Система захисту гречки від шкідників

У Росії гречка з’явилася на початку XV століття і вже через 100 років поряд із пшеницею стала предметом експорту за кордон. За що ж цінували гречку за царату та в добу розвинутого соціалізму? Насамперед, за продовольчу цінність: білок гречки за поживністю набагато цінніший, ніж злакових культур, і наближається до білка бобових. Гречана крупа легко розварюється, порівняно з іншими крупами, й вирізняється високою калорійністю.

Із зерна гречки виробляють різної величини шліфовану крупу, частково переробляють на борошно, з якого готують славнозвісні гречані млинці та вареники. Супутні продукти під час виготовлення крупи-ядриці — крупа проділ і відходи у вигляді мучки та лузги — є кормом для тварин, а з лузги виготовляють ще й харчовий барвник. Останнє заслуговує на особливу увагу. Не секрет, що більшість продуктів, які ми бачимо на прилавках магазинів, щедро “приправлені” емульгаторами, підсилювачами смаку, барвниками та іншою харчовою хімією. Про “користь” такої продукції доволі широко і докладно розповідають нам ЗМІ. Тож гречка може бути необхідним елементом під час розробки національних стандартів продовольчої продукції на основі екологічно безпечних технологій та речовин. Тим більше, що й урожайність цієї культури може бути цілком пристойна — 36–37 ц/га.
Звичайно, вирощування гречки — річ зовсім не проста. І щоб отримати високий рівень врожайності, крім знання секретів агротехніки, потрібен ще й захист від шкідників гречки. Захист, своєю чергою, також має особливості, що пов’язані, насамперед, із спеціалізованими комахами фітофагами.
Взагалі у різних гречкосійних районах налічується понад 30 видів шкідників. Із них 25 належать до комах шкідників гречихи. Тут і личинки хрущів, дротяники, озима совка, лучний метелик, личинки мінуючої молі, гречана жужелиця, попелиці, трипс, гречані листоблішки, блоха, комарик і довгоносик тощо.( шкідники гречки)
Висіяне насіння пошкоджують жужелиці (Amara apricaria, Amara similata, Harpalus zabroides), дротяники. Листям сходів та молодими рослинами живляться листоїди (гречана блішка Chaetocnema concinna, гречаний листоїд Gastrophysa polygoni, блішка Шефлера Chaetocnema scheffleri), а також піщаний мідляк Opatrum sabulosum. Із зазначеного комплексу особливо важлива гречана блішка. Зимує шкідник гречихи у стадії імаго (жуки) під рослинними рештками у верхньому шарі грунту. Навесні переселяються на посіви гречки та інші рослини родини гречкових і лободових, зокрема на цукрові буряки. Самка шкідника відкладає від 16 до 40 яєць у грунт на глибину 3,5 см. Пошкоджують сходи. Особливо небезпечні за посушливої погоди, коли знищують точки росту рослин. Пошкодження дуже характерні: на перших листочках молодих сходів з’являються склеротичні округлі ділянки, в листках дорослих рослин шкідник прогризає круглі дірочки.
Зріджують сходи, пошкоджуючи основу стеблини личинки довгоніжок Tipula paludosa (це особливо відчутно у зволожених місцинах і за пізніх строків висіву).
Кореневу систему рослин гречихи пошкоджують личинки гречаної блішки шкідника, кукурудзяного гнойовика, травневих і червневих хрущів. Шкідливість останніх заслуговує на детальніший розгляд.
Шкідники гречихи. Личинки травневих хрущів спричиняють справжнє лихо у приватному секторі, подекуди унеможливлюючи вирощування сільськогосподарських культур. Проблема ця не нова. На початку ХХ сторіччя вона стояла так само гостро, як і нині, про що можна дізнатися з праць Головянко, Положенцева, Знаменського, Сахарова, що стали вже класичними. Надалі шкідливість личинок хрущів вдалося звести нанівець, насамперед, завдяки використанню грунтових інсектицидів. Останні вже давно вийшли з обігу внаслідок своєї токсичності, але належної заміни не отримали, й проблема знову повернулася. Цікаво, що проблема травневих хрущів останнім часом загострилася і в країнах Західної Європи, про що свідчать останні дослідження в Австрії, Швейцарії і Німеччині. Так, 1974 року у Німеччині здійснено масові заходи проти травневих хрущів, що попервах мали успіх, але шкідники почали знову з’являтися у 80-х роках, а у 1990 році завдали серйозних збитків фермерам. Кілька років тому у Баден-Вюртемберзі та Гессені щільність личинок хрущів подекуди сягала 288 особин/м2. В інших регіонах земної кулі ситуація також подібна до описаної. У чому ж річ? Спробуємо розібратися.
До раціону личинок хрущів, крім рослинної їжі, входять гумус, а разом із ним – і дрібні тваринні організми. Живлення комах органічними речовинами грунту не є якимось екстравагантним відхиленням у харчовій спеціалізації, воно властиве багатьом видам, життєвий цикл яких так чи інакше пов’язаний з грунтом, зокрема личинкам жуків Adoryphorus couloni, Cotinis nitida тощо.
Коефіцієнт частки нерослинного живлення для личинок першого року життя становить 0,4, рослинної — 0,6; другого року життя — 0,56 і 0,44 та личинок третього року життя — 0,75 та 0,25, відповідно. Графічне ж зображення на рисунку визначає відповідні значення коефіцієнта ступеня фітофагії: для личинок першого року життя — 0,283, другого — 0,085 і третього — 0,707. Отже, у личинок на другому році життя спостерігається зменшення значення цього коефіцієнта на 66% (у раціоні личинок рослинне живлення посідає майже таке саме місце, як і нерослинне — гумус, дрібні тваринні організми) з різким зростанням на третьому році життя у 8,3 раза. У цьому плані постає цікаве питання: чи не гетерогенна структура живлення спричиняє виняткову “ненажерливість”, а відтак — і шкідливість цих комах?
 Жуки шкідники. Пошкоджують надземні органи, спостерігається, і деякі прямокрилі, гусінь капустяної совки Mamestra brassicae та інші листогризучі совки. Італійський прус, наприклад, пошкоджує гречку, обгризаючи листя, а за великого розмноження знищує всю рослину. Гусінь капустяної совки повністю знищує молоді рослини гречки, на старших — обгризає листя. Яйця цього шкідника самка відкладає на нижньому боці листка. Гусінь першого віку, що виходить із них спочатку, живиться тканиною листя, а з часом розлазиться по всій рослині.
 Основу стеблини пошкоджують жуки шкідники кукурудзяного гнойовика Pentodon idiota, гусінь підгризаючих совок та укісної вогнівки Talis quecella.
Жуки шкідники. Кукурудзяний гнойовик — доволі цікавий шкідник, який виступив у такому негативному “амплуа” порівняно недавно — лише в середині ХІХ сторіччя. Перший зафіксований спалах чисельності комахи був у 1846 році. А у 1882 році та на початку ХХ сторіччя шкідник знову нагадав про себе. Звідтоді й дотепер про нього мало хто чув, певно, тому, що шкідливість личинок гнойовика зазвичай перекладалася на хрущів: пошкодження ж практично однакові, а розбиратися у морфологічних ознаках, розташуванні щетинок, ширині головної капсули тощо у польових умовах бажаючих виробничників знайдеться не так уже й багато. Тим не менше, за останні роки гнойовика “роздивилися”, і повідомлення про його шкідливість стали нормою. Цикл розвитку шкідника кукурудзяного гнойовика схожий до хрущів. Дорослі жуки виходять навесні, масово — у травні. У червні самки відкладають яйця в грунт групами по 3–4. У липні з них виходять личинки, які заляльковуються лише на весну третього року. Зовні личинка дуже схожа на личинок жуків-носорогів, хрущів або хлібного жука. Розташовуються личинки у сухому грунті на глибині 5 см. Заляльковування відбувається з половини липня у спеціальних грунтових камерах. Стадія лялечки триває 12–14 діб, після чого з неї виходять дорослі жуки, які залишаються у грунті до весни наступного року. Проблему створюють личинки, які пошкоджують кореневу систему рослин, і жуки, що підгризають стебло у кореневої шийки. Шкодять як поодинокі особини, так і цілі групи жуків, починаючи з травня і до початку липня. Пошкоджені рослини нахиляються і поступово всихають. Особливо небезпечно те, що жуки шкідники переходять від однієї рослини до іншої, часто сильно зріджуючи посіви.( захворювання гречки)
Листя гречки пошкоджують личинки шкідника гречаного комарика. Воно набуває коричнево-червоного забарвлення, згортається всередину у характерний вузол і звисає донизу. Всередині такого вузла-гала розвиваються 20 і більше жовто-білих личинок. Ріст пошкоджених рослин пригнічується, насіння на них не утворюється.
Вегетативні та генеративні органи рослин пошкоджують сисні фітофаги — попелиці Aphis evonymi та Aphis nasturtii, деякі види цикадок (наприклад, шестикрапкова Macrosteles laevis) і напівжорсткокрилих. Небезпечною є також шкідник гречана листоблішка, личинки якої концентруються переважно у пазухах листочків, на бічних пагонах та суцвіттях. Заселені личинками шкідника рослини відстають у рості, низькорослі з короткими стеблами, зів’ялі, з побурілими суцвіттями та деформованими листками, пошкоджені рослини практично не дають урожаю.
В окремі роки вегетативні органи рослин гречки пошкоджує гречаний довгоносик. Це доволі цікавий і маловивчений шкідник. У листках молодих рослин він робить невеличкі круглі отвори. За похмурої погоди жук шкідник гречки довгоносик живе з нижнього боку листка або ховається під грудочками грунту. У червні по одному відкладає яйця у стебло в місця бічних розгалужень. У першій половині липня з яєць виходять білі з коричневою головою личинки завдовжки 2 мм. Личинка виїдає внутрішню частину стінки стебла, просуваючись по ньому до прикореневої частини. Для визначення пошкодження зривають бічні гілочки в місцях прикріплення їх до стеблини. Бура червоточина на зламі свідчить про заселеність рослини шкідником.
Пошкоджені рослини зовні нічим не різняться з неушкодженими: вони й квітують, і дають урожай, але рослини трохи відстають у рості, знижується їхня посухостійкість — вони часто в’януть, іноді вилягають, що ускладнює збирання урожаю. І звичайно, урожай збирають з таких посівів дещо менший. Оскільки жук шкідник зимує у поверхневих шарах грунту, основний спосіб регулювання чисельності шкідника полягає у ранній глибокій оранці.
Шкідники гречки. Гречку пошкоджують декілька видів попелиць, а у бурякосійних районах — переважно бурякова. В окремі роки цей шкідник пошкоджував до 70–80% рослин. Попелиця знищує зав’язь квітки, висмоктує із стебел і гілочок сік, чим послаблює рослини. Особливо небезпечна вона для молодих і недостатньо розвинутих рослин гречки.
У західних областях України квіти та зав’язь гречки може пошкоджуватися гречковою пальцекрилкою Platyptilia capnodactyle.
З огляду на те, що гречану крупу використовують у дитячому та дієтичному харчуванні, на захист культури від шкідників накладено відповідні обмеження. Так, на цій культурі не дозволено до використання жодний з сучасних інсектицидів, включаючи й протруйники. Певною мірою, це пов’язане і з використанням гречки як медоносу, квітування якого дуже розтягнуте, а, як відомо, під час квітування для збереження медоносних бджіл хімічні обробки неприпустимі.
 Отже, основою захисту гречки від комплексу шкідників є профілактичні заходи: правильна організація землекористування і дотримання сівозмін, а також агротехніка та біологічний метод.
Щодо сівозмін: у зонах широкого розповсюдження і високої шкодочинності стеблової нематоди картоплі рекомендується не розміщувати гречку після цієї культури.
Боротьба з жуками шкідниками.  Окремо зупинимося на агротехніці. В агроценозах, в яких виявлено зимуючі у грунті лялечки багатоїдних листогризучих совок: конюшинної, совки-гамми, капустяної, лучного метелика (пронімф у коконах) — проводять оранку з передплужниками. У разі заселення агроценозу гречаним довгоносиком рекомендується рання глибока оранка. В осередках зимівлі озимої совки навесні проводять ретельне боронування. Після збирання культур, які пошкоджуються гусінню совок (горох, вика), проводять лущення з дальшою оранкою, що істотно послаблюють популяції шкідника.
Для регулювання чисельності листогризучих совок на гречці доцільно застосовувати ентомофаги. Так, наприклад, у період відкладання яєць капустяною совкою випускають трихограму у нормі 50 тис. особин на гектар двічі з інтервалом 10–12 діб.
Визначаючи чисельність шкідників, також не слід забувати про ентомофагів. Так, за наявності в агроценозі гречки кокцинелід, золотоочок або сирфід у співвідношенні до попелиць 1:60 можна вважати, що цю проблему вирішено.
За появи гусені капустяної молі, совки-гамми або лучного метелика на гречкових плантаціях припустимо також застосування біопрепаратів (особливо вони ефективні на молодших — 1–2 віків), так званих Bt-препаратів на основі Bacillus thuringiensis (препарати — аналоги Бітоксибациліну в нормі 1–2 кг/га або Лепідоциду в нормі 0,6–1 кг/га).

А. Фокін,
канд. біол. наук