Стан винограду після екстремальних умов зимівлі

Південь України — північна межа промислового виноградарства, а тому ризик пошкоджень кущів морозами є тут завжди і спостерігається з періодичністю один раз на 10–12 років. Згадавши недалеке минуле, з’ясуємо, що за останні 60 років виноградники повністю вимерзали вісім разів, при цьому ступінь ушкоджень, наслідки, а також час відновлення насаджень були різними. Найбільші пошкодження центральних та замісних бруньок, однорічних пагонів, багаторічної деревини, а в окремих районах і кореневої системи спостерігалися взимку 1946–47, 1949–50, 1963–64, 1968–69, 1971–72, 1984–85, 1996–97 рр. Загальною закономірністю динаміки метеорологічних чинників у зазначені роки був значний перепад температури (в межах 20...23 °С) за короткий проміжок часу. Наприклад, взимку 1971–72 рр. перепад становив 24,5°С: з плюс 3,3°С 12 січня до мінус 20...24,8°С наступного дня. Так само змінювалася температура повітря у 1984–85 та 1996–97 рр. Не стала винятком і цьогорічна зимова ситуація: вдень 19 січня стовпчик термометра стійко утримувався на позначці плюс 1...2°С, а через кілька годин, в ніч на 20 січня, в південних регіонах України він опустився до мінус 20...22°С. Удень температура підвищилася до мінус14...10°С. У подальші дні на територію Півдня України знову надійшли великі маси арктичного повітря, що стало причиною нового зниження температури, абсолютний мінімум, якої становив мінус 24...27°С і спостерігався майже в усіх регіонах промислового виноградарства України. Абсолютний мінімум — мінус 26...29,1°С — в ці дні було зафіксовано в селищах Клепініно та Нижньогорський АР Крим.
Довготермінова дія низьких від’ємних температур, а особливо значний їх перепад у межах 19...26°С поставили під загрозу не тільки врожай винограду цього року, а й подальше існування насаджень на окремих локальних ділянках.
Експедиційне обстеження стану виноградників, аналізи вічок, проведені після дії екстремальних температур, показали, що загибель центральних бруньок технічних сортів винограду становить 80–100%. На окремих ділянках насаджень локально пошкоджено тканини однорічних пагонів, а подекуди й багаторічної деревини, переважно в зоні 0–5 см від поверхні грунту або снігового покриву. До речі, визначають стан однорічних пагонів та багаторічної деревини способом поздовжніх та поперечних зрізів. У пошкоджених тканин луб і деревина бурого кольору, а в живих луб яскраво зелений, а деревина біла із зеленуватим відтінком.
Визначаючи стан надземної частини кущів, дуже важливо визначити також і стан кореневої системи, оскільки максимальна глибина промерзання грунту в різних регіонах коливалась від 35–60 см на ділянках важкосуглинкових чорноземів до 100–110 см на піщаних грунтах лівобережного Нижньодніпров’я. Залежно від складу грунту, змінювалася й температура кореневмісного шару. За даними обласних гідрометеослужб, на глибині 40 см мінімальна температура сягала мінус 2,5...2,7°С, яка не є критичною для коренів. Проте на окремих ділянках виноградників, які ростуть на крутих схилах зі змитим родючим шаром, на грунтах легкого механічного складу, а також за наявності й переважного розвитку поверхневої кореневої системи, пошкодження коренів цілком можливі.
Узагальнюючи аналіз характеру та ступеня пошкоджень рослин, слід зазначати, що вони обумовлені екологічними умовами окремих ділянок виноградників, біологічними особливостями сортів, які культивуються, станом насаджень у попередні роки, навантаженням рослин пагонами та врожаєм у 2005 р., строками його збирання, ефективністю захисту виноградників від хвороб та шкідників.
Зимові пошкодження виноградників призводять до значних втрат урожаю ягід, а також зумовлюють потребу відновлення формування кущів. Проте сьогодні є й інші прогнози. Зокрема, в мережі Інтернету розміщено інформацію, з якої випливає, що навіть за таких пошкоджень у поточному році можна одержати валовий збір ягід у межах 30–70% середньостатистичних показників. Ці твердження сумнівні, оскільки загибель 90–100% центральних та замісних бруньок взагалі унеможливлює потенційне одержання такого врожаю винограду в поточному році, навіть за рахунок формування пагонів другого порядку.
Досвід — і передусім досвід відновлення насаджень у ВАТ АПФ “Таврія” (Нова Каховка) — свідчить, що в роки таких пошкоджень врожайність насаджень європейських сортів не перевищувала 1,9–2,3 т/га в 1972 р і 0,7–1,5 т/га в 1985 р. Слід зазначити й те, що після зимових пошкоджень 1984–85 рр. виноградники ВАТ АПФ “Таврія” відновлювали протягом чотирьох вегетацій — із 1985 по 1989 роки, при цьому врожайність кущів коливалась у межах 2,5–4,0 т/га. Значну частину насаджень винограду в господарстві 1985 року було визначено неперспективними для відновлювання, і згодом їх розкорчували.
З урахуванням цього досвіду, в поточному році потенційний валовий збір ягід може становити близько 25–30% еквівалентних показників 2005 року. Вища врожайність може бути на ділянках, закладених морозостійкими сортами: Біанка, Подарунок Магарача, Первісток Магарача, Олешківський, Сапераві північний, Овідіопольський, Мускат одеський та деякими іншими.
На ділянках із районованими класичними сортами винограду нині головною метою є відновлення крони кущів із використанням у процесі вегетації прийомів прискореного формування тощо. Для цього на кущах зі значними пошкодженнями всі пагони обрізають коротко — на 2–3 вічка. У процесі вегетації для відновлення формування рослин використовують пагони, які розвинуться з морозостійкіших сплячих бруньок багаторічної деревини та кутових вічок.
І останнє. Навіть за найважчих пошкоджень вічок, однорічних пагонів та багаторічної деревини не слід вдаватися до радикальних прийомів: обрізування на “чорну голову”, корчування насаджень на окремих ділянках тощо. Слід дочекатися початку вегетації рослин і тільки потім, упевнившись у незворотності явищ, приймати остаточне, виважене рішення. Для прискорення процесу відновлення формування кущів та забезпечення формування високої потенційної плодоносності насаджень протягом цього року потрібно здійснювати ретельний догляд за лозою. Особливу увагу треба приділяти операціям із зеленими пагонами як методу оптимізації навантаження кущів пагонами і відновлення їх формування; внесенню мінеральних добрив, зрошенню, якісному та своєчасному захисту рослин від хвороб і шкідників.