плодів. За високої щільності популяції самиці в один плід відкладають по два яйця, що ми спостерігали у 2006 році. Личинки мухи після відродження живляться м’якоттю. Пошкоджені плоди темніють, загнивають і висять на дереві, можуть також осипатися на землю. Період розвитку личинок триває близько 20 днів. За цей час вони двічі линяють і, досягнувши третього віку, виходять із плодів та коконуються в землі.
Вишнева попелиця (Myzus cerasi F.) належить до підряду попелиць. Пошкоджує черешню й вишню. Внаслідок життєдіяльності забруднює їхнє листя й приріст липкими екскрементами та личинковими шкурками. За високої щільності популяції, якій сприяють помірно тепла та волога погода, як це було 2002 року, попелиця заселяла плоди. Пошкоджене листя зморщується, чорніє й всихає, пагони відстають у рості, викривляються. За період вегетації розвивається 10–14 поколінь. Зимує в стадії яєць, відкладених біля основи плодових бруньок. Вишнева попелиця — дводомний вид, основна кормова рослина — черешня, а вторинна — підмаренник. Личинки відроджуються з яєць у фенофазу розпускання плодових бруньок. У період масового цвітіння черешні в колоніях попелиці відроджуються самиці-засновниці, які дають початок новим колоніям. Попелиця заселяє лише молоде листя. За сприятливих погодних умов, по закінченні цвітіння, чисельність попелиці зростає, і щільність заселення нею листя обліковували за третім балом. У колоніях попелиці, починаючи з третього покоління, разом із безкрилими самицями розвиваються крилаті мігранти, які перелітають на вторинні рослини. На підмареннику розвивається кілька поколінь безкрилих особин. У третій декаді вересня — жовтні в популяції відроджуються крилаті самці та самиці, які реемігрують на рослину-господаря, де завершують життєвий цикл відкладенням зимуючих яєць.

Профілактичні
захисні заходи
Незважаючи на несприятливі погодні умови та невтішні для рослин наслідки перезимівлі, в період спокою — набубнявіння бруньок слід вжити комплексних заходів із догляду за плодовими та ягідними культурами. Виконання зазначених нижче робіт має профілактичну дію, яка проявляється у зменшенні чисельності шкідників та інфекційного запасу збудників хвороб у період вегетації і водночас спрямована на створення сприятливих умов для росту та розвитку рослин і несприятливих для шкідливих організмів. Враховуючи, що за умов теплої зими без втрат перезимували й шкідливі об’єкти, профілактичні заходи проти них є надзвичайно важливими.
Нині в різних країнах Європи з розвинутим садівництвом використовують системи інтегрованого захисту рослин, які передбачають не повне знищення всього живого, а науково обгрунтований контроль та управління їхнім розвитком. Щоб вирішити поставлене завдання, в інтегрованих системах застосовують комплекс організаційно-господарських, агротехнічних, механічних, селекційно-генетичних, біологічних, хімічних заходів тощо.
Негативний вплив антропічних і абіотичних чинників на плодові насадження передбачають ще на етапі проектування та вибору ділянки для закладання саду. Вибір ділянки для черешневого саду залежить від грунтово-кліматичних зон садівництва. Черешня менш зимостійка культура, ніж яблуня. Тому для висадження придатні ділянки на підвищених елементах рельєфу, де холодне повітря менше затримується. На рівнинних ділянках черешня розвивається гірше та частіше уражується морозами. Не придатні для вирощування черешні котловани, низини, лісові галявини з поганою аерацією повітря. У таких місцях взимку накопичується холодне повітря, відбуваються різкі коливання температури. Влітку дерева довго не висихають після дощу, що сприяє розвитку грибних хвороб. З огляду на високу продуктивність черешня потребує родючих грунтів. Залягання підгрунтових вод не може бути ближче 1,5–2 м. Залежно від зони, кращими грунтами є дерново-підзолисті, сірі лісові, чорноземи, перегнійно-карбонатні, темно- та сіро-каштанові. За реакцією грунтового розчину кращими є нейтральні або близькі до нього (рН — 6,5–7) грунти. За рН менше 5 дерева слабо ростуть і плодоносять, частіше підмерзають.
Для закладання промислових насаджень черешні не придатні землі після вирощування пасльонових культур. За вирощування саджанців кісточкових порід дотримуються сівозміни, не включаючи в неї пасльонові. Основною вимогою сучасного садівництва є застосування для садіння оздоровленого садивного матеріалу. Для отримання безвірусного матеріалу навесні та восени (до осипання листя) обстежують розсадники та маточно-живцеві сади на виявлення дерев, заражених вірусною (хлоротична кільцева плямистість, некротична кільцева плямистість) та бактеріальною (бактеріальний некроз або рак кісточкових, бактеріальна дірчаста плямистість, бактеріальний кореневий рак) інфекціями. Виявлені хворі рослини видаляють за межі саду та спалюють. Те ж саме роблять із деревами, зараженими грибними патогенами (молочний блиск, вілт). Грунт на місцях видалених дерев дезінфікують хлорним вапном (100г/м2), розкидаючи його по поверхні грунту, та перекопують. Живці для вічкування заготовляють тільки із здорових рослин, попередньо протестованих на наявність вірусів, саджанці — тільки із незаражених розсадників.
Різкі коливання температури повітря в другій половині зими спричинюють морозно-сонячні опіки. У розвилках і біля основи скелетних гілок кора буріє, відстає, скручуючись доверху. Таку кору видаляють, вирізаючи 2–3 см здорової тканини, та спалюють. Якщо хвору кору залишити, то в ній поселяться збудники хвороб деревини, й рослина поступово засохне. Рану дезінфікують 1% розчином мідного купоросу (10 г на І л води); після нанесення розчину потрібно, щоб він засвоївся, підсох і тільки потім рану замазують садовим варом або глиною зі свіжим коров’яком у співвідношенні 1:1. Перед замазуванням рани можна обробити гетероауксином (0,5 г на 10 л води). Великі рани після нанесення замазки обв’язують тканиною або мішковиною, тільки не плівкою. Лікування ран таким способом сприятиме їхньому швидкому заживанню і запобігатиме зараженню деревини грибами. Таку операцію проводять у відлигу за плюсової температури. Очищені штамби та розгалуження скелетних гілок від старої відмерлої кори вдруге (після осінньої побілки) білять 20% розчином вапна та 3% розчином мідного купоросу (2 кг + 300 г на 10 л води) з додаванням 2 кг глини.
Щоб запобігти розвитку неінфекційних хвороб, на черешні підтримують високий агрофон. У разі хлорозу хворі дерева двічі-тричі поливають перманганатом калію (30–40 г/дерево). Проти хлорозу за дефіциту сірки дерева обприскують сірчанокислим марганцем (0,5–0,5% розчином — до розпускання бруньок) або сірчанокислим залізом. Лікувальним заходом проти хлорозу на карбонатних грунтах є внесення в грунт або позакореневе підживлення комплексонами заліза (Fe) — ДТПУ (диетилентриамінпентаоцтова кислота із залізом). Окрім 0,15% Fe ДТПУ, позакореневе підживлення проводять однією із сполук: 0,5–0,7% залізним купоросом, 1% лимонокислим залізом, 0,15% Fe ПППУ, 2–3% ОП-М-FeMn. За вегетаційний період насадження обробляють двічі-тричі: одразу після розпускання листя, надалі з інтервалами 10–15 днів.
Борне голодування спричинює утворення “відьминих мітел” і розеток дрібних потовщених листків. На грунтах із дефіцитом бору його компенсують внесенням бури (400 г/дерево) або мінеральних добрив із додаванням бору.
За кальцієвого голодування порушується формування кісточок. У цьому разі допоможуть дві–п’ять обробок 0,4–0,7% розчином хлористого кальцію.
На основі агрохімічних обстежень грунту, візуальних спостережень за рослинами виявляють брак того чи іншого біогена. Агрохімічний аналіз дає змогу діагностувати наявність макро- чи мікроелементів, за потреби вчасно провести підживлення, що відповідає науково обгрунтованим загальноприйнятим рекомендаціям.
Важливе значення має формування та обрізання дерев. Загущена крона сприяє розвитку грибних хвороб і знижує ефективність захисних заходів. Під час обрізання знищують муміфіковані плоди, які є джерелом інфекції плодової гнилі (концентричне розміщення на уражених плодах спорових купок), видаляють і спалюють сухі, пошкоджені та хворі гілки. Видалення порослі, яка є резерватором попелиці, гілок, що звисають до землі, проріджування крони та зниження її висоти до 3–3,5 м дають змогу істотно зменшити чисельність шкідників, поліпшити мікроклімат і догляд за деревами. Всі зрізи на гілках діаметром понад 2 см відразу після обрізування замазують садовим варом, глиною з коров’яком, масляною фарбою з додаванням Топсину М (1–2%) або Бенлату. Після видалення хворих гілок і після обрізання дерев секатори, пилки та ножі дезінфікують 5% розчином формаліну. Якщо в осінньо-зимовий період не встигли провести санітарно-профілактичних заходів, зазначені вище роботи здійснюють напровесні. У разі виявлення на деревах камедетечі зачищають кору та вирізають хвору деревину, рани замазують садовим варом, глиною з коров’яком, масляною фарбою з додаванням Топсину М (1–2%) або Бенлату.
Збудник бактеріального раку — паличкоподібна бактерія Bactrium tumefaciens Smith et and Towsend (Conn) — частіше уражує зерняткові культури, ніж кісточкові. Щоб убезпечитися від патогена, розсадники кісточкових культур розміщують на ділянках, на яких не вирощували плодові, ягідні та овочеві культури. Кращими попередниками є багаторічні трави, зернові й зернобобові культури: вони оздоровлюють грунт від збудника кореневого раку. Грунт у розсаднику утримують чистим від бур’янів, бо вони є резерваторами бактерій і кормом для шкідників, розвиток яких пов’язаний із грунтом. Створення несприятливих умов для розвитку бактерій на грунтах із лужною реакцією досягається внесенням перед висівом насіння чи висадженням саджанців фізіологічно-кислих добрив, насамперед фосфорних і калійних. Азотних добрив не вносять. Саджанці з великими раковими пухлинами та наростами на головному корінні чи кореневій шийці вибраковують. Нарости вирізають і спалюють, а кореневу систему дезінфікують 1% бордоською рідиною.
Науково обгрунтоване прийняття рішення про проведення захисних заходів проти шкідливих організмів є однією з важливих складових інтегрованого захисту рослин. Висока ефективність обробок проти шкідників і хвороб досягається встановленням оптимальних строків їх проведення. Основою для встановлення оптимальних строків є фенофази плодових дерев, стан погодних чинників і спостереження за розвитком шкідників і збудників хвороб.
 
Облік шкідників черешні та їх ЕПЧ
 У фенофазі набрякання бруньок — початку зеленого конуса обстежують кору штамбів і скелетних гілок на 10 деревах, розміщених по діагоналі кварталу саду. Встановлюють чисельність яйцекладок листовійок, які зимують у стадії яйця: розанової, строкатозолотистої (ЕПЧ — 3 яйцекладки/дерево), листовійок, які зимують у стадії гусениць (10–15 гус./100 розеток), плодових кліщів (понад 10 яєць на 1 плодушку або 2000 яєць/2 п. м. 1–3-річних гілок), каліфорнійської щитівки (1 лич./2 п. м  1–3-річних гілок), кільчастого і непарного шовкопряда (1 яйцекладка/м3 крони), білана жилкуватого, золотогуза (1 гніздо/м3 крони), вишневої попелиці (30 яєць/2 п. м. 1–3-річних гілок).
У період прокльовування — початку прокльовування бутонів продивляються 100 квіткових розеток на 10 деревах. Обліковують листовійок, що зимують у стадії гусениць (5 гус./100 квіткових розеток), сірого брунькового довгоносика (3 ж./2-річне дерево, за умови теплої весни або 30 ж./2-річне дерево за прохолодної весни).
Під час фенофази білий бутон — до цвітіння обстежують по 100 розеток на 10 деревах, виявляючи вишневу попелицю (10 лич./100 листків), листовійок, що зимують у стадії яєць та гусениць (4–5 гус./100 розеток), золотогуза, білана жилкуватого і непарного шовкопряда (8 гус./100 розеток або 1 гніздо/дерево), п’ядуна-шовкопряда буро-смугастого (5 гус./100 розеток), плодових кліщів (3–4 екз./листок).
У період кінець цвітіння — осипання фізіологічної падалиці вивішують жовті клейові пастки на деревах середніх і пізніх сортів по 3 шт./га, оглядають по 100 листкових розеток на 10 деревах для виявлення вишневої попелиці (10 лич./100 листків), павутинних кліщів (4–5 екз./листок), каліфорнійської щитівки (1 личинка або самка/2 п. м гілок), комплексу листогризучих шкідників (5–7 гус./100 розеток), листомінуючої молі (3 гус./100 листків), вишневої мухи (5–7 імаго/пастку/5 діб).
Улітку визначають чисельність вишневої мухи (5–7 імаго/пастку/5 діб), вишневої попелиці (30 екз./100 листків), листовійок (6–8% листків, або 1% плодів, заселених гусеницями), совки, п’ядунів (5–7 гус./100 листків), американського білого метелика (1 гніздо/дерево).

Імунологічний
метод захисту
Під час закладання саду враховують імунологічні характеристики сортів. Слабо уражуються кокомікозом сорти черешні Смуглянка, Волшебніца, Фаворит, Бистринка, Ерді Надьюмелче, Тамаріс, Ребатська красуня, Лотіва буковинська, Франц Йосип, Ізюмна, Полянка, Вінка, Ювілейна. Відносно стійкими проти клястероспоріозу є сорти  Наполеон білий, Наполеон рожевий, Ревершон.

Біологічний метод захисту
Для економії часу, капіталовкладень вибирають середній, оптимальний строк застосування захисних заходів проти шкідливих об’єктів. Доцільність обприскувань встановлюють зіставленням фактично виявленої чисельності шкідників із економічним порогом чисельності. Якщо кількість шкідників буде більшою за ЕПЧ, тоді є потреба захисних заходів.
Відомий учений-біолог Г.О. Вікторов зазначав, що кінцевим і основним етапом розробки інтегрованої системи захисту сільськогосподарських рослин від шкідників та хвороб є заміна пестицидів біологічними засобами. Найперспективнішим шляхом розвитку біологічного методу є виявлення критеріїв ефективності природних популяцій попелицевих корівок (сонечок). У разі використання критеріїв ефективності корівок та інших видів корисних комах-хижаків (личинок корівок, золотоочок, мух-дзюрчалок), запорогових співвідношень у системі ентомофаг : попелиця — 1:35–1:45 — можлива відмова від хімічного захисту насаджень. Зменшення пестицидного навантаження на довкілля на основі застосування критеріїв ефективності попелицевих корівок сприяє відновленню біоценотичних зв’язків і збереженню чистоти агроценозів за значного економічного ефекту.
В Інституті садівництва УААН розроблено системи захисту черешневих садів із застосуванням мікробіологічних препаратів і використання інсектофунгіцидів з мінеральними добривами та регуляторами росту рослин. Надійний захист проти лускокрилих шкідників (комплекс листовійок, п’ядунів) — ефективність — 95–100%, проти вишневої мухи — 85–96% та проти вишневої попелиці — 79–91% — забезпечили інсектициди Бітоксибацилін, Лепідоцид, Гаупсин і Актофіт. Проти плямистостей на черешні доволі добре спрацювали фунгіциди Різоплан і Гаупсин — ефективність – 72–100%.
Хімічний метод захисту
Хімічний захист черешневих насаджень проводять рекомендованими “Переліком ... 2006” пестицидами. Кількість пестицидів обмежена. Для плодоносних черешневих садів рекомендовано п’ять інсектицидів і шість фунгіцидів. За наявності щитівок, попелиць, листовійок дерева до розпускання бруньок, за температури повітря вище 4°С обприскують ДНОКом (раз на три роки). За чисельності шкідників, нижчої за ЕПЧ, замість ДНОКу, у фенофазі зеленого конуса проти хвороб застосовують класичний фунгіцид — 3% бордоську рідину. Проти попелиць, вишневої мухи, листовійок, п’ядунів, довгоносиків ефективні Золон, Актеллік, Сумітіон. У разі виявлення личинок-мандрівниць каліфорнійської щитівки застосовують препарат 30 В. Розвиток хвороб контролюють обприскуванням дерев 1% бордоською рідиною (застосовують окремо, не змішуючи з іншими пестицидами), Топсином М, Фіталом,    хлорокисом міді або Хорусом. Фосфорорганічні інсектициди і фунгіциди зберігають токсичність 10–14 днів. Випадання опадів зменшує цей період до семи днів. Інтервали між обробками — 10–14 днів. Для захисту імунних і толерантних до плямистостей сортів у період вегетації, залежно від вологості, достатньо однієї-двох обробок (перша — після цвітіння, друга — після збирання врожаю). Проти вишневої мухи захист буде ефективним за дворазового — на середніх сортах і триразового обприскування — на пізніх сортах. Обприскування проводять баковою сумішшю інсектофунгіцидів.
Встановлено, що за використання сумішей хімічних засобів захисту рослин, регуляторів росту і мінеральних добрив можна знизити норму витрати пестицидів на 10–35%. Зміна норми витрати досягається за рахунок підвищення токсичності та пролонгованості дії пестицидів. Існує думка, що комплексне застосування пестицидів знижує появу резистентності до засобів захисту в шкідливих об’єктів. Макро- та мікродобрива в суміші з пестицидами прискорюють подолання стресу культурних рослин після використання одних пестицидів, крім того, 3–5 кг/га азотних мінеральних добрив, доданих у робочий розчин, поліпшують його технологічні якості: стабільність суспензій і емульсій, змочуваність, прилипання та утримання на обприсканій поверхні рослин.
Регулятори росту рослин (РРР) справляють різнобічну дію на оброблені об’єкти та активно оптимізують фітосанітарний стан агроекосистеми. Обприскування вегетуючих рослин РРР зумовлює зменшення коефіцієнта розмноження патогенів, а індуковані рослини стають бар’єром на шляху поширення інфекцій, стримуючи масові прояви хвороб — епіфітотій. Біостимуляторам властиве підвищення врожайності рослинних організмів на 15–20% із поліпшенням якості продукції, зниженням вмісту важких металів і радіонуклідів.

І. Шевчук,
кандидат сільськогосподарських наук
Інститут садівництва УААН