Соя — стратегічна культура світового землеробства XXI століття

Сою називають культурою XXI століття. За останні десятиріччя ця культура має найвищі темпи приросту виробництва. Так, за даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (Food and Agriculture Organization, FAO), виробництво гороху за 1961–2005 рр. збільшилося в 1,6 раза, пшениці — в 2,8, рису — в 2,9, кукурудзи — в 3,4, сої — в 7,8 раза (див. табл. 1). На прикладі цієї культури бачимо, що виробництво продовольчих білкових і олійних ресурсів може зростати значно вищими темпами, ніж приріст народонаселення (за 1961–2005 рр. народонаселення на нашій планеті збільшилося в 2,1 раза). Завдяки такому бурхливому зростанню, в 2005 р. у світових ресурсах рослинного білка соєвий становив 20,4%.
Якщо всебічно оцінювати сучасну й потенційну роль сої у формуванні світових ресурсів білка, особливо — у розв’язанні проблеми харчового рослинного білка й олії, то всі інші зернобобові й білково-олійні культури, які хоч і відіграють важливу роль в окремих країнах (регіонах), все ж на глобальному рівні за обсягами виробництва поступаються соєвим бобам. Для підтвердження світові обсяги виробництва основних олійних культур у 2005/2006 МР: соя — 223 млн т; ріпак — 46,6; бавовник — 41,9; арахіс — 32,6, соняшник — 29,9 млн т (дані Мінсільгоспу США, USDA).

У сої високі темпи й обсяги світового виробництва тому, що вона має зростаючий попит на ринку й допомагає розв’язати такі насущні завдання, як збільшення виробництва рослинного білка та олії; поповнення запасів грунтового азоту; зміцнення економіки.
За площами посіву якраз ця культура займає перше місце як серед однорічних зернових бобових, так і серед білково-олійних культур. За останні 70 років ареал вирощування сої вийшов далеко за межі старих районів соєсіяння в Південно-Східній Азії (зокрема, в Китаї) на Захід, в країни Північної Америки, Південної Америки, Європи. Нині соєві боби вирощують 84 країни, а обсяг світового виробництва (див. вище) перевищив 200 млн т на рік.
У перспективі масштаби світового виробництва й напряму використання цієї культури розширюватимуться. За прогнозами, протягом наступних 10 років виробництво сої зросте на 70–80 млн т. Таких перспектив нарощування, мабуть, не має жодна культура.
За даними FAO, в 2005 р. основні обсяги сої одержали в США — 84 млн т, Бразилії 58,4, Аргентині — 40,5, Китаї — 17, Індії — 6,6, Парагваї — 4,8, Канаді — 3,2 та Болівії — 2 млн т.

Перше місце в світі з виробництва сої США займають уже багато років. У Сполучених Штатах посіви за 1925–2005 рр. збільшилися з 0,2 до 29 млн га, урожайність — із 0,79 до 2,91 т/га, виробництво — з 0,1 до 84 млн т. За цей самий період там виростили врожай сої на суму 470 млрд доларів. А за оцінками американських економістів, загальний внесок цієї культури в економіку США із врахуванням переробки і використання в різних галузях становить близько 995 млрд доларів. Звертає на себе увагу й той факт, що за останні 52 роки (1953–2005 рр.) в цій країні сталися суттєві зміни в структурі посівів: площа сої збільшилася з 5,9 млн га до 29 млн га, одночасно зменшились площа кукурудзи — з 32,6 млн га до 29, пшениці — з 27,4 млн га до 20,2, бавовнику — із 39,9 млн га до 5,6 млн га. На виробництво сої в Сполучених Штатах орієнтували досить великий землеробський регіон із родючими грунтами і сприятливою тепло- і вологозабезпеченістю. Навряд чи в світі в якійсь іншій країні знайдеться ще таке насичення сівозмін соєю і така висока спеціалізація та концентрація посівів цієї культури. Тут фермери вже багато років практикують сівозміну з короткою ротацією: соя — кукурудза. На виробництві цієї культури спеціалізуються 30 штатів із сприятливими грунтово-кліматичними умовами, родючими землями. За площами посіву соя в цій країні зрівнялася з кукурудзою, значно перевищила пшеницю. Цьому значною мірою сприяли популяризація та широке використання сої всередині країни та в світі на харчові й кормові цілі та розвиток зовнішньої торгівлі соєвими бобами і продукцією їх переробки.
Світове виробництво соєвого шроту, який містить 44–48% білка, за 1990–2005 рр. зросло із 68,8 млн т до 144, або у 2,1 раза. На світовий ринок у 2005/2006 МР надійшло 47,9 млн т соєвого шроту, або 78% загального світового експорту всіх шротів. Понад 90% шротів використовують у складі комбікормів для тварин і птиці як високобілковий інгредієнт. Найбільші обсяги соєвого шроту використовують країни ЄС-25 — 32 млн т, США — 30, Китай — 27, Бразилія — 9, Мексика — 4 млн т.
Шрот — основний продукт переробки сої. Але з цієї культури виробляють і олію: світове виробництво соєвої олії становить 34 млн т. Основними виробниками соєвої олії є: США — 9,1 млн т, Китай — 6,2, Бразилія — 5,7, Аргентина — 5,3, країни ЄС-25 — 2,55 млн т (інші країни виробляють близько 1 млн т). У 2005/2006 МР на світовий ринок надійшло 9,57 млн т соєвої олії.
Соя також відіграє досить важливу роль у поповненні ресурсів грунтового азоту. За рахунок біологічної фіксації азоту бульбочковими бактеріями, що утворюються на коренях, вона фіксує за високого врожаю 150–180 кг/га азоту, чим забезпечує свою потребу на 60–80%, залишає після себе значну кількість його в грунті, тому є одним із кращих попередників у сівозміні. Завдяки біологічній фіксації азоту соєю, фермери США одержують 5,3 млн т цього поживного елементу, Бразилії — 4, Аргентини — 2,8, Китаю — 1,6 млн т. Це важливий чинник біологізації землеробства і підвищення врожайності інших культур у цих та інших країнах.
Соя в Україні має давню історію, хоча нарощування її виробництва чергувалося із спадами. Останніми роками сформувалися ринкові умови, діють економічні фактори, і виробництво сої зростає: за 2000–2005 рр. із 64,4 тис. т воно сягнуло рекордного показника — 622 тис. т.
У 2005 р. найбільші площі посіву сої мали: Полтавська — 91,3 тис. га, Херсонська — 66, Кіровоградська — 64,6, Черкаська — 40,6, Дніпропетровська — 31, Миколаївська — 26,7, Київська — 21,9, Вінницька — 20,4, Харківська — 17, Одеська — 10, Запорізька — 9, Сумська — 6,8, Донецька — 6,1, Чернівецька – 5,7, АР Крим — 5,3, Житомирська — 4, Чернігівська — 3,2 тис. га.
Відбуваються зміни у розміщенні посівів сої за грунтово-кліматичними зонами. В 2005 р. 47,6% посівів цієї культури було в зоні Лісостепу, в Степу — 50,5, на Поліссі — 1,9%. Ареал і площа висівання сої збільшуються.
В Україні є можливість щорічно виробляти 2,5–3 млн т соєвих бобів для задоволення власних потреб та формування експортних ресурсів. Маючи чималі земельні та людські ресурси і великий регіон, сприятливий для вирощування сої (соєвий пояс), наша держава може бути найпотужнішим виробником цієї культури в Європі.
Сою можна успішно вирощувати в зоні Лісостепу; північного, центрального і південно-західного Степу; в лісостепових районах; на Поліссі та зрошуваних землях південного Степу. В цьому регіоні можна вже найближчими роками розширити посіви культури до 1 млн га. У гостропосушливому регіоні південного Степу сою вирощувати недоцільно. В перспективі її посіви можуть збільшуватися, а виробництво зростати.
Розширення посівів і збільшення виробництва сої означатиме новий етап у землеробстві й економіці нашої країни. Проте виробництво сої стає економічно вигідним лише за врожайності понад 1 т/га. Для цього, наприклад, в Інституті кормів УААН та в інших наукових установах створено нові сорти сої — Золотиста, Артеміда, Агат, Валюта, Оріана, Побужанка, Подільська 416, Прикарпатська 96, Феміда, Оксана, Краса Поділля, Анатоліївна, які мають потенціал урожайності 2,5–3,8 т/га. За сприятливих умов нові сорти можуть забезпечувати 3–4 т/га. Для них розроблено й адаптовано до регіонів технологію вирощування.
Отже, наша країна має можливості нарощувати виробництво сої і, відповідно, збільшувати виробництво шроту та олії. Останнє, зокрема, може бути перспективним з погляду поповнення власних ресурсів біопалива. Знову ж, розширення виробництва сої сприятиме збільшенню ресурсів грунтового азоту за рахунок біологічної фіксації його соєвими бульбочковими бактеріями. Збільшення виробництва сої — один із найперспективніших напрямів збільшення виробництва рослинного білка.

А. Бабич,
академік УААН і РАСГН,
зав. лабораторією, радник дирекції Інституту кормів УААН
А.Бабич-Побережна,
канд. екон. наук, зав. лабораторією економіки і менеджменту Інституту кормів УААН