Ціна питання: 2 тис. дол. за гектар?
«Найбільша у нас проблема та, що фактично неможливо взяти землю для ведення чи розширення фермерського господарства. Приїжджайте: про все розкажемо, все покажемо...» — таке запрошення ми отримали від селян Троїцького, що на Одещині. Але ж Конституція і Земельний кодекс гарантують кожному українцю право на приватизацію земельної ділянки. Аби дізнатися, як це право реалізується на практиці, ми відправилися у дорогу (тим більше, що з Одещини подібних «земельних» сигналів до нас надходить дуже багато).
«Найбільша у нас проблема та, що фактично неможливо взяти землю для ведення чи розширення фермерського господарства. Приїжджайте: про все розкажемо, все покажемо...» — таке запрошення ми отримали від селян Троїцького, що на Одещині. Але ж Конституція і Земельний кодекс гарантують кожному українцю право на приватизацію земельної ділянки. Аби дізнатися, як це право реалізується на практиці, ми відправилися у дорогу (тим більше, що з Одещини подібних «земельних» сигналів до нас надходить дуже багато).
І. Бірюкова
i.birykova@univest-media.com
Село Троїцьке, що у Біляївському районі на Одещині, розміщене прямо на кордоні із Молдовою. Тому чи не кожен другий мешканець тут садівник, адже іншої роботи, окрім сільськогосподарської, у цій глибинці немає. Відрадно, що сюди не дійшла велика політика: як стверджують селяни, вони ніколи не бачили, як виглядають «ті сепаратисти». Однак, на жаль, сюди не дісталися і реформи на кшталт «геть корупцію», про які постійно «товкмачать» високопосадовці Мінагрополітики (втім, хотілося б побачити той населений пункт, куди ці пресловуті реформи дійшли!).
Коли ми прибули у відрядження в Троїцьке, відразу до нас підтягнулося кілька селян. «Хочемо розширити свої фермерські господарства, але для цього потрібна земля. Однак її отримати у нашому селі практично неможливо», — в один голос стверджують вони. А нема для селянина землі — нема і роботи.
Фермер Іван Комаров, окрім того, що він — керівник ФГ «Комарово», є ще й депутатом Біляївської райради. Однак, незважаючи на останню «преференцію», має такі самі проблеми з отриманням земельної ділянки, як й інші мешканці Троїцького.
«Вільних земельних ділянок у нашому селі вистачає. Я намагався узяти 3–4 га землі, щоб оформити її на дітей під особисте селянське господарство. Двічі писав заяви у райдержадміністрацію, але результатів — жодних. І це при тому, що я — депутат районної ради і з багатьма працівниками РДА маю дружні стосунки», — розповідає Іван Комаров.
Цього року ФГ «Комарово» відзначило своє двадцятиріччя. Основний профіль господарства — садівництво і виноградарство. Сади загалом займають площу близько 15 га, під виноградниками — 1 га. Серед плодових дерев вирощують сливу, черешню, персики, абрикоси, аличу.
«Перші 5 га саду посадили у 1992 р. Спочатку були і помилки, і прорахунки, адже досвіду у закладанні садів тоді ще бракувало. Проте згодом фрукти, вирощені у нашому господарстві, у колишньому Радянському Союзі споживали скрізь — від Одеси до Мурманська і Тюмені. Завдяки нашому клімату прибутковими є всі породи кісточкових дерев, аби лиш урожай був добрим», — каже садівник.
Однак нинішній рік для садівників Троїцького видався дуже складним. І не через політичну ситуацію, а через те, що багатий урожай знищив град.
«Є такі господарства, де град вибив усе дочиста. А деякі ж люди вклали у вирощування цьогорічного врожаю по 80 тис. дол. і більше, оскільки ціни на засоби захисту рослин, дизельне пальне зросли “до хмар”. Проте перекупники як купували нашу продукцію за безцінь, так і купують. Приїжджають, забирають плоди прямо біля дерев, а потім продають їх у Києві у 3–5 разів дорожче», — продовжує розповідь керівник фермерського господарства.
На запитання про європейські ринки фермер тільки розвів руками: «Фрукти у нас якісні, екологічно чисті, адже обробку “хімією” закінчуємо за місяць до збирання врожаю. Хто нам підкаже — де ж ті європейські ринки???»
А от інший сільгоспвиробник із Троїцького Павло Акулібаба, попри благодатне для садівництва південне сонце, вирощує переважно зернові культури. Звичайно, є в нього і сад, але невеликий.
«Уся проблема у тому, що у мене ніяк не виходить приватизувати землю чи взяти її у довготермінову оренду. Лише надають в оренду з умовою, що договір треба щороку поновлювати.
Колись можна було орендувати землю терміном до п’яти років, а тепер чомусь лише на рік.
А що таке рік? Сад я посадити не можу, оскільки на його закладення треба витратити чимало коштів (мінімум —
100 тис. грн/га), а через рік землю, дивись, і заберуть. Уже кілька років у нас простоює колишній польовий стан — 4 га землі. Просив, аби віддали її мені, голова сільської ради — не проти, мовляв, їдь у район. Написав заяву, поїхав, а в районі відмовляють — мов, не все гаразд із документами. На запитання, що ж саме негаразд, чіткої відповіді так і не отримав», — розповідає Павло Акулібаба.
Поки цей господар думає над тим, яких саме документів ще не вистачає земельним чиновникам, деякі селяни Троїцького (не називатимемо їхніх прізвищ із тим, аби їм не мстилися) чітко знають відповідь на це питання. Плати гроші (близько 2 тис. дол./га), кажуть вони, і земля — твоя. Гарантія, як у рекламних проспектах: швидко, якісно, надійно.
За допомогою хабара домогтися виконання земельного законодавства, виявляється, значно простіше. Але ж ми йдемо до Європи, і тому потрібно перестати платити чиновникам за те, що вони зобов’язані робити безкоштовно. Як здолати бюрократичні перешкоди і безплатно приватизувати землю — поради нашого юриста.
коментар юриста
Як отримати землю без хабара
О. Шишканов, юрист:
— Чинне законодавство гарантує кожному громадянину України право отримати безкоштовно у власність у порядку приватизації земельні ділянки за певним цільовим призначенням.
Так, відповідно до ст. 121 Земельного кодексу України кожен громадянин має право приватизувати земельні ділянки:
• для ведення фермерського господарства — у розмірі середньої земельної частки (паю) на території відповідної сільської, селищної, міської ради;
• для ведення особистого селянського господарства — до 2 га;
• для ведення садівництва — до 0,12 га;
• для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд — у селах до 0,25 га, в селищах до 0,15 га, у містах до 0,10 га;
• для індивідуального дачного будівництва — до 0,10 га;
• для будівництва індивідуальних гаражів — до 0,01 га.
Громадянин вправі використати своє право на приватизацію в будь-якій територіальній одиниці України.
Для визначення статусу певної земельної ділянки, щодо якої є намір на приватизацію, можливим є звернення до місцевого органу Держземагентства України із запитом про надання інформації про вільні землі (такі, що не надані у власність та користування та віднесені до земель запасу) в межах відповідного населеного пункту чи району. Запит потрібно складати із посиланням на Закон України «Про доступ до публічної інформації».
На сьогодні органом, уповноваженим розпоряджатися державними землями сільськогосподарського призначення, є Державне агентство земельних ресурсів України, а саме його обласні управління.
Стосовно земельних ділянок для будівництва та сільськогосподарського призначення у межах населених пунктів, то ними розпоряджаються місцеві ради.
Ст. 118 Земельного кодексу України визначає порядок приватизації землі громадянами України. Так, до пакету документів, що подають на приватизацію, входять:
• клопотання, у якому слід вказувати цільове призначення (згідно зі ст. 121 ЗК України) та орієнтовну площу ділянки (яка не має перевищувати вказані вище норми).
Законодавство не встановлює певної форми клопотання, тому його можна складати довільним текстом з обов’язковим зазначенням наданої вище інформації. Хоча закон не містить такої вимоги, але необхідно також зазначити місцезнаходження земельної ділянки із посиланням на відповідну сільську, селищну раду, населений пункт тощо;
• графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Закон також не пред’являє певних вимог до графічних матеріалів, тому це може бути витяг із чергового кадастрового плану, отриманий в органі Держземагентства України, викопіювання місця розташування земельної ділянки, підготовлене землевпорядною організацією, фотокопія карти місцевої ради.
З метою оперативного отримання та точнішої ідентифікації ділянки варто звернутися до землевпорядної організації, яка зможе підготувати відповідний план із нанесенням на ньому бажаної земельної ділянки. Це буде коштувати мінімальних витрат, однак дасть змогу отримати більш якісний документ.
Орган, уповноважений розпоряджатися землею, зобов’язаний у місячний термін прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою або про відмову у його наданні. Територіальний орган Держземагентства України оформлює такий дозвіл наказом, а місцева рада — відповідним рішенням, прийнятим на сесії.
Вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу наведено у ст. 118 ЗК України. Це невідповідність місця розташування об’єкта вимогам закону, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, містобудівної та землевпорядної документації, затвердженої в установленому порядку.
На практиці це може означати, що на цю земельну ділянку вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, або за генеральним планом чи іншою містобудівною документацією обрана вами територія має використовуватися для інших цілей.
Зазначимо, що у зв’язку з нестачею бюджетних коштів розроблена та затверджена містобудівна та землевпорядна документація щодо територій за межами населених пунктів — зазвичай дуже рідкісний факт. У будь-якому разі доступ до вказаної документації є відкритим, а за отриманням відповідних «паперів» необхідно звернутися до відділу архітектури та містобудування місцевої адміністрації або ради (щодо містобудівної документації ) або до місцевого органу Держземагентства України (щодо землевпорядної).
Відмова з іншими обгрунтуваннями є підставою для оскарження відповідного рішення у судовому порядку.
Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою означає фактичне резервування земельної ділянки за заявником. З одного боку, ділянка ще не є його власністю, з іншого — її надання іншій особі заборонено.
На підставі отриманого дозволу заявник замовляє в землевпорядній організації проект відведення, який містить у собі, зокрема, точне місцезнаходження земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення (наприклад, для ведення особистого селянського господарства) підлягає погодженню тільки місцевим (районним, міськрайонним) органом Держземагентства України.
Після отримання вказаного погодження земельна ділянка підлягає державній реєстрації у Державному земельному кадастрі, у результаті чого їй присвоюється кадастровий номер та отримується відповідний витяг.
Далі проект землеустрою направляється на затвердження в обласне управління Держземагентства України.
Отримання наказу про затвердження проекту та надання земельної ділянки є підставою для звернення у місцеву реєстраційну службу із реєстрації права власності на земельну ділянку за заявником та отримання свідоцтва про право власності на нерухоме майно. З цього моменту відповідна особа є повноцінним власником землі.
З практичної точки зору слід пам’ятати, що спілкування з чиновниками варто максимально формалізувати, перевести його у правову площину. У заявах в обов’язковому порядку слід вказувати документи, які додаються, наприклад графічні матеріали, із зазначенням кількості аркушів. Це унеможливить зловживання з боку чиновника із мотивів ненадання документів.
Відповіді органів влади слід зберігати разом із поштовими конвертами, на яких є відмітки про дату фактичного відправлення такого документа поштою.
Отримання протизаконних відповідей та відмов є підставою для направлення скарг до органів прокуратури, а також оскарження їхньої незаконності у судовому порядку.
Знову ж — для належного захисту своїх прав необхідна відповідна доказова база. Тому із самого початку процедури приватизації варто зберігати копії як власних документів, так і отриманих відповідей.