Чи ефективно витрачають бюджетні кошти на протиепізоотичні заходи?

Аудиторські дослідження ефективності витрачання бюджетних коштів на протиепізоотичні заходи, що являють собою організаційно-господарську та спеціальну ветеринарно-санітарну діяльність, у тому числі профілактичну й діагностичну, спрямовану на запобігання заразним хворобам тварин, їхнє виявлення та ліквідацію, є одним із напрямів діяльності органів Державної контрольно-ревізійної служби. Завдяки такій перевірці можна оцінити, чи раціонально витрачаються кошти платників податку.

Для планування коштів на реалізацію бюджетної програми слід  дотримуватися принципів обгрунтованості та ефективності, передбачених Бюджетним кодексом України.
На жаль, як засвідчило аудиторське дослідження в Дніпропетровській області, під час планування протиепізоотичних заходів зазначені принципи іноді порушували.
Так, для окреслення обсягу робіт та потрібної кількості ветпрепаратів слід було визначитися з кількістю тварин, яких обслуговуватимуть.
Зазначимо, що такі дані є в статистичних звітах. Проте, як стверджують спеціалісти обласного управління ветеринарної медицини, перепис поголів’я в приватному секторі та господарствах приватних підприємців територіальні громади для статистичних органів здійснюють один раз на рік, а в містах і селищах — один раз на п’ять років, тобто ця інформація не оперативна. Тому обов’язок щодо збору достовірніших даних про поголів’я тварин взяли на себе підрозділи ветеринарної медицини. Як наслідок, за даними дослідження окремих позицій, маємо суттєву різницю між даними статистичних органів та підрозділів ветмедицини. Наприклад, станом на 01.04.2006 року дрібної рогатої худоби (вівці, кози), за даними статистики, в 1,6 раза більше проти даних ветуправління; майже на 40 тис. голів більше, ніж звітує ветуправління, органи статистики налічують великої рогатої худоби. Ось вам і “обгрунтованість”.
Отже, за вісім місяців до початку планового року чисельність поголів’я тварин так чи інакше визначали. Та дослідницьку групу зацікавило питання, чи змінювалася кількість поголів’я за період від прийняття плану протиепізоотичних заходів до початку планового року та чи коригували обсяги робіт і кількість замовлених препаратів, а значить, і розмір бюджетних асигнувань залежно від зміни поголів’я тварин? Як з’ясувалося, — ні.
Так, поголів’я великої рогатої худоби в період з першого квітня до кінця року щорічно зменшувалося: в 2004 році — майже на 40 тис. гол., у 2005 — приблизно на 20, а в 2006 році — на 25 тис. голів. Аналогічна тенденція спостерігалася зі змінами поголів’я дрібної рогатої худоби. Щорічно за цей самий період незначно збільшувалося поголів’я свиней та птиці.
Тобто структура видів тварин, з якими працюють спеціалісти ветеринарної служби, достатньо суттєво змінювалася, а змін до плану протиепізоотичних заходів не вносили. До речі, як було виявлено під час дослідження, жодного нормативного документа з рекомендаціями щодо складання плану протиепізоотичних заходів або внесення змін до нього не існує взагалі.
Водночас зазначимо, що бюджетна програма, яку ми досліджуємо, не має достатнього законодавчого підгрунтя. Єдиним документом, що стосується протиепізоотичних заходів, є постанова Кабінету Міністрів України від 15.08.92 р. № 478 “Про перелік протиепізоотичних, лікувальних, лабораторно-діагностичних, радіологічних та інших ветеринарно-санітарних заходів, що проводяться органами державної ветеринарної медицини за рахунок відповідних бюджетних та інших коштів”. Проте, керуючись лише нормами даного документа, важко визначитися, за рахунок бюджету якого рівня і які роботи належить здійснювати. А враховуючи той факт, що одним із джерел тут визначено кошти місцевих бюджетів, маємо порушення принципу самостійності бюджетів, яким, зокрема, встановлено право органів місцевого самоврядування самостійно визначати напрями використання коштів відповідного місцевого бюджету.
Досліджуючи питання формування замовлення на ветеринарні препарати, які постачають централізовано, аудитори дійшли висновку, що кількість заздалегідь замовлених (за вісім місяців до початку планового року) ветпрепаратів потрібно коригувати не лише в зв’язку зі змінами чисельності поголів’я тварин, а й з урахуванням залишку препаратів, який є на початок планового року.
З допомогою аналізу виявлено, що переважна більшість препаратів надходила в потрібній кількості або ж навіть перевищувала замовлення без урахування залишків. Поставлених препаратів було більше, ніж їх треба було для проведення заходів, а тому залишок щорічно збільшувався.
Так, наприклад, станом на початок 2005 року залишок лейкозного антигена сухого становив понад 50 тис. доз — поставка протягом року дорівнювала витрачанню, залишок не змінився, у 2006 році надійшло препарату майже на 100 тис. доз більше замовленої кількості, а в 2007 році — приблизно на 30 тис. доз більше. Як наслідок, на кінець 2007 року залишок лейкозного антигена сухого становив понад 180 тис. доз, що майже в 3,5 раза більше, ніж на початок 2005 року. Виходячи з середньої кількості використаного протягом 2005–2007 років препарату, цього залишку достатньо щонайменше для проведення 50% річних досліджень на лейкоз ВРХ.
 Не сприяє ефективності витрачання коштів і такий підхід, коли окремі препарати постачають централізованим порядком за вищими цінами, ніж їх могли б самостійно придбати підрозділи ветеринарної медицини на місцях .
Так, 2007 року вартість 1 тис. доз вакцини проти хвороби Ньюкасла, інактивованої, яку постачали централізовано, становила 850 грн, тоді як виробник — ДП “Дніпропетровська біологічна фабрика” — реалізував її за ціною 600 грн. Виходячи із загальної кількості придбаної вакцини, в разі її придбання безпосередньо у виробника можлива економія бюджетних коштів становила б 37,0 тис. гривень.
Тому управлінням ветеринарної медицини областей та Державному комітету ветеринарної медицини України потрібно постійно здійснювати детальний моніторинг цін, враховуючи всіх виробників та потенційних постачальників ветпрепаратів. При цьому, на думку аудиторської групи, слід звертати увагу на витрати, пов’язані з транспортуванням та зберіганням ветпрепаратів.
Дослідженням встановлено, що протягом 2005–2007 років установи Держветмедицини знешкодили та списали десять найменувань вакцин (загальною кількістю близько 1,5 млн доз) на суму 84,6 тис. грн. Їх не використали, бо розфасовані вони були у великі ємності. Основна причина цього полягає в тому, що виробники ветбіопрепаратів випускають їх у великих розфасовках, розрахованих для великої кількості тварин, а установи держветмедицини купують їх без урахування зменшення поголів’я тварин. Має значення і короткий термін використання готових препаратів.
Особливо проблемним питанням є забезпечення установ ветмедицини міст та селищ міського типу ветпрепаратами, розфасованими у малі ємності. На їхній території практично немає сільськогосподарських підприємств, а в приватних господарствах населення утримують незначну кількість тварин. Про важливість цього питання говорили під час дослідження й фахівці держветмедицини.
Таким чином, невикористання препаратів через їхнє нераціональне розфасування призводить до неефективного використання бюджетних коштів протягом тривалого часу.
Зазначене свідчить про потребу випуску препаратів у менших розфасовках. Разом з тим, фасування ветпрепаратів у менші ємності (з меншою кількістю доз) призводить до їхнього подорожчання.
Не сприяло ефективному використанню коштів з погляду забезпечення стабілізації протиепізоотичної ситуації в області недопостачання окремих препаратів.
Наприклад, постійно в меншій кількості, ніж передбачало замовлення, надходив такий препарат, як антирабічна вакцина пероральна, потрібна для проведення заходів з боротьби зі сказом диких тварин, враховуючи напружену епізоотичну ситуацію з цього захворювання.
Фактично в 2005 році потребу було задоволено лише на 45%. Це дало змогу здійснити імунізацію лише в семи районах замість двадцяти двох. У 2006 році пероральну вакцину область взагалі не отримала, у зв’язку з чим заходи з оздоровлення територій від сказу в дикій природі не проводили. Лише на 63% задоволена потреба у вакцині в 2007 році, її використали в жовтні-листопаді на території двадцяти двох районів області для проведення по одній кампанії в кожному з них.
Тож, унаслідок недостатнього фінансування заходів боротьби зі сказом з допомогою централізованого постачання вакцини, не було дотримано рекомендованої системності щорічного проведення імунізації протягом двох-трьох років підряд та кількості щорічних імунізацій. Це призвело до збільшення загальної кількості хворих тварин (як диких, так і свійських), спричинило поширення захворювання на вільні від сказу території, а в кінцевому результаті, — до погіршення епізоотичної ситуації з цього захворювання.
Через недостатність виділеної вакцини, непроведення комплексу робіт та непослідовність дій бюджетні кошти (2,8 млн грн) використано, а кінцевої мети (покращання протиепізоотичної ситуації), на жаль, не досягнуто.
Розумні вчаться на чужих помилках, тому закликаємо обласні ветеринарні служби звернути увагу на досвід дніпропетровців і зробити відповідні висновки.

О. Качковська,
головний державний аудитор відділу аудиту бюджетних програм і місцевих бюджетів