Система забезпечення рослинництва: стан та шляхи реорганізації

Система забезпечення рослинництва: стан та шляхи реорганізації

Мабуть, ніхто не стане заперечувати, що успіхи чи вади в роботі тих чи тих господарських структур залежать передусім від рівня їхньої організаційної роботи. Світовий досвід свідчить, що запорукою успішної роботи державних організаційних структур (міністерств, відомств, адміністрацій) є забезпечення конкретного загального керівництва, чітке визначення обов’язків підвідомчих організацій та відпрацювання системи реалізації функцій кожного підрозділу (положень, статутів, методичних вказівок та ін.).

Зі створенням обласних державних адміністрацій у системі загального управління народним господарством в областях на сьогодні відбулися значні позитивні зміни. Значне покращання управління відбувається і в сільському господарстві. Але тут воно головним чином пов’язано зі змінами форм власності. Що ж до системи забезпечення сільського господарства, то вона залишилася без змін.
Фактично в сільському господарстві склалася система забезпечення рослинництва: агротехнічне та організаційне забезпечення (господарства), агрохімічне (проектно-пошукові станції хімізації), меліоративне (управління меліорації та водного господарства), фітоентомологічне (служба захисту рослин), погодне (обласний центр гідрометеорології) та наукове (зональні НДУ). Але всі ці служби працювали роз’єднано, і за врожай, за якість продукції та за екологічну безпеку відповідали в основному господарства.
Поза всяким сумнівом, усі згадані служби мають працювати під єдиним керівництвом для рішення єдиного завдання — підвищення врожаю сільськогосподарських культур та його якості. Причому провідну роль в організації системи забезпечення галузі повинні відігравати зональні наукові установи.
З метою розробки системи наукового забезпечення сільського господарства близько 15 років тому на базі обласних державних сільськогосподарських дослідних станцій УААН були створені виробничі об’єднання “Еліта”, на які покладалося завдання розробити систему впровадження наукових розробок у виробництво. Проте обласні НВО не тільки не відпрацювали різні форми співпраці наукових установ з господарствами, а й навіть не уклали достатньої кількості договорів з господарствами щодо впровадження власних наукових розробок, позаяк фактично пішли шляхом командно-адміністративного управління господарствами (цю тему ми неодноразово висвітлювали в пресі і давали відповідні пропозиції Українській академії аграрних наук).
З 1998 року обласні НВО “Еліта” (відповідно до спільного наказу МінАПК та УААН від 26 травня 1998 року за № 156/64) припинили своє існування. На їхній базі було створено центри наукового забезпечення, яким, відповідно до наказу, підпорядковано від 6 (Полтавська область) до 24—26 (Запорізька та Київська області) базових господарств. Останні мають бути осередками із забезпечення інформаційно-консультативної роботи.
Відповідно до цього наказу та низки документів, виданих УААН, колишні обласні державні сільськогосподарські станції (зональні інститути) мають виконувати функції центрів наукового забезпечення агропромислового виробництва певних областей, головним завданням яких є доопрацювання конкурентоспроможної наукової продукції відповідно до умов регіону, її освоєння та розповсюдження. При цьому наукові дослідження на колишніх дослідних станціях (у зональних інститутах) мають проводитися виключно за контрактами, укладеними з науково-методичними центрами тільки з тих наукових проблем, що впливають на подолання кризових явищ в агропромисловому комплексі.
Фактично ж обласні дослідні станції, зокрема Полтавська, працюють по-старому — проводять селекційні роботи з кормовими травами, що займають незначні площі орних земель області. Результати досліджень у виробництво практично не впроваджуються, а базові господарства залишаються такими лише на папері. Тобто ролі своєї створені центри не виконують.
Щодо головних управлінь сільського господарства, то їм у сучасних умовах працювати також доволі складно, оскільки господарства потребують конкретної консультативної допомоги, яку обласні управління можуть надати, тільки співпрацюючи з іншими службами забезпечення сільського господарства.
Назріла нагальна потреба створити на базі структур Міністерства аграрної політики та Української академії аграрних наук мережу консультативної служби на зразок “екстеншн сервіс” у США, яка існує нині в більшості країн світу.
Консультативно-впроваджувальна робота центрів має грунтуватися на відпрацьованій системі управління сільським господарством (головні управління сільського господарства — районні управління — базові господарства — інші господарства району) і на результатах роботи агрохімічної, фітоентомологічної та меліоративної служб, системи насінництва, інформаційно-консультативного та науково-дослідного секторів (див. схему).
Таким чином, для забезпечення робіт, що покладалися на державні сільськогосподарські дослідні станції (зональні інститути), доцільно організувати на базі останніх три сектори, зокрема:
w насінництва;
w інформаційно-консультативної служби та організації впровадження;
w науково-дослідний (фінансується відповідно до контрактів, укладених з науково-методичними центрами УААН).
На сьогодні з трьох зазначених вище секторів практично організовано перший (асоціація “Насіння Полтавщини”) і підпорядковано його Головному управлінню сільського господарства. Організація цієї асоціації фактично продиктована сучасним станом насінництва в області: останнім часом обласне НВО “Еліта” цілком втратило свою провідну роль у забезпеченні системи насінництва, зросли вимоги до якості насіння та необхідність у забезпеченні системи контролю за його реалізацією. На черзі дня — створення секторів Консультативно-інформаційної служби та науково-дослідного сектора при Головному управлінні сільського господарства обласної держадміністрації. Річ у тім, що існуючий на Полтавській державній сільськогосподарській станції інформаційно-консультативний відділ не виконує своєї ролі і не забезпечує консультативної роботи через базові господарства.
Щодо провідних наукових відділів дослідної станції, зокрема відділу селекції, то результати їх роботи у виробництво фактично не впроваджуються. Так, площа всіх сортів ярої вики в області останніми роками перебуває на рівні 500 га, а озимої вики та стоколосу — ще менша. Причому Науково-методичний центр з кормовиробництва УААН фінансує селекційні роботи на 10–15%, а інші затрати компенсуються за рахунок базового фінансування УААН, що виділяється для Консультативної служби. Це стосується не тільки Полтавської сільськогосподарської дослідної станції і здійснюється з відома УААН. Власне, остання не несе відповідальності за кінцевий результат забезпечення АПК — підвищення врожаю сільськогосподарських культур та його якості, а намагається зберегти за собою керівництво обласними дослідними станціями та дослідними (базовими) господарствами.
Проте життя вимагає визначення ролі кожної з наявних служб (агрохімічної, захисту рослин, меліоративної, гідрометеорологічної, системи насінництва, інформаційно-консультативної та науково-дослідної), які мусять знайти своє місце в забезпеченні сільського господарства. Крім того, у сучасних умовах доцільним є створення служби технічного забезпечення сільського господарства на кшталт колишніх машинно-тракторних станцій.
На підставі аналізу експериментальних досліджень, доопрацювання системи обліку та попередньої обробки інформації в умовах області нами видані методичні вказівки із забезпечення контрольованого впровадження наукових розробок у виробництво.
Власне, організація системи забезпечення рослинництва є першоосновою інформаційно-консультативної системи (див. схему). На цих засадах було організовано систему програмування врожаю рису в Казахстані. Ці розробки лягли в основу розробленої автором інноваційної програми створення Аграрної інформаційно-консультативної системи (АІКС) для фермерських господарств Полтавської області. Планується, що остання виконуватиметься під керівництвом і за безпосередньою участю Міжнародного центру наукової культури (Українське відділення “Всесвітньої лабораторії”) та за фінансової підтримки Американського агентства міжнародного розвитку.

В. Дуденко,
зав. кафедрою Полтавського державного сільськогосподарського інституту, д-р с.-г. наук