Бразилія — надкраїна сільського господарства

У жодній іншій країні світу сільське господарство не розвивалося так стрімко, як у Бразилії. За експортом цукру, етанолу, сої та яловичини південноамериканці - вже чемпіони світу. У птахівництві та свинарстві - близькі до цього. Гунтер Шутц познайомився з цим "гігантом без меж".

Ordem e Progresso - "порядок і прогрес". Так з гордістю проголошує національний прапор Бразилії, зірки на нічному небі якого символізують 23 штати республіки з населенням близько 189 млн людей. Хоча Бразилію ми часто пов'язуємо з корупцією, проблемами між бідними й багатими, сповільненими реформами й дорогою валютою, проте її вважають ще й райським куточком із кайпіріньєю й красунями кавового кольору на пляжі та ареною легендарного карнавалу.
Фермери з Європи вбачають у цій країні "гіганта без меж", що має на сьогодні 264 млн га корисної площі сільськогосподарських угідь. Сільгосппідприємства зі 100 тис. і більше гектарів землі, які важко собі уявити, там - не рідкість. Окрім того, є майже невичерпний земельний резерв, який ще буде зайнято під інтенсивне господарювання. До такого резерву належить, наприклад, понад 100 млн га "серрадо" - луки, які поки що не використовують або використовують екстенсивно як пасовища для великої рогатої худоби. Крім того, бразильці вирубно-вогневим методом освоюють вологі тропічні ліси в штаті Амазонас.
Бразилію вважають лідером з витрат на численні види сільськогосподарських вантажів. Країна випереджає інших за експортом кукурудзи та сої. Крім того, вона прагне до статусу "годувальниця світу" м'ясом яловичини, свинини та птиці.
З цукром - повний порядок: у цій галузі Бразилія, беззаперечно, - номер один (див. табл. 1). Секретом "солодкого успіху" є найнижчі в світі виробничі затрати. Вони сприяють зростанню обсягів виробництва (близько 27 млн/т рік), що супроводжуються зростанням експорту на світові ринки цукру. Відтоді, як Бразилія впровадила програму Proalcool, вона стала найбільшим у світі виробником етанолу з валовою продукцією 36% і випередила навіть США (33%). Аграрне господарство Бразилії - одна з найдинамічніших галузей Південної Америки. Від агробізнесу та його суміжних галузей країна отримує близько 40% власного ВВП. Агробізнес пропонує понад третину всіх робочих місць. Сільськогосподарські товари становлять 43% всього експорту та 93 - загального активного торговельного балансу.
За площею Бразилія займає п'яте місце в світі. Вона пролягає через чотири кліматичні зони. Геодезична лінія між північною верхньою точкою в штаті Амазонас та крайньою південною точкою у федеральному штаті Ріо Гранде до Сул становить 4400 кілометрів.
Понад 90% населення мешкає в східних та південних прибережних регіонах, передусім у штатах Сан-Паулу та Ріо-де-Жанейро. Лише близько 20% населення проживає в сільській місцевості. Вологі тропічні ліси, річки та території індіанських племен займають понад половину всієї площі країни. Майже 90% цих земель мають природоохоронний статус. Площа корисних сільськогосподарських земель Бразилії (264 млн га) в 1,7 раза більша, ніж такі площі в усьому ЄС, або в 15 разів більша, ніж у Німеччині (див. табл. 2).

Надзвичайні земельні резерви
Між традиційними рослинницькими регіонами на півдні і в центрі та тропічними лісами штату Амазонас на півночі розкинулося понад 100 млн га савани. На цій площі сільськогосподарські землі можна розширити майже на третину.
Велика потреба в забезпеченні цих земель поживними речовинами потребує й великих капіталовкладень. Це (так само, як і невдала інфраструктура та далекі відстані до портів) обмежує можливе культивування площ.
Проте упродовж шести років бразильці додатково культивували угіддя, що дорівнюють усій орній площі Німеччини. Нині щороку культивують близько 2 млн га цілини. Економічна й політична мета - до 2030 р. додатково освоїти 30 млн га ріллі. Експерти виходять з того, що Бразилія може збільшити виробництво кукурудзи, сої та, у відповідних регіонах, цукрової тростини на 50%, не вирубуючи тропічних лісів, оскільки, внаслідок інтенсифікації виробництва, й без того вивільняються площі. Так, цикл виробництва в м'ясному скотарстві вже скорочено з чотирьох років до 18 місяців. Крім того, фермери підвищують урожайність кукурудзи, вдаючись до першого висіву замість низьковрожайного другого.

Великі підприємства
з 200 тис.  гектарів
Офіційно в Бразилії зареєстровано 4,5 млн сільськогосподарських підприємств. Залежно від регіону, вони по-різному розподілені й структуровані. Лише 12% цих підприємств виробляє значну кількість продукції для ринку. Потужності підприємств різняться:
n на півдні, у віддалених від екватора прохолодних регіонах, домінують дрібні та середні підприємства. Основний напрям їхньої діяльності - переробка, передусім, продукції свинарства та птахівництва;
n центр країни - рослинницький регіон з дуже великими підприємствами площею близько 200 тис. га. Вони займаються сільським господарством професійно і в промислових масштабах. Тут панують великі компанії міжнародного агробізнесу, такі як: ADM, Bunge, Cargill, Dreyfus, та великі фермери аграрних ринків;
n північ та схід - традиційні регіони цукрової тростини. Тут її вирощують уже понад 500 років (в основному як монокультуру). Перевагою цих регіонів є близькість до портів північного й східного узбережжя.

Працьовиті підприємці
Незвичайними у важливих сільськогосподарських регіонах є працьовиті сільськогосподарські підприємці - Fazenderos. Багато з них у 80-ті роки починали в штаті Мату Гросу з кількох сотень гектарів розкорчованих ділянок у глухій місцевості. Тепер вони обробляють понад 100 тис. га ріллі. Вони відстежують котирування Чиказької біржі, проводять диверсифікацію, наприклад, з об'єднаними підприємствами сухопутної торгівлі або як головні акціонери великих боєнь свиней.
Багато піонерів одного покоління розпочинали бізнес двічі. Вони закривали свої підприємства в одному з південних федеральних штатів і вирушали за тим самим покликом на північ, на цілинні території.

Мату Гросу й Парана: родючі землі й два врожаї за рік

Серед федеральних штатів Бразилії з вираженим сільським господарством особливо важливі два: Мату Гросу в Центральній Бразилії, що належить до найродючіших сільськогосподарських регіонів світу, та Парана на південному сході країни - він вирізняється завдяки європейським переселенцям. Яке тут сільське господарство?

Мату Гросу - серце професійного сільського господарства
У Центральній Бразилії, Мату Гросу, аграрії мають привілей господарювати на кращих землях планети. Клімат дає змогу збирати врожай двічі на рік. Середні площі підприємств більші, ніж в інших країнах світу. Площа цього штату - близько 90 млн га. Це в 2,5 раза більше, ніж уся площа Німеччини. Це в Мату Гросу найбільша заболочена територія світу - Пантанал. Крім того, штат належить до найінтенсивніших рослинницьких регіонів світу. Тільки в цьому штаті, у величезних зонах серрадо, можна культивувати ще 15 млн га ріллі. На родючих широтах дуже великі сільськогосподарські підприємства вирощують розмаїття культур: від сої, кукурудзи, рису, бавовнику, соняшнику та проса аж до арахісу. Під час збирання врожаю можна спостерігати таку сцену: на соєвому полі площею 2000 га в Мату Гросу працює 26 комбайнів і одночасно одинадцять дев'ятиметрових сівалок прямого висіву, щоб на одному полі, що сягає горизонту, одразу після збирання основної культури - сої - посіяти кукурудзу.
З піонера -
в аграрний концерн
Керівники господарств (часто - імігранти з півдня) останніми роками сильно розвинули свої підприємства. Є багато піонерів, які починали у 80-ті роки на 1 тис. га розкорчованих ділянок за найпростіших умов, а сьогодні обробляють 30-40 тис. га орних земель. Крім того, вони збудували великі свинарські комплекси й приєднали підприємства сухопутної торгівлі.
Одна з найбільших груп - у Андре Маггі. Маючи 190 тис. га власних земель, 140 тис. із них господар засіває соєю. Групу називають найбільшим плантатором сої у світі. До того ж, він управляє багатьма допоміжними підприємствами, наприклад ГЕС. Із щорічним оборотом сої в 2 млн т група є найважливішим регіональним торговцем у країні. Один із членів її сім'ї - губернатор федерального штату Мату Гросу.
Інший приклад - Отавіано Піветта. Крім своїх чотирьох підприємств навколо "столиці соєвого світу" Нова-Мутун, у найбільшій на планеті суцільній зоні вирощування сої, він побудував великий маточник та відгодівельний комплекс для свиней. А ще - Піветта є головним акціонером нової бойні у "соєвому поясі".
На 100 тис. га О. Піветта вирощує сою, кукурудзу, бавовник та рис. У його машинному парку - 150 тракторів, 75 комбайнів, 6 машин для збирання бавовнику, 10 самохідних обприскувачів (на 5 тис. л) та 30 вантажівок. Загалом у нього працює близько 300 робітників.
Соя - основна культура
Основною культурою дощового літа (з жовтня до лютого) є соя. Підприємства регулюють її вирощування залежно від очікуваної цінової ситуації та рентабельності. Оброблення фунгіцидами до семи разів здорожчує вирощування цієї культури. Альтернативними є кукурудза для першого строку сівби або рис за сухих умов вирощування. Залежно від часу збирання врожаю, потужностей та технічних можливостей підприємства, наступниками восени за перемінної вологості (з лютого до травня) є кукурудза або бавовник. Сорго (просо) та зернові вирощують як проміжні культури з червня до вересня.

Корчування замість оренди
Нові підприємства з'являються, а наявні розростаються завдяки корчуванню та культивації майже невичерпних площ у зоні савани (серрадо). Перед початком робіт господарі мають одержати офіційний дозвіл. Природоохоронний орган федерального штату стежить за культивацією земель із супутника.
Наприклад, у 2004 р. Мату Гросу перевищив ліміт викорчовування. Через це до 2006 р. будь-яке розчищення було заборонено. Наразі діють точні норми окремо для кожного федерального штату. Згідно з цими нормами, щонайменше 20% фазенди у південних регіонах та близько 80% - у районах Амазонки мають залишатися у природному стані як земельний резерв. Навіть для розчищення діють певні правила. У перший рік серрадо можна розкорчувати лише на 65, а ліси - всього до 20%. Біля русел річок та струмків має залишатись незайманою широка земельна смуга від 20 до 100 метрів.
Розорювання здійснюють поетапно. У дощову погоду гусеничні трактори з натягнутим між ними сталевим тросом чи ланцюгом валяють дерева та кущі. Потім їх стягують у купу. Наприкінці дощового періоду (але не з 15 травня по 15 вересня) все це спалюють, залишки складають у купу й запалюють ще раз. Рештки завантажують і вивозять. Після того, як кореневища зібрали вручну, площі вирівнюють, потім зорюють і двічі обробляють.
Заключний етап - вапнування і внесення великої кількості фосфатних добрив (500 кг/га). Тепер уже можна висівати товарні культури. Улюбленою піонер-культурою є рис. Після нього сіють сою, кукурудзу та бавовник. Розчищення, залежно від розвитку та інфраструктури регіону, а також віддаленості від порту, коштує близько 500 евро/гектар.

Більше ніж 50% прямого висіву
Південна Америка - світовий чемпіон з безплужного обробітку грунту. Бразилія обробляє приблизно 50% площ методом прямого висіву. Особливо для кукурудзи другого строку сівби після сої передумовою є потужна техніка й висока дієвість (щоб за короткий проміжок часу ще в лютому можна було засіяти за можливості всі площі).
За комбайнами одразу йдуть дев'ятиметрові сівалки прямого висіву. Вологий грунт та температури 35°С забезпечують сходи кукурудзи протягом одного тижня.

Парана: тут Бразилія
найбільш європейська
Федеральний штат Парана на півдні Бразилії, завдяки близькості до Атлантичного океану, було заселено раніше. Через це він має відносно добре розвинену інфраструктуру. Європейські переселенці, передусім німці та голландці, наклали свій відбиток на розвиток країни. Сільськогосподарські центри з дуже сприятливими умовами виробництва - це регіони навколо Лондрини на півночі та Курітіби до Кастро неподалік узбережжя. Найважливіший тут агробізнес, організований у три великі товариства. Одним із них є кооперативна Кастроланда в Кастро. Голландські переселенці заснували її 1951 р. Крім вирощування сої та кукурудзи, виробництва молока, м'яса птиці, свиней та насіннєвої картоплі, вона керує переробними підприємствами (молокозаводами), банком та займається наданням послуг. Товариство налічує 650 членів, які обробляють 100 тис. га землі, по 150 га у власному управлінні. Продукти товариство продає через п'ять сховищ філіалів. У кооперативі працює 350 робітників. На кожні 10 тис. га орних земель є один консультант. А ще кооператив утримує сховища для засобів захисту рослин, добрив і зернових та насіннєву лабораторію.
Субтропічний клімат з кількістю опадів 1900 мм і середньою температурою 20°С дає можливість збирати врожай двічі за рік. Узимку, на другий строк висівання, додатково засівають товарними культурами близько 40 тис. га. Решту площі використовують під проміжні та кормові культури. Середня врожайність на 1 га становить: сої - 3,2 т, кукурудзи - 8,5, столової квасолі - 2,5, пшениці - 3, картоплі - 28 тонн.
Близько 120 членів - молочні скотарі із загальною кількістю понад 20 тис. корів. Один із них - Френк Дійкстра, голова правління товариства Batavo. На своїй фазенді неподалік від Карамбею він утримує 500 молочних корів. У 1947 р. дитиною він виїхав зі своїми батьками з Голландії до Бразилії. Його сім'я розпочинала працювати на площі 80 га. У 1964 р. вони купили фазенду площею 2 тис. гектарів.
На своїх землях Ф. Дійкстра влітку (з жовтня до лютого) вирощує кукурудзу й сою у співвідношенні 50х50. Узимку висіває просо, дикий овес, а також райграс як основу для цілорічної годівлі силосом свого поголів'я худоби. Продуктивність стада становить близько 9500 кг молока/лактацію. Корів доять у доїльній залі 4х4. Стійлові приміщення прості й раціональні. Величезні вентилятори забезпечують обмін повітря та поліпшують клімат у корівнику під час теплих літніх місяців. У власній біогазовій установці Дійкстра утилізує гній та інші субстрати, виробляє струм для власного споживання, а надлишок постачає до мережі.

Незабаром - чемпіон світу з виробництва свинини та яловичини

Інтегровані ланцюги виробництва: від кормів та племінного матеріалу до забою і збуту

У свинарстві та скотарстві (ВРХ) Бразилія теж розвивається динамічно. Зростання відбувається, насамперед, у великих господарствах. Ситуація зі збутом на великому внутрішньому ринку непогана, але водночас зростає й експорт. Сприятливий клімат та недорогі корми забезпечують бразильцям найкращі конкурентні умови.

Де корів ще пасуть гаучо
Збільшення населення та звички у харчуванні сприяють зростанню внутрішнього споживання. Одночасно з цим Бразилія є найбільшим у світі експортером яловичини. На фазендах з великими пасовищами гаучо верхи на конях пасуть величезні стада худоби.
Пристосовані до клімату зебу, іноді схрещені з м'ясними породами, такими як ангус, симентал та лімузин, є основою цінного м'яса. Тут традиційне дворічне утримання худоби на пасовищі з 90-денним заключним етапом відгодівлі. Жива маса за таких умов сягає 450-550 кілограмів.
Сильними у цій галузі є брати Утіда, які на своїй фазенді Tres Marcos утримують 2300 голів великої рогатої худоби. Крім того, вони вирощують 5100 га сої, 600 га бавовнику, 200 га кукурудзи попкорн, 450 га арахісу та експериментальних 60 га соняшнику. Для кормової бази після сої взимку вони висівають африканське перлове просо.
У 1930 році сім'я переселилася з Японії до Бразилії і 30 років тому почала будувати ферму. Тоді вони могли купити один гектар землі в еквіваленті за один кілограм м'яса. Це були на 100% серрадо, які вони розкорчували й культивували звичайним способом.

"Піца" для худоби
Випасання здійснюють за схемою "піци", тобто вся площа в 250 га розділена на 12 огороджених ділянок навколо центрального загону для кормо- і водозабезпечення. На кожній ділянці випасають 240 голів протягом одного тижня. З таким інтенсивним порційним випасанням за відповідних умов клімату (тепло і 2500 мм опадів за рік) досягають високої ефективності використання площ.
Іншу можливість інтенсифікації відгодівлі худоби можна було побачити в штаті Сан-Паулу. Тут як базовий корм для відгодівлі худоби підприємства використовують багасу - відходи цукрового виробництва. Пересічний раціон, у розрахунку 25 кг на голову за день, складається з 70% багаси цукрової тростини, 10% питльованого бавовникового борошна та 20% відходів виробництва апельсинового соку (барди). У перші 18 місяців такий раціон має забезпечувати щоденні прирости до 1,5 кг/голову.
Свині: великі підприємства,
але далекі відстані
Першості з експорту яловичини та м'яса птиці вже досягнуто, щодо свинини - поставлено мету. Перевагу надають ринкам ЄС, Росії і дедалі більше - Азії. Виробництво свинини, а також бойні й торгові точки посилено переміщують із нинішніх регіонів у південні: Санта-Катаріна, Парана, Мінас-Жерайс, у зони вирощування кукурудзи та сої штатів Гояс і Мату Гросу. Поряд з велетнями м'ясної галузі - компаніями Sadia, Perdigao тощо, а також ADM, Bunge, Cargill і Dreyfus - там створюють інтегровані системи виробництва племінного матеріалу, кормів, системи ветеринарного нагляду аж до забою та реалізації. Початкова кількість поголів'я - 2-12 тис. свиноматок з відповідною відгодівлею. З урахуванням санітарно-гігієнічних та епідемічних вимог для утримання поголів'я обладнано кілька ізольованих між собою виробничих місць. Таким способом тут компенсують витрати через далекі відстані до зон вирощування сировини за недостатньо розвиненої інфраструктури та проблеми перенаповнених вулиць і портів у період збирання врожаю.
Вантажівки з охолоджувальними контейнерами транспортують напівтуші, а також дедалі частіше повноцінні продукти з ескортом і транспортною гарантією з потужних, сучасно обладнаних, боєнь до центрів споживання на сході та півдні країни або одразу до портів на східному побережжі.

Легкі конструкції тваринницьких приміщень
Щодо виробничих витрат, то Бразилія має найсприятливішу ситуацію в міжнародному порівнянні зі США та найпродуктивнішими конкурентами з Європи. Цьому сприяють кліматичні умови, за яких можна дешево спорудити приміщення з легких конструкцій без жодної ізоляції. Лише на самій півночі необхідними є системи вентиляції. Екологічні норми не відіграють тут жодної ролі. Великі установки переробляють гній підприємств на біогаз.
Недоліком наразі є тільки середня якість племінного матеріалу з невеликою м'ясністю. Проте бразильці посилено працюють над поліпшенням генетики.

Цукрова тростина - зелений скарб Бразилії

Щороку з'являється близько 15 нових цукрових заводів. Найбільший завод переробляє врожай з понад 90 тис. гектарів.

Плантації цукрової тростини сконцентровано в Центральній Бразилії. Зони вирощування дуже віддалені від природоохоронних зон (деревостій Атлантичного узбережжя, Пантанал, тропічні вологі ліси). В "енергетичному" штаті Сан-Паулу вирощують дві третини бразильської цукрової тростини. Поблизу з полями вирощування апельсинів та кавових бобів домінують безмежні плантації цукрової тростини. За власною оцінкою, "зелений скарб" росте більш ніж на половині площ, а навколо фабрик - його майже 80 відсотків.

Вихід цукру - на рівні кращих регіонів вирощування цукрових буряків ЄС
Цукрова тростина - культура, яку відносно просто вирощувати. Вона розмножується вегетативним способом, і після висаджування її можна використовувати п'ять-сім років. Потім після проміжної культури - сої чи арахісу - здійснюють нове висаджування на наступні сім років.
Після внесення добрив та глибокого обробітку грунту висаджують частини стебел завдовжки 30-40 см з двома-трьома міжвузлями. З них тростина виганяє пагони, через 18 місяців її можна збирати. Врожайність поліпшилася в 2,5 раза, й нині, з виходом цукру 10-12 т/га, вона відповідає врожаям провідних європейських регіонів з вирощування цукрових буряків.
За останні 15 років Бразилія потроїла своє виробництво цукру: з 10 до майже 30 млн тонн. Цукровою тростиною засаджено понад 6,2 млн га. Це лише 2,5% корисних сільськогосподарських угідь Бразилії. Експерти виходять з того, що до 2015 р. площі вирощування можуть збільшитись до 9 млн га. Загальний урожай 2008 року прогнозують на рівні 556 млн т тростини. Це більш ніж на 8% перевищує торішній урожай. Загалом бразильська цукрова галузь за найнижчих у світі виробничих витрат виробляє цукор вартістю близько $200/т (ЄС = $ 480/т).
Віднедавна вирощування тростини переміщують у нові регіони Північної Парани, Гояс, Мінас-Жерайс і, передусім, на землі штатів центрального заходу: Мату Гросу і Мату Гросу до Сул. Теплий з великою кількістю опадів клімат та рівні високопродуктивні поля в зоні серрадо забезпечують надійний урожай. До того ж, ці землі ще й легкі в механізації. Але є й один недолік: відстань до експортних портів сухопутним шляхом становить 2500 км. Від традиційних регіонів вирощування - всього 80-400 кілометрів.
Найбільша на сьогодні цукрова фабрика світу Itamarati працює на цілинних землях за 300 км на північ від м. Куйаба - столиці штату Мату Гросу. Вона переробляє тростину з-понад 90 тис. га, що містяться в радіусі 30 км навколо фабрики. З 6,3 млн т тут виробляють 265 тис. т цукру та 320 тис. м3 етанолу.
Цукрову тростину дедалі частіше збирають механізованим способом, на сьогодні - це близько третини площ. Збиральні комбайни працюють на рівних полях і там, де заборонено спалювання, наприклад, довкола міст.

Збирання вручну дешевше,
ніж комбайном
 На горбистій місцевості та через те, що за умов збирання комбайном насадження дають на два врожаї менше, ще майже 2/3 цукрової тростини збирають уручну. Крім того, збирання цукрової тростини для цілих регіонів - єдина можливість працювати. Тому його розглядають ще й як великий соціальний обов'язок. Крім того, з урахуванням низьких заробітних плат, збирання вручну дешевше, ніж механізоване.
Збирання цукрової тростини - важка й брудна праця у вологих умовах за високих температур. Мінімальну норму продуктивності на одного женця встановлено на рівні 9 т тростини. Найкращі женці зрізують її за день близько однієї вантажівки, за що отримують майже 18 дол. У середньому один жнець за день заробляє всього 10 доларів. Як провіант вони мають при собі каністру з водою, щоб випивати за день щонайменше 8 л води.
Перед збиранням сухе листя спалюють. Це має на меті підвищити продуктивність женців і звільнити поле від паразитів, наприклад, змій. Випалювання на сьогодні є традиційним ще на 70-80% площ та має тенденцію до зменшення. Навколо міст та аеродромів випалювання заборонено й офіційно дозволено лише у нічний час. Тоді горять цілі смуги, а вранці вся місцевість укрита попелом.

Цукрові заводи з'являються
як гриби після дощу
Понад 300 цукрових заводів у Бразилії під час 250 днів виробничого сезону працюють на повну силу. Щорічно з'являється близько 15 нових потужностей. Більшість заводів виробляє цукор та алкоголь порційно, з гнучким пристосуванням до ринку. Надлишкову енергію, що виділяється під час спалювання багаси, вони постачають в електромережу.
Великі цукрові фабрики мають ланцюг виробництва, починаючи з вирощування сировини на власних полях і закінчуючи збутом продуктів на світових ринках. Близько 70% оброблюваних площ фабрики контролюють безпосередньо, з 30% вони закуповують цукрову тростину в тих, хто її вирощує. Цукрові фабрики побудовано компактно й з доброю оглядовістю. Немає жодної ізоляції, навіть трубопроводів та апаратури. Виробничий процес значно простіший, ніж на цукробурякових заводах.

Дві третини тростини переробляють на етанол
Із запровадженням національної програми Proalcool в 1975 р. (як реакція на ціновий шок від вартості нафти під час світової енергетичної кризи) Бразилія постійно виробляє більше етанолу як замінника бензину в автомобільній галузі. На сьогодні бразильці переробляють близько 60% власної цукрової тростини на етанол, 20 млн м3 якого реалізують на внутрішньому ринку. Близько 3,5 млн м3 експортують, переважно до США, але дедалі більше й до ЄС.