Державне регулювання сівозмін

Закон щодо регулювання сівозміни №1443-VІ від 04.06.2009 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості грунтів» зобов’язує сільськогосподарські підприємства з понад 100 га землі у використанні розробляти з 01.01.2013 р. так звані проекти землеустрою з еколого-економічним обгрунтуванням сівозмін та впорядкуванням угідь.

М. Ярошко,
Проект Німецько-український
агрополітичний діалог (APD)
yaroshko@apd-ukraine.de
 
Щодо останнього мова йде про державні заходи, спрямовані на ефективне використання земель за цільовим призначенням зі збереженням навколишнього середовища й отриманням економічних переваг. Виконання закону викликає жорсткі дискусії у сільгоспвиробників, які вимушено мають брати на себе витрати за розробку планів та не згодні з таким втручанням держави у їхню роботу.
Міністерство аграрної політики та продовольства небезпідставно занепокоєне станом сільськогосподарських угідь, чия якість і родючість протягом останніх десятиліть погіршилася через безвідповідальне використання земель. Орендатори, перш за все, мають за мету максимальне збільшення прибутку за найкоротший час. Часто протягом багатьох років поспіль вирощують культури, які призводять до виснаження грунтів (наприклад, соняшник, ріпак, кукурудза), без урахування негативних наслідків щодо якості полів і їхньої родючості. Через короткостроковість договорів оренди та остаточно невизначені умови розвитку земельного права в Україні довгостроковому сталому використанню такого ресурсу, як грунти, приділяють недостатньо уваги.
Введення нормативних проектів сівозмін уже довгий час — в планах аграрної політики. Іще Закон України «Про земельний устрій», а також Земельний кодекс від 25.10.2001 р. зазначали нагальну потребу регулювання сівозмін. Однак на той час у законодавстві не було передбачено відповідних санкцій у разі недотримання визначених часових проміжків у вирощуванні окремих культур. Через це даному закону з регулювання сівозмін не було приділено належної уваги.
   За вимогою названого закону №1443-VІ від 04.06.2009 р. сільгоспвиробники з обсягами понад 100 га землі у використанні з 01.01.2013 р. зобов’язані мати проекти землеустрою з еколого-економічним обгрунтуванням сівозмін та впорядкуванням угідь. Із 01.01.2015 р. такі проекти сівозмін повинні розробляти і впроваджувати всі землекористувачі незалежно від розміру площі сільгоспугідь у використанні господарства.
Фактична розробка проектів сівозмін регулюється Наказом № 440/71 від 18.07.2008 р. «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо оптимального співвідношення сільськогосподарських культур у сівозмінах різних грунтово-кліматичних зон України» та Постановою №164 від 11 лютого 2010 р. «Про затвердження нормативів оптимального співвідношення культур у сівозмінах у різних природно-сільськогосподарських регіонах».
Законодавством передбачено, що тільки землевпорядні організації мають право розробляти проекти сівозмін і плани впорядкування угідь.
   На виготовлення проектів та планів передбачено три місяці з часу подання повного пакета необхідних документів. Окрім того, потрібно надати інформацію про ведення господарчої діяльності за останні роки («історія полів»). Невідомо, як новостворені підприємства мають подавати «історію полів» за попередні три-п’ять років. Ціна за розробку проектів сівозмін та планів упорядкування угідь становить 30–40 грн/га. До переліку необхідних документів також належать так звані агрохімічні паспорти з даними щодо окремих полів стосовно агрохімічних характеристик грунтів, забруднення їх різноманітними токсинами і радіонуклідами, які слід виготовити заздалегідь. Для невеличких підприємств частка таких постійних витрат може бути досить вагомою. До цього необхідно додати, що в певних випадках звернення підприємств до місцевих органів влади несуть корупційну небезпеку. Згідно зі статтею 55 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за порушення згаданого вище закону передбачено стягнення штрафів у розмірі від 85 до 510 грн за недотримання приписів документів та від 850 до 8500 грн — за відсутність проекту сівозміни.
Проекти сівозмін з 01.01.2013 р. є важливою передумовою для укладання договорів оренди. Відсутність проектів сівозмін може призвести до дострокового розриву договорів оренди земель. У статті 19, частині 3 Закону України про оренду визначено, що ротація полів у сівозміні має відповідати строку дії договору оренди, що означає, що тривалість оренди має бути кратною тривалості сівозміни (ротація полів). Відповідно до цього сільгоспвиробники більше не в змозі визначати строк дії оренди землі на власний розсуд.
Незрозуміле також корегування вже наявних проектів сівозмін відповідно до змінених умов, що також зумовлює додаткові витрати. Межі грунтово-кліматичних зон та природно-сільськогосподарських регіонів ніде точно не визначені. Окрім цього, окремі поля можуть бути розміщені в межах кількох зон. Як регулюватиметься сівозміна у цих випадках, також невідомо.
   Слід зазначити, що в більшості європейських країн держава втручається у розробку планів сівозмін і землекористування тільки у разі екологічного господарювання, коли весь спосіб виробництва перебуває під жорстким контролем. У звичайних господарствах прийняття рішення щодо вирощування певних культур та площі під ними — у компетенції керівника підприємства і лише має бути погодженим із місцевими органами влади. Відповідно, сільгоспвиробники можуть швидко і легко реагувати на зміну погодних умов та вимоги до управління землекористуванням.
   Підводимо підсумки: наведені вище законодавчі акти значною мірою суперечать ринково-господарчим принципам. Український уряд правильно визначив деградацію грунтів, однак спробував вирішити проблему шляхом державного регулювання замість розроблення і застосування ринково-господарчих підходів. Сільгоспвиробники повинні бути у змозі швидко пристосовуватися до змінних умов ринку.
Німецький та міжнародний досвід доводять, що такого роду регулювання пригнічує ефективність сільськогосподарського виробництва. Важливо посилити відповідальне ставлення самих сільгоспвиробників до якості та родючості їхнього найважливішого виробничого ресурсу — землі. Вагомою передумовою для цього є стабільне, орієнтоване на сталість, законодавство в галузі земельного права, в тому числі поступова ліквідація мораторію на ринок сільськогосподарських земель. Ефективним агрополітичним прийомом було б також державне регулювання строків оренди, що посприяло б посиленню відповідальності сільгоспвиробників за дбайливе стале господарювання на їхній землі.