Агроринок майже за Станіславським

Літнє потепління економіки змінюється осіннім подорожчанням. Але вірити не хочеться...

Ніжки вийшли на доріжки
Особисто я, порівнюючи нинішню ситуацію з літом, уже вкотре переконався: зв’язок політики та економіки просто-таки залізобетонний. Тому певен, що причини відмови Москви від імпорту з Америки в Росію “ніжок Буша” слід шукати в Грузії.
Ветеринарні норми — швидше привід. Хоча й санітарні протипоказання очевидні. Нам, споживачам, не зайве знати, що багато які компанії у США для збільшення терміну зберігання курятини, яку продають за кордон, обробляють її хлорвмісними препаратами. Тут можна припустити: те, від чого відмовляється Росія, покликаний буде “переварити” наш ринок. Нагодувати українців окорочками, що їх не бажають їсти самі американці, буде нескладно. По-перше, “ніжки Буша” вже оголошено соціальним продуктом: стегенця з Держрезерву продають в окремих супермаркетах за соціальною ціною — 12 грн 95 к. По-друге, відносини між Україною і США — більш ніж тісні. Щоб їх поглибити, чим тільки вітчизняні чиновники нас не нагодують... Тому в те, що найближчим часом, як обіцяли в уряді, запровадять нові держстандарти на м’ясну продукцію, покликані захистити споживача від окорочків сумнівної якості, — не вірю. Адже інтереси окремих недобросовісних ділків перемагають, а здоров’я нації — це більше для мітингів і промов.
Але, як на мене, особливого попиту альтернативний продукт не матиме. Не знаю, який там у тих ніжок запах (по телевізору не чути), але те, що показували в ящиках із “блакитних екранів”, хай дарує мені керівник Держрезерву пан Поживанов, не те що їсти не хочеться — від самої думки верне.
З приводу того, що у невеликі населені пункти американська курятина не “долітає”, є таке припущення: можливо, там її реалізовують під маркою дорожчої вітчизняної. А скільки її йде на ковбасу?..

Про “невиїзне” молоко, несолодкий цукор та соняшниковий обвал
Але повернімося до впливу активної політики на економіку. Нашим молочним заводам у серпні в Москві знову дали одкоша. Тепер, за результатами чергової перевірки Россільгоспнагляду, українським молокопереробним заводам заборонено імпорт до РФ сухого молока. А список підприємств, яким дозволено постачати на територію північного сусіда сири, значно “схуд”. Якщо раніше в ньому було чотирнадцять виробників, то тепер – лише сім. До переліку щасливчиків потрапили Баштанський та Пирятинський сирзаводи, Канівський маслосирзавод, Шостківський міськмолзавод, “Дубномолоко”, а також “Гадячсир” та Хмельницька маслосирбаза. Офіційно російські перевіряльники прийняті рішення пояснили незадовільним станом обладнання на деяких підприємствах та результатами лабораторних досліджень, які виявили невідповідність українських товарів поставленим ветеринарним і санітарним вимогам. Хоча російська сторона, коли приймала рішення про оголошення нашій державі чергової “молочної війни”, навряд чи керувалася виключно економічною доцільністю. Немало експертів стверджують, що причини політичні. Адже санкції оголошено після того, як Віктор Ющенко підтримав Михайла Саакашвілі під час грузино-південноосетинського конфлікту, а також укотре порушив питання про перебування Чорноморського флоту РФ у Севастополі. Про те, що в новому продовольчому протистоянні — політичні складові, схоже, здогадуються і в Міністерстві агрополітики. Керівники відомства взялися домагатися змін позицій Россільгоспнагляду й проводити перемовини в Москві. Хоча, якщо розглядати питання не під кутом зору, “хто там у них на Кавказі має рацію”, а виключно в економічному плані, — щомісячні втрати української економіки обчислюються в 17 млн доларів. Такі цифри: 84% експортного сиру забирала Росія. Тепер “невиїзне” сухе молоко і сири накопичуються на складах. Інших ринків збуту, здатних поглинути такі обсяги продукції, більшість підприємств просто не має. Причому страждає не тільки завод, а й Державний бюджет. Своєю чергою, цього літа заводи платили селянам за здане на переробку молоко ще менше, аргументуючи це втратами в торгівлі з Росією. Хоча заборонні санкції припали на час жнив, коли аграрії рахують кожну копійку.
Уряд спробував захистити селян — принаймні на словах. У КабМіні заявили, що планують установити мінімальні закупівельні ціни, менше за які заводам буде заборонено платити сільгоспвиробникам за здане на переробку молоко. Але те, що справа піде далі розмов, — малоймовірно. Такі плани будують не перший рік. Тільки все впирається в ті самі проблеми. Нині селянам за кілограм зданого молока платять трохи більше гривні. На прилавках літрова упаковка коштує 5–6 грн. Заводи заявляють, що не можуть купувати сировину дорожче, бо в ціну готової продукції закладені також транспортування й переробка. А тут іще Росія... Уряд, звичайно, може спробувати примусити підприємства платити більше, але ті, найімовірніше, просто збільшать вартість своїх товарів, а внутрішній ринок запрудить імпорт. Тоді молоко в магазинах стане для населення ще менш доступним.
До речі, “молочна війна” — удар і по росіянах. Адже недорогі українські сири займають близько 10% тамтешнього ринку й користуються популярністю серед споживачів. Але, схоже, політика — понад усе...
Можна навіть не сумніватися, що новою “міною” уповільненої дії під інфляцію стане цукор, якого зварять значно менше, ніж торік. Пов’язано це зі скороченням площ під солодкими коренями. Порівняно з минулим роком, вони скоротилися майже вдвічі: аграрії розчарувалися в буряках через торішні низькі закупівельні ціни на них.
Сезон переробки коренеплодів стартував у вересні. Через відчутну нестачу сировини, очікується, працюватимуть лише 60–70 заводів. За прогнозами, на Харківщині взагалі не запускатимуть один завод, решта вісім — працюватимуть неповний сезон. При тому, що в минулі роки в області вже закрилися два підприємства.
На світанку незалежності в Україні було 192 заводи. Але після приватизації немало цукроварень нові господарі пустили на металобрухт. За останнє десятиліття важко згадати рік, коли б не закрився бодай один цукрозавод. Сьогодні їх уже менше сотні. І ось тепер нестача сировини “закрила” ще кілька десятків підприємств. Експерти пророкують: цьогоріч в Україні солодкого піску буде зварено 1,2 млн т. Це на 600 тис. т менше, ніж торік, і менше, ніж потрібно на рік для внутрішнього споживання. Частково зняти напругу на споживчому ринку можуть перехідні запаси цукру, які залишилися з попередніх років. Але, швидше за все, ціни на цукор у крамницях, однак, незабаром зростуть: прогнозують, що кілограм коштуватиме в роздріб щонайменше п’ять гривень. Його подорожчання “потягне” за собою зростання цін на кондитерські вироби та напої. Втім, якщо припустити, що цукру разом із перехідними запасами з надлишком вистачить країні для споживання протягом року, це зовсім не означає, що й ціни на нього не зростатимуть. Надто специфічний і непередбачуваний наш внутрішній ринок. Навіть якщо обсяги цукру значно перевищували б потребу, навряд чи виробники або торговці знижували б на нього ціну, адже споживачі готові платити за нього нинішню.
Щось подібне відбувається й з олією. Соняшник уже почали збирати. Врожай прибуткового насіння може сягнути рекордного показника 2006 року, коли було зібрано понад 6 млн т. Адже цього року насіяли його чимало. І тут, як в історії з пшеницею, аналітики пророкують швидкий обвал цін. Лише очікування великого врожаю посприяло їхньому помітному зниженню. Якщо взимку за тонну насіння селянам давали 4,5 тис. грн, то тепер у середньому можна вторгувати 1,5 тисячі. Звичайно, за такої ситуації мала б подешевшати соняшникова олія. Але найімовірніше, її нечисленні українські виробники зможуть між собою домовитися, як це сталося торік. Тим часом в Україні прокотилася чергова хвиля закриття м’ясокомбінатів. І тут — через нестачу сировини. А куди подітися, якщо середній м’ясокомбінат може прийняти 100 голів великої рогатої худоби за добу, а привозять п’ять, щонайбільше — десять. Адже на селі останнім часом тільки те й робили, що “скидали” поголів’я. Позначилися вкрай низькі закупівельні ціни останніх років на м’ясо й молоко. Але ж поголів’я корів за рік відновити неможливо. Звідси два висновки. Перший — імпортна продукція й надалі витіснятиме з внутрішнього ринку вітчизняну. Другий — варто чекати чергового підвищення цін на м’ясопродукцію, виготовлену з української сировини.
Ще одне, у що можна достеменно вірити, — зростання показника інфляції. Згідно з прогнозами, найближчим часом споживачів цінники радуватимуть мало. Навіть у КабМіні свій річний прогноз інфляції підняли з 15,3 до 15,9%. Значно критичніше налаштовані в Секретаріаті Президента, де прогнозують: інфляція за рік перевищить 18%. Але не виключено, що справдяться прогнози Світового банку, й під кінець року вималюється щось близько 23%. Звичайно, в те, що можновладці, які опікуються нашою економікою, перейматимуться не можливими достроковими виборами в парламент, а візьмуть та й у повному складі підуть ще на місяць у якусь відпустку, не віриться. Тільки надто вже хочеться повернутися в серпень, де все було не так уже й кепсько.

Валерій Друженко