Спецможливості
Новини

Геннадій Новіков: Думки з приводу...

05.10.2010
1155
Геннадій Новіков: Думки з приводу... фото, ілюстрація

Нинішній рік для аграріїв видався нелегким. До втрат зерна призвели не лише нестача сучасної техніки - збирати врожай довелося здебільшого допотопними "Нивами" та "Донами". У господарствах недорахувалися прибутків і через морозну зиму та посушливе літо. Нині жнива вже завершуються.

Геннадій Володимирович Новіков народився 17 червня 1963 року в смт Новоолексіївка Херсонської області.  Освіта вища. У 1989 році закінчив Мелітопольський інститут механізації та електрифікації сільського господарства (інженер-електрик). У 1997 році закінчив Запорізьку інженерну академію (облік та аудит). З 04.1989 по 02.1995 рр. - головний інженер-електрик колгоспу "Промінь", смт Якимівка Запорізької області. 02.1995-02.1996 рр. - голова колгоспу "Промінь", смт Якимівка Запорізької області. 08.2005-03.2006 рр. - голова Якимівської районної Ради Запорізької області. З лютого 1996 - директор приватного сільськогосподарського підприємства "Аскон" (смт Якимівка Запорізької області) - базового елітно-насіннєвого господарства Інститута фізіології й генетики рослин (Київ). 18 травня 2010 року Геннадія Новікова обрано головою Аграрного союза України. Геннадія Новікова нагороджено орденом  "За заслуги" ІІІ ступеня (2009). Депутат Якимівського районної Ради  Запорізької області; член колегії Мінагрополітики України; голова об'єднання сільгосппідприємств Запорізької області. Одружений. Виховує трьох дітей.

... зерно: експортувати не можна залишати
Нинішній рік для аграріїв видався нелегким. До втрат зерна призвели не лише нестача сучасної техніки - збирати врожай довелося здебільшого допотопними "Нивами" та "Донами". У господарствах недорахувалися прибутків і через морозну зиму та посушливе літо. Нині жнива вже завершуються. Ранні зернові та зернобобові, а також гречка й просо - уже в засіках. Залишилося дозбирати кукурудзу. Незважаючи на складні погодні умови, врожай'2010 видався пристойним. Хліборобів можна привітати з тридцятип'ятимільйонним ужинком на зерновій ниві. Така кількість збіжжя вже тепер значно перевищує внутрішнє споживання. А є в країні й перехідні запаси: торішнього й позаторішнього зерна зберігається теж немало. Водночас питання, що робитимемо з лишками, так і залишається відкритим.
Тобто експортний потенціал є, бо зерна більш ніж достатньо. Є й можливість вигідно його продати в зв'язку з неврожаєм у багатьох країнах. І начебто обмеження на вивезення збіжжя за межі держави, про запровадження яких так багато говорили в серпні, так і залишилися на рівні розмов. Здавалося б, на шляху експорту лишків зернового врожаю горить зелене світло. Насправді ж, наша держава залишається практично закритою для продажу збіжжя за кордон. Адже, стверджують в Українській зерновій асоціації, фактично існує негласне обмеження експорту. За даними УЗА, без офіційних пояснень митні служби в окремі періоди тримали у вітчизняних портах по два десятки суден. Деякі з них простоювали понад півтора місяця. В цілому на бортах "законсервували" близько 380 тисяч тонн збіжжя. Експортери, які не могли вивезти зерно, призупиняли його закупівлю у виробників. На думку голови Аграрного союзу України Геннадія Новікова, такі незрозумілі правила експорту, заяви, що чиєсь зерно не пропускають на експорт, уже призвели до значних втрат у сільгоспвиробників. Адже через це вартість тонни пшениці зменшилася на 400-500 гривень. Отже, втрачають сільгоспвиробники, яким саме тепер потрібні кошти для посівної.

... Аграрний фонд і хлібні запаси
- Сільське господарство - воно інерційне, - вважає співрозмовник, - і зруйнувати щось дуже швидко неможливо, але й відбудувати одразу - теж. Воно потребує сталих у часі й зрозумілих правил гри. Приміром, нинішнього року почали міняти схему закупівель до Аграрного фонду. Хоча цей механізм працював не перший рік.
Правила закупки, якщо стало зрозуміло, що їх не встигнуть поміняти до збирання врожаю, треба було залишити без змін. І зробити це з наступного року. Але запровадили нові правила гри, й тепер довелося рятувати ситуацію: створювати "єдиного виконавця" для того, щоб Агрофонд якось міг закуповувати зерно в момент пропозиції, а не через 45 діб. Щоб запроваджувати зміни, потрібно враховувати багато чинників. Приміром, цьогоріч бюджет прийняли пізніше, а саме там прописано фінансування Агрофонду.
Держава нині реально здійснює закупівлі? - запитую я голову Аграрного союзу.
- Так. І кошти є. Але ми вважаємо, що механізм має бути інший.
На сьогодні який діє механізм?
- Усе просто. Аграрний фонд, точніше, компанія - єдиний виконавець, виставляє ціну. Якщо мене ціна влаштовує, я продаю.
Товаровиробники мають доставити збіжжя до сертифікованого елеватора...
- Так.
Яка ціна закупівлі пшениці?
- Вона затверджена постановою Кабінету Міністрів і становить 1300-1520 гривень за тонну пшениці третього класу. Але Аграрний фонд озвучив нову ціну на пшеницю другого класу - 1400 гривень за тонну. Він не бере вищої планки. Ціна в рамках "вилки", але ближче до нижньої межі. І, наскільки я розумію, виробників ця ціна не влаштовує: хліб здають дуже кволо. Але найстрашніше те, що невизначеність із відправкою суден із зерном на експорт спровокувала зниження цін, трейдери перестали на ринку закуповувати збіжжя.
Зовсім перестали?
- Практично. Кволий-кволий ринок. Але й він - за зниженими цінами. Оце й є те, проти чого виступають товаровиробники.
Транспортні витрати в озвученій ціні вже закладено?
- Так. Це ціна з доставкою на сертифікований склад. Але складів у країні дуже багато. Агрофонд уклав договори зі складами різної форми власності. Десь відстань більша, десь менша. Та не це головне.
А транспортні послуги - це мінус 30 гривень на тонні, мінус 40?
- Різняться. Мені, приміром, до складу 100 кілометрів їхати, комусь десять...
Той, кому 100 кілометрів, скільки платить?
- Гривень 60-70 за тонну. Плюс вартість приймання. Процедура ж яка? Ви на елеватор завозите зерно, його приймають на зберігання на вашу картку. Потім ви з цією карткою чи подвійним складським свідоцтвом їдете до єдиного виконавця, чи раніше було - в Аграрний фонд, здаєте складське свідоцтво, виписуєте документи, і йде оплата. Ви відписуєте на Аграрний фонд зерно, а вам перераховують кошти.
І ці кошти ви реально можете зняти на своєму рахунку в банку?
- Так. Ідуть на рахунок у банку. Та всі затрати, пов'язані з тим, що ви здали зерно на елеватор, - це ваші затрати: близько 50-100 гривень на тонні. Якщо поряд сертифікований елеватор - обійдеться в гривень 20 доставка, і 30 - приймання. Аналізи якості зерна зроблять. Якщо треба - висушать, очистять, але це вже додаткові затрати. Щоб довезти й передати зерно на збереження, якщо воно відповідає стандарту, - це ще обійдеться в 50-100 гривень.
Розумієте, товаровиробники за ці роки не дуже довіряють таким елеваторам і, можливо, десь об'єктивно, а десь і не об'єктивно, тому що хлібороби вже звикли до такої форми співпраці, коли у них забирають зерно на їхніх несертифікованих токах, складах. У сільгоспвиробника нема там витрат, але й за зерно їм платять менше.
А Аграрному фонду можна віддати збіжжя зі свого сертифікованого складу?
- Тепер ні. Це стримує заготівлю зерна Аграрним фондом. Хоча, в принципі, Аграрному фонду це й не потрібно. Він основну функцію має виконувати на форвардних закупівлях - тоді, коли проплачує приблизно 50-60 відсотків ціни після перезимівлі пшениці, в березні, і, укладаючи форвардні контракти, закуповує відсотків 70 (від потреби) пшениці майбутнього врожаю за зрозумілою йому ціною, яка влаштовує державу з погляду регулювання внутрішніх цін на хлібобулочні вироби, зокрема на соціальний хліб. Є ще заставні закупівлі. Це регулятор ринку (коли на ринку надлишок пропозиції, держава забирає зерно на зберігання, сплачуючи частину ціни. Знайдеш вигіднішого покупця - продавай свій урожай йому). А форвардні закупівлі якраз і виконують оці захисні функції для держави (держава фактично контрактує до Аграрного фонду зерно майбутнього врожаю).
І для сільгоспвиробника вигідно - він наперед отримує кошти під майбутній урожай...
- До певної міри - так. Це дешеві гроші: там кредит під 9%, хоча є ризик, наприклад, того, що ціна може зрости. Візьмімо нинішній рік: якби навесні було задекларовано 1251 гривню за тонну пшениці третього класу, як торік, люди продали б зерно. А потім виставили б ціну в 1800 гривень за тонну, і це були б для аграріїв втрати. Тут ризикує товаровиробник, але ризикує й держава. Втім, форвардні закупівлі - це перше, до чого Аграрний фонд має приступати після нового року. Він формує той запас, який треба тримати в державі як страховий. Потім урожай зібрали, вже зрозуміло, яка структура зерна, скільки експорту. І тоді приймається рішення. І ціна. Якщо вона виробників не задовольняє, держава каже: я виходжу на ринок чисто спотовий (за наявний товар - у нашому разі це зерно - плачу гроші. Спотовий - це коли заплатили й забрали зерно). Чи із заставними закупівлями, таким чином даючи можливість товаровиробникам відстрочити продаж свого зерна до встановлення сприятливішої ціни.
Якби це відбувалося цього року (були заставні закупівлі), то товаровиробники із задоволенням погоджувалися б на заставні закупівлі. Бо вони знають, що спостерігається тенденція до зростання ціни. І вони віддали б зерно, одержали по 800-900 гривень заставної ціни й працювали б собі далі на ці гроші в полі. І не демпінгували б на ринку. А так - держава ставить їх у жорсткі рамки... Трейдери - ми спілкуємось і з трейдерами, і з асоціаціями - вони, можливо, й мають втрати, але на сьогодні за кордоном, я чув, визнали форс-мажорні обставини на поставки в зв'язку з тим, що в нас відбуваються незрозумілі дії (затримують судна із зерном у портах). Тому вони від своїх контрактів уже відбилися. Там затрат, крім простоювання суден, уже немає. Тепер трейдери просто поклали гроші й чекають, коли ціна на зерно опуститься. Нам же (сільгоспвиробникам) діватися нікуди - 60% затрат хлібороб має саме восени: це й підготовка грунту під весняні роботи, і висів озимини тощо. Шістдесят відсотків затрат. Тож якщо ми отримали б навіть 20-30% рентабельності, то приблизно половину зерна ми мали б продати в перші два місяці після початку жнив: у липні-серпні. Тому що маємо віддати зерно, щоб одержати фінансовий ресурс для здійснення подальшого виробничого процесу. І цим користуються. Держава, своєю чергою, коли здійснює заставні закупівлі, дає можливість хліборобам урожай притримати й реалізовувати зерно рівномірніше та стабільніше, за вищими цінами. Цьогоріч держава ні форвардних, ні заставних закупівель не запроваджувала. Після нового року, можливо, коштів не вистачало. А з другого боку, казали ж, що треба неодмінно закупити 5 мільйонів тонн зерна до Аграрного фонду.
Звісно, якщо тепер держава купить зерно по 1400-1500 гривень і потім ефективно його зберігатиме, вона при цьому виграє, бо навесні, коли почне реалізовувати, ціни підуть угору. Але як регулятор - це вже не державне регулювання, а регулювання за рахунок товаровиробника, який змушений дешевше продати.
Наскільки мені відомо, Аграрний фонд уже закупив 1,5 мльйона тонн зерна, яке потрібне для гарантування продовольчої безпеки.
Можливо, в державні засіки більше й не треба. Хоча в Канаді держава закуповує 100% "лишків" збіжжя, право на експорт там має тільки держава. А державі постачають зерно кооперативні об'єднання. Інших посередників на ринку немає. Під посередниками я маю на увазі не трейдерів. Трейдери - це трейдери. А посередники - це інше. Це... я спілкувався з деякими великими трейдерами - керівниками світових компаній. Дехто навіть не дуже розуміє, що в них у компаніях відбувається.
Топ-менеджери цих компаній в Україні (з абсолютно українськими прізвищами) придумали таких собі кілька "прокладок" (посередників), які заробляють для них кошти. От і все. Якби оцю функцію - закупівлю зерна - взяла на себе державна зернова компанія, тобто, я продаю державі за прозорою ціною, а держава напряму продає трейдерам, можливо, це в нашій країні було б простіше, ніж тепер, коли маємо неорганізований зерновий ринок між сільгоспвиробниками й посередниками. Нині в Україні намагаємося створити кооперативні об'єднання для торгівлі, але це не дуже короткий шлях. Тому закупівлі державною зерновою компанією були б ефективніші, ніж нинішні намагання створити сто кооперативів чи двісті. Хоча, я вважаю, що саме кооперативи й кооперативні структури - це майбутнє України. І не тільки на зерновому ринку. А й на оптових ринках... Тому що ми вже багато будували ринків - у Запоріжжі аж одинадцять. І вони напівпорожні, фермери не йдуть туди торгувати, бо там діють кимось встановлені правила чи порядки, які не задовольняють фермерів.
Водночас варто визначитися, скільки збіжжя потрібно державі. У нас зібрано 17 мільйонів тонн пшениці. Приміром, державі треба 1,1 мільйона. Це 5-6% намолоченого. То й скажіть нам, хліборобам, одразу, що вам треба 5% від зібраного й за якою ціною, і кожне підприємство - виробник зерна завезе вам 6% свого врожаю. Ці втрати - мізер, порівняно з тим, що ми недоотримуємо на зниженні ціни. Якщо 400 гривень помножити на 15 мільйонів тонн - експортний потенціал цього року по всіх зернових, то це майже 6 мільярдів. Усі товаровиробники це розуміють. Приміром, я зібрав тисячу тонн збіжжя, тож можу продати його по 1800 гривень. А мені кажуть: 50 тонн, тобто 5% - треба державі продати по 1400 гривень. 400 гривень помножити на 50 тонн - це 20 тисяч я недоотримав. Я не втратив, а недоотримав, бо собівартість у мене - 1100-1200. Я заробив, але менше заробив, ніж міг би. Держава при цьому (до того ж, устами найвищих керівників) сказала б: "Дякуємо товаровиробникам...". І мені грамоти було б достатньо. І не тільки мені. А й іншим товаровиробникам, яким подякували, що вони переймаються тим, що в державі не всі люди такі заможні, щоб купувати хліб за європейськими цінами.

... експортні можливості
- Україна, - каже співрозмовник, - виробила, приміром, 30 мільйонів тонн зерна - це без кукурудзи. А треба з цього збіжжя для внутрішнього споживання 14-16 мільйонів - для задоволення всіх власних потреб. Решту де діти? Для цього є компанії, які експортують це зерно в інші країни. Така схема існує не один рік, її вже відпрацьовано давно. До того ж, на світовому ринку зросла ціна на збіжжя. Україна має можливість скористатися цією сприятливою ціновою пропозицією. До речі, 2008 року вже була така ситуація. Тоді держава теж не дала можливості скористатися великим урожаєм і вигідною для селян ціновою пропозицією. Але ж коли ціна на світовому ринку на зерно зросла, то, логічно, вона має бути вищою і в Україні, та це чомусь усіх починає лякати. Та не треба забувати, що при цьому наш товаровиробник на подорожчанні збіжжя може пристойно заробити. Адже нікого не лякає, коли щодня на телебаченні показують котирування валют, зростання ціни бареля нафти тощо. Ніхто не панікує. Усі звикли, що ціни то піднімаються, то опускаються. До речі, у нас на нафтопродукти ціни, буває, зростають ще більше, ніж у світі. І люди звикли й не реагують на це. Але якщо хоч трохи зростають у ціні (і, в принципі, об'єктивно) продовольчі товари, сировина, зокрема зерно, одразу - безліч розмов, запускається маховик жорсткого державного регулювання. Мовляв, подорожчає хліб - треба негайно опускати ціну на збіжжя на внутрішньому ринку. Причому будь-якими методами, головний з яких: якщо заборонити вивозити лишки врожаю за межі країни, то й ціна на зерно не зростатиме. Відтак, і хліб не подорожчає. Але при цьому в державі завжди забувають про інтереси хлібороба - він від таких ігор насамперед і втрачає.

... ціни, які пішли вниз
Тепер проаналізуємо цінову ситуацію, що складалася на зерновому ринку цьогоріч. Пригадаймо: в червні, коли в Криму почалися жнива, ціна на пшеницю була 550-600 гривень за тонну. І наші трейдери тоді лякали: перехідні зернові запаси в світі великі, а український ячмінь верблюди шейхів почали їсти менше, то й надалі ціни будуть нікудишні. Але, можливо, Господь зглянувся над селянами і не дав можливості їм збирати зерно й продавати його "з коліс". Почали зриватися укладені зерноторговцями міжнародні контракти... Комусь погодні умови сприяли жнивувати, але таких було мало, тож пропозиція зерна різко знизилася й воно почало дорожчати. Тобто селяни почали отримувати реальну ціну за вирощене. Причому не завдяки діям учасників ринку, а завдяки Богові.
Максимальна ціна, яку давали за пшеницю третього класу, була 1850 гривень за тонну. А за ячмінь платили 1750 гривень. До речі, пивоварний ячмінь був і по 1900-1950 гривень. І ціна на нього й тепер доволі висока - майже 1900 гривень за тонну. Це тому, що такий ячмінь не підпадає під регулювання, йому не загрожує запровадження всіляких заборонних санкцій на вивезення за кордон. Тому на пивоварний ячмінь ціна формується окремо, переробники його охоче купують - це інший ринок.
Так от, ціна на збіжжя була високою, але тут, у середині липня, почалися проблеми з відправкою суден, завантажених зерном на експорт. То спочатку ринок завмер - не реагував, а потім почалося зниження цін. І що тепер? Ячмінь у господарників купують по 1500 гривень за тонну, фуражну пшеницю - по 1370-1400 гривень, продовольчу третього класу - по 1400-1450, другого - по 1550-1650. То хто від цього страждає? Насамперед товаровиробники, бо трейдер, якщо не купить у липні, то купить у серпні чи грудні, не враховуючи раніше укладених контрактів. На сьогодні ситуація непевна: хтось експортує, хтось не експортує. Існує негласне обмеження на продаж зерна за кордон. Припустимо, така ситуація залишатиметься й надалі. Та, зрештою, в країні зрозуміють: зерна в нас є з надлишком. Кордони відкриють. Біда, що до того часу товаровиробник не зможе тримати збіжжя - треба озимі сіяти. Добре, якщо хоча б невелику його частину купить держава. Але більшість приберуть до рук ті самі трейдери. Знаючи світові тенденції, вони триматимуть збіжжя, допоки держава не дозволить його вільно вивезти. Все одно треба експортувати, бо куди подіти оті 15 мільйонів тонн експортного потенціалу, які не в змозі з'їсти ні люди, ні наша худоба. Хто те зерно експортуватиме? Ті, хто скуплять у селян подешевше й зароблять на кожній тонні 500-600 гривень. Можливо, тепер вони і втрачають, але свої втрати зможуть стовідсотково компенсувати трохи пізніше.

... втрати для селян
і як цьому запобігти
А ось ще приклад. Пригадаймо, коли 2007 року запровадили заборону на експорт збіжжя. А 2008-го "забули" вчасно її відмінити. Птахопром тоді пролобіював - мовляв, буде дешевше зерно, то по 10 гривень за кілограм продаватимуть м'ясо бройлера. Тоді хлібороби втратили гривень 300-400 на кожній тонні. До того ж, у підсумку в державі вийшли на перехідні запаси в 6 мільйонів тонн зерна, а 53 мільйони зібрали врожаю 2008 року. Оце й є загроза ринку. Коли в нього влазять, як слон у посудну лавку. Комусь роблять добре, не враховуючи інтересів товаровиробників. І цього року птахівники заявляють, мовляв, якщо зерно буде по 1500 гривень за тонну - нам хана. Тоді ціна на птицю підніметься, наші покупці не зможуть її купувати, внутрішній ринок споживання обвалиться, а експорт курятини ще не настільки розвинений. І я їх розумію. Я відмовляюся розуміти інше: коли в 2007 році ціна була заявлена по 1000-1100, а в 2008-му по 550 гривень за тонну, птахівники примудрялися брати таку пшеницю, то чому тоді не дешевшала курятина? Після 1100 гривень за тонну зерно впало вдвічі в ціні! Це ж саме питання можна поставити й хлібопекам. Їх обмежують п'ятьма відсотками рентабельності. У нас 2003 року ціна пшениці була 1200 гривень за тонну, ми ввозили її з-за кордону. І тоді хлібина стала коштувати півтори гривні. 2004 рік - ціна пшениці 450; 2005-й - 530-560; 2006-й - 500 гривень. А ціна хліба - гривня п'ятдесят... Тож ви, колеги, вибачайте, "наїлися" тоді так, що десять років могли б утримувати вартість соціального хліба самі. Але ніхто цих питань не порушує.
Виступаючи на нараді Аграрного союзу, я вже говорив, що Господь показав нам, що маємо робити. Ми, сільгоспвиробники, маємо зібратися в червні, напередодні жнив, порахувати свої затрати, планову собівартість, спрогнозувати якусь ставку рентабельності й сказати: нижче такої-то ціни продавати не можемо! Тому що не зможемо вести тоді розширене виробництво. Ось так слід зробити. Це перший рік, коли товаровиробники почали трошки регулювати ціну. До цього була суцільна риторика. Два роки тому я був присутній на засіданні аграрного комітету, коли головуючий запитав заступника міністра: "Які цього року будуть ціни на зерно?". Відповідь була такою: "Ми на завтра запланували "круглий стіл" з експортерами, порадимося й домовимося про ціну". Тоді я запитав: "А можна ми хоч під столом посидимо й послухаємо, які будуть ціни?". Це ми, товаровиробники, так допустили, що можна домовлятися про ціни на нашу власність із кимось іншим, і навіть не звертаємо на це уваги. Це, мабуть, уперше цього року - і Аграрний союз для цього багато зробив - ми почали обговорення цінового питання в червні, привчаючи товаровиробників до того, що маємо заздалегідь заявити про ціну. А потім уже і в кабінетах можуть говорити з нами про її підвищення чи зниження - з урахуванням світових тенденцій. Але насамперед домовлятися потрібно з нами, власниками зерна, а не з тими, хто його купує.
Записала

Галина Квітка

Інтерв'ю
Ця мо­ло­да краси­ва дівчина гордо на­зи­ває се­бе донь­кою ферме­ра. Їхнє госпо­дарст­во «Геліос-1», що розта­шо­ва­не по­близу Каховки на Хер­сонщині, два ро­ки займається ви­ро­щу­ванням черво­ної квасолі, а торік стало навіть ліде­ром... Подробнее
Олександр Ярещенко, заступник директора з наукової роботи Інституту садівництва НААН
Ягідництво називають однією із найперспективніших галузей АПК. Саме сюди і початкуючі, і досвідчені аграрії  вкладають великі суми грошей. Про те,  за якими критеріями слід обирати культури

1
0