Стан і перспективи українського селав дзеркалі соціального дослідження

Розуміння українськими селянами фермерства як способу життя та виробничої діяльності

Трансформаційні процеси в аграрному секторі країн із перехідною економікою супроводжувалися перетвореннями в складі та структурі виробників сільгосппродукції на користь середніх, дрібних та великих товарних господарств або їх об’єднань, а фермер став синонімом типового ринкового сільськогосподарського виробника. На жаль, в Україні фермерство дедалі менше розглядають як один із провідних варіантів розвитку вітчизняного аграрного сектору. Понад три чверті селян не хочуть організовувати на базі приватних дворів сімейні фермерські господарства. Лише 15% погодилися б на це, причому п’ять — за певних умов, серед яких найчастіше згадували наявність коштів, землі, техніки, державної підтримки.

Найбільша кількість охочих започаткувати фермерський бізнес мешкає на Півдні України, що пов’язано з відносно невеликою щільністю сільського населення, добрими грунтово-кліматичними умовами та можливістю вирощувати високоприбуткову фруктово-овочеву продукцію, соняшник тощо. Найменш оптимістично щодо організації фермерського бізнесу налаштовані селяни Поділля й Галичини: відповідно, 90 і 82% власників ОПГ тут не хочуть стати фермерами.

Ставлення до підприємництва та підприємців і готовність долучитися до підприємницької діяльності

Більшість опитаних селян позитивно ставиться до підприємців, які працюють у їхньому селі. Близько третини респондентів виявили нейтральне ставлення і тільки 6% — негативне. Причому ставлення односельців до місцевих підприємців обумовлювали такі чинники, як матеріальний стан, освіта й вік респондента. Найпозитивніше сприймали підприємців ті селяни, які зараховують себе до матеріально забезпечених, а найгірше — респонденти з дуже низьким достатком. Схожа тенденція спостерігалась і в освітніх групах: серед тих, хто не має повної середньої освіти, прихильно до підприємців ставляться 47% опитаних, а серед осіб з вищою освітою — 67.

Зменшується позитивне ставлення до підприємців і залежно від віку: якщо серед молоді (до 35 років) частка симпатиків становить 63%, то серед пенсіонерів — 49.

Прагнення започаткувати власний бізнес виявляє незначна частка селян. Серед опитаних усього 5% займаються підприємництвом: 3% — легально, 2% — неофіційно. Переважна більшість із них здійснює свою діяльність у сферах сільгоспвиробництва, торгівлі та побутових послуг.

Крім того, 14% респондентів висловили беззаперечне бажання зайнятися підприємництвом, а ще 4% — погодилися б відкрити власну справу за певних умов. Найчастіше висловлювали прагнення реалізувати власні здібності у сферах:

q сільгоспвиробництва (5%);

q торгівлі (4%);

q надання побутових послуг (2%);

q транспортних послуг (1%);

q будівництва та виробництва будматеріалів (1%).

Говорячи про бажання зайнятися сільгоспвиробництвом, переважна більшість респондентів не конкретизувала, який саме напрям діяльності має на увазі. Бажану спеціалізацію вказували лиш одиниці: напевно, саме для цієї групи опитаних бажання започаткувати власну справу є усвідомленим, а відтак — реалістичнішим.

Ті, що виявляють бажання зайнятися торгівлею, найчастіше мають на увазі реалізацію промислових товарів, передусім одягу. В окремих випадках респонденти висловили бажання відкрити аптечний кіоск чи ветеринарну аптеку. Опитані, що орієнтувалися на реалізацію сільгосппродукції, переважно мали на увазі заготівлю та збут м’яса. Важливо зазначити, що тільки одиниці висловили намір зайнятися переробкою сільгосппродукції та виготовленням продуктів харчування.

Як свідчить опитування, найбільше утримують селян від започаткування власного бізнесу  брак стартового капіталу, несприятливе для підприємництва середовище та нестача потрібних знань і навичок.

Дії влади, які стимулювали б розвиток підприємництва на селі

Під час опитування респондентам запропонували висловити думку щодо того, чи слід владі підтримувати розвиток підприємництва на селі. Переважна більшість (81%) опитаних схвально поставилася до того, щоб підприємці-початківці певний час не сплачували податки. 59% селян вважають, що такі “податкові канікули” мають тривати щонайменше рік-два.

81% респондентів вважає за потрібне максимально спростити реєстрацію започаткованого бізнесу. При цьому 78% схиляються до думки, що така реєстрація повинна обмежуватися поданням відповідної заяви до сільради. 71% опитаних позитивно ставиться до ідеї розробки та впровадження простих механізмів мікрокредитування для сільських підприємців. Що ж до розмірів кредитів для започаткування справи, то 19% респондентів вважають прийнятною максимальну межу в 10 тис. грн, а 18 — 50 тис. грн.

Цікаво, що третина респондентів важливою умовою кредитування (з огляду на його прийнятність) вважає кредит без застави. З цього слід зробити висновок, що розвиток іпотечного кредитування може мати на селі певні труднощі й наштовхнутися на небажання селян заставляти землю.

Водночас про потребу розвитку ринкової інфраструктури як важливого чинника сприяння підприємництву говорили лише 3% опитаних. Вони відзначали необхідність реорганізувати систему збуту продукції сільських підприємців: “полегшити збут продукції”, “організувати державну приймальню продукції за ринковими цінами” тощо.

Але найчастіше (18% респондентів) звучали пропозиції щодо застосування державою відверто протекціоністських заходів, які суперечать ринковим принципам господарювання. Йшлося не про пільгове кредитування, дотації чи сприяння у вирішенні певних організаційних моментів, а про безплатне надання ресурсів, причому умови надання та повернення не обговорювали. Зокрема, неодноразово висловлювали побажання про крайню потребу “виділити підприємцям гарні ділянки землі”, “забезпечити технікою, кормами”, “зробити пальне дешевим”, “видавати добрива на пільгових умовах”, “допомагати матеріально”.

Умовно можна виділити дві групи пропозицій, які селяни адресували владі. Перша, більша, об’єднує вимоги щодо: потреби розвитку соціальної інфра- структури села, надання селу допомоги з Державного бюджету, повернення заборгованостей із заробітної плати, створення умов для зайнятості молоді, газифікація села, наближення рівнів життя сільського й міського населення.

Друга група пропозицій, авторами яких є респонденти, що проігнорували тему підприємництва, мають відверто авторитарний характер. Ці пропозиції фактично є авторитарною альтернативою підприємництву й передбачають неринковий спосіб оптимізації економіки: “навести в країні порядок”, “посилювати державний контроль”, “відновити державні сільгосппідприємства”, “розвивати колгоспи”, “в селі не повинно бути підприємців”.

Ставлення селян до ринку земель сільськогосподарського призначення

Інституційне середовище для повноцінного функціонування земельного ринку формується дуже повільно. Не в останню чергу це зумовлено неформальними чинниками, пов’язаними із консервативним сприйняттям земельного ринку в суспільстві, особливо в сільському середовищі.

Земельне питання — найболючіше для села, адже економічна доцільність земельного ринку суперечить можливим соціальним наслідкам. Тому громадська думка в цьому питанні залишається вкрай консервативною. Зокрема, опитування від Українського інституту соціальних досліджень показало, що 30% респондентів, якби реально мали (або реально мають) виділену в натурі земельну частку, хотіли б обробляти її власними силами. Ще 28% бажали б передати її в оренду за відсоток від урожаю, а 18% — за гроші.

Ті респонденти, що хотіли б обробляти свою земельну частку власноруч, переважно є молоддю, і це бажання зменшується із збільшенням віку опитуваних.

Респондентам пропонували також вказати, за якою ціною, на їхню думку, варто передавати земельну ділянку в оренду за гроші. Одностайності у відповідях на це запитання не було. Так, 43% найманих працівників АПК називали вартість оренди в діапазоні від 901 до 1200 грн/га. Оцінки найманих працівників несільськогосподарських підприємств та установ коливаються здебільшого в діапазоні 301–600 грн/га. Пенсіонери переважно називали суму меншу за 300 грн. А найдорожче оцінили оренду власної земельної ділянки безробітні — понад 2000 грн/га.

Продали б власну земельну частку, якби мали її виділеною в натурі, 7% пенсіонерів і 10% безробітних.

У майбутньому, вважає 46% респондентів, земля не повинна бути товаром узагалі. Ще 29% переконані, що купівля-продаж землі може відбуватися лише між громадянами України. 16% опитаних вважають, що землю можна вільно продавати й купувати.

Дуже велика різниця у міркуваннях щодо цього питання спостерігалася в регіональному розрізі. Так, якщо серед респондентів Львівщини прихильники формування земельного ринку становили 56%, то на Херсонщині та Чернігівщині, відповідно, — 2 і 3%.

34% опитаних селян вважають, що головними потенційними покупцями земель сільгосппризначення будуть іноземці. Далі за рейтингом ідуть керівники сільгосппідприємств, фермери та інвестори, що виробляють продукцію на експорт. Респондентам також пропонували дати свій варіант відповіді, тобто назвати інших потенційних покупців. Серед таких називали бандитів, банкірів, багатіїв, олігархів, депутатів, крадіїв.

Готові продати свою земельну частку тільки 17% опитаних. Водночас 58% не погодилися б продати свій пай.

Орієнтовна ціна, за якою респонденти, згодні продати свою земельну частку, продали б її, — дуже неоднорідна й здебільшого коливається в діапазоні від 5 тис. до 50 тис. грн/га.

Обізнаність і очікування сільського населення щодо СОТ

Нині точаться гострі суперечки навколо умов вступу України в СОТ щодо можливих наслідків для сільського населення й аграрних товаровиробників. Можна було б припустити, що напружена політична дискусія, по-перше, викличе інтерес сільського населення до СОТ; по-друге, сформує негативне ставлення до організації серед селян. Однак, як показало дослідження, майже дві третини селян або взагалі нічого не чули про СОТ, або ж знають лише про її існування. Добре обізнаними щодо СОТ вважають себе 11% респондентів.

Розуміння селянами доцільності вступу України в СОТ є неоднозначним. По-перше, 42% респондентів не визначилися з відповіддю щодо цього. Думки ж тих, хто визначився, виявилися полярними: 26% дали однозначно позитивну відповідь, а 24% — негативну.

Серед умов вступу, про які казали деякі респонденти (8%), найчастіше висували такі: “за наявності економічної вигоди для України”, “вступ на рівних умовах з іншими учасниками організації”, “за умови захищеності сільгоспвиробників”, “щоб не постраждав простий селянин”, “вступати треба тоді, коли сільгосппродукція буде конкуренто-        спроможною”, “за умови, що вступ сприятиме соціально-економічному розвитку України”, “вступати треба тільки тоді, коли станемо багатшими”.

У регіональному розрізі найбільше прихильників вступу в СОТ виявилося в Галичині (48%), а найменше — на Донбасі (2%). У розрізі освіченості — найбільше серед осіб з вищою освітою (38%), найменше — з початковою (14%). У розрізі рівня добробуту — 37% (рівень “вище середнього”) проти 9% (“дуже низький” рівень).

Щодо можливого впливу СОТ на сільське населення і сільгоспвиробництво в найбільшої частки опитаних (23%) переважала думка про позитивний його характер. Негативних наслідків очікують 16%.

Конкретизація запитання про можливі наслідки вступу України в СОТ засвідчила: близько чверті селян вважають, що після приєднання до цієї організації значно розширяться можливості започаткувати власний бізнес у сільській місцевості; збільшиться оплата праці в сільгосппідприємствах унаслідок розширення експорту сільгосппродукції; покращаться умови життя в селі завдяки зростанню обсягів державної підтримки сільської місцевості.

Що стосується негативних очікувань, то найчастіше респонденти висловлювали побоювання щодо значного зниження можливостей реалізації сільгосппродукції, виробленої в господарствах населення, а також скорочення робочих місць через послаблення позицій аграрних і переробних підприємств на внутрішньому ринку.

Павло Коротич

за матеріалами Інституту сільського розвитку