Енергозбереження та альтернативні ресурси: лушпиннЯ олІйних культур

Останніми роками практично всі підприємства олієдобувного сектору проводять роботи із заміни застарілого обладнання, впровадження нових технологій. Зокрема, підприємства модернізують котли. При цьому, в тому числі, здійснюється заміна використовуваних енергоресурсів, наприклад, природного газу на відходи виробництва та вугілля. Переобладнання котлів під спалювання лушпиння олійного насіння (наприклад, соняшнику) дає можливість зняти проблему утилізації лушпиння та одночасно знизити залежність від зовнішніх джерел постачання тепла задля покриття виробничих потреб. Крім того, такий підхід дає змогу вирішувати екологічні проблеми, такі як, наприклад, скорочення викидів у атмосферу (за рахунок відмови від використання природного газу) та запобігання органічному розкладанню відходів після вивезення на звалища.
Але й тут на зміну одним проблемам прийшли інші, і їх теж потрібно вирішувати. Про цікавий досвід вітчизняних олієдобувних підприємств із використання лушпиння та проблеми, з якими довелося зіткнутися, розповів заступник генерального директора Асоціації “Укроліяпром” Степан Павлович Капшук на Міжнародній конференції “Альтернативні види енергоресурсів та енергозберігаючі технології в сільському господарстві України”, яка відбулася наприкінці квітня поточного року в Києві (організатор — “Українська аграрна конфедерація”).

Степан Павлович Капшук, заступник генерального директора Асоціації “Укроліяпром”:
— Ми сьогодні говоримо про біопаливо, біоетанол, біодизель. Але ж є ще й вітряки, є ще сонячна енергія. Є водень. З цим теж потрібно працювати. Я зупинюсь на двох проблемних питаннях енергозбереження в Україні. Технологія обробки олійного насіння відрізняється від закордонних аналогів тим, що ми під час переробки обрушуємо насіння. Тобто, отримуємо близько 15–20% лушпиння. Куди його дівати? Десять років тому ми завалювали ним усі відвали й майже не використовували. Протягом двадцяти років підприємства поступово переобладнували наявні котли під спалювання цього лушпиння. Але в цих котлів був дуже низький коефіцієнт корисної дії. Їх треба було зупиняти на два-три дні, щоб вибрати попіл. За 15 років вдалося створити котел, який уже змонтовано у Вінниці, що працює без газу — на вугіллі. Його технологічна характеристика: 16 тонн пари за годину і 39 кілограмів на квадратний сантиметр, якщо брати за тиском. Цього достатньо, щоб установити турбіну. На сьогодні таким шляхом ідуть майже всі заводи (Кіровоградський завод монтує турбіну). Інше питання. Куди дівати попіл? Нині є різні технології, як використовувати мікроелементи в мінеральних добривах. Проте утилізація попелу для нас — поки що проблема. Тепер ми спалюємо за рік близько 300 тисяч тонн лушпиння, а це економія 150 мільйонів кубометрів газу. Вінницький варіант спалювання лушпиння не передбачає навіть підведення газу. Аналогів таким котлам для спалювання лушпиння в світі немає. Ця розробка запатентована, і вона сьогодні відповідає тому рівню, який задовольняє потреби галузі.
Друге завдання — впровадження систем когенерації. Когенерація — це спільне вироблення електричної і теплової енергії. Але, виробляючи електроенергію, в кишеню її не покладеш. Куди її подіти? І от тут теж виникла проблема: енергогенеруючі компанії не дають технічних дозволів. Наприклад, Запорізький олієжиркомбінат споживає за рік 42 мільйони кіловат електроенергії. Хто захоче втрачати такого покупця? Це проблема, і ми вирішуватимемо її через Національну комісію з енергозбереження. Ми зацікавлені, щоб в Україні розробили й започаткували державну програму енергозбереження, де всі ці проекти було б зафіксовано.

За матеріалами конференції підготувала
Марина Моісеєва