Спецможливості
Статті

"Індустріальні міражі"чи сучасні механізовані технології? (повна версія)

05.06.2008
1234
"Індустріальні міражі"чи сучасні механізовані технології?   (повна версія) фото, ілюстрація
Часто показники якості, в тому числі й надійності, розробники техніки наводять суб’єктивно, без належного обгрунтування і підтвердження. Це наочно продемонстровано в порівняльній таблиці, яку розробили спеціалісти Херсонського комбайнового заводу. За їхніми оцінками, на українському ринку найкращий вітчизняний комбайн — КЗС-9 “Славутич”. Ми не критикуємо вітчизняний комбайн, а, навпаки, захищаємо свого виробника.

Захищаємо за принципом: “Платон мені друг, але істина дорожча”, тому що інакше страждає споживач — вітчизняний сільгоспвиробник. Зрозуміло, що в ситуації, коли за рік випускається 200 комбайнів, налагодити технологію виробництва, особливо складання, неможливо. Через фінансові труднощі завод не може утримувати повнокровну службу забезпечення якості й надійності. Якщо нашим сільгоспвиробникам орієнтуватися на вітчизняний комбайн КЗС-9, то, виробляючи 200 машин за рік, для поповнення парку комбайнів знадобиться 200 років. Це жорстка реальність вітчизняного машинобудування. Гірка реальність у тому, що багато урядових чиновників подумали, що керування технічним напрямом аграрного сектору таке просте, як керування комбайном, бо за кермом “Славутича” посидів Президент Кучма, і скоротили посаду заступника міністра.
Логіка таких реформаторів, як завжди, залізна. Подумаєш, трактор, комбайн! Велика складність! Сільгоспвиробники впораються самі з допомогою ринкових відносин та сектору галузі — механізація сільського господарства пущена на самоплив.
Ще одна сумна реальність вітчизняної економічної та технічної короткозорості епохи “економічних реалій та індустріальних міражів” — розвал системи обслуговування “Сільгосптехніка”. Це правда, “Сільгосптехніка” як монопольна структура не відповідала вимогам ринкової економіки, але, розвалюючи цю структуру, слід було пам’ятати: щоб утримати в працездатному стані протягом року один вітчизняний трактор або комбайн із строком експлуатації 8–10 років, треба затратити близько 400 людино-годин. Стару систему розвалили, а нової не створили. Практично не розвивається фірмовий сервіс. Відсутність фірмового сервісу породжує традиційний конфлікт: виробник техніки — її споживач. Підприємства-виробники виконують тільки 1–3% обсягів робіт із обслуговування й ремонту техніки. Чинна система технічних центрів здебільшого здійснює продаж машин і запасних частин, а обслуговування в гарантійний та післягарантійний періоди виконується тільки на папері (для звітності). Трудомісткість підтримування наявного старого й спрацьованого машинно-тракторного парку в сільгоспвиробників становить близько 160 млн людино-годин за рік. Теоретично передбачимо, що в майбутньому фірмовий сервіс охопить мобільну техніку, а за якою системою обслуговувати причіпні та начіпні сільськогосподарські машини? Адже відсутня нова технічна, методична, нормативна документація, а наявну розроблено в 70-ті роки минулого сторіччя. Тривіальна проблема: де фермеру відремонтувати борони? Ремонт борін передбачає багато розбирально-складальних і ковальських робіт. То що, кожному фермеру відкривати свою кузню?


Таких великих і дрібних технічних проблем у сільгоспвиробників безліч. Якщо хтось не бачить їх, не розуміє їх впливу на урожайність, технічний стан машин і фізичний стан хліборобів, це не означає, що їх немає.
Тільки поповнення парку тракторів до рівня 1991 року потребує 40 млн к. с. Якщо поновлювати винятково за рахунок вітчизняних тракторів вартістю 1 к.с. — $110, знадобиться близько $4 млрд, або 21 млрд грн. Щоб придбати машини для забезпечення роботи тракторів за співвідношенням 1,7 до вартості тракторів, треба ще 36 млрд грн. Останнім часом наявним парком старих і спрацьованих комбайнів за 1 годину жнив по Україні збирається близько 60 тис. т зернових культур. Для того, щоб зібрати зернову групу в оптимальні агростроки, потрібно збирати за 1 годину жнивної пори 220 тис. т збіжжя. Аби зібрати таку масу зерна, селянам слід придбати близько 40 тис. зернозбиральних комбайнів типу КЗС-9 “Славутич” або “Дон-1500”. На їх придбання селянам знадобиться 18 млрд грн. На інші марки — близько 10 млрд грн. Отже, тільки на поповнення (про оновлення не йдеться) машинно-тракторного парку селянам потрібно близько 80 млрд грн. Невже такий проект буде випущено безконтрольно на хвилі вільного ринку? За таких потреб ринок України, як глибокий вакуум, утягне техніку всіх зарубіжних виробників. На жаль, жодна сільськогосподарська машина вітчизняного виробництва до чільної десятки європейського імідж-барометру не входить. Тобто не має належного попиту на європейському ринку, не є конкурентоспроможною не тільки на світовому ринку, а й на внутрішньому. В цьому не можна звинувачувати машинобудівників. Це проблема економічної та технічної політики держави. Важлива її складова — ціни на метал.
Проблема, яка також потребує детального аналізу й глибоких досліджень, — показники виробничої й технічної експлуатації зарубіжної сільськогосподарської техніки. Якщо шановні читачі думають, що в міністерствах аграрної й промислової політики були створені секретні аналітичні підрозділи технічних шпигунів для вивчення конструкцій зарубіжної техніки, то вони глибоко помиляються. Техніки за минулі роки закуплено на суму понад $3 млрд, і вона запущена у вир виробничої експлуатації безконтрольно на кшталт холодильників, телевізорів. Ніхто в міністерствах не відає про затрати на ремонти, витрати палива, потреби в запасних частинах, про те, як фірми забезпечують сервісом і яка його вартість. Не існувало й не існує підрозділу, до обов’язків якого входив би аналіз ефективності використання зарубіжної техніки. Вже 10 років працює зарубіжна техніка на полях України. Та навряд, щоб хтось із спеціалістів дав свої обгрунтовані висновки-консультації вітчизняним споживачам: якій техніці доцільно надати перевагу за показниками якості, надійності, затратами на експлуатацію?


За минулі 11 років було прийнято і затверджено дві програми розвитку вітчизняного сільськогосподарського машинобудування і, зокрема, випуску вітчизняних зернозбиральних комбайнів, які так і залишилися на папері. В організаційному плані програми розвитку сільськогосподарського машинобудування були приречені ще на початку, бо департамент сільськогосподарського машинобудування Міністерству промислової політики потрібен так, як п’яте колесо возу. В такому конгломераті, як Міністерство промислової політики, є завжди чим прозвітувати перед Президентом і урядом — літаками, танками, кольчугами. А плуги, комбайни колишні міністри Гурєєв та Мялиця бачили тільки в кіно, на календарях і виставках в статичному положенні. Інакше, як можна пояснити те, що величезні потуги фахівців зі створення відокремленого відомства з питань сільськогосподарського машинобудування не мали успіху. Аграрний сектор аграрної держави повинен обслуговувати незалежний департамент сільськогосподарського машинобудування, який би оперативно реагував на потреби хліборобів, а не підрозділ промислового монстра з комунальної, навіть не квартири, а казарми під назвою Міністерство промислової політики, яке апріорі не може реагувати на потреби хліборобів. Міф про новий вітчизняний зернозбиральний комбайн під загальною назвою “Надія хліборобів”, який останнім часом високі урядовці “надували”перед хліборобами, остаточно лопнув. Це вже зрозуміли найстійкіші оптимісти — надій на поновлення парку завдяки вітчизняним зернозбиральним комбайнам немає жодних. Десь там, у центрі Києва, зростав ВВП, кількість мільярдерів і мільйонерів, а в селян, навпаки, — все падало в прямому й переносному значенні: і надії, й прибутки.
Сидячи в “Мерседесах”, захисники вітчизняного товаровиробника не чули слів на свою адресу через просту причину: швидкість автомобілів і віддаленість автобанів від сільськогосподарських угідь не давала змоги почути селян.
Ідея вільного ринку, яка категорично обстоювалася й була “золотою порою”, грунтовно працювала на прихватизаторів, але проти пересічних громадян. Новий уряд уже намагається розгрібати завали прихватизації після етапу “золотої пори” вільного (дикого) ринку.
Операції з грошима для закупівлі техніки під різні проекти та кредити можна доручити таким фірмам, як “Украгропромбіржа”, яка провела “блискучу” операцію із закупівлі комбайнів “Джон Дір”. Мали б сучасні письменники талант Ільфа й Петрова, і тема для чергового роману під назвою “Золотий комбайн” — готова. Ми не критикуємо високоякісну техніку фірми “Джон Дір”. Ми критикуємо саму комбінаторику. Дотепер не ясно, як могло статися, що державний проект під урядові гарантії, під суму майже $500 млн прокручувала офісна контора без матеріальної бази й спеціалістів. Не дивно, що після реалізації таких проектів селянам залишалися тільки “економічні реалії та індустріальні міражі”. Подібних таємниць епохи прихватизації безліч. А потім дивуємося: де беруться українські мільйонери?
Адже під час закупівлі комбайнів “Джон Дір” передбачалося виробляти машини відомої фірми на Херсонському комбайновому заводі, й випуск за п’ять років довести до 2000 одиниць за рік ще в 2000 році. Ідеї-примари!
Реалізація техніки для хліборобів, враховуючи масштабність потреб для поповнення парку, потребує розробки бізнес-планів через різні проекти: Украгролізинг, державні комунальні МТСи, товариства спільної експлуатації техніки, прокатні станції тощо.
Знаючи стан сільськогосподарського машинобудування, запитуємо, скільки років потрібно вчитися, скільки разів треба наступати на граблі високим урядовцям, щоб зрозуміти, що комітет сільськогосподарського машинобудування повинен мати інший статус — незалежного. 14 років під дахом міністерства + 10 міністрів + 10 віце-прем’єрів = “індустріальні міражі”. Адже сучасне Міністерство промислової політики за напрямами діяльності перевершило колишній колгосп. Колгоспи розвалили, а промисловий колгосп створили. Результати діяльності однакові. Чи дочекається комітет такого економічного становища, коли конкуренти в боротьбі за надприбутки захоплюватимуть офіси тракторних, комбайнових компаній, заводів, як це роблять нині в енергетичних компаніях? Зрозуміло, чому всі рвуться до енергетики, в тому числі до електроенергетики. Адже вся сільська електрифікація проведена на трудодні селян. А тепер селяни оплачують величезні втрати електроенергії у застарілих електричних лініях “бідним” мільйонерам, які не поспішають їх модернізувати. І ніяких тобі рекламацій за понижені вольти, герци.
Прем’єр-міністр навела блискучий приклад радянського періоду, коли покупцю до кілограма масла давали в “навантаження” пластмасове відро. На нашу думку, цей приклад слід застосувати нині: до кожного обленерго у вигляді “нагрузки” додати завод сільськогосподарського машинобудування. Можливо, в такий спосіб керівники цієї галузі повернуть борги селянам за трудодні, витрачені на енергетику та електрифікацію. Або перевести комітет у Міністерство палива й енергетики чи в Міністерство під старою назвою — “Жінки за майбутнє” для наших дітей?


Наукові проблеми аграрного сектору. Ми можемо сміливо стверджувати, що торгові марки “Олімп” і “Немирофф”, яким сільське господарство реалізує сировину для виробництва їх продукції, на порядок більше витрачають коштів на рекламу продукції протягом року, ніж Міністерство АП виділяє їх на наукові дослідження технічних задач, проблем механізованих технологій, на досліди в рослинництві й тваринництві, на забезпечення технічним сервісом. Це було хронічною хворобою сільського господарства епохи “індустріальних міражів”. Цю ситуацію слід зламати, розуміючи, що техніка й кадри на селі забезпечують виробництво конкурентоспроможної продукції.
На наш погляд, для вирішення важливих народногосподарських проблем потрібна розробка Державної програми “Забезпечення якості техніки сільськогосподарського призначення”. Для реалізації цієї програми слід створити науково-виробничий центр із такими напрямами діяльності:
“біодизель” — через 3–4 роки близько 20% тракторних і комбайнових двигунів перевести на біодизельне паливо. Це буде вагомим аргументом держави для вступу до ЄС і СОТ;
сертифікація і забезпечення якості продукції сільгоспмашинобудування з розробкою методів і засобів діагностування відповідальних агрегатів, вузлів, систем складних мобільних машин.
Результатом втілення вказаної програми в життя стануть науково обгрунтовані принципи виробничої й технічної експлуатації вітчизняної та зарубіжної техніки сільськогосподарського призначення.
У Національному аграрному університеті є науковці, спеціалісти, талановиті аспіранти та магістри різного профілю, які здатні розв’язати складні науково-прикладні задачі для потреб механізації сільськогосподарського виробництва.


В. Войтюк, А. Демко, НАУ

Інтерв'ю
vitaliy skotsyk
20 вересня заплановано розпочати всеукраїнський страйк аграріїв. Про його причини та вимоги аграріїв  розповів один з ініціаторів, голова Аграрної партії України Віталій Скоцик.  
Микола Горбачов, керівник New World Grain Ukraine (Soufflet Group), президент Української Зернової Асоціації
Для успішного ведення агробізнесу мало виростити і зібрати хороший урожай, потрібно ще вміти його продати. Про основні засади роботи зернового трейдингу в Україні propozitsiya.com розповів

1
0