Спецможливості
Статті

Ельман Оруджев: «В Україні 30-літровий рубіж перейдено. Зараз треба досягти 35–40-літрового»

17.12.2015
781
Ельман Оруджев:  «В Україні 30-літровий  рубіж перейдено.  Зараз треба досягти  35–40-літрового» фото, ілюстрація

Кажуть, високий професіоналізм — спрямована в професію творчість. Так можна сказати і про Ельмана Гасановича Оруджева, фахівця та консультанта у сфері тваринництва, який перебуває у постійному пошуку вдосконалення, нових рішень і відкриттів. Але відкриттів не лише у професії, а й у власному житті.

Кажуть, високий професіоналізм — спрямована в професію творчість. Так можна сказати і про Ельмана Гасановича Оруджева, фахівця та консультанта у сфері тваринництва, який перебуває у постійному пошуку вдосконалення, нових рішень і відкриттів. Але відкриттів не лише у професії, а й у власному житті.

На професійному рахунку цієї людини  ефективна організація діяльності багатьох українських та російських господарств. Так, протягом останніх років цей невгамовний фахівець, який завжди прагне більшого, провів комплексний аналіз та налагодив процес виробництва молока в понад 40 господарствах України і Росії. До нього звертаються, коли хочуть отримати бажаний результат. Адже його високий професіоналізм, обізнаність у сфері тваринництва та багаторічний досвід допомагають перетворити навіть збиткову ферму на процвітаюче підприємство. Сьогодні ми говоримо з Ельманом Гасановичем на різносторонні теми, але основна із них — поточні проблеми та можливі перспективи молочного напряму українського тваринництва.

Ельмане Гасановичу, Ви майже все життя присвятили сфері тваринництва.  Як так сталося, що знайшли свій шлях саме тут?
— Напевно, у будь-якої людини в цьому світі є свій шлях. Спочатку ти не помічаєш цього, але минає час і приходить усвідомлення того, що те, чому ти присвятив життя, і є твоя доля. Мене оточувала ця сфера із раннього дитинства, адже мої батьки — тваринники: батько працював трактористом на фермі, а мама — дояркою. Я бачив, наскільки тяжка праця моїх батьків, і з 7-го класу вже допомагав їм справлятися з роботою на фермі. І це наводило на мене жах: моя мати щодня вставала о 4-й ранку на доїння і до пізнього вечора, без вихідних і свят, працювала, а після роботи на фермі ще поралася вдома. Такої роботи я б навіть рабам не побажав! Тому поставив перед собою мету — бути ким завгодно, тільки не тваринником.
Хоча десь у глибині душі я продовжував перейматися цими проблемами і міркував над тим, що десь же має бути таке розуміння функціонування ферми, на яку люди приходять працювати із задоволенням, яка приносить чималі прибутки, ферма, на якій працюють не раби, а фахівці. Я боявся цих думок і проганяв їх від себе. Але відчував, що молочне тваринництво може приносити доходи. І знаєте, через роки, коли це стало реальністю, напевно, це стало моєю найбільшою радістю у житті.

Спеціалісти галузі називають Вас «гуру» тваринництва, одним із найкращих консультантів. Як досягти успіху у справі, якою займаєшся?
— Звісно, це приємно, коли твої знан­ня та досвід оцінюють так високо. Дуже вдячний людям за це. Щодо успіху у тій справі, якою займаєшся… Знаєте, якщо правильно вибудувати стратегію діяльності — від спорудження ферми до стосунків із співробітниками (спецодяг, умови роботи, графік роботи, гідна оплата праці, мотивація) і дотримуватись усіх правил, тоді все працюватиме, як годинниковий механізм. Керівник підприємства повинен усвідомлювати, що кожен працівник чітко розуміє, за що він отримує платню і що входить у сферу його обов’язків. Зрозумійте, людині потрібно дати посильну для неї роботу — ту, яку вона зможе зробити, пояснити поставлене завдання тощо. Адже робітник готовий виконувати чітко окреслене, зрозуміле для нього завдання, якщо ж його змушувати працювати понад його можливості, це призведе до того, що робитимуться помилки, які згодом  неодмінно будуть приховуватися (всі знають, що за правду можна отримати по шиї). Як результат — продуктивність праці знижуватиметься.
А ще кожна людина любить бачити реальні результати своєї роботи, хоче, аби докладені зусилля цінували, а саму її — розуміли. Окремо слід сказати про заробітну платню працівника. Якщо результат роботи адекватно відповідає тим грошам, що отримує працівник, то взагалі не потрібно ніяких контролерів — натхненна людина творитиме чудеса. Єдине, потрібно підказувати їй, як це чи інше зробити краще. Тоді робітники розуміють, навіщо приходять на ферму, за що отримують платню, і виконуватимуть роботу сумлінно, швидко, без помилок, а головне — не з примусу, а із задоволенням. У результаті від цього виграють усі: людина, роботодавець, підприємство, адже прибуток зростатиме в рази.
Ваші слова звучать вражаюче і дуже оптимістично…
— Так. І сьогодні це цілком реально втілити в життя. До речі, численні проекти, які я консультую, — прекрасний приклад цього. Кожному фермерові потрібно змінити власне ставлення до галузі, а не шукати чарівну паличку, яка нібито врятує «всіх і вся» та відразу подарує успішне бездоганне господарство. Такого не буде, навіть не очікуйте! Все це — праця, важ­­­ка і безупинна. Головне — дотримуватися основних людських принципів: не бути жадібним і вірити в те, що ти робиш. 

Однією з актуальних проблем на сьогодні є від’їзд сільської молоді до міст, як то кажуть, у «пошуках кращого життя»…
— Так, але ж можна влаштувати все так, щоб було навпаки:  щоб не із села люди втікали до міста, а з міста перебиралися в село. Досить часто сплутують  такі два поняття, як «село» та «сільське господарство», а їх неодмінно слід розрізняти. Так, у багатьох село асоціюється із тяжкою фізичною працею та смородом. А яке зараз століття, щоб усе вручну робити?! Невже ми так вічно й житимемо? Отже, треба розпочинати все змінювати і насамперед — наш менталітет, наші уявлення про сільське життя тощо.

До речі, про фермерів… Чи можемо наразі говорити, що в Україні є фермери?
— Одразу скажу: «Фермерів в Україні нема, не було і, дай Боже, щоб їх ніколи не було!» Це, на мою думку, найбільше прокляття. А ніхто ж не хоче поганого для своєї країни, правда? Насамперед нам потрібно розмежувати поняття: «приватний сектор», «фермерське господарство», «промислове сільське господарство»,  — адже кожна з цих трьох категорій має свої особливості.

Поясніть, будь ласка.
— Зрозумійте, у кожного із цих видів господарювання — свої цілі і методи їхнього досягнення. Приватний сектор передбачає утримання підсобного господарства — корів, свиней, курей — як додаткового засобу існування. А хто хоче, щоб його народ шукав додатковий засіб існування? Не для життя, не для відпочинку, а для ІСНУ­ВАН­НЯ? Ось тому я і казав раніше про «прокляття». Ми не живемо — ми існуємо…

Виживаємо…
— Може й так… За яким мірилом визначається ба­­гатство країни? На­­сам­пе­ред — за наявністю чи відсутністю приватних господарств у населення. Скажіть, будь ласка, в якій багатій кра­­­їні світу є приватний сектор? У жодній. Тому вони й багаті. А хто сьогодні в першу чергу потребує уваги до себе та засобів для існування? Люди похилого віку. Але ж вони відпрацювали своє і вже мають відпочивати по санаторіях, як, наприклад, європейські пенсіонери. Натомість ми експлуатуємо своїх батьків і дідів, не можемо забезпечити їм гідну пенсію, зате нібито створюємо умови для ведення приватного господарства, змушуємо їх самих заробляти собі на прожиток. Це, кажу я вам, ненормально.

А якщо людина (не говоритимемо про її вік) має гроші для того, щоб зайнятися фермерством?
— Ну, це вже інша справа. Коли говоримо про фермерство, маємо на увазі сім’ю, яка веде спільну господарську діяльність, для того щоб повністю себе забезпечити. У всьому світі фермер — це власник, який трудиться без залучення найманої праці (або з мінімальною кількістю найнятих робітників), тобто тільки він сам і члени його родини.

Це, звісно, правда. Але це, так би мовити, класичний варіант фермерства…
— Правильно, так і має бути. Я зараз дещо відійду від теми нашої розмови… Все у цьому світі має підпорядковуватись певним правилам. Навіть так звані бої без правил все одно мають свої правила. Секрети успіху країни, людини, сім’ї, промисловості полягають у прописаних і зрозумілих правилах. Якщо їх знати і дотримуватись, то справа, як кажуть, просто-таки приречена на успіх.
Отже, фермер забезпечує сам себе, іноді може наймати не більше двох-трьох працівників відповідно до потреб залежно від сезону. Європейський фермер залежить від дотацій. А чи може Україна давати дотації фермерам? Чи є в Україні фермери, які самостійно займаються своїм господарством? Немає! На сьогодні у нас називається фермером той, хто має трактор і 20 працівників. У такому разі це фермер чи промисловець?

Вони себе іменують фермерами…
— Так, але ж насправді це не відповідає суті: він же на тракторі сам не працює. Його завдання — організувати. Тому це  промисловець. У фермера ж якщо і є наймані працівники, то вони тимчасові, сезонні, і їх небагато — ось це типовий фермер для Європи (і я вже казав про це). Зазвичай він має 20–30–50 корів і самостійно справляється із доглядом за ними. У нього свій щоденний режим: 6 годин сну, 2 години — на себе, решту — 16 годин — він має працювати.
 У вас є відповідний приклад у нашому вітчизняному тваринництві? Навіть не обтяжуйте себе пошуками — у  нас немає фермера, який працюватиме 16 годин, максимум для нього — це конт­роль за роботою найманих працівників.  Окрім того, у Європі ж немає фермерів-міль­йо­нерів. Європейський фермер може стати мільйонером, коли продасть свою ферму (і то лише за умови, якщо вона буде успішною), але не більше. Що дає йому фермерство? Нормальний прожитковий рівень для сім’ї. І це — його ключове завдання.

А що Ви скажете про промислове сільське господарство?
— Найкраще описав закони промисловості Генрі Форд, а принципи промислового господарства подав Тейлор (кінець XVIII — початок XIX ст.). Ці правила винайдені та прийняті усім світом ще на початку XIX ст. А ми живемо у XXI ст.! Скільки віків пройшло, а ми й досі не хочемо їх визнавати та впроваджувати у нашому сільськогосподарському ви­­роб­­ництві!

Наскільки важлива генетика у тваринницькому господарстві?
— Правильне вирощування молодняку й оп­­ти­­мальна годівля вже мо­­жуть забезпечити господарство надоєм на рівні 30–35 л/добу. Якщо на меті — досягнення більшого показника, то вар­то подбати про селекцію. Але ж, повторюся, багато залежить від збалансованості раціону та якості кормів.
На жаль, в Україні тваринництво є переробником відходів рослинництва. В агрономів немає зацікавленості у заготівлі високоякісних кормів. Так, в агрофірмі «Піщанська» Харківської області розробили методику закупівлі кормів, що грунтується на якісних показниках, за відповідність яким агрономи отримують дивіденди. Агрономам у півтора рази вигідніше вирощувати кормові культури, ніж зерно. Тож треба зацікавити агрономів, аби вони бачили свою вигоду, переконати, що від кормовиробництва вони зароблять більше, аніж від вирощування зерна. Адже у тваринництві кормовиробництво окупиться у будь-якому разі, яка б не була ціна — все одно будемо в прибутку. Отже,  потрібна мотивація, зацікавленість людей.

Багато хто із керівників стверджує, що найманим працівникам не вистачає відповідних знань.
— Та тут справа не тільки в знан­нях. На заваді до успіху, швидше за все, стоять два горезвісних «Ж» — жалість і жадібність. Треба позбутися цих небажаних супутників діяльності, якими послуговується чимала кількість керівників. Орієнтуватися треба на розуміння прибутку. Проте самих власників також не хочеться занадто звинувачувати, адже з огляду на сьогоднішні реалії вони не впевнені у завтрашньому дні…

Не впевнені у завтрашньому дні не тільки аграрії…
— Безумовно, це так. Але, зрозумійте, фермери не знають, що буде із землею — заберуть не заберуть, чи буде мораторій на продаж, чи ні.
Я вже не кажу про війну, але це — окрема тема для розмови... Головне — що буде із землею. До того ж піднялися податки, орендна плата. Звісно, щось треба робити, адже проблема залишається. Так, якщо створити відповідну законодавчу базу та сприятливі умови, повірте, ніякої державної підтримки, кредитів — нічого цього вже не потрібно. Усе необхідне вже є — і вміння, і знання.
Дехто каже, мовляв, як добре в Росії — у них є державна підтримка сільського господарства. Та в цьому ж і біда, що є підтримка, бізнес на бізнесі роблять. А питання продуктивності та ефективності виробництва не вирішуються. Навіщо там підприємцю той фермерський бізнес, якщо він, доки будував його, заробив ще один бізнес… Ми цього не хочемо, тому що не буде конкурентоспроможності. Наші люди здібні і готові на все, треба лишень трохи впевненості, ну і, звісно, бажання.

У Європі в годівлі ВРХ активно застосовують соєві шроти. А у нас?
— Насправді справа не в шроті і не в інгредієнтах, якщо ми говоримо про ефективність ведення тваринництва. Адже ефективність залежить насамперед від якості основних кормів — сіна, силосу. Якщо сіно високої якості, концентратів можна додати 30%, якщо низької — 60%. Це також у наших руках (тобто в компетенції технологів на місцях), а не в руках уряду. Сьогодні не кожен європейський фермер може похвалитись тією технікою і оснащенням, що є у нас. Повірте, в цьому ми далеко попереду.
А як щодо плющення зерна?
— Це також деталі, вони залежать від ситуації. Якщо несприятливі погодні умови — ідуть дощі, заморозки, і зерно не визріло — тоді краще плющити, ніж сушити.

Багато технічних компаній рекламує цю функцію.
— Це фрагмент, який до системи нічого не додає. Те саме стосується доїльних апаратів або іншого устаткування. Принципи роботи у машин однакові. У чому весь секрет? У їхній продуктивності, потужності.

Ветеринарне забезпечення на фермі відіграє важливу роль?
— Сказати однозначно, що не відіграє або що це є основою основ, буде однаково неправильно. Що ми розуміємо під цим поняттям? Глобальна мета ветеринарії — захистити тварину від захворювання. Основні хвороби у корів стосуються кінцівок, вимені, репродуктивної системи, шлунково-кишкового тракту, легень і серця. Є хвороби технологічного та інфекційного характеру. Будь-яка хвороба живого організму залежить від двох факторів — харчування і стресу. Важкий стрес — це смерть, середній — хвороба,  а легкий стрес, скажу я вам, — це нормально, це підтримання імунної системи у тонусі. Стрес залежить і від годівлі, і від умов утримання, і від процесу доїння. Основні хвороби походять саме від цих умов. Якщо неправильно годувати корову, тримати її без відпочинку чи бити, зрозуміло, що вона хворітиме. Потрібно також підтримувати імунітет тварин проти інфекційних хвороб, адже штами змінюються, звісно, не слід забувати про вакцинацію, робити акцент на профілактику.

Незбалансовані  раціони — горе­звісний камінь спотикання вітчизняного скотарства…
— Так, останнім часом було багато незрозумілого із годівлею не тільки у нашій країні, а й у всьому світі. Чому раніше молочне тваринництво не розвивалося належним чином? Багато найцінніших корів ішло на вибуття вже у перші 60 днів після отелення. Причина — саме в неправильному підході до годівлі тварин, добору структури корму та ба­­лансування раціонів. Упродовж останніх п’яти-семи років у світі відбулися дуже серйозні зміни в усвідомленні норм балансування. І це не може не радувати.
Звісно, є  корови, що дають 60–70 л молока на добу — сучасна генетика далеко пішла. А ми занадто відстаємо у годівлі, кормовій базі, балансуванні кормів. Багато хто і у вітчизняному молочному тваринництві  вже дотримується норм балансування раціону, але не афішує цього. Тож досягнення успіху — справа рук кожного, як то кажуть: «Той, хто цікавиться, той знає!»  А за генетикою особливо гнатись не треба. Ми на цьому переконались у господарстві «Катерино­слав­ський». Закупили у населення корів із 15-літровим надоєм — це місцеве стадо «без роду і племені». Сьогодні там отримують від них надої до 30 л  за добу! Якщо ж потрібно отримати понад 35 л, тоді треба вже залучати селекцію. З усією відповідальністю наголошую: надоїти понад 30 л від будь-якої молочної корови — цілком реально, все залежить від вхідних ресурсів. Отже, дайте нормальну сировину — отримаєте нормальний результат.

Ви працювали та переймали досвід у багатьох країнах світу. Скажіть, у чому все ж таки  проблема українського скотарства, зокрема молочарства?
— Насправді наша молочна галузь дуже молода, з 1997 року почали відбуватися певні  зміни, пошук шляхів розвитку та вирішення нагальних проблем і першочергових завдань… І ось, тільки в 2009-му вітчизняна галузь почала проявлятися як цілісне явище. Звісно, ми помилялися, а скажіть мені, хто не робить помилки? В усьому світі помиляються. Але наше скотарство лише сьогодні почало наближатися до того світового рівня, якого вже досягло, наприклад, птахівництво. І думаю, вже через кілька років ми досягнемо європейського рівня. Для цього є потрібні передумови: деякі українські ферми вже мають надої від 35 до 40 л/добу. На сьогодні немає якоїсь прихованої інформації у цій сфері — все цілком доступно, тому потрібно відкинути всілякі страхи і рухатися вперед.  Наразі в галузі лишилися тільки ті, хто бачить перспективи і майбутнє молочарства, хто вірить у цю галузь. А ми віримо в них: саме за ними — майбутнє!
Чимало фермерів борються за продуктивність корови. Пам’ятаєте, як каже народна мудрість: «Молоко у корови на язиці». А ми що робимо? Якість кормів у нас не найкраща, ми не контролюємо збалансованість годівлі корів, як це роблять у світі. Логічно, що з’являються хвороби… Ми починаємо лікувати тварину, витрачаємо гроші, бізнес валиться. Просто якесь замкнуте коло! А потім усі голосно кричать про те, що українське тваринництво проблемне… А все тому, що знайти причини виниклих труднощів не можемо і, замість пошуку шляхів їхнього подолання, розчаровуємося у галузі та людях і починаємо шукати ту саму чарівну паличку, яка вирішить усі питання. «А хто ж створив проблеми, як не ми самі?!» — запитую я вас.

Скільки років Ви працюєте у сфері тваринництва?
— О, дайте-но порахую (сміється)… Мабуть, понад 50.

Ви з фермерської родини?
— Так. Я тому і сказав, що вже півстоліття працюю у тваринництві, адже із дитинства на фермі: двадцять  перших років із цього терміну — неусвідомлено (як я вже розповідав, у дитячому та юнацькому віці  допомагав батькам поратися у господарстві), 20 — усвідомлено, коли закінчив інститут і пішов працювати за фахом. І тільки останні 10 років — цілком свідомо, коли розумію всю систему від А до Я, а не просто окремі  фрагменти. Знаєте, коли відбувається глобальне бачення цілої картини, розумієш, що секрети успіху дуже прості. Складно повірити в цю простоту, а ще складніше — втілювати її заради конкретного результату.

Кілька слів про себе…
— Народився я у Грузії, у великій родині: ​​я найстарший серед дітей,  крім мене, батьки виховували  ще семеро. Мої батьки — великі трударі! Навіть зараз у мене перед очима  картина нелегкої праці у колгоспі за радянські часи. Я навіть думав, що ці сільськогосподарські роботи  створені для грішників як покарання, послане згори. Це, справді, важко: вставати на світанку, приходити додому пізно ввечері, тричі на день бігати на ферму, — особливо для матері, на плечах якої ще власне господарство і діти. Вона доїла вручну, носила і роздавала корм худобі, годувала, прибирала, а коли інколи випадала вільна хвилина, засинала просто біля печі. Мабуть, рабів так не експлуатували, як колгоспників у Радянському Союзі. Це було жахливо!
На Сході корів вважають священними тваринами, а у нас ця святість вимагала пекельної праці. Як на мене, нелогічно. В Україні (та і в Росії) корову називають «годувальницею», а вона — збиткова. Я не міг зрозуміти, чому так буває... Мені, мабуть, пощастило, що у своєму житті я переконався в мудрості цього вислову.

Чому вирішили присвятити своє життя саме тваринництву?
— Не повірите, все сталося випадково. Вже із дитинства вирішив для себе, що не займатимуся тваринництвом, адже бачив, наскільки важко працювали батьки. Тому вирішив — стану агрономом. Тим більше, що мій дядько був  заслуженим агроном, усе своє життя пропрацював у Харкові. І батько вирішив, що мені варто навчатися саме там. Це був далекий 1977 рік… Тоді, до речі, всюди можна було отримати хороші знан­­ня — чи в Україні, чи в Росії. Але стався досить дивний випадок, як то кажуть, втручання долі. У Харкові я взяв таксі і сказав водієві відвезти мене до агрономічного інституту, а у великому місті я мало що знав, і вулиці в тому числі. Оскільки у Харкові сільгоспінститутів було чимало, таксист переплутав і привіз мене до іншого навчального закладу — Харківської ветеринарної академії. Ось так, випадково, було обрано мою подальшу професію. Свою трудову діяльність розпочав в «Авангарді» Дніпро­пет­ровської області, де шість років працював головним зоотехніком. Згодом перейшов на племзавод «Чумаки», а потім — дослідне господарство «Наукове» Академії аграрних наук.
Знаєте, а мені завжди щастило із керівниками, господарствами, зі співробітниками. Так, я трудився, здобував успіхи, долав труднощі, але люди, що мене оточували, були просто неймовірні. Тому і легко було працювати. Ще шість років  я працював в «Агро-Союзі» і вже після цього почав надавати консультації. В «Агро-Союз» я прийшов восени 1999 року, рік працював неофіційно, а в 2000-му — праце­влаштувався як годиться, із трудовою книжкою. У мене — свій життєвий цикл, ритм, я завжди його дотримуюсь, іноді навіть неусвідомлено. Природі взагалі притаманна циклічність, і якщо їй не підкорятися, ми отримуємо стрес, він провокує скандали, якісь образи. Це не для мене. Люблю, щоб усе було гармонійно, правильно.
 За весь час своєї практики я 20 разів бував в Америці, а бувало таке, що за два місяці по вісім країн світу об’їжджав, аби перейняти досвід передових господарств.

Наразі  чим займаєтесь?
— Консультую господарства. На­­приклад, «Катеринославське» на Дні­про­­петровщині, власником якого є Ана­толій Клименко, а також агрофірму «Піщанська», де будуємо комплекс на 2400 голів, його власник – Михайло Юрков.
Ви дуже гаряче відгукуєтесь про свою роботу. Складається враження, що у ній — все Ваше життя. Але, окрім  роботи, чи є якісь захоплення або хобі?
— Знаєте,  пристрасно люблю шукати рішення на складні виклики долі. І, мабуть, усе це я знаходжу у роботі — саме вона дає мені змогу повністю розкритися і самореалізуватись, отримати невимовне задоволення від відкриття істини, яку ти знав, але досі не помічав. Пам’ятаю перші п’ять років, коли я тільки-но прийшов у справу,  — все ніяк не міг виспатися: вставав рано, засинав пізно. Я був просто захоплений роботою, як кажуть, аж до кісток! Мені здавалося, якщо я не з’явлюсь на фермі тричі на день, без мене все пропаде і розвалиться. Доходило до фанатизму. І я їздив світом у пошуках так званої точки опори, що в змозі вирішити всі проблеми тваринництва. І як Архімеду, мені здавалося, якщо я знайду цю точку опори, то переверну світ тваринництва.
Щодо захоплення… Люблю повертатися до батьківської хати, там я відпочиваю на всі 100%, упорядковую свої думки. У нас там за хатиною протікає річка, і я дуже люблю порибалити, зловити якусь форельку на вудку (сміється)... На жаль, такий відпочинок випадає дуже рідко. А інших хобі, які б мене захоплювали, немає.

Недарма кажуть: «Рідні стіни надихають і лікують…»
— Думаю,  для будь-якої людини найпрекрасніший відпочинок тоді, коли вона розуміє, що її рідні, сім’я — поряд. Але якщо вже говорити про рідні стіни, то для мене, втім, як і для інших, батьківський дім, у якому панують спогади дитинства, особлива аура, обійми матері, — найрідніше, найбажаніше місце. Це найдорожчий у житті подарунок. І це найпрекрасніша мить, коли можна обійняти свою матір, отримати надзвичайний заряд енергії, яка спов­­нює твою душу силою, радістю і натхненням. А все інше: поїздити, погуляти, подивитися, поїсти — можна просто спробувати. Це — звичайні речі, що роблять усі люди на планеті. А от істинний відпочинок — повернутися до батьківського порога.

Ви сказали, що об’їздили майже півсвіту у пошуках так званої точки опори. Вдалося її знайти?
— Може, вона і є, але врешті-решт  я зрозумів, що не хочу перевертати цілий світ. Він прекрасний такий, яким є, і абсолютно не потребує кардинальних змін.

Яка у Вас життєва філософія? Чим Ви керуєтесь як у роботі, так і в житті?
— Знаєте, проблема людини в тому, що вона дуже багато думає. Вчені кажуть, що у нас у голові пролітає 60 тисяч думок в день, якщо не більше. Якби всі вони були правильними і дієвими, то людина вже б або захопила галактику, або самознищилася. Іншими словами, людина має право на помилку, тож ніколи не потрібно боятися помилитися. Ніколи! Ніколи не слід карати людей за помилки, тому що це знищує у тобі людину, особистість. Це я зрозумів набагато пізніше, ніж хотілося б. Отже, поки я цього не зрозумів, кілька разів  намагався відходити від справи, залишав тваринництво, бо думав, що ні на що не здатен, не зможу змінити стан речей у цій галузі. Але повертався. Повертався, щоб показати, що все можна зробити і всього можна досягти, якщо розвивати у собі цінні якості: терпіння і віру. Я зробив за своє життя чимало помилок і дуже картаю себе за це.

Діти пішли Вашими стопами?
— У мене три доньки, син і вже є онука. Вони за своїм віком і характерами  зовсім різні. Найстарша донька закінчила медичний університет, середня ще навчається у школі, а решта — зовсім маленькі, ще до дитсадка ходять. Моїй онуці півроку.

У Вас велика родина! Якими Ви бачите своїх дітей у майбутньому?
— Насамперед хочу, щоб мої діти були цілеспрямованими. Неважливо, яка у них буде професія, головне — щоб вони були професіоналами своєї справи, майстрами! А оволодіти справжньою майстерністю можна, лише розуміючи загальну філософію життя, глибинну філософію своєї справи. Майстерність просто так не дається, потрібно бути терплячим, наполегливим, ні на хвилину не зупинятися у пошуках знань. Дуже люблю і ціную майстерність та високий професіоналізм. Я завжди хотів бути майстром своєї справи, і саме цього я щиро бажаю своїм дітям.

Інтерв'ю
Тарас Кутовий, міністр аграрної політики та продовольства України
Міністр аграрної політики та продовольства Тарас Кутовий визначив органічний напрямок як один із головних у роботі Мінагрополітики на цей рік. "Це одне з питань, яке мене особисто хвилює і за яке
В успіху спільної праці компанії зазвичай вагома частка належить її очільникові й натхненнику, який зміг згуртувати команду однодумців, націлених на досягнення бажаного результату. Таким є Ярослав Чабанюк — людина, добре знана в широких... Подробнее

1
0