Антикризові аграрні нотатки на тему: “Хто винен і що робити?”

Аграрний сектор у цілому переживає кризові явища зовсім не так, як це відбувається, скажімо, в металургії чи інших галузях економіки. Вся трагедія в тому, що сільське господарство вмирає поволі, наразившись на прояви кризи ще восени. Найбільше відчувається це тепер, у період весняної посівної. На думку голови комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин Миколи Присяжнюка, уряд мав це передбачити і не просто протистояти кризовим явищам (що, до речі, виходить украй незадовільно), а обійти, не допустити їх.

Десять заповідей для уряду
— Для цього слід було розробити, — переконаний М. Присяжнюк, — дієву антикризову стратегію. Замість цього, у парламенті “протягли” урядовий законопроект “Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання негативним наслідкам впливу світової фінансової кризи на розвиток агропромислового комплексу”. Це безсистемний, недієвий, декларативний документ. Жодних проблем агропромислового комплексу він не вирішив і не вирішить — навпаки, робить український АПК абсолютно беззахисним перед фінансовою кризою. Як закон він не витримує жодної критики. Адже в ньому не визначено джерел фінансування, чітко не прописано механізмів кредитування банками сільгоспвиробника, документ не узгоджено з Держбюджетом, він абсолютно ігнорує законодавчі ініціативи Комітету з питань аграрної політики і земельних відносин.
Нагадаю, що наш комітет подавав антикризовий законопроект, який являв собою комплексний підхід до нинішніх проблем в аграрній сфері країни і систему заходів із виведення сільського господарства з кризи.
Тоді комітет пропонував справді потрібні заходи для подолання негативних наслідків фінансової кризи в АПК. До їхньої розробки доклали зусиль аграрії-практики. Зокрема, були такі пропозиції:
1. Подовжити дії спеціальних режимів оподаткування податком на додану вартість до 2015 року та не обмежувати дію фіксованого податку для сільгосппідприємств.
2. Забезпечити формування Державного стабілізаційного фонду для потреб АПК фінансовими та матеріально-технічними ресурсами. Для функціонування фонду в нинішньому році виділити щонайменше 10 млрд гривень.
3. При розробці Держбюджету’2009 видатки на потреби АПК мали становити не менш 5,5% загальних надходжень Держбюджету.
4. Гарантувати державну фінансову підтримку загальнодержавних, державних цільових і галузевих програм розвитку тваринницької галузі для стабільного нарощування м’ясного й молочного потенціалу держави.
5. Забезпечити першочергове кредитування банками сільгоспвиробників, підприємств переробної та харчової промисловості.
6. Звільнити від оподаткування операції з увезення на митну територію України племінних чистопородних тварин великої рогатої худоби та чистопородних племінних свиней або генетичного матеріалу.
7. Для захисту вітчизняного товаровиробника тимчасово обмежити імпорт на митну територію України м’яса свинини й птиці та заборонити імпорт дешевої низькоякісної продукції.
8. Надати цільову фінансову допомогу комерційним банкам на зворотній основі для виділення аграріям кредитів на проведення комплексу весняно-польових робіт із збереженням кредитної ставки Національного банку, що діє на дату одержання фінансової допомоги.
9. Передбачити фінансову підтримку НАК “Украгролізинг” на зворотній основі для закупівлі вітчизняної сільгосптехніки та окремих видів іноземної техніки, аналогів якої не виробляють в Україні, з подальшим переданням їх у лізинг.
10. Надати цільову фінансову допомогу комерційним банкам на зворотній основі для виділення кредитів на тендерних умовах будівельним компаніям на будівництво в сільській місцевості інфраструктури, об’єктів соціальної сфери та житла молодим спеціалістам сільського господарства і працівникам бюджетної сфери.
Проте уряд, який тривалий час не міг об’єктивно й реально оцінити економічну ситуацію в країні, своєчасно ці заходи не виконав. Більше того, було ухвалено нищівний для галузі Держбюджет.

Пізно пити “Боржомі”, якщо нирки повідпадали, але…
n В умовах системної економічної кризи деякі заходи вживати вже запізно, — констатує Микола Присяжнюк, — але певні тактичні дії для подолання кризи та гарантування продовольчої безпеки сьогодні вкрай потрібні. Це моя позиція як голови Комітету, а також моїх колег по Комітету. Зокрема, саме час:
n сформувати Державний стабілізаційний фонд із фінансовими та матеріально-технічними ресурсами для потреб підприємств агропромислового комплексу всіх форм власності;
n негайно внести зміни в Держбюджет, якими передбачити витрати на потреби АПК — не менше 5,5% загальних надходжень до Держбюджету. Передбачивши при цьому сезонність галузі: 65% асигнувань — на перше півріччя, з них не менш 40% — на перший квартал;
n надати державну фінансову підтримку загальнодержавним, державним цільовим і галузевим та зональним програмам розвитку. Особлива мова — про тваринницьку галузь як локомотив усього АПК;
n пролонгувати банківські кредити без підвищення процентних ставок;
n забезпечити першочергове кредитування банками сільгоспвиробників, підприємств переробної та харчової промисловості за реальними процентними ставками;
n гарантувати якість та безпеку продуктів харчування, а також захистити ринок від імпортних товарів низької якості;
n упровадити нові стандарти й технічні регламенти на продукцію сільського господарства, убезпечити вітчизняні товари за допомогою митного й нетарифного регулювання;
n забезпечити споживачів продуктами сільського господарства за доступними цінами завдяки проведенню ефективної політики інтервенцій на окремих товарних ринках у разі тимчасових дисбалансів.
І ще — одночасно із заходами антикризового характеру потрібно втілювати чіткі стратегічні цілі для розвитку агропромислового комплексу та сільських територій, нарощування експортного потенціалу держави.

Сільське господарство забезпечує свободу —
від роботи та прибутків
— Ще Жан Жак Руссо, — веде далі голова комітету ВР, — влучно підмітив: “Єдиний засіб зберегти незалежність держави від будь-кого — це сільське господарство. Навіть якщо ви володієте всіма багатствами світу, але вам нічим харчуватися, — ви залежите від інших. Торгівля створює багатство, а сільське господарство забезпечує свободу”.
Те, що аграрна галузь має перспективи для інтенсивного розвитку, стало очевидним у 2006–2007 роках. Світова продовольча криза, обумовлена збільшенням населення планети й зростанням обсягів виробництва біопалива, призвела й до небувалого здорожчання продуктів харчування. На початку 2008 року світові ціни на більшість продовольчих товарів досягли найвищого рівня за останні 50 років! У середньому ціна на пшеницю в світі з 1999 по 2007 рік зросла на 108%. На хвилі прибутковості в український аграрний сектор прийшли іноземні інвестиції. Якщо в 2006 році в загальному обсязі коштів, залучених від продажу акціонерного капіталу, на компанії агросектору припадало не більше 7% (31 млн дол.), то в 2007 — вже майже 25% (435 млн дол.), а за десять місяців 2008 року — понад 80% (майже 700 млн). В агропромисловому комплексі впроваджували близько 600 інвестиційних проектів на загальну суму майже 23 млрд гривень, зокрема в галузі тваринництва — 474 інвестиційні проекти загальною вартістю понад 20 млрд гривень.
Але восени ситуація в аграрному секторі значно погіршилася. Світова криза внесла свої корективи. Банки підвищили відсоткові ставки за кредити в гривні в середньому до 25–30% річних проти 13–15. Багато кредитних установ взагалі відмовили аграріям у наданні позичок. Крім того, через рекордно високі намолоти в Україні та світі різко знизилися ціни на збіжжя. В серпні-листопаді вартість пшениці третього класу знизилася на 40%, фуражної — на 44, ячменю — на 43, насіння соняшнику — на 52 відсотки.
Проте, на моє переконання, саме аграрний сектор має шанси пережити кризу. Більше того, український АПК міг би стати ефективним антикризовим засобом, “поставити на ноги” всю українську економіку. Принаймні, ефективність антикризових реформ, завдяки розвитку сільського господарства, яскраво підтверджує досвід багатьох країн світу. Так було неодноразово: через належну увагу до АПК, впровадження дієвих реформ уряди розвинутих країн піднімали всю економіку під час відомих криз минулого століття.
Проте, на жаль, для вітчизняного уряду цей досвід та уроки історії не є повчальними.
Серед основних чинників, які нині негативно впливають на економічний стан в агропромисловому комплексі в 2008–2009 роках, — такі:
n зниження цін на основні види сільськогосподарської продукції до рівня, що не компенсує витрати на їхнє виробництво;
n обмеження кредитування банками підприємств агропромислового комплексу;
n загострення проблеми взаєморозрахунків між учасниками ринку через кризу банківської системи, що може призвести до виникнення масових неплатежів;
n скорочення темпів експорту основних видів сільськогосподарської продукції;
n згортання внаслідок фінансової кризи більшості інвестиційних проектів в аграрному комплексі.
Крім того, до кризових негараздів, які вдарили по українській економіці, зокрема й по АПК, додалася ще й непродумана політика влади, що виявилася неспроможною впровадити системні антикризові заходи. Це й затримка бюджетного фінансування, брак кредитних ресурсів, необгрунтоване квотування на фоні безпідставного зростання цін на пально-мастильні матеріали та міндобрива, засоби захисту рослин.
Своєю чергою, незадовільне забезпечення сільськогосподарських підприємств потрібними ресурсами й кондиційним насінням не дало змоги більшості сільгоспвиробників здійснити необхідні агротехнічні заходи, що суттєво знизило якісні характеристики зерна торішнього врожаю і заклало підгрунтя низькоякісного врожаю в нинішньому році.
Така політика призвела до погіршення фінансового стану сільгосппідприємств. Ще нещодавно комерційно привабливі види діяльності в АПК катастрофічно втрачають економічну ефективність.
Як наслідок, доходи сільських мешканців є найнижчими в країні, а оплата праці аграріїв — найменшою серед усіх галузей: приблизно 45–48% середньої заробітної плати в державі. 60% селян живуть за межею бідності. Майже з 8 млн працездатного населення, що мешкає на селі, понад 1,6 млн — безробітні (й цифра ця невпинно зростає), а близько двох мільйонів селян зайняті винятково у власному особистому господарстві.

Де той український прорив?
— Ударом по агропромисловому комплексу, — вважає Микола Присяжнюк, — стали бюджетні рішення. Вже неодноразово йшлося про те, що Держбюджет’2009 в цілому та закладене в ньому фінансування АПК, крім критики, не заслуговує жодних інших оцінок. Ухвалений на цей рік бюджет залишив аграрний сектор країни сам на сам із кризою, фактично звівши нанівець будь-які перспективи його подальшого розвитку. Такий руйнівний підхід закладає сумні перспективи знищення багатьох галузей АПК, а ті, що вціліють, будуть приречені на довготривалий період “одужання”.
Та перш ніж аналізувати ситуацію з видатками, які уряд передбачив на АПК в нинішньому році, варто бодай кілька слів сказати й про те, як було профінансовано галузь у 2008 році. Так, торік “аграрні бюджетні витрати” становили 12 161,7 млн гривень.
На кінець грудня було фактично профінансовано 11 215,9 млн грн, тобто 92,2% до плану. Бюджетного фінансування не було по трьох програмах. Зокрема, уряд взагалі обійшов своєю увагою заходи із захисту, відтворення та підвищення родючості грунтів, а також таку важливу соціальну програму, як забезпечення житлом працівників освіти, культури, охорони здоров’я та інших працівників бюджетної сфери, які постійно проживають і працюють на селі та уклали трудові контракти на 20 років.
Значно недофінансованими залишилися ще п’ять бюджетних програм. А саме: заходи з охорони й захисту, раціонального використання лісів, наданих у постійне користування агропромисловим підприємствам (недофінансування —25,3%); здешевлення вартості страхових премій, фактично сплачених суб’єктами аграрного ринку (недофінансування — 30,4%); організація й регулювання діяльності установ у системі охорони прав на сорти рослин (недофінансування — 31,5%); державна підтримка сільськогосподарської дорадчої служби (33,3%); методичне забезпечення діяльності аграрних навчальних закладів (майже 50%).
І це тоді, коли КабМін у своїй програмі “Український прорив: для людей, а не політиків” чітко декларував за собою зобов’язання “забезпечити пріоритетний розвиток аграрного сектору національної економіки, утвердити його конкурентоспроможність”. У цьому контексті уряд обіцяв спрямувати свої зусилля, між іншим, на формування сучасної інфраструктури сільських територій, підвищення привабливості сільського способу життя, забезпечення всебічного розвитку особистості та високі соціальні стандарти. Але, як бачимо, обіцянки так і залишились обіцянками.
Ще гірша ситуація із бюджетними видатками на аграрний сектор у поточному році.
 Передбачене фінансування АПК майже втричі менше, ніж реальні потреби галузі. Ці потреби (науково обгрунтовані) становлять близько 17,5 млрд грн з урахуванням кризових явищ, а в ухваленому бюджеті уряд заклав лише 6,4 млрд грн. Це майже наполовину менше, ніж передбачалося торік (12 млрд).
До того ж, з Держбюджету взагалі викреслено фінансування восьми програм на загальну суму майже 1,5 млрд грн. І це далеко не другорядні статті, а важливі напрями розвитку сільського господарства. Що ж саме проігнорував уряд?
По-перше, не знайшлося 100 млн грн для проведення заходів із захисту, відтворення та підвищення родючості грунтів.
По-друге, у головному фінансовому документі країни не передбачено коштів (100 млн грн) і на часткову компенсацію вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва. Тобто фактично весняно-польові роботи, які ось-ось розпочнуться на селі, не будуть забезпечені належним чином. Як приклад, наведу деякі цифри. Для цьогорічної посівної в Україні потрібно задіяти понад 320 тис тракторів, 375 тис. грунтообробних і посівних машин. А для ремонту та технологічної наладки сільськогосподарської техніки потрібно 1,8 млрд грн. Об’єктивні ж реалії свідчать про те, що технічне забезпечення агровиробництва менше 50% до його технологічної потреби. Крім того, селяни виконують важливі технологічні операції технічними засобами, зношеними на 80–90%, які залишилися ще з радянських часів. Причому ця застаріла техніка потребує значних коштів для підтримання її в робочому стані, а якість виконаних нею робіт дуже низька. Внаслідок цього сільськогосподарські підприємства мають великі втрати врожаю. Нині кількість списаної техніки перевищує кількість придбаної більш як удесятеро. На селі майже припинилися процеси відтворення й оновлення матеріально-технічної бази. У цій ситуації уряд повністю зупинив відповідну бюджетну програму, що зводить нанівець технічне переозброєння підприємств, фермерських господарств, реконструкцію тваринницьких приміщень та комплексів тощо.
По-третє, страхування як механізм, який дає змогу сільгоспвиробникові скористатися можливістю розділити свої ризики із страховою компанією та поліпшити доступ до кредитних ресурсів, у чинному бюджеті теж повністю проігноровано. Традиційна програма “Здешевлення вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених суб’єктами аграрного ринку” (200 млн грн) урядова рука викреслила із документа.
По-четверте, ми знаємо що на АПК впливають численні фактори, насамперед кліматичні. За прикладом розвинутих країн світу в Україні щороку спеціальною бюджетною програмою фінансували території, де сільськогосподарське виробництво працює в складних кліматичних умовах. До таких в Україні належать гірські території та Полісся. Кошти виділяли для того, щоб компенсувати затрати на виробництво продукції чи підстрахувати ризики втрат її через стихійні лиха. Цього року програми “Фінансова підтримка агропромислових підприємств, що перебувають в особливо складних кліматичних умовах” та потрібних 35 млн грн у Держбюджеті немає. Це означає що депресивні поліські та гірські території цього року не просто не зможуть на рівних конкурувати з аграріями інших регіонів, а взагалі змушені будуть відмовитися від аграрного виробництва.
А далі, як кажуть, ще гірше. Йдеться про соціальні програми на селі. Ми пам’ятаємо, як з найвищої урядової трибуни виголошували патетичні промови і заклики про потребу сприяння та допомоги вітчизняному товаровиробникові й пріоритетність соціального розвитку села. Однак, як свідчить практика, у нашій державі між накресленими планами та їхнім виконанням — глибока прірва. Адже цього року уряд вирішив зекономити бюджетні кошти за рахунок двох програм: “Оздоровлення та відпочинок дітей працівників агропромислового комплексу” (10,6 млн грн) та “Забезпечення житлом працівників освіти, культури, охорони здоров’я та інших працівників бюджетної сфери, які постійно проживають і працюють на селі та уклали трудові контракти на 20 років” (1 млрд грн). Звісно, саме через такі підходи на селі сьогодні немає мотивації до праці, натомість є безробіття, трудова міграція, занепад сільської соціальної інфраструктури і знелюднення місцевості. Якщо ситуація не зміниться на краще, то Україна стане державою, в селах якої не народжуватимуться діти, а потім і самі сільські населені пункти просто зникатимуть з лиця землі.

Записала
Галина Квітка