Спецможливості
Новини

Чергове землі трясіння

15.07.2008
391
Чергове землі трясіння фото, ілюстрація
Кабмін вирішив передати від Держкомзему до Мін’юсту повноваження щодо здійснення єдиної системи державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень. Тобто в руках останнього cконцентрувати і будівлі, і гектари.

Вотум недовіри
Тепер може закінчитися змагання відомств за право зватися “хазяїном в земельному домі”. Звісно, якщо відповідні зміни буде внесено до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”.
Те, що ділянками заправлятиме Мін’юст, зізнатися, дивує мало. Сама стикалася: в царині головного земельного відомства, напевне, як ніде, стільки порушень, плутанини, зловживань, оббивання простими смертними порогів “земельних чиновників” під час погоджень документів, що Держкомзем “відмити” тепер навряд чи можливо. А переводити земельні відносини від періоду “дерибану” і свавілля у цивілізованіше русло треба. Наведення “марафету” потребує просування до об’єднаної Європи. Принаймні, таким чином можна вдати, що наводиш його. А для землекористувачів і власників зажевріла надія, що права їх гарантуватимуться. В. о. міністра юстиції Сергій Головатий вже запевнив, що очолюване ним відомство запровадить єдиний реєстр до кінця 2006-го, причому на створення такої системи обліку додаткові кошти не знадобляться, адже “Мін’юст уже веде реєстр нерухомого майна, крім земельної складової, котру не бажав віддавати Держкомзем”.


Нагадаємо, що ця міжвідомча “бійка” за чималий шмат пирога триває уже років з десять. Президент Кучма (свого часу) схиляв шальки терезів на користь головного земельного органу. На світ народився указ від 17 лютого 2003 року “Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру”. Документом доручалося уряду затвердити в тримісячний термін напрацювання цієї єдиної системи, а також передбачити під час підготовки проекту закону про Держбюджет на 2004 та наступні роки кошти, потрібні для її функціонування. У президентському указі планувалося: протягом 2003 року триватимуть підготовчі роботи, а з січня 2004-го система вже запрацює на повну силу.
Та цього й досі не сталося. Держкомзему ні “важка артилерія” у вигляді підтримки можновладців, ні ухвалення влітку 2004-го парламентом уже згаданого Закону “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, де чітко прописано: “Держателем Державного реєстру прав є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів”, не допомогли перебрати на себе від бюро технічної інвентаризації повноваження щодо реєстрації об’єктів нерухомості. Доводиться задовольнятися реєстрацією держактів, договорів оренди та сертифікатів на право на земельну частку (пай).


Тож нинішнє урядове рішення — болючий удар по позиціях всемогутнього Держкомзему, який перетворився був у такого собі земельного монстра. Спочатку ця державна установа перебрала “під своє крило” Інститут землеустрою, який раніше підпорядковувався Українській академії аграрних наук, далі організувала під себе Центр державного земельного кадастру разом із регіональними філіями. Як підсумок, Комітет і земельно-регуляторну політику визначає, і контролюючими функціями наділений, й інформаційно-аналітичною, виробничою діяльністю займається аж до надання платних послуг. Усе в одній вертикально інтегрованій державній структурі. Тому розмови про ефективну систему управління, відповідальність за прийняття рішень, гарантування прав власників земельних ділянок за такої організації були лише словами.


“Гуляй-поля”
Пригадаймо, як проводили паювання. Зубожіле село, навіть мізерні зарплати не виплачують, пенсії не несуть місяцями. Кинута селянам з гори кістка у вигляді розподілу колгоспних гектарів, скоріше, здавалася продуманою операцією, аби хоч якось зняти соціальну напругу.
Але крилатий вислів-заклик: “Землю тим, хто її обробляє!” — так і залишився красивим гаслом. Реальні власники землі, які б самі обробляли отримані гектари, в масі своїй не з’явилися. Майже всі агроформування, крім хіба що фермерських господарств, створено на засадах орендних відносин, причому понад 80% паїв передано у короткострокову оренду. Землі, які використовують на таких засадах, зазвичай виснажуються і повертають їх власникам у гіршому якісному стані, до того ж, цього не фіксують у договорах оренди. Так відбувається процес відчуження реальних власників землі від своїх наділів, а гектари сільськогосподарського призначення може використовувати будь-хто без відповідної сільськогосподарської освіти й практики.
Зупинитись і спитати себе: “Камо грядеши?” — вкрай потрібно. Адже досі немає чіткої відповіді, як бути: зосереджувати роздроблені паї в масиви чи робити ставки на особисті селянські господарства? Можливо, ще можна врятувати те, що не винищила непродумана земельна політика останніх років.
Адже в процесі реформування, констатує академік-секретар відділення аграрної економіки і земельних відносин Української академії аграрних наук Антон Третяк, на жаль, втрачено інформаційну базу про землю. На територію області, району, селищної, сільської рад часто навіть немає відповідних землевпорядних, планово-картографічних, грунтових, землеоцінних, екологічних матеріалів. Абсолютна більшість населених пунктів не має меж, генпланів. Не визначено меж прибережних смуг, рекреаційних, оздоровчих земель. Більшість власників і землекористувачів не мають правовстановлюючих документів на землю. Облік та оцінку земель не обновлюють. У держави для здійснення управління землекористуванням немає відповідної землевпорядної, містобудівної, екологічної документації.
Така собі, вигідна декому каламутна водиця, призвела до численних порушень. Процес мчить попереду законодавчого возу без прийняття законів про землі рекреаційного та історико-культурного призначення, порядок використання земель оздоровчого призначення, правовий режим земель охоронних зон та інших конче потрібних документів.
Звідси плутанина: так, з 2000 року в Криму під індивідуальне житлове будівництво було виділено 378,7 тисяч земельних ділянок — 47,3 тис. га. При цьому (йшлося на одній з нарад Комісії по перевірці державних вимог законодавства, реалізації державної політики в сфері раціонального використання та охорони земель під головуванням Секретаря РНБО) практично всі наділи в районах Південного берега Криму, що мають рекреаційний потенціал, поділено між високопоставленими чиновниками і представниками місцевих органів влади. Ділянки нерідко надавали із земель особливо цінних, із природно-заповідного чи історико-культурного фонду без погодження з Верховною Радою, як це передбачено статтею 150 Земельного кодексу.
Непоправної шкоди незаконною забудовою завдано таким загальнонаціональним об’єктам, як Нікітський ботанічний сад, Ялтинський гірсько-лісовий заповідник, Карадазький природний заповідник... Факт, який свідчить про масштаби розбазарювання нашого національного надбання: в липні 2004-го уряд автономії продав одній із авіакомпаній 66,52, а землі пам’ятника садово-паркового мистецтва “Фороський” за 22 млн грн. Це 3,3 тис. гривень за сотку. Дешевше можна — хіба що даром. Від оборудки втратив бюджет. Але страшніше інше. Разом із історичними пам’ятниками нові господарі одержали у власність могили Героїв Радянського Союзу. Навіть це тепер продається. Така сама і доля земель оздоровчого призначення. Прикладів їх незаконної передачі в приватну власність безліч. І в Криму, і в Києві, і в Київській та інших областях. Візьмемо узбережжя Дніпра, яке щільно обросло “хатинками” від Чорнобильської зони і аж до Канівського водосховища. Проте щось не чути, щоб хазяїв розкішних маєтків або владоможців, які виділяли гектари, було за це покарано. Бувало, траплялися перевірки, які виявляли ці кричущі факти. Але переважно вони закінчувалися тим, що перевіряльники або їхні родичі отримували земельну ділянку, приміром, на Кримському півострові.
Звернення простих громадян не розглядають роками. Водночас оперативно відбувається легалізація прав на самовільно захоплені (за потурання можновладців) ласі шматки, зокрема в стометровій зоні узбережжя Чорного моря. Навіть у практику ввійшло: захопити, збудувати багатоповерховий комплекс, а потім прийти “з відповідним забезпеченням” й одержати легалізацію.
Тепер ці факти нарешті вийшли з тіні. Їх не раз озвучували представники нової влади. Але що змінилося? Скільки незаконно “відхапаних” гектарів повернуто територіальним громадам чи державі? Скільки ухвалено судових рішень, приміром, про знесення палаців у стометровій прибережній зоні Дніпра чи Чорного моря? Мовчанка... Господарі життя небезпідставно сподіваються: треба перечекати: і “помаранчева” верхівка в земельних питаннях не без гріха.
Навіть з інвентаризацією земель, яку нова влада планувала провести невідкладно — проблема. У вересні 2005-го на засіданні Комітету ВР з питань аграрної політики та земельних відносин тоді новопризначений керівник Держкомзему Микола Сидоренко запевняв, що на моніторинг усіх земель його відомству вистачить “кілька місяців”. Разом з тим заступник голови Держкомзему Костянтин Радченко на спільному засіданні Держкомзему та Ради міністрів автономії 16 травня нинішнього року вкотре зазначав: “…У сфері земельних ресурсів у першу чергу необхідно виконати… проведення інвентаризації земель та створення кадастрових планів територій, прилеглих до узбережжя морів… виконання цих робіт забезпечить органи державної влади та органи місцевого самоврядування достовірними інформаційними матеріалами про кількість користувачів та власників землі, меж та площ земельних ділянок…” То ж чи означає це, що до предметних робіт із інвентаризації ще ніхто так і не приступав?!!


“Дайош” купівлю-продаж!
Тим часом Держкомзем ратує за якнайшвидше запровадження купівлі-продажу земель сільгосппризначення. Як повідомив під час недавнього круглого столу Микола Сидоренко, головне земельне відомство країни звертається до новообраної Верховної Ради з пропозицією в першочерговому порядку доробити й розглянути на пленарному засіданні ухвалений у першому читанні майже два роки тому законопроект “Про ринок земель”. Він наголосив, що саме неприйняття парламентом цього закону в цілому стало причиною запровадження до 1 січня 2007 року мораторію на купівлю-продаж ділянок сільськогосподарського призначення, що, своєю чергою, негативно вплинуло на процес ціноутворення на ринку землі. Адже “продовження дії мораторію… поглиблює тінізацію відносин та суперечить політичному курсу держави, яка визначила свій європейський вибір розвитку. Однією із передумов інтеграції України до європейських структур є створення ринкового земельного ладу, формування якого завершується як у правовому відношенні, так і в частині набуття прав на землю та забезпеченні умов її ринкового обігу”, — підкреслив М. Сидоренко.
Плани Держкомзему навряд чи буде реалізовано, переконані експерти. У ВР зареєстровано законопроект, який пропонує подовжити мораторій ще на п’ять років. Документ закликає врахувати нерозвиненість ринкової інфраструктури на селі, відсутність належної державної підтримки виробників сільгосппродукції, а також низький рівень доходів аграріїв. І увімкнення механізму продажу призведе до монополізації ринку сільськогосподарського виробництва внаслідок викупу значної частини земельних ділянок за безцінь фінансово-промисловими групами і земельними баронами. Аграріїв буде позбавлено засобів для існування, що неминуче спричинить повернення феодального устрою на селі.
До того ж, треба визнати, що за роки дії мораторію мало що зроблено для створення нормативно-правової бази потрібної для повноцінного ринку землі. Так і не прийняли малу земельну конституцію — законопроект “Про земельний кадастр” ще й досі вдосконалюють у парламенті. Тому прогнозують, що народні депутати не прислухаються до аргументів головного земельного відомства країни, натомість продовжать існуючий мораторій на торгівлю сільгоспугіддями, можливо, не на п’ятирічку, а на рік-другий.
Відкрити шлях ринку сільгоспугідь, впевнений Антон Третяк, можна лише тоді, коли Верховна Рада розробить та прийме в повному обсязі потрібні законодавчі акти, які чітко й однозначно визначатимуть правові норми та механізми функціонування й регулювання в Україні ринку земель сільськогосподарського призначення і всебічно захищатимуть соціально-економічні інтереси сільського населення.


Галина Квітка,
оглядач газети
“Голос України”
nov@golos.com.ua

Інтерв'ю
Теплица
Сучасне життя диктує необхідність ІТ- модернізації вітчизняних агропідприємств, проте новітніми технологіями поки що володіє лише десята частина підприємств. 
Директор Сквирської сільськогосподарської дослідної станції Юрій Терновий
15 червня на Сквирській сільськогосподарській дослідній станції проводився щорічний День поля. Він був присвячений органічному землеробству, адже це єдина в Україні дослідна станція, спеціалізацією якої є органічне землеробство. Сайт «... Подробнее

1
0