Сумно, коли на полицях лише французькі вина

Кожна країна має свій шлях розвитку. Це стосується й розвитку виробництва та ринків. Ось, скажімо, аграрна галузь: наша велика східна сусідка останнім часом демонструє дедалі більшу схильність до самоізолювання й “зачисток” свого внутрішнього ринку від “неякісної продукції” з братніх країн. Тоді як маленька західна — Молдова — вступила в СОТ і докладає зусиль до освоєння зовнішніх ринків. Принаймні, таке враження склалося після розмови вашого кореспондента з двома спеціалістами, що представляють кожну з цих країн.

Алєксєй Лисєнко, головний фахівець з маркетингу виноробної продукції ДУ “Ставропольвиноградпром”, Росія:
– Наше об’єднання діє при міністерстві сільського господарства Ставропольського краю як його підрозділ. Своїх виробничих площ ми не маємо — працюємо з господарствами. Але не з усіма. Буває, прийдуть до якогось із них інвестори, а ті й кажуть, мовляв, — “ми такі великі, держава нам ні до чого!”. Хоча держава виділяє кошти і з федерального, і з крайового бюджетів на закладання нових і догляд за молодими виноградниками. Фінансування триває п’ять років — до початку плодоношення. З федерального бюджету дають на один гектар 20 тисяч рублів на садіння й чотири тисячі — на догляд. Мало, але й це гроші. Потім, у нашому краї працює своя програма, згідно з якою додатково до федеральних коштів фінансують іще 50% затрат виноградарських господарств. Скажімо, виконали робіт на 200 тисяч — шпалери, наприклад, встановили — вам 100 тисяч відшкодують. Плюс у нас ще прописано такий момент: ми доплачуємо 10% робіт за догляд, якщо висаджено європейські сорти винограду. Щоб якось стимулювати їх вирощування, адже технологія тут усе-таки дорожча — і з погляду удобрення, й щодо захисту рослин.
Нещодавно було підписано поправку до крайового закону, відповідно до якої ми відшкодовуватимемо 50% затрат на технологічне переоснащення заводів первинного й вторинного виноробства. Хоча, можливо, тут буде введено певні обмеження по сумі. Але на сьогодні можу сказати, що в Ставропольському краї за рік виділяють на виноградарство й виноробство з крайового бюджету 30 мільйонів, а з федерального ми вибираємо близько 20 мільйонів.
Заборона імпорту вин з Молдови та Грузії дуже позитивно позначилась на нашому ринку. Нині до винзаводів стоять черги “фур”, тоді як раніше збути товар було дуже важко. Винороби кажуть, що відвантажують товар тільки у власні магазини і давнім клієнтам, а новим відмовляють.
Я розумію, що в Молдові чудове виноробство. Та, на жаль, під час дегустацій (а ми це робимо часто разом із Росспоживнаглядом) 60-70% вин із Молдови та Грузії — неякісні. А як зайдеш у магазин, — аж очі розбігаються від розмаїття “молдовських” вин, там тобі й “душа”, і “промені”, і “сонце”, й “повітря” — що завгодно. Я, правда, не знаю, де їх розливали — в Молдові чи вже в Росії. Адже з Молдови везуть вино здебільшого не бутильоване, а цистернами. Хоча молдовани теж хлопці спритні: коли збут ішов повним ходом, ринок був величезний, то вони могли щось і “хімічити”. Як сказав один грузин, росіяни питимуть усе — навіть бруд.
Отже, тут ми порядок наводимо, але в нас “вилізла” інша проблема: з першого січня цього року щодо алкогольної продукції було введено новий закон, яким передбачено запровадження системи ЄГАІС — автоматичного обліку руху цього товару на всьому ринку. Спочатку ввели закон у дію, а потім почали розробляти порядок його застосування, встановлювати комп’ютери, додаткове обладнання. Підприємства мали купувати все це за власні кошти, потім відправляти інформацію в Москву, в податкові органи, які ведуть централізований облік. Але комп’ютери чомусь не стикуються, інформація не надходить. Хто винен? — Ніхто. Поки що інформацію намагаються проштовхувати в ручному режимі, але підприємства по кілька місяців простояли. І не лише в Ставропольському краї — по всій Росії. Наприклад, у нашому регіоні протягом чотирьох-п’яти місяців не виробили жодної пляшки горілки. Офіційно. Уявляєте ситуацію? На Ставрополлі відчувався певний дефіцит горілчаної продукції, але не дуже: залишки на складах усе ж таки були доволі великі. Проте я розмовляв з колегами із Сибіру, Уралу — там взагалі полиці в магазинах були порожні: ні вина, ні горілки.
Потім з акцизними марками були проблеми, та й нині їх не вирішено: дадуть на регіон певну кількість, хто спритніший — домовиться, а більшість підприємств довго не можуть їх одержати. Причому горілкарі легше, ніж винороби, пережили цю скруту: на горілчаному ринку працюють великі “монстри”, які пролобіювали свої інтереси швидше.
Тудор Козак, віце-директор Національного інституту винограду і вина, Молдова:
– Вступ Молдови в СОТ хоч і не дав дуже сильного поштовху для розвитку галузі, але й не стримав просування нашої продукції на зовнішні ринки. Років п’ять тому я працював у республіканському головному управлінні виноградарства і ще тоді дійшов висновку, що, як кажуть, складати всі яйця до одного кошика небезпечно. Тобто ринок треба диверсифікувати — що й довели події нинішнього року.
Тепер Молдова експортує вина не тільки в межах СНД, а й до 35 країн світу. До того ж, якщо раніше країни Євросоюзу, США та Японія купували два-три відсотки загальних обсягів нашого експорту, то сьогодні ми вийшли на 15 і маємо тенденцію до подальшого розширення. Але слід визнати, що пробиватися на ринки, переповнені винами непоганої якості, — важко. Однак нашу продукцію потроху куштують, вона подобається, люди хочуть купувати її ще. Тим більше, що й ціна невисока. Ми усвідомлюємо, що за рік-два світ не здивуємо, але наші маркетологи наполегливо працюють у тому напрямі, щоб про молдовські вина дізнавалося дедалі більше країн, і на їхніх ринках наш напій Бахуса мав свою споживацьку нішу.
Зрозуміло, ми жодним чином не збираємося нехтувати нашими традиційними ринками, зокрема російським, українським, білоруським, казахським. Шукатимемо спільні точки дотику, адже маємо там свого покупця. Ось нещодавно я був у Росії, і багато хто там каже: “Знаєте, дуже сумно, коли дивишся на полиці й бачиш там лише французькі вина”. Ці напої чудові, але призначені не для рядового покупця. А для тих людей, хто може собі дозволити купити пляшку, скажімо, за 25 доларів.
З іншого боку, на молдовському ринку іноземних вин не так і багато. Навіть у сусідніх Україні та Румунії вина коштують набагато дорожче, тобто тут іноземна продукція не витримує конкуренції.
Останнім часом у нас виникли труднощі зі збутом вин у Росію. Туди йшло близько 65% нашого експорту — це дуже велика цифра. Нині поставки призупинили. Пов’язано це з процесами, що відбувалися передусім на російському ринку. Там з’явилося багато фірм, яким було вигідно займатися фальсифікацією. Вони хотіли таким чином полегшити собі життя, щоб не так відчувати “дихання в потилицю” від конкурентів. Можливо, що в цьому їм допомагали навіть економічні агентства із Заходу, щоб поступово витискати з російського ринку дешеві молдовські вина. Так чи інакше, склалася ситуація, коли треба було навести порядок. Звісно, російська сторона рішення щодо врегулювання цих питань приймає самостійно. Як кажуть, покупець завжди правий. Але маю сказати, якщо заявляють, що знайшли в нашому вині пестициди, то це дуже далеко від реальності, бо ми за цим стежимо надто суворо. Тож нехай складуть відповідний акт, висунуть обгрунтовані претензії, щоб усі люди могли бачити, які показники було визначено. А так — це був лише привід, аби навести порядок на власному ринку. А відповідні органи нашої республіки нині вживають усіх заходів, щоб унеможливити появу таких казусів у подальшому.
Російські спеціалісти нам іноді докоряють, що Молдова експортує не вино, а виноматеріали. Але експорт вина у вигляді виноматеріалів є поширеною світовою практикою. Як сказав один мій знайомий з Австрії, найкраще вино те, яке продали. І не має значення — розлили його в пляшки, чи ні. Звісно, ми намагаємося якнайбільше вина бутилювати, адже це один із шляхів уникнення фальсифікації. По-друге, це створює для місцевого населення робочі місця. По-третє, рух партій вина у пляшках легше контролювати під час експорту.
Я вже кілька років тому казав: вина сумнівної якості не варто взагалі вивозити. Краще їх перекурити, одержати матеріал для виробництва коньяку, який теж легко можна реалізувати на ринку. Ніж провокувати зайві розмови з цього приводу.
Хоч би як там було, ми не вважаємо, що втратили російський ринок, ми тільки на певний час призупинили на ньому свою роботу. Адже нинішнього року, і не лише в країнах Східної Європи, а й Західної, виноградники дуже постраждали. Та й торік був неврожай. З іншого боку, є така річ, як споживацькі вподобання. Якщо комусь подобається молдовське вино, то ця людина все одно його шукатиме. Я був нещодавно в Ізраїлі, і навіть там люди, які свого часу виїхали з СРСР, шукають саме молдовське вино, до якого вони звикли. Хоча в Ізраїлі свого вина виробляють багато”.

Павло Коротич