Соєвий пояс і розміщення виробництва сортів сої в Україні

Стратегічним напрямом розвитку аграрного сектору й економіки України є розширення площ посівів, підвищення врожайності, збільшення виробництва та підвищення його ефективності для головної зернової бобової культури світового землеробства - сої (Glycine max).
Виробництво цієї культури на глобальному рівні стрімко зростає, від неї значною мірою залежить продовольча безпека цивілізації. 

Світова площа посіву сої в 2009 р. вперше досягла 100 млн га. Вирощували її в основних землеробських регіонах у 90 країнах. Світове виробництво цієї культури досягло 253 млн т, за обсягами виробництва вона займає четверте місце в світі після кукурудзи (796 млн т), пшениці (676 млн т) і рису (435 млн т). Провідні країни-виробники розміщують посіви сої на родючих землях, в умовах із достатніми для неї вологозабезпеченістю й тепловим режимом. Не культивують її в прохолодних регіонах із кислими грунтами та в посушливих і гостропосушливих регіонах із солонцями.
Важливо, що сівозміни із зерновими бобовими культурами, зокрема з соєю, вважають класичними для відтворення родючості грунтів, підвищення їньої продуктивності, нарощування продовольчих ресурсів та поліпшення екологічної безпеки. Неперевершеною є роль сої для підвищення родючості грунту завдяки симбіозу її з бульбочковими бактеріями, внаслідок чого вона накопичує 150-200 кг/га азоту, на 60-80% забезпечує власну потребу в цьому елементі живлення, збагачує ним грунт, покращує азотний баланс останнього, підвищує врожайність культур, які висівають після неї, і продуктивність сівозміни в цілому. Річні обсяги біологічної фіксації азоту соєю із атмосфери в США становлять 5,8 млн т, Бразилії - 4,1, Аргентині - 3,4, Китаї - 1,6 млн т. Це аналогічно роботі потужних заводів із виробництва азотних добрив. З погляду економічної ефективності соя: 1) забезпечує виробництво найдешевшого рослинного білка; 2) завдяки властивості біологічної фіксації азоту повітря, значно зменшує потребу в придбанні та внесенні азотних мінеральних добрив у сільському господарстві; 3) забезпечує одержання екологічно чистої продукції. Важливо й те, що в областях і сільськогосподарських підприємствах, де соя займає 10-15% у сівозміні, останніми роками мали найбільше виробництво зерна. Прикладом можуть бути Полтавська, Кіровоградська, Херсонська, Київська, Вінницька області.
В основних соєсійних країнах соя розміщена в так званому Соєвому поясі. Наприклад у США, вже давно сформовано Кукурудзо-соєвий пояс, в якому 2009 року було висіяно 32 млн га кукурудзи і 31 млн га сої. В основі цього поясу - короткоротаційна сівозміна "соя-кукурудза". У цій країні соя як зернова бобова культура біологічно фіксує близько 190 кг/га азоту із атмосфери, на всій площі - 5,8 млн т азоту, значну частину якого залишає після себе своїй наступниці - кукурудзі. В цьому полягає один із секретів того, що фермери США під кукурудзу вносять невисоку дозу азотних добрив, але мають високу її врожайність. Так, 2009 року врожайність кукурудзи становила 103 ц/га, а виробництво її досягло 334 млн т; сої, відповідно, - 29,6 ц/га і 91,5 млн т. У світовому землеробстві це найпродуктивніша і найбільш економічно вигідна короткоротаційна сівозміна.
У перспективі виробництво сої передбачає формування в Україні соєвого поясу в Лісостепу. Тут грунтово-кліматичні умови найкраще відповідають біологічним потребам цієї культури, завдяки чому вона досягає повної стиглості та формує високий урожай. Зона Лісостепу об'єднує дев'ять адміністративних областей: Вінницьку, Київську, Полтавську, Сумську, Тернопільську, Харківську, Хмельницьку, Черкаську й Чернівецьку. Проте лісостепові умови поширюються на значно більшу територію. До них можна зарахувати також частину регіонів із грунтово-кліматичних зон Степу й Полісся, де є райони з лісостеповими умовами, зокрема, з грунтами, придатними для вирощування сої, тепловими й водними ресурсами, тривалістю вегетаційного періоду. Тобто вони виходять за межі адміністративних областей зони Лісостепу. Зважаючи на це, до соєвого поясу можна також зарахувати регіони з лісостеповими умовами Дніпропетровської, Кіровоградської, Одеської, Миколаївської областей, які адміністративно належать до зони Степу, хоча значні площі в них є типово лісостеповими. До зони Полісся входять також Чернігівська, Житомирська, Рівненська та Волинська області, південні райони яких припадають на лісостепову зону, а також Львівська область, що об'єднує не лише лісостепові райони, а й території, які входять до Карпатської гірської області, в тому числі й Передкарпаття. Це ж саме стосується Івано-Франківської, Рівненської і Закарпатської областей, які взагалі не мають поліських районів. У такому разі площа соєвого поясу в країні значно розширюється, зростають можливості розміщення посівів сої, збільшується й виробництво цієї ефективної і перспективної культури.
У грунтово-кліматичній зоні Лісостепу загальна середньобагаторічна кількість опадів змінюється від 450-500 мм у південно-східній частині до 550 мм у центральній і 600-700 мм на заході зони, в тому числі за холодний період (листопад-березень) - 130-210 мм, теплий період (травень-вересень) - 240-440 мм. Тепловий режим цієї грунтово-кліматичної зони має такі показники: сума середніх добових температур вище 10°С за травень-вересень становить 2500...2750°С, тривалість періоду з температурою понад 15°С - 100-120 днів. Відповідно до співвідношення кількості опадів і температури, гідротермічний коефіцієнт Селянінова (ГТК) змінюється від 0,9 на кордоні зі Степом до 1,8 на межі з передгір'ям Карпат. Вегетаційний період і тепловий режим цього регіону дають змогу вирощувати скоростиглі, ранньостиглі та середньостиглі, а на зрошуваних землях і середньопізньостиглі сорти сої.
У зоні Лісостепу грунтовий покрив відповідає вимогам вирощування сої. Тут розміщенні родючі грунти: чорноземи типові, чорноземи опідзолені, темно-сірі опідзолені, сірі лісові, ясно-сірі лісові, лучні та інші. На цих грунтах можна вирощувати досить високі врожаї сої.
Економічна сутність великого попиту на сою полягає в тому, що під час переробки однієї тонни сої одержують 700 кг соєвого шроту (містить 44-48% білка) і 190 кг соєвої олії. Завдяки реалізації соєвої олії, практично окуповуються всі витрати на вирощування культури, а соєвий шрот є найдешевшим білковим кормовим інгредієнтом, який в усіх розвинених країнах використовують для убезпечення від дефіциту білка в годівлі молочної і м'ясної худоби, свиней, птиці, риби.
Завдячуючи високій ефективності в годівлі тварин, обсяги використання соєвого шроту в Китаї зросли до 34,9 млн т, у країнах Європейського Союзу - до 32,3, США - 27,8, Бразилії - 12,6, Мексиці - 4,3, Японії - 3,8, Таїланді - 3,4, Індії - 2,9 млн т. Соєвий шрот став основою розв'язання проблеми кормового білка в світі, з його використанням пов'язують нарощування виробництва м'яса, молока і яєць.
Україна має великі можливості та значний потенціал для подальшого збільшення власного виробництва сої. Ця культура може формувати стабільний урожай там, де добре росте кукурудза на зерно. Ми стверджуємо: ці культури, як дві рідні сестри, мають дуже близькі вимоги до умов вирощування за кількістю тепла, опадів, якістю грунту, вони добре поєднуються в сівозміні, доповнюють одна одну, зони їхнього вирощування однакові. Тож ті господарства, що вирощують по 80-120 ц/га зерна кукурудзи, можуть вирощувати і врожаї сої на рівні 28-30 ц/га й більше. Адже потенціал сортів сої вітчизняної селекції становить близько 38-50 ц/га. Для соєсійних регіонів можна рекомендувати найпродуктивніші ланки короткоротаційної сівозміни: соя - кукурудза, а також соя - ячмінь і соя - озима пшениця.
За даними Державного комітету статистики України, кращі сільськогосподарські підприємства 2006 року виростили такі максимальні врожаї сої в областях: у Волинській - 28 ц/га, Сумській - 28,3, Харківській - 29,3, Миколаївській - 30, Дніпропетровській - 30,8, Чернігівській - 31, Вінницькій - 35,7, Черкаській - 34,6, Чернівецькій - 35,1, Херсонській - 43 ц/га, Кіровоградській - 45,2, Київській - 50, Полтавській - 70 ц/га. Ці приклади свідчать про високу потенційну врожайність сучасних сортів сої на підприємствах Соєвого поясу, яка вдвічі-втричі перевищує середню її врожайність по країні.
У Соєвому поясі треба висівати не перші-ліпші сорти, а спеціально створені для цих грунтово-кліматичних умов. У "Державний реєстр сортів рослин України", придатних для поширення саме в Соєвому поясі або в зоні Лісостепу, на 2010 р. занесено 82 сорти сої, серед них:
1) скоростиглі - Анастасія, Аннушка, Ворскла, Єлена, Знахідка, Ксеня, Легенда і Фея;
2) ранньостиглі - Алмаз, Аметист, Анжеліка, Аполон, Білосніжка, Блискавиця, Бояна, Говерла, Діона, Донька, Кивін, Київська 98, Корада, Лара, Медея, Мерлин, Монада, Мрія, ОАЦ-Віжіон, Протеїнка, Романтика, Святкова, Седмиця, Скеля, Смолянка, Фаетон, Ювілейна, Юг 30;
3) середньоранньостиглі - Васильківська, Вежа, Величава, Версія, Вілана, Горлиця, Даная, Данко, Дельта, Ельдорадо, Ентерпрайс, Золотиста, Іванка, Київська 27, Медісон, Омега вінницька, Особлива, Подільська 416, Поема, Равніця, Скеля, Сонячна, Спринт, Стратегія, Супра, Східна, Сяйво, Таврія, Чернівецька 9, Харківська зернокормова, Фарватер, Шарм, Ятрань;
4) середньостиглі - Агат, Антошка, Вінні, Вінничанка, Колбі, КСБ 938, Маша, Мельпомена, Подільська 1, Полтава, Срібна, Феміда, Чернівецька 8 та інші.
Впровадження нових сортів, раціональне розміщення їх у регіонах з урахуванням біологічних вимог цієї культури до умов вирощування, розвиток ринку та підвищення попиту на неї сприяли розширенню посівів сої в Україні у 2001-2009 pp. з 73 тис. га до 626 тис., або в 8,6 раза, в тому числі в Лісостепу - з 33,5 до 402,5 тис. га, або в 12 разів, у Степу - з 38,9 до 176,8 тис. га, або в 4,5 раза, на Поліссі - з 580 га до 46,7 тис. га, або в 80,5 раза. Завдяки цьому відбувається структурна перебудова посівів зернових бобових культур у напрямі збільшення частки сої, зменшення - гороху, кормових бобів, люпину.
Основні посіви сої тепер розміщено в зоні Лісостепу - 64,3%, - найбільше: в Полтавській, Київській, Вінницькій, Черкаській, Харківській, Сумській, Хмельницькій, Чернівецькій та Тернопільській областях. У лісостепових умовах формується Соєвий пояс, де сконцентровано основне виробництво цієї культури в країні. В зоні Степу розміщено 28,2% її посівів, а саме: в Кіровоградській, Херсонській, Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській областях та АР Крим. На Поліссі засіяно 7,5% площ, зокрема в Житомирській, Чернігівській, Рівненській та Волинській областях.
За 2001-2009 рр. виробництво насіння сої в соєвому поясі - в Лісостепу - зросло з 33,75 тис. т до 607,8 тис. т, або в 14,1 раза, в Степу - з 39,6 до 338,4 тис. т, або в 7,3 раза, на Поліссі - з 500 т до 75,4 тис. т, або в 99,8 раза. В Лісостепу виробляли 59,5% сої, в Степу - 33,1, на Поліссі - 7,4% (табл. 1).
Соєвий пояс доповнюють зрошувані землі Півдня України, де на чорноземах і каштанових грунтах вирощують високі врожаї цієї культури. Гарантоване вирощування сої можливе на великих площах зрошуваних земель Херсонської, Дніпропетровської, Запорізької, Одеської областей та АР Крим. На зрошуваних землях соя займає понад 75 тис. га й забезпечує врожайність 27,2-28,1 ц/га, виробництво досягло 200 тис. тонн.
Подальше розширення площ сої на зрошуваних землях, використання сортів нового покоління й освоєння сучасної технології вирощування забезпечать одержання врожаю цієї культури по 38-45 ц/га. Завдяки цьому виробництво сої на зрошуваних землях можна збільшити в два з половиною рази.
Однак для ефективного вирощування цієї культури слід враховувати, що сорти, виведені для конкретної зони, в разі перенесення в іншу зону часто виявляються не придатними для товарного виробництва, тому що різко змінюють висоту рослин, вегетаційний період, кількість бобів на рослині та врожайність, оскільки селекцію сортів здійснюють для умов конкретного регіону. На нашу думку, в країні мало висівали сортів середньостиглої групи, які, зазвичай, урожайніші за скоростиглі й ранньостиглі.
До українського Соєвого поясу можуть увійти ті області й регіони, де вегетаційний період сягає 100-140 днів і більше, випадає 450-700 мм опадів, сума активних температур становить 1800...3000°С. Цього цілком достатньо для культивування скоростиглих, середньоскоростиглих, середньостиглих і пізньостиглих сортів і вирощування в перспективі значних урожаїв культури, достатніх для задоволення потреб як внутрішнього ринку, так і формування експортного потенціалу сої та продуктів її переробки.

А. Бабич,
академік НААН України і РАСГН,
доктор с.-г. наук, професор,
Інститут кормів НААН України
А. Бабич-Побережна,
доктор економічних наук,
Київський університет ринкових відносин