Бактеріальне в’янення (вілт) кукурудзи — Erwinia stewartii

Erwinia stewartii — місцевий патоген Америки — було завезено до інших частин світу разом з насінням.
Нині хвороба поширена в таких регіонах, як: Європа — локально відмічена в Італії; Азія — Китай (тільки Хенан), Малайзія, Таїланд, В’єтнам; Північна Америка — значно поширена, особливо в східних та центральних районах; Центральна Америка і Карибські острови — Коста-Рика, Пуерто-Рико; Південна Америка — Бразилія, Гвіана, Перу.
 Вілт кукурудзи — хвороба для даної культури специфічна. Збудник захворювання — Erwinia stewartii — уражує кукурудзу та деякі види родини злакових, вирощувані на фураж у Північній Америці: Tripsacum dactyloides, Zea mecsicana. У країнах Європи єдиним господарем є лише кукурудза.
 Шкодочинність бактеріального вілту значною мірою залежить від стійкості сорту і виду кукурудзи. Хворобою уражуються всі види кукурудзи: зубоподібна, кремениста, попкорн, але найбільше — цукрова. У країнах, де поширена хвороба, у роки епіфітотій на сортах цукрової кукурудзи втрати іноді сягали 80–100%, найбільше культура уражувалась у стадії проростків.
 У результаті досліджень встановлено, що бактеріоз може проявлятися  двома різними формами. На сприйнятливих гібридах цукрової кукурудзи хвороба викликає бактеріальне в’янення (вілт) — судинне захворювання, що уражує всі органи рослини. Бактерії, проникаючи в рослину, закупорюють судини й порушують водопостачання та живлення рослини. Крім того, в’янення відбувається через дію токсинів, що їх виділяє бактеріальна культура.

Перші симптоми хвороби проявляються зазвичай у вигляді поздовжньої штрихуватої плямистості на нижніх листках кукурудзи. Спочатку світло-зелені, плями згодом жовтіють, засихають і збільшуються, утворюючи смуги з хвилястими краями вздовж усього листка. Поступово інфекція з нижніх листків по судинах поширюється на стебло та верхні яруси листків. На уражених ділянках рослини часто виступає ексудат у вигляді крапельок жовтого кольору. В уражених вілтом рослин спостерігається передчасне викидання волоті характерного білого кольору. Обгортки вкриваються дрібними водянистими плямками, які з часом засихають і темнішають. Бактерії можуть виділятися у вигляді крихітних крапельок на внутрішньому боці обгорток. Хворі рослини не плодоносять або утворюють качани з дрібним, зморшкуватим насінням коричневого кольору. У качанах зазвичай уражується не все насіння, а лише частина зерен. У прикореневій частині стебла можуть утворюватися виразки. Характерною ознакою бактеріозу є те, що при поперечному розтині стебла ураженої рослини із судин виділяється ексудат жовтого кольору.
За сильного ураження рослини гинуть на ранній стадії свого розвитку або стають карликовими і не плодоносять. Раннє ураження і відмирання молодих проростків спостерігається на нестійких до вілту, скоростиглих сортах ранньої кукурудзи. На стійкіших сортах хвороба проявляється згодом — після викидання волоті. У качани бактерії проникають значно рідше.

Захворювання може проявитися у вигляді локального ураження дорослих рослин. Це — друга форма прояву хвороби: листковий опік. Гібриди зубоподібної кукурудзи здебільшого стійкі до в’янення, але чутливі до листкового опіку. Зазвичай, після викидання волоті на листках з’являються короткі чи довгі нерівні смуги від блідо-зеленого до жовтого кольору. Ділянки зі смугами, а іноді й весь листок, набувають солом’яного кольору. За сильного ураження значна частина листя всихає, і рослина виглядає наче обпалена чи ушкоджена морозом. Такі ослаблені рослини чутливіше до стеблових гнилей. Зерна зубоподібної кукурудзи уражуються рідко.

Можливість поширення збудника з насіннєвим матеріалом була неодноразово доведена ще першими дослідниками цієї хвороби (Сміт, 1914 р.; Гармен, 1917 р.; Іванов, 1933 р.). Однак ураженість хворобою рослин, які виросли з інфікованого насіння, становила лише 2–13% (Ренд і Кеш, 1933 р.). Незважаючи на те, що відсоток ураження невеликий, передача бактеріозу з насінням є реальною небезпекою під час ввезення насіннєвого матеріалу кукурудзи в країни, вільні від хвороби.
 Як свідчать дослідження, неабияку роль у поширенні та зберіганні інфекції відіграють комахи. Основним переносником і резерватором інфекції взимку  на території США є жук-блішка Chaetocnema pulicaria. В організмі комах, що перезимували, бактерії зберігають свою життєздатність і вірулентність. Виходячи зі сплячки, комахи починають живитися, пошкоджують молоді проростки кукурудзи і заражують рослини бактеріозом. Незаражені комахи, потрапляючи на інфіковану рослину, заражаються вілтом і переносять інфекцію далі. Отже, блішки беруть участь як у первинному зараженні рослин, так і в дальшому поширенні хвороби. Блішки здатні перелітати на великі відстані і розповсюджуватися повітряними потоками. В окремих випадках бактерії можуть зберігатися в тілі комах і розноситися ними протягом усього їх життя. Іншими переносниками є жук Diabrotica undecempunctata howardi (дорослі комахи й личинки), жук-блішка Chaetocnema denticulata, личинки жуків Delia platura, Agriotes mancus, Phyllophaga sp., Diabrotica longicornis. Ці комахи переносять інфекцію з рослини на рослину в період вегетації, але бактерії не зберігаються в них довго і не перезимовують. Крім того, існує низка рослин, які є безсимптомними носіями збудника хвороби і за наявності переносників здатні передати захворювання на здорові рослини кукурудзи. Упродовж вегетації бактерії можуть розноситися з краплинами дощу та повітряними потоками.

Мінеральне живлення впливає на інтенсивність захворювання: високий рівень азоту і фосфору підвищує чутливість рослин до хвороби, а кальцій і калій сприяють її ослабленню. Високі температури збільшують ступінь захворювання. Зазвичай, захворювання не проявляється сильно, якщо середні температури грудня, січня і лютого нижчі за 20...24°С. Це пов’язано із загибеллю комах — переносників хвороби.
 Збудник бактеріального вілту зберігається в насінні, у неперегнилих рослинних рештках і в тілі комах  Chaetocnema pulicaria. У грунті збудник не зберігається. З огляду на відсутність на території України комах-переносників, єдиним джерелом зараження є насіння з внутрішньою інфекцією. Як свідчать дослідження, бактерії зникають із насіння кукурудзи через 200–250 днів зберігання за температури 8...15°С, і через 110–120 днів за температури 20...25°С. Обробка насіння хімічними препаратами неефективна.
Серйозних збитків може бути завдано посівам кукурудзи у разі використання насіння, що має внутрішню інфекцію. Однак за відсутності комах-переносників, а також припинення сівби кукурудзи на цьому полі протягом кількох років — хвороба зникає.
У країнах, де поширена хвороба, боротьба з бактеріальним вілтом здійснюється за допомогою використання стійких сортів і гібридів, а також завдяки ранній обробці посівів інсектицидами для зниження чисельності популяції переносників хвороби.
 Серед карантинних заходів основного значення набуває заборона ввезення насіннєвого матеріалу кукурудзи із заражених районів країн, де зареєстровано хворобу. Для запобігання завезенню збудника бактеріального вілту під час надходження насіння кукурудзи з-за кордону проводять карантинний огляд з обов’язковим відбором зразків для лабораторної експертизи. Для своєчасного виявлення захворювання слід також проводити обстеження посівів кукурудзи в період вегетації.

Посіви кукурудзи обстежують протягом вегетації в три строки: у фазі сходів (3–4 листки), у період викидання волоті та за 10–15 днів до збирання врожаю.
 Якщо в господарстві виявлено вогнище бактеріального вілту кукурудзи, на полях зі значною ураженістю скошують і спалюють всі рослини, за слабкої  — скошують і використовують у господарстві на силос і фураж. На зараженій території проводять знищення пожнивних решток і глибоку оранку грунту, впроваджують сівозміну з поверненням кукурудзи на попереднє місце не раніш як через 3 роки. На господарство, де виявлено захворювання, накладається карантин терміном 3 роки.

О. Савчук,
провід. спеціаліст ЦНДКЛ Укрголовдержкарантину