Базова модель з Ніжина

Інтегруючою структурою у новому проекті стало ТОВ “Агропромисловий комбінат “Ніжинський”, який ще чотири роки тому мав статус міжколгоспного комбікормового заводу, що через фінансову скруту ледве животів. З приходом інвестора підприємство почало жити новим життям. Розпочався його бурхливий ріст у напрямі універсалізації, тобто до виготовлення кормів приростилися такі галузі, як, з одного боку, вирощування сільгоспкультур на орендованих землях, а з іншого — відгодівля птиці й ВРХ. Отож, на сьогодні “Ніжинський” являє собою доволі потужну структуру, що (разом з компаніями, з якими укладено довгострокові партнерські угоди) включає 20 тис. га земель у трьох областях (Чернігівській, Київській та Черкаській), елеватор місткістю 12 тис. т, комбікормовий завод, три тисячі голів худоби м’ясної породи та птахофабрику.
Однак технологічною “серцевиною” всього цього організму є, напевно, новозбудований комбікормовий завод, на який в агрокомбінаті покладають великі надії. Завод являє собою сучасний повністю автоматизований виробничий комплекс модульного типу. Його потужність становить 5 т готового комбікорму на годину. Застосована технологія дає змогу виконувати порційне дозування (об’єм порції — 500 кг), всі технологічні процеси керуються комп’ютером (так званий інтелект-контроль). Ком’ютерні програми передбачають можливість приготування кормів для будь-яких тварин, птиці, риби, домашніх улюбленців, а також вітамінно-мінеральних добавок (преміксів). Завантаження компонентів у технологічну лінію відбувається через елеватор (який розташований поряд) автоматично. Роль обслуговуючого персоналу полягає лише у введені в комп’ютер потрібної рецептури, що дає змогу обмежити кількість цього персоналу одним оператором і одним асистентом.

Головним підрядником у будівництві цього заводу виступила голландська фірма “ХімХорст”. Це її перший об’єкт в Україні, збудований “під ключ”, а назагал — четвертий. Раніше “ХімХорст” виконала реконструкцію трьох існуючих комбікормових заводів: у селищі Бахмутському на Донеччині (10 т/год.), в Апостоловому на Дніпропетровщині (20 т/год., ВАТ “Зернопродукт”) та Красногвардійському в Криму (30 т/год., КХП “Урожайненський”). У цілому ж фірма має змогу поставити індустріальні комбікормові лінії потужністю до 60 т/год. Як запевнили спеціалісти “ХімХорст”, їхнє обладнання відзначається точним дозуванням, добрим змішуванням компонентів, ретельним зачищенням після кожного технологічного циклу.

Першими клієнтами новозбудованого заводу стали внутрішні тваринницькі підрозділи “Ніжинського”. Однак плани підприємства сягають значно ширших обріїв. Найближчим часом агрокомбінат у тандемі із сербськими Інститутом кукурудзи “Земун Поле” та компанією “Компонента” мають намір розгорнути масштабну програму з виробництва комбікормів та розведення тварин і птиці з поліпшеною генетикою. За сприяння сербських партнерів уже розроблено рецептури кормів, що вироблятимуться на комбікормовому заводі. Ось що, зокрема, розповів про цю програму доктор сільськогосподарських наук, спеціаліст з фізіології та годівлі тварин інституту “Земун Поле” Раде Йованович:

“Технології цього заводу спиратимуться на виробництво повножирового соєвого жмиху і міксування його з різними зерновими культурами (кукурудзою, ячменем, пшеницею, тритикале). На жаль, екструзія в Україні, на відміну від розвинених країн світу, поки що застосовується дуже мало. Тут більш поширене використання імпортного соєвого шроту, який поступається повножировому жмиху тим, що не містить олії — важливого енергетичного компонента корму. А ті технології екструдування, що їх застосовують у місцевих господарствах, є дуже недосконалими. Адже в основі правильного екструдування лежить швидке нагрівання соєвої маси і швидше її охолодження з чітко визначеним коротким (мова йде про секунди) періодом утримання високої температури. Річ у тім, що соя містить антипоживний елемент інгібітор трипсину, який треба шляхом нагрівання зруйнувати. Проте висока температура негативно впливає і на протеїновий комплекс сої, денатурує білок, зокрема, лізин, яким соя дуже багата і який значною мірою визначає її кормову цінність.
Але повножировий соєвий жмих — це далеко не все, що дає екструзія. Температурній обробці можна піддавати також зернові компоненти, у результаті чого відбувається желатинізування крохмалю з одночасною стерилізацією. У цілому ж під час екструдування відбувається 20 операцій, які для невтаємниченого спостерігача навіть непомітні. Завдяки цьому в руках доброго спеціаліста екструдер стає інструментом одержання високоякісного корму.

Отож, ніжинський завод має стати генератором розвитку тваринництва у цілому краї. Проте в існуванні такого заводу немає сенсу, якщо кількість тварин в Україні й надалі зменшуватиметься. Але треба сказати, що ми в Сербії мали ту саму ситуацію. У нас була і війна, і економічний хаос. Україна нині очікує на свою трансформацію, утвердження приватної власності, інвестиції. Можна сподіватися, що завдяки цим інвестиціям збільшиться виробництво зернових. І кращий спосіб для використання цієї сировини — переробити її на м’ясо. Якщо оцінювати земельні і кліматичні ресурси України, то їй до снаги стати одним з найбільших експортерів м’яса та іншої тваринницької продукції в Європі.
Тому треба, щоб ваші порожні ферми заповнилися худобою, щоб у кожному дворі були ситі й здорові тварини. Для цього слід мати добрі корми й поліпшити генетичний матеріал. Ми плануємо завезти із Сербії сім’я симентала — породи ВРХ м’ясо-молочного напряму, щоб підвищити стандарти життя місцевих жителів. Це сім’я ми плануємо давати людям безкоштовно. Також будемо навчати їх правильно годувати тварин, доглядати за ними.

В Україні багато хто розчарувався у виробництві молока і вважає це заняття збитковим. Проте ці люди не розуміють, що свою рентабельність вони втрачають через неправильну годівлю, що економічно вигідніше годувати худобу не трандиційними низькопоживними кормами, а якісними збалансованими високоенергетичними. Адже якщо корова даватиме на день не 10–15, а 30–35 літрів молока, то його собівартість буде зовсім іншою. Саме в цьому усвідомленні я вбачаю ключовий момент для виходу з кризи. І якщо люди матимуть від тварин більше зиску, їх чисельність зростатиме. Нині ж з кормами в Україні справи кепські, тому й тенденції тваринницької галузі є негативними. Проте я вірю, що рано чи пізно тваринництво тут розвинеться. І якщо цього не зроблять самі українці, то зроблять інші. Бо ваші природні ресурси не можуть залишатися незадіяними.
Я бачу майбутнє українського села не в одній корові на подвір’ї, як це є нині, а у малих фермах на 10–15 корів, і такі ферми мають бути підтримані і державою, і нами, і такими заводами, як новий ніжинський.

Отож, агрокомбінат “Ніжинський” має стати базовою моделлю для розвитку всієї України. Ми маємо таку концепцію, щоб у найкоротший період, починаючи з птахівництва і свинарства, які забезпечують найшвидший обіг коштів, збільшити кількість тварин у господарствах-партнерах і цим довести успішність наших ідей”.

                                                              * * *
Залишається лише побажати Радо Йовановичу і його українським партнерам здійснити усе задумане і не опускати руки перед труднощами, які, напевно, на їхньому шляху таки будуть.

Павло Коротич