Аграріїв «доб’ють» ціни на енергоносії, дорогі добрива та Укрзалізниця
Україна як ніколи близька до перспективи втратити статус аграрної держави. Наш аграрний сектор потрапив у ідеальний шторм, коли всі несприятливі фактори діють проти аграріїв одночасно: військові дії, нестача людей, ресурсів та фінансів, втрата доступу до звичних ринків збуту, блокування морських портів і карколомне подорожчання логістики, вважає Юрій Щуклін, експерт ринку логістики, радник голови Правління Укрзалізниці.
Про це пише propozitsiya.com з посиланням на Укрінформ.
Нині йдеться про три фундаментальні витрати, які визначають відповідь українського аграрія на запитання: сіяти навесні чи не сіяти:
- сушіння зерна, яке порівняно з попередніми роками коштує «всіх грошей світу» (бо ціна газу в середньому 50 тис. грн/кубометр);
- мінеральні добрива (які вартують дорого, але їхня відсутність вартуватиме ще дорожче, оскільки позначиться на майбутньому врожаї);
- логістика, що поглинає залишки коштів і остаточно добиває економіку вирощування зернових.
На жаль, причинно-наслідкові зв’язки в економіці залишаються поза увагою суспільства. Мова про політику державної компанії «Укрзалізниця» щодо аграрного сектору.
З початку війни вона не раз ошелешувала бізнес різкими змінами політики перевезення вантажів (чого варта, приміром, зміна швидкостей в розрахунках). Найбільш «недружній» крок: у червні, коли в Україні накопичилися мільйони тонн зерна, які фізично неможливо вивезти, Укрзалізниця влаштувала аукціони, і користування державними вагонами-зерновозами та, як наслідок, оренда приватних вагонів-зерновозів почали карколомно зростати в ціні.
Бо поряд з аграріями, які йшли на ці аукціони від безвиході, за лот-вагон для одного і того ж вантажу змагалися посередники-трейдери та експедитори. Які, на відміну від виробника, спокійно могли піднімати ціну від 2 тисяч гривень початкової вартості до 14,6 тисячі — адже ці кошти після «перемоги на аукціоні» їм все одно компенсує той же виробник, бо в нього просто немає інших варіантів того, чим вивезти зерно.
Перше та основне: не всі аграрні компанії фізично доживуть до наступного року. Вже зараз ціла група дрібних та середніх аграрних бізнесів не розуміє, навіщо їм завтра виробляти, навіщо сіяти, ремонтувати дороги і щось робити для сіл та громад, де вони працюють (працювали).
Другий наслідок — неминуча зміна номенклатури зернових. Аграрії, що залишаться на ринку, посіють ті культури, які вимагають менше сушіння і забирають менше грошей на зберігання. Та навіть дорогі культури сіятимуть аграрії рівно в тій кількості, щоб потім вистачило дожити до кращих пір — або вдалого розпродажу свого бізнесу, або до часів, коли щось у країні зміниться.
Третій момент — аграрний ринок України є найліберальнішим. І якщо порівнювати з ГМК та іншими секторами економіки, тут ще є капіталізм. Є небезпідставні побоювання, що після війни його поділять 2-3 гравці і тоді буде те саме, що з іншими сферами економіки.