Система захисту соняшнику від шкідників

Значної шкоди соняшнику в умовах України завдають 24 види комах, з яких переважну більшість (21) становлять багатоїдні шкідники, й лише три види є спеціалізованими монофагами.

Шкідливість
ентомофауни соняшнику
Сходи культури пошкоджуються дротяниками, несправжніми дротяниками, личинками пластинчастовусих жуків, жуками піщаного мідляка, сірого та чорного бурякового довгоносиків, кравчиком, гусеницями підгризаючих совок, капустянкою. Дротяниками та несправжніми дротяниками знищуються насінини, що проросли, пошкоджується коріння та підземні частини стебла, спричинюючи загибель і зріджування посівів. Корені та підземні стебла перегризають личинки хрущів, капустянка звичайна й гусениці підгризаючих совок. Навесні листки молодих рослин соняшнику пошкоджують жуки піщаного мідляка, кравчик, сірий і чорний буряковий довгоносики, спричинюючи загибель сходів. Підгризаючі совки пошкоджують молоді рослини на поверхні грунту, перегризаючи підземні стебла. Особливо велика шкода від цієї групи фітофагів спостерігається за пізніх строків висіву. Після вегетації для соняшнику дуже небезпечні гусениці лучного метелика та люцернової совки, які пошкоджують листки, порушуючи фотосинтетичну активність рослин і пригнічуючи їхній розвиток. Стебла соняшнику пошкоджують соняшниковий вусач-агапантія та соняшникова шипоноска. Значної шкоди соняшниковим плантаціям можуть завдавати сисні комахи. На листках і кошиках улітку утворює колонії геліхризова попелиця, що мігрує з кісточкових плодових. Листки ж і сім'янки пошкоджує ягідний клоп, що призводить до плюсклості насіння. Сім'янками соняшнику живляться також гусениці люцернової совки та соняшникової метелиці, або вогнівки.

Біологічні особливості основних шкідників
Кукурудзяна чорнотілка (Pedinus femoralis L). Вид поширений у середній і південній смузі Європи. Зимують жуки різних років життя (у верхньому шарі грунту й під рослинними рештками) та личинки (у грунті на глибині 20-40 см). Жуки живуть два-три роки, личинки розвиваються 12-14 місяців. У зоні Степу жуки починають виходити на поверхню в другій половині квітня й поступово залишають укриття до початку травня. Яйця здебільшого відкладають у травні, але яйцекладка може тривати протягом усього вегетаційного періоду. Яйця відкладають у грунт на глибину від 2-3 см (на щільних вологих грунтах) до 10 см (на сухих пухких грунтах). Максимальна кількість відкладених яєць однією самкою першого року життя - 500 штук. В агроценозі можуть одночасно зустрічатися личинки різних віків та лялечки, що пов'язано з тривалим періодом відкладання яєць. Самки другого року життя відкладають 750-800 яєць. Личинки протягом розвитку проходять 11 віків. За місяць до заляльковування вони втрачають рухливість і майже не живляться. Стадія лялечки триває 14-18 діб. Молоді жуки набувають статевої зрілості через місяць після виходу з лялечки. Жуки ведуть прихований спосіб життя, їм властивий сутінковий тип добової активності. Жуки живляться переважно бур'янистою рослинністю. Основної і дуже відчутної шкоди соняшнику завдають личинки (пошкоджують проростки, кореневу систему та підземні частини стебла), які разом із личинками широкогрудого та степового мідляків належать до найшкідливіших видів несправжніх дротяників. Личинки та жуки кукурудзяної чорнотілки погано витримують підвищену вологість грунту і лише поодиноко зустрічаються на зрошуваних ділянках, а в вологі роки популяція фітофага перебуває в депресії (Васильєв, 1987).
Мідляк піщаний (Opatrum sabulosum L.). Поширений на всій території України, але найбільше шкодить у південних областях. Жуки живуть один-два роки, зимують під рослинними рештками та у верхньому шарі грунту. В зоні Степу з'являються наприкінці березня або на початку квітня. Спаровуються вони у квітні. З травня до початку липня починають відкладати групами яйця в грунт на глибину 2-5 см. За сезон одна самка може відкласти до 100 яєць. Молоді личинки живляться гнилими рослинними рештками й живим рослинам шкоди майже не завдають. Повний розвиток личинкової стадії триває 35-40 діб, після чого вони заляльковуються на глибині 3-6 см. Стадія лялечки триває шість-вісім діб. Перші молоді жуки з'являються в липні та виходять протягом усього серпня. Личинки, що відродилися з пізніх яйцекладок, заляльковуються в серпні-вересні, а жуки лишаються в грунтових комірках до весни. Найсерйозніших втрат, у тому числі й посівам соняшнику, жуки піщаного мідляка завдають навесні, в період з кінця квітня до половини травня (Васильєв, 1987).
Мідляк широкогрудий (Blaps lethifera Marsh). В Україні цей вид шкодить переважно на Півдні. Жуки й личинки різних віків зимують у грунтових комірках. Перші жуки на поверхні грунту з'являються в квітні. Жуки характеризуються світанковою та сутінковою добовою активністю. Живляться вони переважно сходами бур'янів, можуть пошкоджувати й сходи культурних рослин, зокрема соняшнику, однак економічно відчутних втрат не завдають. Спаровування та відкладання яєць відбуваються у першій половині травня. Яйця відкладають у грунт на глибину до 5 см. Період яйцекладки тривалий, що зумовлює строкатість структури популяції за віком личинок. Заляльковуються личинки наприкінці серпня в грунті на глибині 4-8 см. Частина їх залишається на зимівлю й заляльковується після весняного додаткового живлення в квітні. Основної шкоди завдають личинки, пошкоджуючи висіяне насіння, проростки, сходи, іноді повністю знищуючи плантації навесні (Васильєв, 1987).
Мідляк степовий (Blaps halophila Fisch). Як і попередній вид, степовий мідляк основної шкоди завдає в південних регіонах. Зимує шкідник у стадії імаго під рослинними рештками та в грунтових комірках. Виходить на поверхню грунту одночасно із жуками широкогрудого мідляка, а тому ці два види часто зустрічаються разом і можуть навіть конкурувати між собою. Те, що види зустрічаються одночасно, дає змогу їх об'єднувати на практиці під час проведення маршрутних обстежень та обліків, визначати загальну чисельність і порівнювати її із значеннями порогових рівнів. Цикл розвитку й спосіб життя такі самі, як і в попереднього виду. Жуки активні вранці та в сутінках, удень ховаються в різноманітні укриття. Живляться імаго, як і в попереднього виду, переважно рослинами, що в'януть і відмирають, тими, що пошкоджені під час проходження грунтообробних агрегатів, а тому шкоди рослинам соняшнику практично не завдають. Найнебезпечнішими для більшості сільгоспкультур Півдня, в тому числі й соняшнику, є личинки степового мідляка, які пошкоджують сходи та кореневу систему молодих рослин, а також знищують проростки й висіяне насіння (Васильєв, 1987).
Капустянка звичайна (Gryllotalpa gryllotalpa L). Капустянка звичайна - це типовий геофіл, який веде переважно підземний спосіб життя. Комаха з'являється на поверхні грунту доволі рідко: під час льоту, міграції. До речі, капустянка звичайна добре плаває і під час повені переноситься з рослинними рештками течією на відстань до 30 км, мігруючи на нові території. У грунті шкідник прокладає неширокі горизонтальні нори, має мережу нір трофічного та репродуктивного призначення, а також розгалужені під різними кутами підземні ходи. Будують також зимові ходи, що сягають у середньому 80-100 см завглибшки; яйцеві камери; запасні виходи. Зимують імаго, німфи та личинки. Масова міграція до місць зимівлі починається із встановлення середньодобової температури 8...10°С, а це буває в кінці вересня - до початку жовтня. Навесні шкідник виходить на поверхню, коли грунт на глибині 15-20 см прогрівається до 9...11°С. Період початку спаровування G. gryllotalpa залежить від кліматичних умов і припадає на липень-червень у північних регіонах або на кінець квітня-травень - у південних. Є дані про ранні відкладання яєць і в Європі - в травні. Щодо України, то тут шкідник відкладає яйця так: у Полтавській області - 12 травня; Харківській - близько 10 травня; в Херсонській - у кінці квітня; в областях Північного Лісостепу - в половині липня. Після запліднення самка облаштовує в землі спеціальну гніздову камеру. Мінімальний термін ембріонального розвитку - 12, а максимальний - 20 днів. Температурний оптимум для личинок І та ІІ віків належить до інтервалу 21...25°С, а оптимум вологи - 70-80%. Личинки ІІ віку залишають маточні камери, виходять на поверхню грунту й здатні активно рухатися. Існує всього шість личинкових фаз розвитку, тобто п'ять линьок. Але в разі утримання особин за вологості 85-90% їх може бути дев'ять і більше. Відродження личинок І віку починається з 18-25 травня та закінчується 5-8 липня. Масове відродження відбувається протягом червня. Линька на ІІ вік починається в червні й триває до половини липня (через 10-14 днів після відродження, без сонячного тепла розвиток затримується на 4-6 днів). Масово це явище спостерігається з ІІ декади червня до ІІ декади липня. В Степу повний цикл розвитку триває 15-27 місяців. В умовах Лісостепу - два роки (перша зимівля в стадії личинки ІІІ-V віків, друга - німфи або імаго).
Шипоноска соняшникова (Mordellistena parvula Gyll). Один із спеціалізованих фітофагів, що шкодять саме соняшнику. Вид поширений в Європі, Україні, Середній Азії. Жуки з'являються в травні-червні. Яйця відкладає під верхній шар покриву стеблини соняшнику. Личинка живиться серцевиною стебла, роблячи в ній вузькі звивисті ходи. У цих ходах личинка шипоноски й зимує. Навесні личинка спрямовує свій рух до внутрішнього боку стеблини, де й заляльковується. Часто на одному стеблі може бути кілька десятків личинок шипоноски.
Контролювати популяції шкідника можна, спалюючи рослинні рештки на полях після збирання врожаю й проводячи глибоку оранку під зяб.
Агапантія соняшникова (Agapanthia dahlia Richt). Шкідник поширений переважно в степовій і на півдні лісостепової зони. Шкодить в основному соняшнику, але може живитися й бур'янами: осотом, лопухом, полином гірким тощо. Личинки агапантії, як і в попереднього виду, розвиваються всередині стебла, спочатку прогризаючи вузький хід униз, убік кореневої шийки. Із ростом личинки й хід стає ширшим. Зимує личинка всередині нижньої частини стеблини, нижче рівня грунту, попередньо закривши хід "корком" із шматочків стеблини. Заляльковується навесні в стеблини поблизу рівня грунту. Жуки літають з травня до червня, вирізняються денною активністю й живляться, вигризаючи згори донизу вузькі повздовжні смужки на поверхні стеблини та нижнього боку листкових черешків. Перед відкладанням яєць самка вигризає на поверхні стеблини округлий майданчик діаметром 5-8 мм. По центру майданчика вона теж прогризає щілину до самої серцевини стебла, в яку й відкладає одне яйце. Плодючість однієї самиці - близько 50 яєць. Пошкоджені рослини часто ламаються від вітру, а заселені на початкових етапах - відстають у рості й часто гинуть до квітування.
Регулювати кількість шкідника можна за допомогою низького зрізання стеблин після збирання врожаю з дальшим їхнім знищенням і боротьбою з бур'янами.
Соняшникова метелиця, або вогнівка (Homoeosoma nebulellum Den). Спеціалізований шкідник, який пошкоджує виключно соняшник. В Україні поширений на всій території, але зона економічно відчутної шкодочинності охоплює Степ та південну частину Лісостепу. Шкідник має дві генерації на рік, причому друга - часто факультативна. Літає в липні-серпні. Яйця відкладає на кошики та пиляки соняшнику поодиноко або по дві-п'ять штук. Загальна яйцепродукція самки може сягати 120-320 яєць. Тривалість стадії яйця - три-сім діб. Гусінь спочатку живиться пилком і пелюстками квітів, а, починаючи з ІІІ віку, вгризається в кошик і пошкоджує насіння. Можуть також пошкоджувати тканини денця кошиків та обгорткові листки, при цьому обплутують кошик павутинням, яке набуває вигляду брудної повсті з прилиплими екскрементами та частинами сім'янок. У дощову погоду такі брудні кошики загнивають, що ще більше знижує врожайність культури. Тривалість стадії гусениці - 13-20 діб. Закінчивши живлення, гусениці злазять з рослин і ховаються в поверхневому шарі грунту, де й зимують у щільних білих коконах. Частина гусениць заляльковується, й з лялечок встигає з'явитися друге покоління шкідника, але воно вже не являє загрози.
Основний метод обмеження шкодочинності популяцій - впровадження у виробництво панцирних сортів соняшнику, які майже не пошкоджуються вогнівкою (її гусеницями), оскільки мають захисний шар оболонки насінини. На таких сортах гусениці шкідника пошкоджують лише епідерміс та крокову тканину, але не прогризають панцирного смолистого шару й не пошкоджують сім'янки (Васильев, 1988; 1989).
В Україні зустрічається ще один дуже схожий за шкодочинністю вид вогнівок, а саме: мала метелиця (Homoeosoma nimbellum Dup), гусінь якої пошкоджує кошики соняшнику та інших складноцвітих.

Асортимент інсектицидів
і його аналіз
Сучасний асортимент інсектицидів, рекомендованих для застосування на соняшнику, охоплює 11 торгових марок. Із них п'ять - інсектицидні препарати для застосування після вегетації і шість - протруйники. Перша група охоплює такі продукти, як Дімілін, 25% з.п. (дифлубензурон, 250 г/кг), Моспілан, 20% р.п. (ацетаміприд, 200 г/кг), Сумітіон, 50% к.е. (фінітротіон, 500 г/л), Фуфанон 570, 57% к.е. (малатіон, 570 г/л) і Штефесін, 2,5% к.е. (дельтаметрин, 25 г/л). Неважко помітити, що серед препаратів немає повних аналогів. Тобто всі діючі речовини різні. А це, своєю чергою, означає, що є можливість раціоналізувати обприскування так, щоб уникнути явища резистентності. П'яти хімічних продуктів для цього цілком достатньо.
Критерій оцінки асортименту групи пестицидів (А), зокрема, інсектицидів на соняшнику A=Q(Q/Z), де Q - загальна кількість зареєстрованих препаратів певної групи на культурі; Z - кількість діючих речовин в асортименті) дорівнює п'яти, що доволі непогано.
Друга група інсектицидних препаратів на соняшнику налічує шість протруйників. З них три торгові марки розроблено на основі імідаклоприду: Нупрід 600, 60% к.с., Гаучо, 70% з.п., і Команч WP, 70% з.п. Причому в двох останніх однакова не лише концентрація, а й препаративна форма, тобто вони є повними аналогами. Крім того, в асортименті є такі препарати, як Семафор SТ, 20% т.к.с. (біфентрин, 200 г/л) Круїзер 350 FS, 35% т.к.с. (тіаметоксам, 350 г/л) та Космос 250, 25% т.к.с. (на основі фіпронілу, 250 г/л). Критерій А для протруйників на соняшнику становить 12, що є ознакою збалансованості асортименту.

Елементи інтегрованої
системи захисту соняшнику
від шкідників
1. Дотримання просторової ізоляції: небажано висівати соняшник поблизу багаторічних трав, оскільки вони є резерватами різних видів рослинних клопів.
2. Вирощування панцирних сортів соняшнику істотно зменшить втрати від соняшникової вогнівки.
3. Оранка грунту на глибину не менше 25-27 см після збирання врожаю сприяє загибелі личинок соняшникового вусача та шипоноски, які зимують у пеньках і залишках стебел. Останні слід використати протягом зимового періоду.
4. Рекомендується використовувати для сівби тільки протруєне насіння, в тому числі й одним із рекомендованих протруйників інсектицидної дії. Наприклад, за кількості дротяників 5 особ./м2 слід застосовувати протруйники на основі фіпронілу, тіаметоксаму, імідаклоприду чи біфентрину.
На ділянках, заселених капустянкою, слід перед висіванням соняшнику використовувати грунтовий інсектицид. З цієї групи в Україні вже зареєстровано Медведтокс-У, 5% г (діюча речовина - діазинон). Його вносять у борозни завглибшки 3-4 см по периметру поля або з певним інтервалом між борознами з дальшим загортанням грунтом. Після внесення ділянку поливають водою з розрахунку 10 л/м2. Норма витрати препарату - 30 кг/га. Можна також використовувати принади з грибними (боверин і метаризин) та бактеріальними препаратами. Розкидані принади (на основі зерна в нормі 60 кг/га) закривають боронуванням перед висівом культури.
За потенційної небезпеки виявлення на сходах жуків піщаного мідляка, південного сірого, сірого бурякового або чорного довгоносиків, кравця, гусені озимої совки молодших віків насіння обробляють одним із рекомендованих препаратів: Круїзер 350 FS, 35% т.к.с., Команч WP, 70% п.з., Космос 250, 25% т.к.с.
 5. Хімічні заходи після вегетації застосовують тоді, коли кількість шкідників перевищує пороги шкодочинності. Для регулювання чисельності лучного метелика (щодо гусені), люцернової совки (гусінь), клопів і попелиць використовують Фуфанон 570, 57% к.е. (клопи, попелиці), в нормі 0,6 л/га (максимум - дві обробки) або Штефесін, 2,5% к.е. (гусінь лускокрилих), у нормі 0,25 л/га, теж максимально дві обробки. Проти саранових у разі потреби застосовують один із рекомендованих інсектицидів, а саме: Дімілін, 25% з.п., Моспілан, 20% р.п., або Сумітіон, 50% к.е. у нормі 0,09, 0,05-0,075 і 0,8-1,5 л/га, відповідно.
6. Проти гусені лускокрилих шкідників застосовують мікробіологічні препарати на основі Bacillus thuringiensis, так звані Bt-препарати (аналоги: бітоксибацилін і лепідоцид) у нормі 1-2 кг на гектар.

А. Фокін,
кандидат біологічних наук