Спецможливості
Агрохімія

Хво­ро­би про­са

01.04.2017
3439
Хво­ро­би про­са  фото, ілюстрація

Одним із шляхів збільшення валових зборів урожаю проса є зниження недоборів і втрат унаслідок ураження рослин хворобами: звичайною сажкою, дрібноспоровою сажкою, бурою плямистістю, бактеріальною плямистістю, склероспорозом, септоріозом, смугастим бактеріозом, мозаїкою тощо — та поліпшення якості вирощеної продукції.

 

Зви­чай­на (ле­тю­ча) саж­ка

Хво­ро­ба про­яв­ляється у фазі ви­ки­дан­ня во­ло­ті. На ура­женій рос­лині, замість во­лоті, фор­мується здут­тя, вкри­те сіру­ва­то-бруд­ною тон­кою плівкою, що лег­ко розтріскується. Із тріщин ви­си­пається чорна спо­ро­ва ма­са — теліо­спо­ри гри­ба. Не­зруй­но­ва­ни­ми за­ли­ша­ють­ся ли­ше провідні пуч­ки у ви­гляді то­нень­ких чор­них ни­ток.

Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Sphacelotheca destruens, який у циклі сво­го розвит­ку фор­мує теліос­по­ри. Під час об­мо­ло­чу­ван­ня зер­на теліос­по­ри роз­по­рошу­ють­ся і по­трап­ля­ють на по­верх­ню здо­ро­во­го зер­на (за­спо­ре­не насіння) або у грунт. Тип інфекції — по­верх­не­вий.Звичайна сажка проса

Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — за­спо­ре­не насіння і теліос­по­ри, які збері­гають­­­­ся у не­зруй­но­ва­них жов­нах у грунті до двох років. Життєздатність по­одино­ких теліо­спор у грунті ста­но­вить кілька місяців.

За сівби за­спо­ре­ним насінням про­ро­с­та­ють од­но­час­но зернівка і теліо­спо­ри па­то­ге­на на її по­верхні, ут­во­рю­ю­чи ба­зидії із ба­зидіос­по­ра­ми. Після ко­о­­­­пу­ляції ба­зидіос­пор фор­мується інфек­цій­на гіфа, яка про­ни­кає у мо­ло­дий про­росток про­са. Після за­ра­жен­ня гриб­ни­ця па­то­ге­ну по­ши­рюється між­клі­­тин­но росли­ною, ди­фуз­но по­ши­рю­ю­чись, до­­ся­гає ко­ну­са на­ро­с­тан­ня і про­ни­кає у ли­ст­ки, стеб­ла та во­лоть. У фазі ви­ки­дан­ня во­лоті па­то­ген повністю руй­нує всі еле­менти во­лоті, за ви­нят­ком провідних пучків, гіфи гриб­ниці ви­дозміню­ють­ся і розпа­да­ють­ся на чис­ленні чорні теліос­по­ри, при­криті у здутті сіру­ва­то-бруд­ною тон­кою плівкою.

Оп­ти­маль­на тем­пе­ра­ту­ра для про­ро­с­тан­ня теліос­пор гри­ба в грунті — 25…30, мінімаль­на — 5…10 °С.

Шкідливість хво­ро­би про­яв­ляється пря­ми­ми не­до­бо­ра­ми вро­жаю че­рез руй­ну­ван­ня во­ло­тей куль­ту­ри і не­до­роз­ви­неність ура­же­них рос­лин (при­хо­вані не­до­бо­ри), які в сумі мо­жуть ста­но­ви­ти 20–30%.

Дрібно­с­по­ро­ва саж­ка

Про­яв­ляється у період ви­ки­дан­ня во­лоті. В ура­жених рос­ли­нах, замість во­лоті, ут­во­рю­ють­ся еліпсо­подібні або май­же ци­ліндричні здут­тя розміром 3–5х5–6 мм, ук­риті жов­ту­ва­тою обо­лон­кою. У су­ху по­году обо­лон­ка здут­тя лег­ко роз­ри­вається, і з ньо­го ви­си­пається ко­рич­не­ва по­рошко­подібна спо­ро­ва ма­са. Хворі рос­ли­ни відста­ють у рості і роз­вит­ку, їхня продук­тивність суттєво зни­жується.

Дрібноспророва сажка просаЗбуд­ник хво­ро­би — ба­зидіаль­ний гриб Sphacelotheca manchurica. Біологіч-ні особ­ли­вості гри­ба ана­логічні до збуд­ни­ка зви­чай­ної саж­ки про­са.

Дже­ре­ло інфекції — за­спо­ре­не на­­сін­­­ня і теліос­по­ри, які зберіга­ють­ся у незруй­но­ва­них жов­нах у грунті до двох ро­ків.

За­хисні за­хо­ди

Про­ти саж­ко­вих хво­роб ефек­тив­ни­ми за­хо­да­ми є ви­ро­щуван­ня стійких сортів, до­три­ман­ня сіво­зміни, зба­лан­со­ва­не жив­лен­ня рос­лин, оп­ти­мальні стро­ки висіван­ня ви­со­ко­якісним про­труєним насінням, своєчас­не про­ве­ден­ня аг­ро­технічних за­ходів, що спри­я­ють швид­ко­му роз­вит­ку рос­лин у ранні фа­зи ве­ге­тації, ре­тель­не подрібнен­ня і за­гор­тан­ня післяж­нив­них ре­ш­ток.

Скле­ро­с­по­роз

Хво­ро­ба ви­яв­ляєть­ся пе­ре­важ­но у другій по­ло­вині ве­ге­тації рос­лин. На ли­ст­ках з’яв­ля­ють­ся бу­ру­ваті розплив­часті пля­ми, на яких ут­ворюється слаб­кий білу­ва­то-сірий наліт. Ура­жені ли­ст­ки пізніше по­тов­щу­ють­ся і скру­чу­ють­ся, ли­ст­ко­ва пла­с­тин­ка роз­тріс­кується, і з по­тов­щень тка­ни­ни ви­сипається тем­но-ко­рич­не­ва ма­са спор (оо­с­по­ри гри­ба). Іноді на ура­же­них рос­линах ти­чин­ки на­бу­ва­ють ли­ст­ко­подібної фор­ми, чим і по­яс­нюється ча­ст­ко­ва стерильність суцвіття.

Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Sclerospora graminicola, який, окрім про­са, уражує ку­ку­руд­зу та ба­га­то куль­тур­них і ди­ких злаків. У циклі сво­го роз­вит­ку формує зо­о­спо­рангієносці із зо­о­спо­рангіями у ви­гляді білу­ва­то-сіро­го на­льо­ту та оо­с­по­ри. Зо­о­спо­рангії гри­ба про­ро­с­та­ють у крап­линній во­лозі й ут­во­рю­ють зооспо­ри, які вик­ли­ка­ють за­ра­жен­ня рос­лин про­тя­гом їхньої ве­ге­тації.

Оо­с­по­ри гри­ба ут­во­рю­ють­ся усе­ре­дині ура­же­них тка­нин. За дозріван­ня оо­с­пор ли­ст­ко­ва пла­с­тин­ка розтріскується па­ра­лель­но жил­кам, і оо­с­по­ри ви­сипа­ють­ся на по­верх­ню грун­ту.

Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — ура­жені рос­линні решт­ки і насіння, на яких збуд­ник хво­ро­би зберігається у формі оо­с­пор. Ре­зер­ва­то­ром інфекції мо­жуть бу­ти ба­га­торічні зла­ки, на яких мо­же зберіга­ти­ся гриб, а та­кож гриб­ни­ця.

Оо­с­по­ри на­весні про­ро­с­та­ють, ут­во­рю­ють зо­о­спо­рангії, із яких ви­хо­дять зо­о­спо­ри і, по­ши­рю­ю­чись, вик­ли­ка­ють пер­вин­не за­ра­жен­ня рос­лин. Вто­рин­не інфіку­ван­ня відбу­вається під впли­вом літніх зо­о­спо­рангіїв па­то­генів. Най­сприй­нят­ливіше до хво­ро­би про­со у ста­дії про­ро­с­тан­ня насіння і в період ут­ворен­ня трьох-чо­ти­рь­ох листків.     Шкід­­ливість хво­ро­би по­ля­гає у зни­жен­ні асиміляційної по­верхні рос­лин унаслідок пе­ред­час­но­го відми­ран­ня ура­же­них листків, що суттєво впли­ває на їхню про­дук­тивність. За спри­ят­ли­вих для роз­вит­ку па­то­генів умов за­хво­рю­вання мо­же повністю зни­щи­ти вро­жай.

За­хисні за­хо­ди

До­три­ман­ня сіво­зміни і про­сто­ро­вої ізо­ляції між по­ля­ми про­са нинішньо­го і ми­ну­ло­го років, між по­ля­ми про­са і ку­ку­руд­зи, мо­га­ру, злако­вих трав, які ура­жу­ють­ся збуд­ни­ком хво­ро­би, а та­кож про­труєння насіння, зни­щен­ня бур’янів, ре­тель­не за­гор­тан­ня післяж­нив­них ре­ш­ток у грунт.

Сеп­торіоз

Хво­ро­ба про­яв­ляється про­тя­гом усієї ве­ге­тації рос­лин. Ура­жу-ють­ся всі над­земні ча­с­ти­ни куль­ту­ри, особ­ли­во ли­с­тя і йо­го піхви. Хво­ро­ба мо­же роз­ви­ва­ти­ся у двох фор­мах.
Пер­ша фор­ма про­яв­ляється на ура­же­них ор­га­нах рос­лин у ви­гляді вузь­ких, спо­чат­ку світло-сірих, а потім бу­ро-сі­рих плям із вузь­ким чер­во­ну­ва­тим обідком, на яких гру­па­ми фор­му­ють­ся пікні­ди.

За дру­гої фор­ми пля­ми білясті, ви­тяг­нуті, із вузь­кою бу­рою об­лямівкою, на них пікніди фор­му­ють­ся поз­довжні­ми ря­да­ми.
Збуд­ни­ка­ми хво­ро­би є міто­с­по­рові гри­би із ро­ду Septoria: пер­шої фор­ми — S. panici-miliacei; дру­гої фор­ми — S. graminum.

Під час ве­ге­тації гри­би по­ши­рю­ють­ся пікно­с­по­ра­ми. Про­ро­с­та­ють пікно­спо­ри за на­яв­ності крап­лин­ної во­ло­ги і тем­пе­ра­ту­ри 3…32°С (оп­ти­мум — 18…24°С). Інку­баційний період хво­ро­би за спри­ят­ли­вих умов ста­но­вить 8–11 діб. Дже­ре­лом інфекції є ура­жені решт­ки рос­лин, скир­ти со­ло­ми, а інко­ли і насін­ня, на яко­му зберіга­ють­ся пікніди із пікно­с­по­ра­ми. Збуд­ни­ки сеп­торіозу проса ура­жу­ють ба­га­то зла­ко­вих куль­тур­них рос­лин і бур’янів, решт­ки яких теж мо­жуть бу­ти до­дат­ко­вим дже­ре­лом ін­фек­ції.

За­хисні за­хо­ди

До­три­ман­ня сівозмі­ни і про­сто­ро­вої ізо­ляції між посіва­ми про­са нинішньо­го і ми­ну­ло­го років, між посіва­ми про­са і зла­ко­вих куль­тур, зби­ран­ня вро­жаю у стислі стро­ки; ре­тель­не очи­щен­ня, сушіння і повітря­но-теп­ло­ве обігріван­ня насіння, обов’яз­ко­ве йо­го про­труєння, до­три­ман­ня оп­ти­мальних строків сівби і норм висіву насіння, зба­лан­со­ва­не жив­лен­ня рос­лин, ретель­не за­гор­тан­ня рос­лин­них ре­ш­ток і зни­щен­ня бур’янів, ви­ро­щу­ван­ня стійких сор­тів.

Ме­ла­ном­моз

Хво­ро­ба по­ши­ре­на у північних рай­о­нах Ук­раїни. Про­яв­ляється на схо­дах і до­­рос­лих рос­ли­нах. Ура­жені схо­ди ос­лаб­лені, ма­ють блідо-зе­ле­ний колір. Біля ко­ре­не­вої ший­ки і на пер­ших ли­ст­ках з’яв­ляється білу­ва­тий або ро­же­во-фіоле­то­вий наліт. За силь­но­го ура­жен­ня мо­лоді рос­ли­ни в’януть і ги­нуть. У до­­рос­­лих рос­лин на во­лоті, особ­ли­во на квітко­вих плівках, спо­чат­ку ут­во­рює­ться білий, а потім ро­же­во-фіо­ле­то­вий наліт гриб­ниці, яка про­ни­кає у за­ро­док зер­на. У місцях на­льо­ту на мо­ло­дих і до­рос­лих рос­ли­нах фор­му­ють­ся чорні пло­дові тіла — пе­ри­теції.

Збуд­ник хво­ро­би — сум­ча­с­тий гриб Melanomma panicimiliacei, який у циклі сво­го роз­вит­ку фор­мує пло­дові тіла — пе­­ри­теції із сум­ка­ми і сум­ко­с­по­рами. Зберігається гриб на насінні, решт­ках ча­с­тин во­лоті у ви­гляді пе­ри­теціїв і гриб­ниці.

Шкідливість хво­ро­би по­ля­гає у зрідженні посівів у ре­зуль­таті ви­па­дан­ня ураже­них рос­лин, зни­женні вро­жаю і якості зер­на.

За­хисні за­хо­ди

Усі аг­ро­прий­о­ми, що про­во­дять на просі про­ти сеп­то­ріозу, є ефек­тив­ни­ми і про­ти ме­ла­ном­мо­зу.

Бу­ра пля­мистість (гельмінто­с­по­ріоз)

У фазі сходів на пер­ших ли­с­точ­ках ут­во­рю­ють­ся спо­чат­ку світло-зе­лені, зго­дом бурі ши­рокі пля­ми. Ура­жені ко­рене­ва ший­ка і ко­рені буріють і за­гни­ва­ють. Такі ура­жені рос­ли­ни зви­чай­но випа­да­ють, що спри­чи­нює зрідженість посівів.

На до­рос­лих рос­ли­нах, особ­ли­во у фазі ви­ки­дан­ня во­лоті, хво­ро­ба про­яв-ляється на ли­ст­ках у ви­гляді дов­гих еліпсо­подібних бу­рих плям із об­лямів­кою. У во­ло­гу по­го­ду ура­же­на тка­ни­на по­кри­вається сіру­ва­то-бу­рим на­льо­том, інфіко­вані ли­ст­ки пе­ред­час­но в’януть і відми­ра­ють.

Збуд­ни­ком хво­ро­би є сум­ча­с­тий гриб Pyrenophora chaetomioides (ана­морфа: Helminthosporium panicimiliacei Nisikado), який фор­мує конідіаль­не і сумча­с­те спо­ро­но­шен­ня.

Під час ве­ге­тації рос­лин гриб по­ши­рюється конідіями. Конідії про­ро­с­та-ють у крап­линній во­лозі або за 100%-ї во­ло­гості повітря у ме­жах 5…36 °С (опти­мум — 22…28 °С).

Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — ура­жені рос­линні решт­ки і насіння, на яких збуд­ник хво­ро­би зберігається у ви­гляді гриб­ниці, конідій та сум­ко­с­пор.

Шкідливість хво­ро­би про­яв­ляється у ви­гляді зни­жен­ня асиміляційної поверхні рос­лин, що є при­чи­ною низь­кої їхньої про­дук­тив­ності. Не­добір уро­жаю зер­на мо­же ся­га­ти 15–20% і більше.Бактеріальна плямистість проса

За­хисні за­хо­ди

Усі аг­ро­прий­о­ми, що про­во­дять на просі про­ти сеп­торіозу, є ефек­тив­ни­ми і про­ти бу­рої пля­ми­с­тості.

Бак­теріаль­на пля­мистість

Про­яв­ляється хво­ро­ба на схо­дах у період ут­во­рен­ня двох-трьох листків, частіше — у фазі труб­ку­ван­ня — ви­ки­дан­ня во­лоті. На ли­ст­ках з’яв­ля­ють­ся спо­чат­ку жов­то-зе­лені, а пізніше з кре­мо­вим відтінком мас­ля­нисті пля­ми, ча­с­то з ко­рич­не­вою об­лямівкою. Пля­ми спо­чат­ку овальні, а потім ста­ють ви­дов­же­ни­ми. Во­ни ви­яв­ля­ють­ся як у се­ре­дині, так і по кра­ях ли­ст­ко­вої пла­с­тин­ки. Найінтен­сивніший роз­ви­ток хво­ро­би спо­с­терігається на нижніх ли­ст­ках.

На во­лоті і стеб­лах пля­ми ко­рич­неві зі світлішою цен­т­раль­ною ча­с­ти­ною. На зерні во­ни про­яв­ля­ють­ся рідко. Особ­ли­во інтен­сив­но хво­ро­ба роз­ви­вається за во­ло­гої по­го­ди.

Хво­ро­бу спри­чи­ню­ють бак­терії Pseudomonas syringae pv. holci, які ура­жу-ють та­кож сор­го, мо­гар, ку­ку­руд­зу і зла­кові бур’яни.

Шкідливість хво­ро­би ви­яв­ляється у зни­женні асиміляційної по­верхні рос-лин у ре­зуль­таті пе­ред­час­но­го відми­ран­ня ура­же­них листків, що при­зво­дить до зни­жен­ня про­дук­тив­ності куль­ту­ри. В ок­ре­мих ко­ло­с­ках во­лоті зер­но не ут­ворюється або фор­мується плю­с­к­лим, ма­са ура­же­них зер­нин май­же вдвічі мен­ша, ніж здо­ро­вих. Не­добір уро­жаю зер­на ся­гає 20% і більше. Дже­ре­лом інфекції є не­пе­ре­гнилі ура­жені решт­ки рос­лин і за­ра­же­не насіння.

Сму­га­с­тий бак­теріоз

Хво­ро­ба ви­яв­ляється про­тя­гом ве­ге­тації рос­лин на ли­ст­ках, стеб­лах і во­лоті. На ли­ст­ках з’яв­ля­ють­ся ши­рокі мас­ля­нисті, спо­чат­ку яс­к­ра­во-жовті, пізніше світло-ко­рич­неві пля­ми без об­лямівки, що просвічу­ються у ви­гляді смуг. Во­ни ча­с­то вкриті тон­ки­ми біли­ми або срібля­с­ти­ми лу­соч­ками із ви­сох­ло­го ек­су­да­ту бак­терій. На піхвах листків і стеб­лах ут­во­рю­ють­ся бурі пля­ми, які пізніше чорніють.

Тка­ни­ни у місцях по­яви плям роз­мо­ча­лю­ють­ся, стеб­ла над­ла­му­ють­ся, спо­с­тері­гаєть­ся відми­ран­ня ура­же­них сте­бел ще на по­чатку труб­ку­ван­ня. Ура­же­на во­лоть по­ни­кає і на­бу­ває ви­гля­ду дозрілої, у ній зазви­чай зер­но не фор­мується (сте­риль­на во­лоть).

Хво­ро­бу вик­ли­ка­ють бак­терії Pseudomonas syringae pv. striafaciens, які під час ве­ге­тації рос­лин по­ши­рю­ють­ся віт­ром, із крап­ля­ми до­щу.

Мінімаль­на тем­пе­ра­ту­ра для роз­вит­ку бак­терій — 6°С, оп­ти­маль­на — 32…35, мак­си­маль­­на — 45°С. Дже­ре­лом інфекції є не­пе­ре­гни­лі ура­жені решт­ки рос­лин і за­ра­же­не насіння.

Ме­ла­ноз

Най­ти­повіші оз­на­ки хво­ро­би ви­яв­ля­ють­ся на просі у фазі на­ли-вання та дозріван­ня зер­на у во­лоті у ви­гляді білу­ва­то-сірих, білу­ва­тих плям, по­тем­ніння і не­кро­зу зер­на. Ура­же­не насіння втра­чає схожість.

Хво­ро­бу вик­ли­ка­ють бак­терії Xanthomonas campestris pv. herbicola. Во­ни під час ве­ге­тації про­са по­ши­рю­ють­ся ме­ханічним шля­хом: вітром, із крап­ля­ми до­щу, ко­ма­ха­ми. Оп­ти­маль­на тем­пе­ра­ту­ра для роз­вит­ку бак­терій — 28…30 °С, мінімаль­на — 4, мак­си­маль­­на — 36…37 °С.

Ура­же­на бак­теріями тка­ни­на зго­дом за­се­ляється са­профітни­ми гри­ба­ми та інши­ми мікро­ор­ганізма­ми, які вик­ли­ка­ють по­даль­ше руй­ну­ван­ня зер­на. В ура­же­них зернівках відбу­вається інтен­сив­ний гідроліз білків і крох­ма­лю. Унаслі­док підви­ще­ної ак­тив­ності про­те­олітич­них та амілолітич­них фер­ментів спосте­рігається пе­ре­гру­пу­ван­ня фракцій ліпідів і відбу­вається на­ко­­пичен­ня ме­ланоіди­но­вих ре­чо­вин і руй­ну­­­ван­ня ка­ро­ти­ноїдів.

Ме­ла­ноз інтен­сивніше роз­ви­вається на пізніх посівах про­са, ніж на ранніх. Підси­люється роз­ви­ток хво­ро­би за три­ва­ло­го пе­ре­бу­ван­ня ско­ше­но­го про­са у вал­ках, особ­ли­во у во­ло­гу до­що­ву по­го­ду. Дже­ре­лом інфекції є за­ра­же­не насіння і не­пе­ре­гнилі ура­жені решт­ки.

За­хисні за­хо­ди

Про­ти бак­теріаль­них хво­роб про­са ефек­тив­ни­ми за­хо­дами є до­три­ман­ня сівозміни, про­сто­ро­вої ізо­ляції між по­ля­ми про­са і ку­ку­ру­дзи, мо­га­ру, чу­ми­зи, зла­ко­вих трав; зни­щен­ня бур’янів, своєчас­не зби­ран­ня вро­жаю, ре­тель­не очи­щен­ня, про­су­шу­ван­ня і про­труєння насіння, гли­бо­ке за­гор­тан­ня післяж­нив­них ре­ш­ток у грунт, ви­ро­щу­ван­ня стійких сортів.

Мо­заїка

Хво­ро­ба про­яв­ляється у фа­зі кущіння — мо­лоч­на стиглість зер­на. На ли­ст­ках па­ра­лель­но цен­т­ральній жилці по всій до­вжині з’яв­ля­ють­ся мо­заїчні пля­ми у ви­гляді жов­ту­ва­то-білих штрихів і смуг. Ура­жені рос­ли­ни відста­ють у рості і за по­су­хи мо­жуть за­ги­ну­ти ще до ут­во­рен­ня во­лоті.

Збуд­ни­ком хво­ро­би є вірус російсь­кої мо­заїки пше­ниці Winter wheat russian mosaic virus (WWRMV), який, окрім про­са, ура­жує пше­ни­цю, овес, жито, ячмінь, ку­ку­руд­зу та ди­ко­рослі зла­ки. Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — зи­му­ючі інфіко­вані рос­ли­ни пше­ниці ози­мої, жи­та та зла­кові бур’яни, у со­ку яких зберігається вірус. Ре­зер­ва­то­ром віру­су є та­кож яй­ця, відкла­дені во­се­ни інфіко­ва­ними ци­ка­да­ми.

За­хисні за­хо­ди

До­три­ман­ня сі­­во­змі­ни з мінімаль­ним на­си­чен­ням зер­но-ви­ми ко­ло­со­ви­ми куль­ту­ра­ми і про­сто­ро­вої ізо­ляції між по­ля­ми ози­мих і ярих зла­ко­вих куль­тур, ре­тель­не і своєчас­не зни­щен­ня па­да­лиці ози­мих і ярих культур, до­три­ман­ня оп­ти­маль­них строків сівби, зни­щен­ня бур’янів — ре­зер­ва­торів інфекції, про­ве­ден­ня за­хис­них за­ходів про­ти ци­кад — пе­ре­нос­ників вірус­ної інфекції.

Інтегрований захист проса від хвороб

  • Економічно найдоцільнішим і екологічно найбезпечнішим методом захисту є створення і впровадження у виробництво стійких до хвороб високопродуктивних сортів. Високою польовою стійкістю до звичайної сажки та середньою стійкістю до інших хвороб характеризуються сорти проса: Вітрило, Денвікське, Золушка, Константинівське, Новокиївське 01, Олітан, Омріяне, Полтавське золотисте, Східне, Таврійське, Ювілейне.
  • Суворе дотримання правил насінництва: збирання насіння — лише зі здорових ділянок; ретельне очищення насіннєвого матеріалу, сортування і калібрування насіння (має відповідати вимогам першого і не нижче другого класу); систота насіння має бути не нижчою 98,5%, схожість — понад 90%; реалізація і висів елітного насіння, ураженого збудниками сажки, не дозволяється.
  • Дотримання науково обгрунтованої сівозміни. Просо краще розміщувати на чистих від бур’янів полях після озимих культур, багаторічних трав, зернобобових, картоплі. На попереднє у сівозміні місце просо можна повертати не раніше, ніж через три роки. Не слід сіяти просо після суданської трави, сорго, чумизи. могару і кукурудзи, які уражуються багатьма спільними збудниками хвороб і пошкоджуються спільними видами шкідників. У зоні недостатнього зволоження просо не варто розміщувати після культур, які дуже висушують грунт (цукрові буряки, соняшник) і знижують стійкість рослин до більшості хвороб.
  • Проти насіннєвої інфекції збудників грибних і бактеріальних хвороб, підвищення продуктивності рослин проводять протруєння насіння із зволоженням або водними суспензіями (10 л/т ) препаратами на основі діючих речовин: беномілу, з. п. (Фундазол, 2,0 кг/т); N-(диоксотіолат 3-іл) дитіокарбамату калію, з. п. (Сульфокарбатіон-К, 0,5–1,0 кг/т). Протруєння поєднують з обробкою насіння одним із дозволених регуляторів росту рослин: Вермістимом, р. (8-10 мл/кг); Вимпелом, р. (300-500 г/т); Ендофітом L1, в. р. (3-5 мл/т); Марсом-У, р. (260 г/т) або біопрепаратом Азотофітом, р. (200 мл/т).
  • Дотримання просторової ізоляції (не менше ніж 0,5 км) між полями нинішніх посівів проса і полями минулорічних посівів, а також посівами суданської трави, сорго, могару, які мають спільних збудників хвороб.
  • Просо позитивно реагує на внесення органічних і мінеральних добрив. Органічні добрива вносять під попередник, а мінеральні – фосфорні і калійні — під оранку, азотні – у передпосівну культивацію. Внесення високих доз азоту зумовлює інтенсивне ураження рослин меланозом, гельмінтоспоріозом, склероспорозом, септоріозом, бактеріальними хворобами. У рядки під час сівби слід вносити гранульований суперфосфат у дозі 10-15 кг/га діючої речовини, що суттєво підвищує стійкість рослин до багатьох інфекційних хвороб.
  • Сівбу проса слід проводити в оптимальні строки, коли температура грунту на глибині 8-10 см прогріється до 12…140С, з одночасним внесення у рядки гранульованого суперфосфату в дозі 10-15 кг/га діючої речовини, що сприяє створенню оптимальних умов для проростання насіння, появи сходів, росту і розвитку рослин. За ранніх строків сівби посилюється схильність до пліснявіння насіння і розвиток сажок, за пізніх – зростає інтенсивність ураження рослин меланозом.
  • Проводять обприскування посівів дозволеними гербіцидами. На широкорядних посівах проводять дво-триразове розпушення міжрядь; підживлення рослин біопрепаратом Азотофітом, р. (500 мл/га) та одним із регуляторів росту рослин: Вимпелом, р. (300-500 г/га) або Ендофітом L1, в. р. (3-10 мл/га).
  • Своєчасне і без втрат збирання урожаю, що сприяє зменшенню ураження рослин проса збудниками пліснявіння, меланозу, гельмінтоспоріозу, склероспорозу і бактеріальних хвороб. З метою запобігання розвитку меланозу зерна під час його зберігання проводять повітряно-теплове обігрівання, сонячне опромінення насіння.
  • Якість вирощеної продукції має відповідати вимогам чинних стандартів: ДСТУ 4790:2007; ДСТУ 4138-2002; ISO 24333:2009; CODEX STAN 193 – 2009.
  • Своєчасний обробіток грунту після збирання проса сприяє зменшенню запасу інфекції збудників хвороб і знижує їхню життєздатність.

 

І. Мар­ков, про­фе­сор,

НУБіП України

Ключові слова: другие зерновые, просо

Інтерв'ю
Олег Вагін найбільш примітний своєю відкритістю і готовністю ділитися секретами вирощування багатьох рослин. В останні роки він повністю сконцентрувався на вирощуванні лохини, перейшовши від вирощування саджанців до закладки власної... Подробнее
Сергій Потапов, менеджер з розвитку плодоовочевого бізнесу Українського проекту бізнес-розвитку плодоовочівництва, як виявилось, давно обізнаний з горіховою тематикою. А зараз серед партнерів проекту є і одне об’єднання виробників горіхів... Подробнее

1
0