Суниця: перспективи виробництва в Україні

Суниця є однією з найрентабельніших ягідних культур, але через високі виробничі витрати та короткі періоди плодоношення і зберігання  чи  буде в суничного бізнесу перспектива?

Суниця - найпоширеніша в Україні ягідна культура. За даними Комітету статистики, за результатами 2008 року, в сільськогосподарських підприємствах ця культура займала 1/3 площі, проте забезпечувала 2/3 валового збору ягідних культур.
Серед основних специфічних особливостей вирощування суниці, якщо порівнювати з іншими плодовими та ягідними культурами, варто вирізнити такі.

• Швидкий початок плодоношення.
  На відміну від інших плодово-ягідних культур, суниця дає перший урожай у рік висаджування (в разі використання дорогого та якісного посадкового матеріалу) чи на наступний рік (за екстенсивними технологіями).
• Нетривале використання плантації.
  Зазвичай суничну плантацію використовують для збору врожаю два роки. Можливе використання насадження додатково ще один-два роки, але це призводить до зниження якості продукції та підвищення собівартості збирання ягід. Сучасні технології можуть передбачати використання плантації лише один рік, та в умовах України такий варіант поки що практично не використовують.
• Потреба якісно готувати поле.
  Цей захід важливий для всіх плодово-ягідних культур, однак суниця особливо чутлива до попередника. Наявність збудників кореневих гнилей, нематод чи грунтових шкідників значною мірою знижує продуктивність плантації.
• Потреба в зрошенні.
  Під час вирощування суниці наявність системи зрошення є обов'язковою навіть у регіонах із достатнім зволоженням.
• Потреба щосезону закупляти садивний матеріал у спеціалізованих розсадниках.
   За дворічною технологією виробництва щороку треба закладати нову плантацію. Якість посадкового матеріалу (відсутність вірусів та збудників хвороб і шкідників) є головним визначальним чинником продуктивності насадження. Зниження репродукції садивного матеріалу призводить до зниження потенційної продуктивності на 10-12 відсотків.
• Високий рівень виробничих ризиків.
  Серед найважливіших варто вказати: критичне зниження температури в зимові місяці (особливо коли немає снігового покриву), весняні заморозки в період бутонізації та цвітіння, дощова погода в період збирання врожаю (ускладнює збір та призводить до швидкого поширення грибкових захворювань), посуха в період цвітіння-дозрівання врожаю (навіть за наявності краплинного зрошення повітряна посуха призводить до значного зниження врожайності).
• Практично немає зареєстрованих засобів захисту.
  Компанії - дистрибутори ЗЗР не зацікавлені в реєстрації препаратів на культурах з малими площами насаджень. Як наслідок, кількість зареєстрованих засобів захисту для суниці не відповідає технологічній потребі.
• Збирання продукції вручну.
  Для збирання ягід суниці господарство має залучити значну кількість сезонних працівників (орієнтовно 15-20 осіб на гектар плодоносного насадження). За дефіциту робочої сили або несвоєчасного збирання втрачається якість продукції та знижується загальна продуктивність плантації.
• Короткий період зберігання продукції;
  Навіть за умови швидкого охолодження відразу після збирання продукція має бути реалізована протягом кількох днів (за умови використання охолоджуваних полиць супермаркетів). У разі реалізації без охолодження на відкритих ринках продукція втрачає товарний вигляд протягом однієї доби.

Обсяги вирощування суниці в Україні
За даними Комітету статистики, за останні три роки обсяги суничних плантацій в Україні практично незмінні (табл. 1).
До того ж, під насадженнями цієї культури в сільськогосподарських підприємствах близько 11% (1300 га в 2008 р.), а валовий збір - лише 8% (4390 т).
Це означає, що, за твердженням Комітету статистики, 92% ягоди суниці виробляють господарства населення, а саме: особисті селянські господарства, городники та дачники.
На жаль, статистика не дає пояснення, чому ж сільськогосподарські підприємства, які використовують сучасні технології, якісний сертифікований посадковий матеріал та професійну організацію виробництва, мають урожайність на рівні 70% урожаю городників.
За нашими даними, частка виробництва великих господарств (із загальною площею насаджень понад 10 га) становить приблизно 50% загального виробництва суниці сільськогосподарськими підприємствами (табл. 2). 
Практично всі зазначені виробники вирощують суницю з використанням систем зрошення, мульчування грунту соломою чи плівкою та з використанням сертифікованої розсади (імпортована чи вітчизняна розсада, еліта чи перша репродукція). Вирощують цю ягоду в Україні переважно у відкритому грунті без використання тимчасового чи постійного плівкового укриття. Деякі підприємства тестують на обмежених площах використання агроволокна, перфорованої плівки чи тимчасового плівкового укриття.
Площі насаджень сортів нейтрального дня (які використовують з середини липня до кінця жовтня) становлять менше 1% загальних площ під суницею, тому практично всю продукцію збирають протягом червня (у південних регіонах реалізацію починають із середини травня залежно від погодних умов).
Урожайність суниці в 2009 році в південних регіонах України значною мірою скоригували весняні заморозки в період цвітіння. В більшості господарств зібрали 6-8 т з гектара.
У центральних та північних регіонах України період заморозків збігся з появою квітконосів, тож на більшості плантацій це практично не вплинуло на врожай. Сприятлива погода та достатні опади створили передумови для формування великої кількості плодів. Так, усі підприємства зазначених вище регіонів очікують підсумковий урожай на рівні 11-14, а деякі - 18-20 т з гектара.
Вирощену суницю реалізовують на "свіжому" ринку (безпосередньо виробник, через оптовиків-посередників чи мережі супермаркетів) або використовують для переробки (заморожування, виготовлення джемів, фруктових наповнювачів та сокових сумішей). Приблизно половину продукції спрямовують на переробні підприємства, але щороку частка переробної промисловості значною мірою залежить від ситуації на "свіжому" ринку. Хоча вже кілька сезонів переробники встановлюють закупівельну ціну на ягоди на рівні 70-80% ціни її реалізації на "свіжому" ринку, та навіть такі умови не гарантують їм достатньої кількості сировини.
У 2009 році оптова ціна реалізації операторам "свіжого" ринку на початку червня становила 15-18 грн/кг, традиційно до середини червня вона дещо знизилася (до 10-12 грн/кг), а потім знову піднялась до 12-14 грн за кілограм.
Переробні підприємства, що пропонували за суницю для заморожування 6 грн/кг з плодоніжкою та 7,20 грн/кг без плодоніжки, так і не змогли закупити достатньої кількості сировини, тому знову завозитимуть заморожену ягоду з Польщі та Китаю.

Ринок посадкового
матеріалу суниці
За українським законодавством, виробники плодово-ягідної продукції в Україні мають використовувати лише сорти та гібриди, що пройшли відповідне тестування та районування і внесені до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні.
Станом на 2009 рік в Україні зареєстровано 36 сорти суниці. За даними Державної служби з охорони прав на сорти рослин, власниками та підтримувачами цих сортів є десять установ та підприємств (Табл. 3).
Для виробництва посадкового матеріалу підприємство-виробник має одержати ліцензію на даний вид діяльності та підписати ліцензійну угоду з власником чи підтримувачем сорту.
За інформацією Реєстру виробників насіння та посадкового матеріалу, на 2009 рік задекларована загальна кількість саджанців суниці становить майже 14 млн, що на третину більше, ніж у 2008 році.
Насамперед, це пов'язано з підвищеним попитом на саджанці суниці та подорожчанням імпорту внаслідок девальвації національної валюти.
Найбільших українських виробників садивного матеріалу суниці наведено у таблиці 4.
Якщо ще кілька років тому загально відомий сорт суниці Зенга Зенгана, що вважається еталоном для переробної промисловості, займав одну з лідируючих позицій, то нині він відійшов на третю позицію, поступившись місцем сучасним сортам - Хоней та Полка.
Ці сорти технологічніші: вища стійкість проти грибкових хвороб, більші ягоди та краща транспортабельність забезпечують не лише вищі та стабільніші врожаї, а й дають змогу виробникові орієнтуватися на реалізацію продукції на "свіжий" ринок.
Усі без винятку підприємства реалізовують свіжовикопану розсаду (в осінній та весняний сезони). За нашими даними, тільки два розсадники (СТОВ "Поділля Плант" та ФГ "Едельвейс") пропонують фріго-розсаду (саджанці викопують пізно восени й зберігають до висаджування за температури 1,8°С).
У таблиці 5 наведено найпоширеніші сорти суниці за результатами задекларованих розсадниками обсягів вирощування саджанців (Реєстр виробників насіння та посадкового матеріалу на 2008-2009 рр.)
Дефіцит посадкового матеріалу змушує великі підприємства імпортувати саджанці з інших країн (рис. 1).
Зазвичай ціна імпортних саджанців на умовах DDP (разом із вартістю транспорту та розмитненням) удвічі-втричі перевищує ціну вітчизняного садивного матеріалу того самого класу. Часто підприємства згоджуються на вищі витрати, щоб завезти нові сорти, які комерційно недоступні в Україні (згідно з українським законодавством, дозволяється ввезення лише сортів, які внесено до Реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні).
Крім того, імпортований посадковий матеріал технологічніший, бо саджанці завозять тільки замороженими (фріго-розсада), за потреби їх можна зберігати до висаджування в холодильнику підприємства.
Так, за даними Комітету статистики, імпорт саджанців у 2006 році становив 11,7 млн рослин, у 2007 - 7,7, а в 2008 році - 8 млн шт. За перший квартал 2009 року імпортовано близько 3 млн шт. саджанців суниці.
В основному, саджанці завозять із Італії, Нідерландів, Німеччини та Польщі.
Експерти погоджуються, що вирощування суниці в Україні ще тривалий час буде досить прибутковим бізнесом. Середньостатистичний українець споживає протягом року в 3-4 рази менше суниці, ніж житель ЄС. Варто зазначити, що практично все споживання цієї ягоди обмежується традиційним сезоном (з кінця травня до початку липня), тому найближчим часом можна прогнозувати швидке збільшення сегменту виробництва позасезонної ягоди.
Український ринок свіжої суниці достатньою мірою захищено від іноземної продукції митом у 17%, а також нефіскальними інструментами обмеження імпорту та слабкою логістичною інфраструктурою.
Завдяки підвищеному попиту на "свіжому" ринку, вирощування суниці для потреб переробної промисловості виробники розглядають як альтернативний варіант збуту продукції.
Щороку переробники відчувають дефіцит сировини: деякі імпортують заморожену ягоду з Польщі чи Китаю, хтось створює власні інтегровані вертикальні виробничі структури. Саме тому є передумови для взаємовигідної партнерської співпраці. Бо навіть вирощування суниці виключно для потреб переробної промисловості гарантує високу та стабільну прибутковість.

Олег Босий,
радник з питань виробництва
та технологій IFC,
Проект розвитку плодово-ягідного сектору у Вінницькій області