Спецможливості
Статті

Чуфа — перспективна культура комплексного використання

07.11.2008
1365
Чуфа — перспективна культура комплексного використання фото, ілюстрація

Серед малопоширених культур на особливу увагу заслуговує Cyperus esculentus L. чуфа (земляний мигдаль) як олійна, крохмаленосна рослина з високими дієтичними та цілющими властивостями.

Рис. 1 Чуфа  у фазі кущіння

Серед малопоширених культур на особливу увагу заслуговує Cyperus esculentus L. чуфа (земляний мигдаль) як олійна, крохмаленосна рослина з високими дієтичними та цілющими властивостями.

Чуфа має важливі перспективи використання її у фітоенергетиці завдяки високому вмісту ліпідів та їхньому виходу із одиниці площі (920–3200 кг/га). До того ж, вона ще й декоративна рослина, тому її можна використовувати як елемент дизайну в оформленні бордюрів і клумб.
Батьківщиною чуфи вважають Північну Африку (район Білого Нілу). В дикому стані зустрічається на вологих піщаних місцях на Півдні Європи, у Малій Азії, Північній Африці; в країнах СНД — у Середній Азії, на Північному Кавказі й Закавказзі, іноді на солончакових грунтах (Муганський степ). Чуфа відома в культурі з давніх часів (за два-три тисячоліття до нашої ери в Стародавньому Єгипті).
У культурі поширена в Середземноморських країнах. Вирощують у Північній і Південній Африці, на півдні Європи, в Іспанії, Португалії та Італії (острів Сицилія). Починаючи з середини XIX століття, її стали культивувати в Південній Америці та США.
У Росії культура чуфи відома з кінця XVIII століття (досліди А. Нартова), але широкого поширення не набула. В Україні перші досліди з вивчення чуфи проводили під Херсоном у 1932–1939 рр. (професори П. Підгірський та А. Косарський).
У флорі України рід Cyperus L. представлено сімома видами: С.glaber, C.glomeratus, C.fuskus, C. diffornius, C. badius, C. longus, C. esculentus. Більшість перерахованих видів зустрічається на Півдні України, на південному березі Криму й практичного значення не має. C. diffornius є адвентивним видом , який походить з Індії, росте в Кілійській дельті Дунаю. C.fuskus є звичайним видом по всій Україні. З перерахованих видів використовують лише два: C.glomeratus — зустрічається спорадично в степовій зоні, в долинах Дніпра, Дністра й Сіверського Дінця як лікарська рослина, і C. esculentus (смикавець їстівний, чуфа), який походить із долини Нілу і є давньою

Рис. 2 Бульба  чуфи з корінцями

сільськогосподарською культурою. Це єдиний культурний вид роду Сyperus. У дикому виді на території України не зареєстровано.
Початок інтродукції чуфи в Національному ботанічному саду ім. М. Гришка НАН України припадає на період становлення академічного саду — 1945–1946 рр. Перші випробування чуфи в ботанічному саду здійснив відомий український вчений-інтродуктор, селекціонер, професор Д. Лихвар. Культура чуфи на ту пору в середніх широтах уже була відома. Внаслідок проведених досліджень було встановлено, що введення чуфи в культуру в Києві не становить серйозних проблем. Вважалися перспективними включення чуфи в Державне сортовипробування й організація розмноження садивного матеріалу.
Надалі вивчення різних аспектів вирощування й використання чуфи в Національному ботанічному саду ім. М. Гришка здійснювали періодично: в 50-ті роки минулого століття — М. Дружиніна, а з 70-х і до початку 90-х — В. Грин. Нині у відділі нових культур триває всебічне дослідження біології розвитку, технології вирощування й використання чуфи. Паралельні випробувальні посіви здійснюють в умовах Північного Причорномор’я. У дослідному господарстві “Глеваха” НАН України спільно з Інститутом механізації та електрифікації сільського господарства УААН досліджували питання механізації технологічних процесів вирощування та збирання чуфи.
Застосування бульб чуфи в їжу відоме з давніх часів. Їх знайшли в єгипетських гробницях понад дві тисячі років до нашої ери. Вирощують її заради дрібних, солодких, мигдального смаку бульбочок — джерело харчової олії, яка густіє за кімнатної температури. Бульби чуфи, що утворюються на коренях, мають тверду оболонку й хрустку м’якоть та приємний солодкуватий смак. У них висока харчова цінність. Бульби містять: 20-25% жирної олії (ліпідів), 20-35 — крохмалю, 12-28 — цукрів, 5-9% — білка. Олію використовують безпосередньо в їжу, в консервній промисловості, в медицині, парфумерії і як мастило для інструментів точної механіки. За смаковими якостями олія не поступається оливковій.
З макухи чуфи можна одержати цукор, а також крохмаль або спирт. Крім того, бульби чуфи використовують як ласощі в сирому,

Рис. 3 Бульби  різної форми

вареному чи смаженому вигляді, перемелюють на борошно або готують із них сурогат кави й какао (з пересмажених). Чуфа — кондитерська сировина для приготування спеціальних сортів печива й тортів, цукерок, халви та інших солодощів. За своїми смаковими якостями чуфа не поступається мигдалю, арахісу та сої й легко заміняє їх у кондитерських виробах. В Іспанії готують з чуфи прохолодний напій (“мигдальне молоко”, оршад).
Листки чуфи використовують для виготовлення линви (мотузок), паперу, ізоляційного матеріалу, підстилки й палива.
Чуфа — це й кормова рослина. Бульби, макуха після одержання жиру є цінним концентрованим кормом для сільськогосподарських тварин; надземну масу апетитно поїдають коні й вівці. Сіно з надземної маси чуфи за якістю таке саме, як сіно із злакових трав. У США посіви чуфи використовують для випасання свиней.
Чуфу можна використовувати і як декоративну рослину. Сходи її у процесі росту змикаються й утворюють зелений килим, який прикрасить клумбу чи квітник.
Чуфа утворює могутній, щільний, із ламких пагонів кущ заввишки від 30 до 100 см (рис. 1), що складається з численних листкових пучків (240 і більше) з масою корінців, які відростають від кореневищ. Корінь мичкуватий, кореневища тонкі, з потовщеннями на кінцях у вигляді бульб. На кореневищах (столонах) на глибині від 5–8 до 20–25 см розвиваються бульби. Стебло трав’янисте, тригранне. Листки зібрані в основі стебла в пучки. Кожний листковий пучок складається з трьох-одинадцяти листків. Листки — сидячі, лінійні, стріло- та ланцетоподібні, зелені, без опушення. Чуфа на батьківщині цвіте й плодоносить на другий рік життя. Квітки — дрібні, двостатеві, без оцвітин, зібрані в складні зонтикоподібні суцвіття. Тичинок — три, маточок — дві-три, стовпчики — довгі, неопушені, вгорі розгалужуються на два-три пір’ясті рильця, зав’язь — одногніздова.
В умовах культури в Україні, як і в помірних широтах, чуфа рідко утворює квіткові пагони й розмножується бульбами. Вирощують чуфу як однорічну рослину. Бульби починають утворюватися через 35–40 діб після появи сходів.
Плід — горішок. На одному кущі розвивається 200–500 (до 1000 шт.) бульб та 240 і більше листків. Форма бульбочок, залежно від сорту, овально-подовжена, яйцеподібна або округла, поперечносмугаста (рис. 2). Розміри бульбочок: довжина — 1–3 см, ширина — 0,6–1,0; товщина — 0,5–1,2 см (рис. 3). Забарвлення бульб буває від світло-жовтого до темно-коричневого з білою м’якоттю. Маса 1000 бульбочок коливається від 233 до 400 грамів.
Cyperus esculentus L. щодо екологічних чинників належить до інтродуцентів світлолюбних (геліофітів), щодо перепадів температур — до стенотермних, за пристосуванням до умов середнього водопостачання — до мезофітів. Це інтродуцент незасолених грунтів (глікофіт).
Чуфа — тепло- й вологолюбна рослина, але надлишок у грунті вологи знижує врожай і якість горішків. Бульби добре визрівають не тільки на півдні, а й у регіонах приблизно до 53–54° середньої широти. На добре підготовлених і удобрених грунтах ця рослина росте в усіх зонах України. Вирощують як однорічну культуру. Чуфа вибаглива до вологості грунту. Якщо висадити бульбочки наприкінці квітня, сходи з’являться через десять-п’ятнадцять діб. Вегетаційний період триває від 105 до 150 діб залежно від форм і сортів.
Агротехніка чуфи нескладна. Технологія її вирощування така сама, як у картоплі. Для вирощування чуфи краще придатні родючі грунти легкого механічного складу. Підготовку грунту під чуфу починають з осінньої оранки на глибину не менше 20 см. Під зяблеву оранку вносять 40–50 т/га перегною або торфокомпосту, 250 кг суперфосфату, 150 кг калійної солі, навесні перед культивацією — 150 кг аміачної селітри.

Рис. 4 Чуфа в період збирання врожаю

Враховуючи, що чуфа — рослина теплолюбна, мінімальною температурою для появи сходів є 10, а оптимальною 17°С. Висівають чуфу у відкритий грунт після того, як мине загроза приморозків. Щоб прискорити проростання, бульби перед висіванням треба замочити у воді. Особливо це ефективно в посушливий весняний період. У Північному Лісостепу України чуфу сіють у III декаді квітня — I декаді травня.
На великих площах бульби висівають овочевими, кукурудзяними або зерновими сівалками. Глибина загортання бульб — від 2–3 до 8 см (у середньому — 5–6 см). За широкорядного висіву з міжряддями 70 см на 1 га потрібно 70–80 кг, а за ширини 45 см — 120–150 кг сухих бульб. Для вирощування чуфи застосовують і квадратно-гніздовий спосіб висівання. В цьому разі в гніздо лягає по дві-три бульби з відстанню між гніздами 70 см. Схожість бульб висока й становить 98-100%. За середньої добової температури грунту 13°С сходи з’являються на 28-й день, а за 24°С — на шостий-сьомий.
Можна висаджувати рослини й розсадою, вирощеною в парниках. Пророслі бульби саджають у торфоперегнійні горщики, стаканчики, заповнені грунтом. Розсаду висаджують за схемою розміщення 70 х 10 сантиметрів.
Догляд за посівами передбачає досходове боронування, прополювання, розпушування міжрядь (не менше трьох культивацій), проріджування в рядках на відстані між рослинами 15 см (на зрошуваних грунтах — 5 см). У разі вирощування чуфи в умовах зрошення потрібно проводити вісім-десять поливань.
За вегетацію рослини формують підземні пагони й кореневища. З однієї бульби виростає близько 100 й більше пагонів, що виходять на поверхню грунту й ростуть у вигляді листкової розетки (рис. 4).
До середини літа на підземних пагонах формуються бульби світлого, а до осені коричневого кольору. Міжряддя змикаються й мають вигляд густого травостою осоки.
Бульби чуфи збирають у вересні-жовтні, коли пожовтіє бадилля. Спершу скошують стебла косарками, ряди підкопують, а потім струшують бульби. Процеси збирання й очищення бульбочок від грунту недостатньо механізовані.
Після збирання бульби сушать на сонці чи в сушарках. Відсортовані й очищені бульби досушують (вологість — 10–15%) шаром до 1/5 м або в мішках. Сирі бульби під час зберігання легко самозігріваються, пліснявіють і стають непридатними для вживання. Схожість бульб зберігається три-чотири роки.
Урожайність культури залежить від родючості грунту й становить від 2 до 12 т/га ( в середньому 4–5 т/га). На зрошенні врожайність підвищується на 30–40 відсотків.
Завдяки високій пластичності, смаковим якостям, продуктивності та різноплановому використанню, чуфа заслуговує на широке впровадження в Україні. 

Д. Рахметов,
д-р с.-г. наук,
заввідділу нових культур
С. Рахметова,
мол. наук. співр. відділу нових культур Національного ботанічного саду ім. М. Гришка
В. Миколайчук,
асистент кафедри рослинництва Миколаївського державного аграрного університету

Інтерв'ю
Теплица
Сучасне життя диктує необхідність ІТ- модернізації вітчизняних агропідприємств, проте новітніми технологіями поки що володіє лише десята частина підприємств. 
ВВП Угорщини в 2016 році зросло на 3,5-5% і вона потрапила в число 7 країн ЄС, чий дефіцит бюджету склав менше 3%. «Україна - одна з найбільших наших сусідніх держав. У 2016 році двосторонні україно

1
0