Бізнесові інтереси здатні рухати землю
В Україні з новою силою заговорили про купівлю-продаж угідь для ведення товарного сільгоспвиробництва. Сам президент Петро Порошенко вважає питання запровадження ринку землі одним із найважливіших у реформуванні аграрної галузі. І, ймовірно, немало парламентаріїв підтримають конституційного гаранта й ухвалять закон про обіг земель сільськогосподарського призначення, що, згідно із Земельним кодексом, є передумовою для скасування чинного мораторію на купівлю-продаж земельних гектарів.
В Україні з новою силою заговорили про купівлю-продаж угідь для ведення товарного сільгоспвиробництва. Сам президент Петро Порошенко вважає питання запровадження ринку землі одним із найважливіших у реформуванні аграрної галузі. І, ймовірно, немало парламентаріїв підтримають конституційного гаранта й ухвалять закон про обіг земель сільськогосподарського призначення, що, згідно із Земельним кодексом, є передумовою для скасування чинного мораторію на купівлю-продаж земельних гектарів.
Тим часом нагальних проблем, які треба розв’язати, перш ніж буде запроваджено вільний ринок сільгоспугідь, вистачає. Одна з них — у агроформувань є певна кількість ресурсів. Часто їх бракує для ведення господарювання, щоб посіяти-зібрати. Якщо постане питання ще й викуповувати землю — для частини це непідйомний тягар, і вони відмовляться від сільгоспвиробництва. А земля — основний ресурс для господарювання, принаймні для рослинництва. Як для фабрики — обладнання. Без землі не посієш, не збереш. Сьогодні агроформування орендують гектари у громадян, які отримали наділи під час розпаювання колективних господарств. Завтра селяни захочуть продати свої паї. І у підприємства, яке працює на цій землі, буде невеликий вибір: або воно знаходить гроші, щоб викупити гектари, або втрачає останні. З великою ймовірністю, якщо запровадити ринок сільгоспугідь, власниками стануть не ті, хто їх обробляє.
Інша проблема: часто лунають аргументи, що купівля-продаж відкриває величезний інвестиційний потенціал для України. Насправді це не зовсім так. Умовно кажучи, якщо окремо взяте господарство має в обігу 10 млн грн, за які сіє-збирає-продає і знову сіє, то коли доведеться викуповувати орендовані гектари, що перебувають у його обробітку, припустимо, 4 млн грн фінансового ресурсу потрібно буде витратити на землю, аби й надалі газдувати на цих ланах. Тобто значна частина фінансового ресурсу, навпаки, «вимиватиметься» із рахунків підприємств. Треба додати, що ті кошти, швидше за все, взагалі «втечуть» із сільгоспвиробництва. Адже селянин — продавець паю, у підсумку, витратить їх на споживчі цілі: на покупку машини або ремонт будинку і т. п. З другого боку, хоча землю господарство у своїх руках зберегло, та коштів, які залишилися, вже не вистачатиме для придбання матеріально-технічних ресурсів і подальшого ведення виробництва. А банківські кредити, щоб купити пальне та добрива, за нинішніми ставками у 30% немає сенсу брати. І таких суперечливих моментів безліч.
Як запровадити ринок сільгоспугідь із найменшими негативними наслідками для українського суспільства, намагаються розібратися і у Верховній Раді. Зокрема, із відповіддю на це непросте запитання народні обранці, керівники місцевих органів влади, науковці, агровиробники спробували визначитися під час комітетських слухань: «Стратегічні напрями державної політики у сфері обігу земель сільськогосподарського призначення, актуальні проблеми галузі земельних відносин та шляхи їхнього подолання». Адже врегулювання питань, пов’язаних з обігом земель сільськогосподарського призначення (право власності, оренда, передача в комунальну власність тощо), є одним із пунктів Коаліційної угоди у напрямі реформування галузі сільського господарства. Від того, наскільки збалансованим буде законодавство у цій сфері, залежать господарська діяльність тисяч фермерів та права мільйонів власників наділів по всій країні.
Чергові суперечки навколо мораторію
Як наголошувалося під час слухань, існування ринку земель потребує певних правил його функціонування, визначення суб’єктів земельного ринку, які матимуть право купівлі сільськогосподарських земель, — і над цим законодавцям ще належить працювати. На сьогодні немає обгрунтованих пропозицій щодо органу, який здійснюватиме розпорядження землями сільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності та розміщені за межами населених пунктів, а також немає державної установи, яка б координувала та забезпечувала цивілізоване функціонування ринку земель. Тож проведення комітетських слухань обумовлено потребою напрацювання зрозумілих стратегічних напрямів державної політики у сфері обігу земель сільськогосподарського призначення на найближчі три-п’ять років.
Одне із питань, яке активно обговорювалося, — зняття мораторію на продаж земель сільгосппризначення. Думки експертів та науковців щодо цього кардинально різняться. Одні наполягають на негайному впровадженні ринку земель, інші не рекомендують продавати землю в умовах економічної кризи та воєнного конфлікту.
Голова парламентського Комітету із питань аграрної політики і земельних відносин Тарас Кутовий наголосив:
«Насправді дискусія досить глибока і напружена. Напруження у цій ситуації, на мою думку, виникає передусім через те, що є різниця інтересів учасників ринку. Ключове питання, яке часто звучить із екранів телевізорів і в залі Верховної Ради: чи продавати землю? Звучить воно у спрощеному формулюванні. Хто від цього виграє? Яким чином це має відбуватися? Є позиція комітету — загальна і не формалізована. Думаю, що, формалізуючи якусь позицію, ми дещо відстаємо від тих змін, які відбуваються. Мені здається, що потрібно мати дорожню карту передусім для отстоювання і підтримки інтересів учасників ринків: від простого селянина до великого виробника, щоб кожен розумів своє місце на мапі в контексті аграрного сектору і перспективи свого розвитку.
Ринок для ринку насправді не потрібен. Ринок потрібен для того, щоб інтереси його учасників були відповідно і гідним чином представлені. Запровадити ринок для того, щоб хтось сьогодні за безцінь у селянина забрав землю, — це точно не рішення. Запровадити ринок для того, щоб в умовах несформованого кадастру земель відбувалися якісь незрозумілі речі, — теж не потрібно. Але водночас говоримо, що ринок землі — це, напевно, один із ринків, на якому грунтується майбутня ефективна інвестиційна стратегія держави.
Якщо, приміром, є фермер, у якого невеликий наділ і водночас є невеликі грошові заощадження, а він не матиме можливості за ринковою ціною на той момент купити землю... Але якщо сказати тому фермеру, що в нього є достатній ресурс, гарантований державою під низький відсоток, і він може купити землю, умовно кажучи, під 3–5% річних — відповідно, з’явиться ліквідність на цьому ринку. І це буде його земля, за яку він платитиме не пай, а відсоткову ставку певній державній інституції, яка цю діяльність здійснює. Тоді у всіх гравців ринку зникнуть питання.
На основі сьогоднішньої дискусії матимемо цілісну позицію, яку зможемо презентувати як позицію комітету. Обговорення дасть додаткові аргументи для міністра, для отстоювання позиції і аграріїв, і комітету, і Верховної Ради на засіданні Кабінету Міністрів... Тут не має бути швидкої або — упередженої позиції. Важлива відкритість думок для максимального результату».
Мільярди на модель
Міністр агрополітики Олексій Павленко вважає, що у вирішенні цього питання насправді маємо шукати нашу, українську, модель:
«Маємо зробити величезну домашню роботу до того, як постане питання ринку в тій чи іншій моделі: чи ринку обігу договорів оренди, чи ринку обігу паїв тощо... У нас є багато проблем: зокрема, досі не проведено інвентаризацію земель, а на це, за нашими підрахунками, піде майже 2 млрд грн.
Друге питання — інформаційне наповнення електронного кадастру. Нині спільно із Держгеокадастром намагаємося розробити проект зі Світовим банком задля залучення їхніх експертів і ресурсів для того, щоб Національний кадастр відбувся».
Міністр вважає, що земельне питання дуже заполітизоване. Нині, поінформував він, створено робочі групи з Євросоюзом, необхідно шукати нашу вітчизняну модель. У будь-якій формулі має бути розуміння і збалансовані інтереси всіх гравців на ринку: від малого фермера до великих бізнес-структур.
Купівля-продаж дорівнює соціальній напрузі
«За умови запровадження ринку сільгоспземель непідготовленим виникне прірва між реальною вартістю землі й очікуваннями її власника, — впевнений народний депутат Микола Кучер. — Почати купівлю-продаж нині — це пустити людей за вітром та отримати соціальне напруження в селах. Виникне різниця між очікуваннями людей і реальною вартістю паю. Оцінка земель — різна, до того ж у різних селах земля різної якості.
Наступне питання — реєстрація земель. Ми досі не можемо зареєструвати навіть оренду паїв. Уже ухвалено рішення, що цим займатимуться нотаріуси, але, враховуючи ціни на їхні послуги, не кожен до них зможе звернутися.
Рано чи пізно, але ми змушені будемо прийти до того, щоб продавати землю. Але реформи варто робити зважено. Наприклад, почати із державних земель. У нас таких багато, саме їх і варто спробувати продавати.
Щодо закордонного досвіду: наприклад, в Америці також є купівля-продаж земель. Але на ринку — 3–7% землі. Фермер, у якого я був на стажуванні в 1991 році, мав 300 га своєї землі і ще 100 — орендованої. Торік я з ним знову зустрівся. У нього й досі залишається 300 га своєї землі і ще 100 га орендованої. Поцікавився у великого фермера (має 12 тис. га): які у вас землі? Він сказав, що переважно орендовані.
Нам варто відпрацювати до ідеалу всі механізми оренди, постійно проводячи роботу з людьми. Люди мають розуміти логіку влади, її мету. Так, зрештою земля продаватиметься, але це не повинно стати новим бізнесом, потрібно системно перейти до купівлі-продажу».
Дорожня карта покаже путь
«Тема справді сприймається по-різному, — зазначив заступник голови парламентського Комітету із питань агрополітики та земельних відносин Олександр Бакуменко. — Частина людей — за, частина — проти. І тільки професійна, чітка, вивірена позиція щодо землі, національного багатства може привести до правильного рішення. Тому ми запланували і проводитимемо ще парламентські слухання. Одне із головних наших завдань на сьогодні — швидке створення дорожньої карти, тих правильних рішень, які дадуть змогу провести правильну, професійну, чітку і швидку законотворчу роботу, зняти певні проблеми, які сьогодні є (вирішення питань щодо земельного кадастру, відумерлої спадщини тощо)».
На думку Олександра Бакуменка, важливо скласти дорожню карту із законопроектів, які дадуть змогу розв’язати проблеми всіх учасників земельних відносин: фермерів, власників і орендарів паїв, тих, хто працює на землі, холдингів тощо.
Правильні законодавчі рішення здатні знизити ризики
Народний депутат Сергій
Лабазюк наголосив:
«Протягом останніх півроку точаться дискусії щодо зняття обмеження на продаж землі. Однак необхідно враховувати, що швидке його зняття, про яке нині заговорила влада, пов’язане із такими ризиками:
стимулюватиметься відтік населення із сіл, де сьогодні й так бракує робочих рук. Наявність у власності земельних ділянок та отримання орендної плати за них (особливо в натуральній та відробітковій формах) є одними із факторів, які “тримають” людей у сільській місцевості, дають їм змогу вести господарство. Після продажу землі такий фактор зникне, і значна кількість населення буде поступово переселятися до міст;
можливий перехід значних масивів земель під контроль великих корпорацій, зокрема іноземних, як наслідок — поступове витіснення малих та середніх сільськогосподарських товаровиробників і фермерів;
поширення рейдерства, зокрема шляхом викупу земельних ділянок усередині земельних масивів із метою подальшого блокування використання всього масиву;
знищення соціальної інфраструктури села. Слід враховувати, що орендарі сільськогосподарських земель здебільшого мають перед територіальними громадами певні соціальні зобов’язання. За договорами з органами місцевого самоврядування вони виділяють кошти на утримання, ремонт шкіл, дитячих садків, шкільних автобусів, клубів, інших об’єктів соціальної інфраструктури. Зміна власників землі поставить під питання подальше виділення коштів на ці потреби.
Вказаний перелік невичерпний. Тому політики, які говорять про негайне запровадження ринку сільськогосподарських земель, мають передусім обговорювати не очікувану дату зняття мораторію, а ті законодавчі рішення, які дадуть змогу уникнути вказаних ризиків або хоча б істотно їх знизити. Крім того, необхідно почути людей, їхні побоювання та очікування від зняття мораторію, потрібне широке суспільне обговорення проблеми. Інакше говорити про позитивний результат важко. Я отстоюю позицію, що мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення у таких складних економічних умовах не можна знімати, оскільки правила гри на ринку землі нав’язують “згори” чиновники, а їх мають пропонувати “знизу” — люди, власники земельних ділянок, бо за Конституцією України земля — це власність народу України. І народ має нею розпоряджатися — або сам, або через обрані ним органи. Так робиться в об’єднаній Європі, так робиться у світі.
Переконаний, що формування ринку земель — необхідна складова для подальшого розвитку ринкової економіки, і Україні доведеться пройти цей шлях. Однак цей ринок має бути прозорим і справедливим, щоб виключати будь-які тіньові оборудки із землею. На жаль, нині існує тіньовий ринок, ціни на якому значно занижені, і часто тисячі гектарів землі нелегально переходять від законних власників паїв в управління або у власність третіх осіб. За таких умов зняття мораторію на купівлю-продаж земель призведе до фактичної легалізації тіньового ринку та повної ліквідації українського села. Тому потрібно зламати корупційну складову.
Під час підготовки до цих комітетських слухань я ретельно вивчав ставлення населення до зняття мораторію на купівлю-продаж землі. Провів низку зустрічей із виборцями в окрузі, і всі вони в один голос вимагали продовжити дію мораторію.
Також хочу навести для прикладу дослідження, яке презентував проект “Барометр земельної реформи” у рамках проекту “Об’єднуємося заради реформ” за підтримки USAID. За їхніми даними, 71,1% землевласників виступають проти продажу землі.
А згідно з дослідженнями АгроІнвесту серед причин негативного ставлення до купівлі-продажу є: страх приходу чужих власників та великого капіталу, який витіснить із ринку фермерів; занепокоєння, що заможні люди, які скуплять за безцінь землі і збагатяться ще більше, не піклуватимуться про якість використання земель; побоювання, що земельна реформа призведе до знищення села та зростання безробіття.
Результати дослідження свідчать про настрої селян у період тривалої економічної кризи. У цих умовах земля залишається найсерйознішим фактором стабілізації.
Підсумовуючи, наполягаю на проведенні повної інвентаризації землі, ухваленні, врешті-решт, закону про обіг землі та знищення корупційної складової в цій сфері. І лише після цього можна буде говорити про зняття обмежень на продаж угідь».
На комітетських слуханнях побувала Галина КВІТКА