Торгівля ф’ючерсами на українську пшеницю в Чикаго: не все так просто, як здається

6 квітня розпочинається торгівля ф'ючерсними контрактами на причорноморську пшеницю на Чиказькій біржі СВОТ, що входить до складу CME Group. «Пропозиція» звернулася до президента Київської агропромислової біржі Бориса Беренштейна з проханням прокоментувати цю подію. Розмову веде Юрій Михайлов.

Ю. М. Чиказька біржа оголосила про початок торгівлі (6 червня) ф’ючерсними контрактами на причорноморську пшеницю. Наскільки, на Вашу думку, це знакова подія для українського сільського господарства взагалі та вітчизняного біржового руху зокрема?
Б. Б. Почнемо з того, що біржового ринку в Україні немає, незважаючи на заяви, що в нас уже з’явився такий регулятор. На мою думку, держава не зацікавлена в розвитку внутрішнього товарного біржового ринку. Візьмемо, наприклад, Аграрну біржу, яка є державним підприємством. За весь цей час Аграрна біржа не проявила себе в товарних або фінансових інтервенціях, не показала, що вона слугує тим важелем, за допомогою якого держава може впливати на ціни.
Станом на 1 січня в Україні зареєстровано 600 бірж, у Росії — 15. Із наявних 600 вітчизняних бірж реально звітують перед статуправлінням 330.
Два останні роки здійснюється певна робота зі створення в Україні причорноморського ф’ючерсного ринку. Роботу провадять у двох напрямах: Леонід Козаченко вів переговори з Чиказькою біржею, а Союз бірж України — з групою Euronext. У результаті перемовин за обома напрямами підписано відповідні документи, за якими Чиказька біржа та Euronext прийняли на себе певні зобов’язання. Здавалося б, усе нормально, але…
Угода, яку підписали Національний банк України та Мінагрополітики від імені уряду, а також громадські об’єднання, викликала певну ейфорію: нарешті в нас щось зрушило з місця. Але вже десь чотири місяці тому оптимізм зник. І причина цього така: українське зерно торгуватиметься в Чикаго, а не в Україні. Добре це чи погано, наразі сказати важко.

Ю. М. Але ж мова йде про експорт зерна, тому я не бачу тут чогось особливого…
Б. Б. Національний банк України, наприклад, здивований тим, що кліринг здійснюватиметься не в Україні. Член наглядової ради НБУ, народний депутат Ігор Прасолов (фракція Партії регіонів) ще рік тому вніс на розгляд Верховної Ради законопроект «Про похідні (деривативи)», у якому містилася низка розходжень із правилами Чиказької біржі та Euronext.
По-перше, хто з боку України торгуватиме на Чиказькій біржі і як це зробити? Виявляється, для того щоб торгувати на біржі в Чикаго, потрібно відкрити клірингову установу зі своїм рахунком, а для цього потрібно отримати ліцензію Нацбанку України. Таких компаній в Україні знайдеться не більше десяти.
По-друге, згідно з українським законодавством, усі валютні цінності, що перебувають за кордоном, слід щоквартально декларувати. Розглянемо такий приклад. Згідно з правилами Чиказької біржі, для фізичного продажу зерна компанія повинна до початку відвантаження зерна внести гарантійну маржу в обсязі повної вартості зерна, що продається. Припустімо, що відвантаження здійснюватиметься в останні дні останнього місяця кварталу. У такому разі гарантійна маржа буде повернена продавцеві на початку наступного кварталу. Як у звіті про валютні цінності за попередній квартал пояснити податковій адміністрації, куди поділися, наприклад, 100 тис. дол.? Або такий приклад: компанія вирішила захеджувати партію зерна, спочатку продаючи ф’ючерсні контракти на нього, а потім купуючи їх назад. Якщо за цей час ціна на зерно зросла, і, наприклад, загальна різниця за ф’ючерсними контрактами становила 100 тис. дол., то як потім пояснити податковій адміністрації, що ці 100 тис. дол. будуть компенсовані фізичним продажем зерна на спотовому ринку всередині України? Тобто до цього часу немає механізму обліку таких операцій. Тим більше, коли мова йтиме про втрати, спричинені спекуляціями на біржі.
По-третє, потрібно отримати дозвіл на роботу з товарними деривативами на сільськогосподарські товари в Міністерстві аграрної політики та Міністерстві економіки. Мінекономіки як регулятор обігу товарних деривативів має затвердити всі нормативні документи: від положення про товарні деривативи до специфікацій на контракти. На жаль, до цього часу ніхто за такими дозволами ні в Мінагрополітики, ні в Мінекономіки не звертався, щоб ці питання вирішити.
Можливо, закон «Про похідні (деривативи)» Ігоря Прасолова ситуацію зрушить із місця, хоча, чесно кажучи, цей законопроект — «ніякий», «сирий». З іншого боку, добре, що хоч хтось цим питанням займається.
Звідси випливає, що ринок товарних деривативів функціонуватиме згідно із законодавством іноземної держави. Україна — один із найбільших експортерів сільськогосподарської продукції в світі — виявилася неспроможною вирішити питання торгівлі на законодавчому рівні.

Ю. М. Ви кажете, що Національний банк України здивований тим, що кліринг відбуватиметься в Чикаго. А хіба він спроможний організувати кліринг в Україні? Навіть кліринг платежів за допомогою банківських платіжних карток, таких як VISA та Master Card, здійснюється за кордоном. То чому тут дивуватися?
Б. Б. Свого часу покійний Вадим Гетьман намагався створити вітчизняну клірингову систему: у 1997 р. він створив «Кліринговий дім» при Українській міжбанківській валютній біржі з метою розвитку ринку товарних деривативів. Ми тоді вважали це прогресом. На жаль, після вбивства Вадима Гетьмана все скінчилося.

Ю. М. Більшість експортерів українського зерна — іноземні («Альфред Топфер», «Луї Дрейфус», «Каргілл», WJ-Export-Import тощо). Наскільки я розумію, питання, де розташовано кліринговий центр, їх не має турбувати.
Б. Б. Їх це й не турбує. Це повинно хвилювати тих, хто працює на внутрішньому ринку: щоб ціну на українське зерно визначали в Україні, а не в Чикаго чи ще десь. Тобто ми маємо ситуацію конфлікту інтересів.

Ю. М. З іншого боку, створення біржі в Україні стимулюватиме потужних спекулянтів до арбітражу, тобто до гри на різниці цін на різних біржах, маючи миттєвий доступ до ринкової інформації…
Б. Б. Так, є компанії, що мають свої представництва в різних частинах світу з метою оперативного втручання в ринок. З іншого боку, Чиказька біржа має свою цілодобову систему електронних торгів Globex, доступ до якої можна здійснювати і з України та оперативно реагувати на зміни в світовій кон’юнктурі.
Проблема тут в іншому: в Україні немає власної системи моніторингу світових ринків. Усі чекають на черговий прогноз міністерства сільського господарства США щодо врожаю різних культур в основних країнах-виробниках, який потім впливає на ціни в усьому світі. А от прогнози Міністерства аграрної політики України відповідної інформації не містять, через що, знову ж таки, українські учасники ринку стежать саме за інформацією зі США.

Ю. М. Під час укладання форвардних і ф’ючерсних контрактів існує загроза девальвації валюти у період дії контрактів. Чи хеджуватиметься ризик зміни курсу гривні до долара?
Б. Б. Це справді питання! Нині чисто товарних ф’ючерсних бірж практично не існує — всі найбільші біржі є універсальними: навіть сільськогосподарські біржі торгують нафтою, дорогоцінними металами, валютою, різними похідними фінансовими інструментами, такими як боргові зобов’язання та фінансові індекси.
Сучасну ф’ючерсну біржу неможливо уявити без торгівлі валютою для страхування від курсових ризиків. Тому надзвичайно складно торгувати українською продукцією, наприклад пшеницею, в Чикаго, Лондоні або Амстердамі, якщо ми не знаємо, яким слід очікувати курс гривні. Наприклад, у 2008 р., коли курс гривні стрибком змінився від 5 до 8 грн/дол., багато виробників і зернотрейдерів понесли великі збитки.

Ю. М. Перейдімо до особливостей національного експорту. Отже, на Чиказькій біржі укладають ф’ючерсні контракти на фізичні поставки пшениці, а наша держава несподівано для всіх уводить заборону чи обмеження на вивезення зерна…
Б. Б. У нас узагалі в країні відсутня система гарантування виконання контрактів. І ризик заборони чи обмеження — це лише один із подібних ризиків. Але є й інші ризики, наприклад, проблеми з «єдиним вікном», яке в Україні, замість полегшення, ускладнило роботу трейдерів. Є проблема із сертифікацією елеваторів, у тому числі портових тощо. Тобто ті, хто думають, що, ввівши в Україні торгівлю ф’ючерсами на пшеницю, ринок відкриється, глибоко помиляються: будь-якого моменту держава може тут усе зупинити.

Ю. М. Але одна справа заборонити вихід судна за контрактом якоїсь конкретної компанії, а інша — почати «плювати проти вітру», в даному разі — проти Чиказької біржі, а в ширшому розумінні — проти фінансових інтересів США. Це різна вагова категорія.
Б. Б. Наших можновладців дуже цікавить, яким буде регулювання ринку товарних деривативів. За великим рахунком, не повинно бути жодного регулювання. Держава має тільки визначити вимоги до торговельного майданчика (в тому числі щодо наявності захищеної системи ведення торгів) та вимоги до торговців (трейдерів, брокерів), а все інше — це питання самої біржі, наприклад, специфікації контрактів. А в Україні держава розробляє типові форми контрактів, вимоги щодо страхування контрактів. Це ж ідіотизм! Який саме контракт укладається, страхувати контракт чи ні — це питання, котрі мають узгоджувати самі продавці та покупці.
Ніде в світі немає типових правил проведення біржових торгів сільськогосподарською продукцією, а в Україні такі правила затвердили Міністерство аграрної політики, Міністерство економіки і Міністерство фінансів, яке взагалі тут ні до чого. Внаслідок цього на біржі приїжджає Служба безпеки України або податківці і кажуть: а у ваших правилах пропущено отакий-то пункт типових правил. При цьому в законі «Про товарну біржу» чітко записано, що правила проведення біржових торгів затверджують загальні збори. Іншими словами, проблема поглиблюється тим, що держава намагається «влізти в кожну шпарину», натомість, замість допомоги, — лише заважає.
Отже, мають бути чітко визначені вимоги до бірж, і тоді в нас не буде такого явища, як 600 зареєстрованих бірж, а буде, наприклад, п’ятнадцять, як у Росії.

Ю. М. Що робитиме Аграрна біржа? Чи продовжуватиме вона реєструвати експортні контракти?
Б. Б. До речі, реєстрація експортних контрактів на Аграрній біржі — одне із гальм розвитку біржової торгівлі. Десь років 12 тому така реєстрація, можливо, була необхідною для моніторингу за обсягами зерна, що вивозиться з України. Нині ж електронна система митниці дає змогу оперативно відстежувати весь процес експорту.
Якщо у 2000 р. реєстрація експортних контрактів поширювалася лише на зерно, то півтора року тому було прийнято рішення, що обов’язкова реєстрація експортних контрактів має поширюватися на всю номенклатурну групу 1-24. Минулого року експорт за цією групою товарів (у тому числі зерно, м’ясні та молочні вироби, пиво та горілка тощо) становив десь 12 млрд дол. Мінімальні збори під час реєстрації — 0,1%. Тобто Аграрна біржа лише на реєстрації «заробила», щонайменше, 12 млн дол.!
Завважте, що в 2000 р. мова йшла про купівлю та реєстрацію контрактів на біржі. А наразі ніхто не бачив на Аграрній біржі хоч якихось торгів.
У грудні 2011 р. Аграрній біржі виповнилося шість років. За цей час змінилося шість директорів, троє з яких нині — за гратами…
На початку травня Мінагрополітики подало довідку в КабМін щодо нестачі товарів на елеваторах і складах: 272 тис. т зерна, 10 цукру, 1,5 тис. т борошна. Як може бути нестача зерна та цукру в таких обсягах?!
Тому кілька організацій звернулися до міністра економічного розвитку та торгівлі Петра Порошенка з проханням скасувати обов’язкову реєстрацію експортних контрактів на Аграрній біржі. Сподіваємося, що він усвідомлює всю важливість цього питання.

Ю. М. Згідно з ф’ючерсним контрактом Чиказької біржі на пшеницю, продавець повинен у визначене «вікно» завезти її на визначений портовий елеватор. І тут починається: немає вагонів, немає локомотива, в портах запроваджено конвенцію тощо…
Б. Б. Ми про це вже говорили: Українська держава не може гарантувати виконання контрактів, хоча в інших країнах держава несе відповідальність за виконання своїх зобов’язань. У нас же: продавець уклав угоду про надання щоденно, наприклад, п’ятдесяти вагонів і наперед знає, що більше двадцяти йому не поставлять. І держава за це відповідальності не несе.

Ю. М. Повернімося до початку нашої розмови. Ось цей початок торгів причорноморською пшеницею на Чиказькій біржі відкриває якісь перспективи, чи це є просто авантюрою?
Б. Б. За великим рахунком нічого не змінюється: трейдери як торгували, так і торгуватимуть. А податковій та митниці буде «до лампочки» та ціна, яка там складатиметься. Але є один позитивний момент: коли почнуться торги і стане формуватися ціна на нашу пшеницю у Чикаго, можливо, наша влада згадає, що думати треба не тільки про тих, хто експортує, а й про тих, хто виробляє фізичний товар: його виробництво має бути прибутковим. А для цього ціну на українське зерно треба визначати в Україні.

Ю. М. Але вже 6 червня починаються торги контрактами з реальними термінами поставки: десь уже, скажімо, у вересні. Часу ж уже практично немає…
Б. Б. Я ще не бачив жодного контракту: мене цікавлять терміни закриття контрактів. І ось після настання першого терміну закриття все стане зрозумілим: закриються ці контракти чи ні, і для чого все це було потрібно. Поки що жодний трейдер не признається, чи буде він торгувати на Чиказькій біржі, чи ні.

Ю. М. Але ж на Чиказькій біржі хто завгодно може купити причорноморську пшеницю. Потім кліринговий центр біржі з’ясує, що ніхто йому нічого не продає…
Б. Б. Мені здається, тут ситуація буде такою: ніхто не шукатиме продавця «з вулиці». «Каргілл» купуватиме зерно в українського «Каргілла», «Сантрейд» — в українського «Сантрейда» і т. д. Я бачу, що на сьогодні зацікавленість у контрактах Чиказької біржі є тільки у тих потужних міжнародних трейдерів, у яких в Україні є свої дочірні компанії. А материнські компанії працюватимуть із деривативами в Чикаго.
Підведемо підсумок: початок торгівлі ф’ючерсними контрактами на причорноморську пшеницю на Чиказькій біржі — позитивний крок, а як воно буде далі — життя покаже.
Разом із цим, я хочу привітати іноземних ентузіастів, які все ж таки зіштовхнули з мертвої точки питання ф’ючерсної торгівлі в Україні.