Хво­ро­би ози­мо­го яч­ме­ню в осінній період

Для підви­щен­ня вро­жай­ності яч­ме­ню ози­мо­го важ­ли­вим є за­хист рос­лин від хво­роб. Їхній інтен­сив­ний роз­ви­ток здебільшо­го відбу­вається у другій по­ло­вині ве­ге­тації куль­ту­ри. Вод­но­час пре­вен­тивні за­хо­ди, про­ве­дені в пе­ред­посівний період, а та­кож ре­гу­лярні об­сте­жен­ня рос­лин на по­чат­ку їхньої ве­ге­тації (во­се­ни) ма­ють за­без­пе­чу­ва­ти діаг­но­с­ти­ку ви­яв­ле­них хво­роб та оцінку фіто­па­то­логічно­го ста­ну посівів, що на­далі до­по­мо­же оп­ти­мальніше пла­ну­ва­ти за­хисні за­хо­ди.

М. Ки­рик, д-р біол. на­ук,
М. Піковсь­кий, канд. біол. на­ук,
НУБіП Ук­раїни,
В. Дуд­чен­ко, канд. с.-г. на­ук,
Т. Дуд­чен­ко, канд. с.-г. на­ук,
Інсти­тут ри­су НА­АН

Хво­ро­би насіння
   Ле­тю­ча саж­ка
За­хво­рю­ван­ня вик­ли­кає гриб Ustilago nuda Kellet. Sw. Дже­ре­лом інфекції хво­ро­би є насіння, в яко­му містить­ся мікро­скопічна гриб­ни­ця па­то­ге­ну (ембріональ­ний тип інфекції). За зовнішнім ви­гля­дом інфіко­ва­не зер­но не відрізняється від здо­ро­во­го. В ура­же­них зернівках міцелій мож­на ви­я­ви­ти ме­то­дом аналізу за­род­ка, а та­кож грун­то­вим, або по­льо­вим, спо­со­бом.
Під час про­ро­с­тан­ня хво­ро­го насіння по­чи­нає рос­ти і міцелій, який по­ши­рюється всією рос­ли­ною, про­ни­кає у точ­ку рос­ту і руй­нує ко­лос. Ле­тю­ча саж­ка про­яв­ляється під час ко­лосіння рос­лин. Ура­же­ний ко­лос, що ви­хо­дить із піхви ли­ст­ка, спо­чат­ку при­кри­тий то­нень­кою про­зо­рою плівкою, крізь яку просвічується спо­ро­ва ма­са світло-ко­рич­не­во­го відтінку. Іноді трап­ляється ко­лос­ся, ура­же­не ча­ст­ко­во: тільки у верхній або нижній ча­с­тині.
Після підси­хан­ня плівка, що по­кри­ває спо­ро­ву ма­су, руй­нується і відбу­вається роз­по­ро­шу­ван­ня та розсіюван­ня теліос­пор у повітрі. Наслідком цьо­го є те, що від ура­же­но­го ко­ло­са за­ли­шається тільки стри­жень. За­ра­жен­ня здо­ро­вих ко­лосків відбу­вається під час цвітіння яч­ме­ню.
   Твер­да (кам’яна) саж­ка
Збуд­ник хво­ро­би — гриб Ustilago hordei Kell. et Sw., який зустрічається се­ред насіння у ви­гляді чор­них гру­до­чок теліо­спор, іноді із за­лиш­ка­ми по­крив­них квітко­вих лу­со­чок і у ви­гляді спор, що прикріпи­лись до обо­лон­ки або за­ли­ши­ли­ся під плівка­ми зер­на. Ви­я­ви­ти інфекцію мож­на ме­то­дом об­ми­ван­ня насіння та цен­т­ри­фу­гу­ван­ням су­с­пензії.
Ра­зом із насінням у грунті по­чи­на­ють про­ро­ста­ти і теліо­спо­ри гри­ба, гіфи яко­го про­ни­ка­ють у мо­лоді про­ро­ст­ки рос­лин. На­далі гриб­ни­ця по­ши­рюється усією рос­ли­ною, але руй­нує ли­ше суцвіття. Оз­на­ки хво­ро­би помітні у період ко­лосіння рос­лин. На ос­танніх ко­ло­с­ки не­мов­би три­зуб­часті, а іноді й зберіга­ють свою при­род­ну фор­му. Всі ча­с­ти­ни ко­ло­са, окрім ос­тюків, пе­ре­тво­рю­ють­ся на чор­но-бу­ру ма­су теліос­пор, при­кри­ту свин­це­во-сірою плівкою. Во­ни склеєні у тверді гру­доч­ки, для руй­ну­ван­ня яких потрібне пев­не зу­сил­ля. Ура­же­ний ко­лос не завжди ви­с­ту­пає із піхви ли­ст­ка.
Шкідливість хво­ро­би про­яв­ляється не тільки у руй­ну­ванні ко­ло­са, а й у зни­женні схо­жості насіння.

   Чор­ний за­ро­док
Збуд­ни­ка­ми хво­ро­би є гри­би із ро­ду Alternaria Nees. та гриб Bipolaris sorokiniana (Sacc.) Shaem.
Ви­ди ро­ду Alternaria спри­чи­ню­ють по­темніння обо­лон­ки зернівки в об­ласті за­род­ка. Але ча­с­то во­ни містять­ся та­кож у насінні без ви­ди­мих симп­томів ура­жен­ня. Під час про­ро­щу­ван­ня насіння у во­логій ка­мері аль­тер­наріоз про­яв­ляється у ви­гляді дим­ча­с­то-сіро­го і чор­но­го на­льо­ту на плівках зернівок. З ча­сом цей наліт пе­ре­хо­дить на фільтру­валь­ний папір, вик­ли­ка­ю­чи йо­го по­чорніння. У ба­га­ть­ох ви­пад­ках та­ке насіння фор­мує нор­мальні про­ро­ст­ки, але за силь­но­го ура­жен­ня во­но не про­ро­с­тає. Ча­с­то­та про­яву грибів із ро­ду Alternaria на насінні бу­ває до­сить ви­со­кою, але вод­но­час інфекція є по­верх­не­вою.
Гриб B. sorokiniana мо­же спри­чи­ню­ва­ти по­темніння насіни­ни в об­ласті за­род­ка. Інфіко­ва­не зер­но мо­же бу­ти та­кож без­симп­том­ним. Під час про­ро­с­тан­ня хво­ро­го насіння па­то­ген зу­мов­лює відста­ван­ня у рості, по­буріння корінців та де­фор­мацію про­ростків, а та­кож їхню за­ги­бель. За силь­но­го інфіку­ван­ня зернівок у во­ло­гих умо­вах во­ни вкри­ва­ють­ся тем­но-олив­ко­вим на­льо­том, що скла­дається з ор­ганів спо­ро­но­шен­ня па­то­ге­ну. У про­цесі виз­на­чення якості насіннєво­го ма­теріалу спо­ро­но­шен­ня фор­мується та­кож на фільтру­валь­но­му па­пері до­вко­ла силь­но ура­же­них насінин.

   Фу­заріоз
Ура­же­не насіння під час про­ро­щу­ван­ня у во­­ло­­гій ка­мері вкри­вається пух­на­с­тою гриб­ни­цею біло­го, біло-ро­же­во­го або ма­ли­но­во­го відтінків. За силь­но­го сту­пе­ня інфіку­ван­ня во­но втра­чає схожість. Збуд­ни­ка­ми хво­ро­би є гриби ро­ду Fusarium Link.

   Пліснявіння
Хво­ро­бу мо­жуть вик­ли­ка­ти гри­би родів Peni­cil­lium Link., Mucor Mich. emend Ehrenb, Alternaria Nees., Cladosporium Link., Aspergіllus Michel. та ін. Во­ни роз­ви­ва­ють­ся на різних рос­лин­них суб­ст­ра­тах. Під час про­ро­с­тан­ня насіння па­то­ге­ни зни­жу­ють йо­го схожість, при­зво­дять до за­ги­белі про­ростків та ос­лаб­лен­ня рос­лин.
Ко­ре­неві гнилі
Ши­ро­ке по­ши­рен­ня та різно­манітність збуд­ників ко­ре­не­вих гни­лей, адап­тація їх до еко­логічних умов за­без­пе­чу­ють ура­жу­ваність рос­лин прак­тич­но про­тя­гом усь­о­го ве­ге­таційно­го періоду. Для діаг­но­с­ти­ки хво­ро­би потрібно ре­тель­но відми­ти й ог­ля­ну­ти ко­ре­не­ву си­с­те­му та при­ко­ре­не­ву ча­с­ти­ну рос­лин.

   Фу­заріоз­на ко­ре­не­ва гниль
Хво­ро­ба по­ши­ре­на в усіх рай­о­нах ви­ро­щу­ван­ня яч­ме­ню. Про­яв­ляється про­тя­гом усіх фаз рос­ту та роз­вит­ку рос­лин. По­ча­ток роз­вит­ку за­хво­рю­ван­ня мо­же відбу­ва­ти­ся під час про­ро­с­тан­ня насіння. На ура­же­них пер­вин­них і вто­рин­них корінцях та підзем­но­му міжвузлі з’яв­ля­ють­ся ко­рич­неві штри­хи і сму­ги. У до­рос­лих рос­лин спо­с­терігається по­буріння ос­но­ви стеб­ла. У во­ло­гу по­го­ду на ура­же­них ділян­ках з’яв­ляється біло-ро­же­вий наліт, що скла­дається зі спо­ро­но­шен­ня па­то­генів.
Ко­ре­не­ва гниль є при­чи­ною за­ги­белі про­ростків і вик­ли­кає зріджен­ня посівів та відми­ран­ня про­дук­тив­них сте­бел.
Збуд­ни­ка­ми хво­ро­би є грун­тові гри­би ро­ду Fusarium Link. Під час ве­ге­тації во­ни по­ши­рю­ють­ся конідіями.
Фу­заріоз­на ко­ре­не­ва гниль роз­ви­вається у ши­ро­ко­му тем­пе­ра­тур­но­му діапа­зоні — від 3 до 35°С, оп­ти­мум ста­но­вить 13…22°С. Сильніше ура­жу­ють­ся ос­лаб­лені рос­ли­ни зі зни­же­ним тур­го­ром клітин унаслідок дефіци­ту во­ло­ги.
Ос­нов­ним дже­ре­лом інфекції є грунт, у яко­му на ура­же­них рос­лин­них решт­ках гри­би зберіга­ють­ся у ви­гляді міцелію, хламідо­спор та інших мор­фо­логічних струк­тур. До­дат­ко­вим дже­ре­лом інфекції є за­ра­же­не насіння.
    
   Зви­чай­на ко­ре­не­ва гниль
Хво­ро­ба про­яв­ляється під час про­ро­с­тан­ня насіння — по­яви сходів яч­ме­ню та на­далі про­тя­гом усієї ве­ге­тації. В ура­же­них рос­лин буріють ко­ре­не­ва си­с­те­ма, ко­ле­оп­ти­ле, піхви при­ко­ре­не­во­го ли­с­тя. Хворі схо­ди ча­с­то ги­нуть. Ура­жені до­рослі рос­ли­ни відста­ють у рості, не ви­ко­ло­шу­ють­ся або ут­во­рю­ють безплідний ко­лос.
Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Bipolaris sorokiniana (Sacc.) Shaem. (те­ле­о­мор­фа Cochliobolus sativus (S. Ito &Kurib.) Drechsler ex Dastur). Окрім ко­ре­не­вої гнилі, па­то­ген мо­же за­ра­жа­ти ли­ст­ки, стеб­ла, ко­лос і насіння. Він ура­жує та­кож рос­ли­ни пше­ниці та ве­ли­ку кількість ди­ко­рос­лих злаків.
Роз­вит­ку хво­ро­би спри­я­ють різкі ко­ли­ван­ня тем­пе­ра­ту­ри та во­ло­гості повітря і грун­ту, по­су­ха, по­ру­шен­ня аг­ро­техніки. Тем­пе­ра­тур­ний оп­ти­мум для гри­ба B. sorokiniana ста­но­вить 22…26°С.
Ос­нов­ним дже­ре­лом інфекції є конідії та гриб­ни­ця па­то­ге­ну в грунті, на ура­же­них рос­лин­них решт­ках. Інфіко­ва­ним мо­же бу­ти насіння.

   Цер­ко­с­по­ре­ль­оз­на ко­ре­не­ва (при­ко­ре­не­ва) гниль, або оч­ко­ва пля­мистість
Хво­ро­ба вик­ли­кає по­чорніння та відми­ран­ня коріння й ко­ле­оп­ти­ле. Най­ха­рак­тернішим для за­хво­рю­ван­ня є по­ява біля ос­но­ви сте­бел, а іноді на підзем­но­му міжвузлі та піхвах ли­с­тя еліп­тич­них плям ка­во­во­го відтінку розміром 0,5–2,5 см. На пля­мах ут­во­рю­ють­ся дрібні чорні мікро­с­к­ле­роції, що, зли­ва­ю­чись, на­га­ду­ють ко­ро­с­тин­ки. Усе­ре­дині хво­рих сте­бел ви­яв­ля­ють ве­ликі скуп­чен­ня гриб­ниці, яка спо­чат­ку має світло-сірий, а пізніше ко­рич­не­вий колір. Зре­ш­тою хво­ро­ба при­зво­дить до крих­кості сте­бел і їхньо­го ви­ля­ган­ня, що суттєво впли­ває на ма­су зер­на.
Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Pseudocercosporella herpotrichoides (Fron.) Deighton та ін.
Фор­му­ван­ня спо­ро­но­шен­ня і ура­жен­ня рос­лин відбу­вається за умов во­ло­гої та про­хо­лод­ної по­го­ди (тем­пе­ра­тур­ний оп­ти­мум для па­то­ге­ну ста­но­вить 9°С). Дже­ре­лом інфекції є ура­жені рос­линні решт­ки, на яких у грунті гриб зберігає життєздатність про­тя­гом близь­ко 18 місяців.

Бо­рош­ни­с­та ро­са
Хво­ро­ба по­ши­ре­на в усіх рай­о­нах ви­ро­щу­ван­ня яч­ме­ню. Її симп­то­ми мож­на спо­с­теріга­ти на по­чат­ку фа­зи сходів. Під час візу­аль­ної діаг­но­с­ти­ки бо­рош­ни­с­тої ро­си слід звер­ну­ти ува­гу на­сам­пе­ред на ли­ст­ки та ли­ст­кові піхви мо­ло­дих рос­лин. За ура­­­­жен­ня на їхній по­верхні з’яв­ляється білий па­ву­ти­но­вий на­­літ, що скла­дається із гриб­ниці та конідіаль­но­го спо­ро­но­шен­ня па­то­ге­ну. Пізніше він на­бу­ває бо­рош­ни­с­тої струк­ту­ри та за силь­­­но­го роз­вит­ку мо­же охоп­лю­ва­ти весь ура­же­ний ор­ган рос­ли­ни. 
Шкідливість хво­ро­би про­яв­ляється у змен­шенні асиміляційної по­верхні ли­с­тя, руй­ну­ванні хло­рофілу, по­си­ленні
транспірації, зни­женні ку­щи­с­тості рос­лин.
Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Blumeria graminis (DC.) Speer f. sp. hordei Marchal.
Інфіку­ван­ня рос­лин відбу­вається за віднос­ної во­ло­гості повітря у діапа­зоні 50–100%. Інку­баційний період хво­ро­би три­ває від 3 до 11 діб. Сильніше хво­ро­ба роз­ви­вається на за­гу­ще­них посівах яч­ме­ню.
У зи­мо­вий період па­то­ген зберігається у формі гриб­ниці у піхвах листків яч­ме­ню ози­мо­го. Крім то­го, на ура­же­них рос­лин­них решт­ках мо­жуть зи­му­ва­ти клей­сто­теції па­то­ге­ну. То­му на­весні пер­вин­ним іно­ку­лю­мом є конідії або сум­ко­с­по­ри, які повітря­ним шля­хом здатні пе­реміщу­ва­ти­ся на ве­ликі відстані.
Кар­ли­ко­ва іржа
Хво­ро­ба по­ши­ре­на май­же в усіх рай­о­нах ви­ро­щу­ван­ня яч­ме­ню ози­мо­го. Інтен­сив­но роз­ви­вається на схо­дах. Її симп­то­ми мож­на спо­с­теріга­ти у ви­гляді дрібних, без­лад­но розміще­них на ли­ст­ко­вих пла­с­тин­ках і їхніх піхвах жов­ту­ва­то-бу­рих уре­диніопу­с­тул. Пізніше на ниж­нь­о­му боці листків фор­му­ють­ся дрібні чорні теліопу­с­ту­ли, при­криті епідермісом.
За інтен­сив­но­го роз­вит­ку кар­ли­ко­вої іржі відбу­вається зни­жен­ня зи­мостійкості яч­ме­ню ози­мо­го.
Збуд­ни­ком хво­ро­би є дво­дом­ний гриб Puccinia hordei G.H. Otth. Він роз­ви­вається як за по­вним, так і за ско­ро­че­ним цик­лом. У пер­шо­му ви­пад­ку фор­мує п’ять типів спо­ро­но­шен­ня, проміжним гос­по­да­рем у та­ко­му разі є ви­ди ря­ст­ки (Ornithogalum L.), а дже­ре­лом інфекції — ура­жені рос­линні решт­ки із теліос­по­ра­ми. У дру­го­му ви­пад­ку ре­зер­ва­то­ра­ми інфекції є ура­жені схо­ди яч­ме­ню ози­мо­го, а та­кож схо­ди па­да­лиці (ура­жені во­се­ни), у яких па­то­ген зберігається у формі уре­диніог­риб­ниці.
У період ве­ге­тації рос­лин гриб по­ши­рюється уре­диніос­по­ра­ми. Їхньо­му про­ро­с­тан­ню та інфіку­ван­ню рос­лин сприяє крап­лин­на во­ло­га на по­верхні листків. Ча­с­то такі умо­ви скла­да­ють­ся за на­яв­ності ряс­них рос. Оп­ти­маль­на тем­пе­ра­ту­ра ста­но­вить 15…18°С. Інку­баційний період мо­же три­ва­ти від 4 до 11 днів. Інтен­сивніший роз­ви­ток кар­ли­ко­вої іржі спо­с­терігається у рай­о­нах, де по­ши­рені ви­ди ря­ст­ки (Ornithogalum) та на­явні схо­ди па­да­лиці яч­ме­ню.
Пля­ми­с­тості ли­с­тя
   Сітча­с­та пля­мистість
Хво­ро­ба вла­с­ти­ва посівам яч­ме­ню по­всюд­но, де йо­го ви­ро­щу­ють. У період ку­щен­ня рос­лин її мож­на ви­я­ви­ти на ли­ст­ках — симп­то­ми ха­рак­те­ри­зу­ють­ся ут­во­рен­ням оваль­них бу­рих плям, тка­ни­на на­вко­ло ко­т­рих на­бу­ває хло­ро­тич­но­го відтінку. Ха­рак­тер­ною оз­на­кою сітча­с­тої пля­ми­с­тості, за якою мож­на візу­аль­но її діаг­но­с­ту­ва­ти, є фор­му­ван­ня на ура­же­них ділян­ках тем­но-ко­рич­не­вих поз­довжніх і по­пе­реч­них смуг, які ут­во­рю­ють не­мов­би сітча­с­тий ри­су­нок. У во­ло­гу по­го­ду на пля­мах з’яв­ляється тем­но-сірий наліт, що скла­дається із конідіаль­но­го спо­ро­но­шен­ня па­то­ге­ну. Мак­си­маль­но­го роз­вит­ку сітча­с­та пля­мистість мо­же на­бу­ва­ти під час цвітіння та на­ли­ван­ня зер­на.Інтен­сив­ний роз­ви­ток хво­ро­би при­зво­дить до ма­со­во­го від­­­­ми­ран­ня листків, що зу­мов­лює зни­жен­ня про­дук­тив­ності рос­лин.
Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Pyrenophora teres Drechsler (без­ста­те­ва стадія — Drechsle rateres Ito).
Однією із при­чин ча­с­тих спа­лахів хво­ро­би є ве­ли­ка кількість інфекційно­го ма­теріалу в при­род­них умо­вах, зо­к­ре­ма ура­жені рос­линні решт­ки та інфіко­вані рос­ли­ни яч­ме­ню яро­го. Інфекцію та­кож мо­же місти­ти насіння. Особ­ливістю гри­ба P. teres є ви­со­ка життєздатність та стійкість про­ти абіотич­них фак­торів йо­го міцелію і конідій. На ура­же­них решт­ках па­то­ген та­кож про­ду­кує сум­ча­с­ту стадію.
У період ве­ге­тації рос­лин хво­ро­ба інтен­сивніше роз­ви­вається за три­ва­ло­го періоду ви­со­кої віднос­ної во­ло­гості повітря.
   Сму­га­с­та пля­мистість
Хво­ро­ба по­ши­ре­на в усіх регіонах ви­ро­щу­ван­ня яч­ме­ню. Про­яв­ляється від по­чат­ку по­яви сходів — на дру­го­му або тре­ть­о­му ли­ст­ках про­ростків та на­далі про­тя­гом усь­о­го періоду ве­ге­тації рос­лин. Діаг­но­с­тичні оз­на­ки за­хво­рю­ван­ня на схо­дах ха­рак­те­ри­зу­ють­ся по­явою на ли­ст­ках спо­чат­ку блідо-жов­тих плям, які у міру роз­вит­ку хво­ро­би ви­дов­жу­ють­ся, не­кро­ти­зу­ють­ся та зли­ва­ють­ся у світло-ко­рич­неві сму­ги. За ви­со­кої во­ло­гості повітря на ура­же­них ділян­ках ут­во­рюється олив­ко­во-бу­рий наліт, що яв­ляє со­бою конідіаль­не спо­ро­но­шен­ня па­то­ге­ну. Слід відміти­ти, що візу­аль­но яви­ще ут­во­рен­ня на­льо­ту на по­верхні плям про­гля­дається не в усіх ви­пад­ках. Але за за­сто­су­ван­ня в ла­бо­ра­тор­них умо­вах спо­со­бу во­ло­гої ка­ме­ри мож­на сти­му­лю­ва­ти спо­ро­у­тво­рен­ня та до­стовірно діаг­но­с­ту­ва­ти хво­ро­бу.
Інтен­сив­но­го роз­вит­ку сму­га­с­та пля­мистість мо­же на­бу­ва­ти під час цвітіння та на­ли­ван­ня зер­на. Ма­со­ве ура­жен­ня листків при­зво­дить до їхньої за­ги­белі та зни­жен­ня рос­ли­на­ми про­дук­тив­ності. Інфіко­ва­не насіння мо­же втра­ча­ти посівні якості.
Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Pyrenophora graminea Ito & Kuribayashi (без­ста­те­ва стадія — Drechsler agraminea Ito).
Рівень ура­жен­ня рос­лин па­то­ге­ном та роз­ви­ток сму­га­с­тої пля­ми­с­тості за­ле­жать від ме­те­о­ро­логічних умов. Зо­к­ре­ма, про­ду­ку­ван­ня інфекційно­го ма­теріалу відбу­вається за ви­со­кої во­ло­гості повітря. Од­нобічне вне­сен­ня азот­них до­б­рив зу­мов­лює по­си­лен­ня сму­га­с­тої пля­ми­с­тості.
Дже­ре­лом інфекції є решт­ки ура­же­них рос­лин. Міцелій і конідії гри­ба мо­жуть зи­му­ва­ти у грунті, та­кож інфекція мо­же пе­ре­бу­ва­ти усе­ре­дині інфіко­ва­них насінин.

   Тем­но-бу­ра пля­мистість
Хво­ро­ба про­яв­ляється про­тя­гом усь­о­го періоду ве­ге­тації куль­ту­ри. Перші її оз­на­ки мож­на ви­я­ви­ти на схо­дах, у яких ча­с­то ут­во­рюється один корінець замість трьох. На корінцях, ко­ле­оп­ти­ле і пер­ших ли­ст­ках з’яв­ля­ють­ся поз­довжні темні пля­ми у ви­гляді штрихів і сму­жок, па­ро­ст­ки ви­к­рив­ля­ють­ся і ги­нуть. Вод­но­час симп­то­ми хво­ро­би є мінли­ви­ми та за­ле­жать від ба­га­ть­ох фак­торів: сор­ту, умов на­вко­лиш­нь­о­го се­ре­до­ви­ща, фа­зи роз­вит­ку рос­лин. На ли­ст­ках до­рос­лих рос­лин ви­ни­ка­ють спо­чат­ку темні, а пізніше тем­но-сірі або світло-бурі пля­ми, тро­хи ви­дов­жені уз­довж листків, у центрі во­ни світліші, з тем­ною об­лямівкою. У во­ло­гу по­го­ду на ура­же­них ділян­ках фор­мується олив­ко­во-бу­рий або чор­но-сірий наліт. За силь­но­го роз­вит­ку хво­ро­би пля­ми зли­ва­ють­ся і вкри­ва­ють весь ли­с­ток. Мо­жуть ура­жу­ва­ти­ся та­кож нижні вуз­ли стеб­ла, які за­гни­ва­ють, че­рез що рос­ли­ни ви­ля­га­ють. За інтен­сив­но­го роз­вит­ку хво­ро­би на ли­ст­ках ура­жується та­кож ко­лос і зер­но. На ос­тан­нь­о­му про­яв­ля­ють­ся симп­то­ми чор­но­го за­род­ка. В ура­же­них рос­лин зни­жується за­галь­на і про­дук­тив­на ку­щистість, на них ут­во­рюється мен­ше пер­вин­них і вто­рин­них ко­ренів.
Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Bipolaris sorokiniana (Sacc.) Shoem. Крім то­го, що він зу­мов­лює пля­мистість ли­с­тя, па­то­ген мо­же ура­жу­ва­ти ко­ре­не­ву си­с­те­му, ко­лос і зер­но.
Ура­жен­ню рос­лин сприяє теп­ла та во­ло­га по­го­да.
Дже­ре­ла­ми інфекції мо­жуть бу­ти післяз­би­ральні ура­жені решт­ки, інфіко­вані схо­ди ози­ми­ни, насіння, а та­кож різні мор­фо­логічні струк­ту­ри гри­ба, що зберіга­ють­ся у грунті. Ре­зер­вація па­то­ге­ну відбу­вається на ура­же­них бур’янах (пирій та ін.). Гриб B. sorokiniana па­ра­зи­тує та­кож на пше­ниці
та житі.

Заходи профілактики для попередження ураження патогенами рослин ячменю озимого в осінній період
  Уп­ро­ва­д­жен­ня у ви­роб­ництво сортів із гру­по­вою стійкістю про­ти най­не­без­печніших хво­роб, по­ши­ре­них у кон­крет­них умо­вах ви­ро­щу­ван­ня.
  Ви­ко­ри­с­тан­ня для сівби ви­со­ко­якісно­го насіння, яке відповідає ви­мо­гам ДСТУ. Про­ве­ден­ня фіто­па­то­логічної ек­с­пер­ти­зи насіннєво­го ма­теріалу яч­ме­ню, за ре­зуль­та­та­ми якої слід прий­ма­ти рішен­ня сто­сов­но ме­тодів та спо­собів йо­го оз­до­ров­лен­ня.
  До­три­ман­ня прий­ня­тих у гос­по­дар­ст­вах на­уко­во об­грун­то­ва­них сівозмін. Уник­нен­ня за­кла­дан­ня посівів яч­ме­ню на по­лях, де по­пе­ред­ни­ком є зер­нові ко­ло­сові куль­ту­ри, що особ­ли­во важ­ли­во у бо­ротьбі про­ти ко­ре­не­вих гни­лей.
  Хімічне зне­за­ра­жен­ня здійснюється із ви­ко­ри­с­тан­ням пре­па­ратів для про­тру­ю­ван­ня насіння. Згідно з «Пе­реліком пе­с­ти­цидів і аг­рохімікатів, доз­во­ле­них до ви­ко­ри­с­тан­ня в Ук­раїні» (спеціаль­ний ви­пуск ка­та­ло­гу від ре­дакції жур­на­лу «Про­по­зиція»: Київ, Юнівест Медіа, 2014) на сьо­годні в Ук­раїні мож­на ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти про­труй­ни­ки різно­го спе­к­т­ра дії, що містять од­ну або декілька діючих ре­чо­вин. Вод­но­час слід вра­хо­ву­ва­ти, що пре­па­ра­ти ма­ють кон­тро­лю­ва­ти ек­зо- та ен­дофітну інфекцію насіння, а та­кож за­хи­ща­ти про­ро­ст­ки рос­лин від грун­то­вих па­то­генів.  
  Вне­сен­ня фо­с­фор­но-калійних до­б­рив є важ­ли­вим для підви­щен­ня стійкості рос­лин про­ти бо­рош­ни­с­тої ро­си, пля­ми­с­то­с­тей та іржа­с­тих хво­роб.
  Висів яч­ме­ню ози­мо­го слід про­во­ди­ти в оп­ти­мальні стро­ки, вста­нов­лені для кож­но­го регіону країни з ура­ху­ван­ням біологічних особ­ли­во­с­тей сортів, що важ­ли­во для підви­щен­ня стійкості рос­лин про­ти хво­роб. За запізнен­ня із сівбою зни­жується стійкість рос­лин про­ти твер­дої саж­ки, а та­кож спо­с­терігається по­си­ле­ний роз­ви­ток
сніго­вої плісня­ви.