Дороге зерно — збиткова худоба

Через спричинений спекою неврожай ціна на зерно в країні зростає. Продовольчу пшеницю селяни вже без перешкод можуть продати до державних засіків по 900–1000 гривень за тонну. Тоді як у цю пору рік тому проблемно було прилаштувати зібране навіть по 550 гривень.

Для господарств, де спеціалізуються на вирощуванні сільгоспкультур і де змогли захистити врожай від спеки, — це добре: є можливість дорожче продати збіжжя. Водночас високі ціни на зерно створили відразу дві проблеми. По-перше, є загроза, що в магазинах подорожчає хліб. По-друге, серйозні ускладнення можуть з’явитися на м’ясному ринку. На думку експертів, уже взимку яловичина й свинина стануть ледь не дефіцитом. Бо нині поголів’я активно вирізають.
Для тваринницьких ферм подорожчання зернових — справжня біда. За січень-червень нинішнього року сільгосппідприємства реалізували на забій 585 тисяч тонн худоби й птиці в живій масі. Це на чверть більше, ніж за аналогічний період торік. Зокрема, виробництво свинини зросло на 42,6 тисячі тонн, тобто на 45% більше, ніж за перші шість місяців 2006 р. Ситуація для вітчизняних виробників м’яса постійно погіршується. Тваринники “скидають” худобу, бо утримувати її вже нерентабельно. З початку року ціни на основні види фуражних культур і готові комбікорми зросли на 40–50%, енергоносії — на 40%. До того ж, у південних областях вигоріли трави. Нині в найбільш постраждалих від посухи регіонах населення вирізає худобу через брак кормів. А цим користуються заготівельники — за м’ясо дають надто низьку ціну. Яловичину приймають навіть по 4 грн/кг живої маси, свинину — по 4,5–5 гривень.
Але найбільше збивають ціну на худобу не дорогі корми. Головний чинник скорочення поголів’я, йшлося під час недавньої прес-конференції представників тваринницької галузі в Києві, — стрімке зростання обсягів увезення до нашої країни м’яса та м’ясопродуктів низької якості за демпінговими цінами з використанням різних тіньових схем. Так, у січні-червні імпортовано 110 тисяч тонн м’яса і м’ясопродуктів, що майже на 40% більше, ніж за відповідний період торік. З цього обсягу “чистий” імпорт становить лише 4%. Решту завезено з використанням пільгових схем, тобто без сплати мита та ПДВ. Так, за давальницькими операціями до країни потрапило 42,9 тисяч тонн м’яса, через території пріоритетного розвитку та вільні економічні зони — 63 тисяч. Державний бюджет недоотримав півмільярда гривень податків.
Треба зазначити: це проблема не сьогоднішнього дня. КабМін уже намагався “приструнчити” тіньовий експорт своєю постановою №619 від 13 квітня нинішнього року. Документ забороняв увезення окремих видів давальницької сировини, зокрема м’яса і харчових нутрощів, до 1 вересня 2007 року. Та дію тих пунктів урядової постанови, які ввімкнули червоне світло на шляху неконтрольованого імпорту, зупинив суд. Представники Феміди зробили це, відгукнувшись на клопотання однієї із зацікавлених продовольчих компаній, яка й бізнесує на ввезенні закордонного м’яса та субпродуктів.
Українські виробники м’яса звернулися з відкритим листом до Президента, прем’єр-міністра, секретаря Ради національної безпеки та оборони, голови Вищої ради юстиції з проханням утрутитися в ситуацію.
До речі, цю тему вже підхопили й представники українського політикуму. Зокрема, представник “Правиці” Євген Жовтяк вважає, що влада повинна стати на захист аграріїв: “Президент та уряд мають захистити внутрішніх виробників м’яса від банкрутства, закривши доступ в Україну іноземній низькоякісній продукції, яка ввозиться за демпінговими цінами через спеціальні економічні зони, а також за давальницькими схемами”. “Користуючись “дірками” в законодавстві, недобросовісні дільці ввозять в Україну контрабандою сотні тонн м’ясних продуктів, — коментує ситуацію політик. — Цей товар зазвичай значно дешевший за український, оскільки не обкладається податками й уникає державного мита”. “У такій ситуації український виробник не в змозі конкурувати з іноземцями, — зазначає Є. Жовтяк. — При цьому втрат зазнає не тільки бюджет, а й здоров’я нації, оскільки при виробництві іноземних харчів використовуються, наприклад, заборонені в Україні генні технології”. Політик заявив, що в наступному парламенті його політична сила “вимагатиме від уряду створити нормальні умови для життєдіяльності стратегічно важливого для України середнього та дрібного підприємництва в сфері сільського господарства”, перекривши “лазівки “тіньовим” дільцям, які гріють руки завдяки особливому режиму оподаткування в спеціальних економічних зонах”. “Взагалі, в цивілізованих країнах такими порушеннями зазвичай займаються правоохоронні органи, — наголошує Є. Жовтяк. — Однак в Україні інтереси “тіньових” дільців захищено на рівні законодавства, тому потрібне втручання в ситуацію на найвищому політичному рівні”.
Тож і не дивно, що політики почали активно розігрувати “хлібну” та “м’ясну” карти. Незабаром — дострокові парламентські вибори. А ці карти нині — козирні в політичній колоді. Адже посуха справді “попрацювала” проти хліборобів. Середня врожайність із гектара ледь сягає 20 центнерів. Тоді як торік була майже на шість центнерів більша. Ті, хто при владі, кажуть, що запасів продовольчої пшениці в країні досить, і щосили намагаються утримати ціни на продукт номер один. Принаймні — до моменту волевиявлення.
Допомогти домогтися жаданої стабілізації має на меті введення з початку липня практично заборонних квот на експорт пшениці, жита, ячменю й кукурудзи. У політичному плані крок, нехай і не ринковий, але логічний. В уряді побоюються, що без такого адміністративного втручання зерно “втече” за кордон. І якщо не поставити перепони, через дефіцит збіжжя подорожчають і хліб, і м’ясо…
В опозиції — свій хлібний інтерес. Неврожай — сильний аргумент звинуватити уряд у неефективності. Причому не обов’язково, щоб продукт номер один істотно зріс у ціні. Для створення ажіотажу на продовольчому ринку досить вести розмови про його неминуче подорожчання. Напередодні можливих виборів захисників трудового народу — як грибів після дощу. Виявилося, партій аграрно-селянського спрямування, які активно кинулися відстоювати інтереси хліборобів, — хоч греблю гати. А очолюють їх, здебільшого, все ті самі люди, котрі “дореформували” село “до ручки”. Добре, що тепер, прикриваючись аграрною ідеєю, в парламент пролізти не так просто. Виборець нині не той, а “реформовані” селяни на аграрну наживку клюють слабо. У “рятівників села” одна надія — влитися своєю партією у велику політичну силу і “вторгувати” таким способом хоча б одне місце в прохідній частині списку.
Але повернімося до худоби. За цими політичними іграми з несподіваними виборами можновладцям, звісно, не до тваринницької галузі. А рятувати її треба вже нині. Особливо корів. Не таке просте завдання — відновити дійну череду. Це не кури, де можна за рік-два наростити поголів’я. Сьогодні вирізати, а наступного року закуповувати поголів’я за кордоном, значить, платити по тисяч п’ять євро за корову. А за нинішніх “ринкових” умов на селі відновлення дійної череди розтягнеться на десяток років.

Галина Квітка