Цукор: весна, посівна — посипалась ціна

На перший погляд, з цукром відбувається щось незрозуміле: то стрімке подорожчання взимку - ледь не до 12 гривень за кілограм у магазинах. І такий самий карколомний спад: у квітні солодкий пісок в опті коштував у межах шести-семи тисяч гривень за тонну. Цукор продовжує втрачати в ціні, незважаючи на опір монополістів і спекулятивні інтереси.

Основною причиною здешевлення солодкого піску став брак коштів для проведення посівної, оскільки змусив аграріїв реалізовувати власні запаси цукру, які вони притримували, чекаючи збільшення ціни. Також істотний вплив мала і "поведінка" цін на цукор на світових торговельних майданчиках, які демонстрували стрімке падіння до 515 доларів за тонну з рекордних 755 доларів наприкінці січня.
"Остудила" ринки, за інформацією аналітичного департаменту Української аграрної конфедерації, поява близько 12 мільйонів тонн тростинного солодкого піску нового врожаю й перегляд провідними аналітиками прогнозів світового виробництва й рівня дефіциту цукру. Так, авторитетне німецьке агентство F.O. Licht бачить дефіцит на рівні 7,7 мільйона тонн. А деякі компанії взагалі пророкують надлишок білих кристалів. Приміром, консалтингова компанія Kingsman SA прогнозує в 2010/11 маркетинговому році майже 4 мільйони тонн надвиробництва цукру в світі.

Нема причин для подорожчання навіть у період консервації. Але...
Нинішні запаси цукру на внутрішньому ринку становлять близько 900 тисяч тонн. Його за щомісячного споживання в межах 150 тисяч тонн вистачить, принаймні, на півроку. До того ж, за даними Міністерства економіки, на початок березня було видано ліцензій на ввезення цукру-сирцю в рамках тарифної квоти Світової організації торгівлі на 233 тисячі тонн. Якщо весь цей обсяг надійде в Україну, буде перероблено і реалізовано на внутрішньому ринку, дефіцит солодкого піску не загрожує. А з огляду на плани Білорусі постачити в нашу країну до 100 тисяч тонн цукру його виявиться цілком достатньо - і не буде об'єктивних причин для зростання цін.
Проте ситуація в Україні все ще залишається неоднозначною. За заявами Міністерства агрополітики, для зменшення дефіциту цукру планувалося цього року збільшити посівні площі буряку з торішніх 320 тисяч гектарів до 450 тисяч і зібрати 16-17 мільйонів тонн коренеплодів замість 10 мільйонів - у 2009-му. За рахунок чого й кого це відбудеться - невідомо, тому що державних сільгосппідприємств, які могли б реалізувати задумане, просто немає. Що стосується приватного капіталу, то хоч й істотне подорожчання і буряку, і самого цукру є діючим мотиватором зростання посівних площ, але в багатьох аграріїв на це немає коштів. Навіть флагмани цукрового виробництва, за прогнозами аналітичного департаменту Української аграрної конфедерації, планують збільшити площі під цукровим буряком не більш як на 10 відсотків. А то і взагалі вдатися до підвищення обсягів переробки імпортованого цукру-сирцю замість розширення площ посівів. Малоймовірно, що ситуацію змінить обіцяна аграрними чиновниками тисяча гривень державних дотацій на гектар посівів. Зокрема, начебто планується надавати допомогу в два етапи: 500 гривень давати перед сівбою й ще 500 - перед здаванням зібраного врожаю на переробку. З огляду на те, що в середньому на всі роботи з вирощування цукрового буряку на гектар сільгоспвиробникам необхідно затратити від 8,5 тисячі гривень, дотація може виявитися відчутною підмогою під час весняної сівби. Однак 750 гривень, обіцяні на кожний гектар посівів у 2009 році, так і не були виплачені...
Не надає оптимізму й обстановка із запозиченням коштів. Незважаючи на поступове оздоровлення банківської системи й наявність вільних коштів, кредитування усе ще має ситуативний характер і є неприйнятно дорогим. Щоправда, з 1,1 мільярда гривень коштів, начебто б передбачених у ще не прийнятому бюджеті'2010 на компенсацію процентних ставок за банківськими кредитамих для агросектору, 150 мільйонів МінАП збирається спрямувати для цукрової галузі...

Мріями не збагатишся і калькуляціями не озолотишся
Встановлена КабМіном квота виробництва цукру для внутрішнього ринку в розмірі 1 мільйона 892 тисяч тонн більше схожа на декларації й не має нічого спільного з реаліями цукрового ринку, тому що на 2009 рік схожим нормативним актом обсяг внутрішньої квоти встановлювався на рівні 1 мільйона 984 тисяч тонн. Вироблено ж було всього 1 мільйон 275 тисяч тонн цукру, і із запланованого 71 заводу до роботи стали лише 56.
Актуальна нині й проблема з декларуванням оптово-відпускних цін. Відповідно до постанови КабМіну, у разі зміни ціни на певні продовольчі товари (у перелік входить і цукор-пісок) протягом місяця більш як на 1 відсоток суб'єкт господарювання, що здійснює реалізацію товару, має подати документи з обгрунтуванням цих змін і довідку про результати економічного аналізу фактичних витрат у Державну інспекцію з контролю за цінами. Іншими словами, описати калькуляцію витрат з реалізації товару. Припустімо, суб'єкт господарювання придбав цукор торік по 4 тисячі за тонну й має намір продати його вже цього року за ціною 7 тисяч за тонну. Виходить, він повинен представити в інспекцію обгрунтування: яких саме витрат він зазнав на 3 тисячі гривень. Звичайно - ніяких. Просто виросли ціни на ринку. Однак для чиновників це не аргумент, і в декларуванні даному підприємству, відповідно, відмовляють, що робить для нього неможливою реалізацію припасеного цукру. Важливість проблеми підтверджує й заступник міністра аграрної політики Іван Демчак, який виступає за скасування декларування оптово-відпускних цін на цукор.

З оптимізмом - у майбутнє
Можна констатувати: ситуація на "солодкому" внутрішньому ринку поліпшується. Активізація уряду в підтримці аграріїв і досить високі ціни на кінцеву продукцію простимулюють виробництво цукру в наступному сезоні. Згідно із прогнозами Української аграрної конфедерації, валовий збір цукрового буряку очікується в межах 11,5-12,5 мільйона тонн, з яких буде зварено близько 1,6 мільйона тонн цукру. Цього року переробку буряку планують здійснювати майже 60 заводів, хоча кількість підприємств, що беруть участь у переробці, має, скоріше, соціальний, ніж економічний характер. Адже вони будувалися якщо не за царя, то ще в часи Союзу. Разом із заводами тоді зводилися об'єкти соціальної інфраструктури, що забезпечують умови проживання заводських працівників та їхніх родин. І нині цукрова справа, навіть з огляду на її низьку виробничу ефективність, є ледве не єдиним джерелом доходу місцевого населення.

Іван Лазнюк