Система ведення землеробства “Древлянська”

Криза, в якій перебуває сільське господарство України, зумовлена цілою низкою чинників і головним, як на мене, є надлишкова прихильність більшості виробників до виробництва на засадах планової економіки. Зокрема, в галузі землеробства більшість товаровиробників та науковців прагне господарювати на засадах багатогалузевого виробництва з великим набором сільськогосподарських культур і з відновленням родючості грунту завдяки використанню великої кількості промислових засобів (мінеральні добрива, засоби вапнування, хімічні засоби захисту тощо). Такі системи в умовах ринку виявилися економічно неспроможними. Особливо неефективні вони на Поліссі, де природно-кліматичні умови для ведення сільськогосподарського виробництва найсприятливіші, а надії на отримання зовнішніх інвестицій у виробництво найменш реальні.
Саме тому автором упродовж мало не 10 років провадилися пошуки та розробка ефективної зональної системи землеробства, що грунтується на засадах біологічного вузькоспеціалізованого виробництва. Абсолютна більшість цих досліджень провадилась у виробничих умовах сільськогосподарських підприємств Новоград-Волинського району Житомирської області. Найвагоміша частина їх була розроблена і втілена на практиці у великих масштабах в агрофірмі “Волинь” Новоград-Волинського району.
Система ведення землеробства “Древлянська” є зонально спеціалізованою, альтернативною для традиційних систем землеробства зони Полісся і в своїй основі біологічною. Як біологічна система здатна працювати в екстенсивному режимі, тобто ефективно функціонувати завдяки лише внутрішньогосподарським джерелам фінансування, забезпечуючи врожай зерна 20–35 ц/га та зеленої маси 200–300 ц/га. За наявності додаткових джерел фінансування запропонована система може працювати й в інтенсивному режимі.
Суть даної системи полягає в такому
1. Біологічний спосіб відновлення родючості грунтів завдяки насиченню посівів однорічними бобовими культурами — горохом польовим (пелюшкою) та викою ярою в чистому посіві та в сумішках із вівсом та ячменем, ярим ріпаком, гірчицею білою і сизою, ярими пшеницею та тритикале:
а) біологічний спосіб знищення бур’янів, особливо такого злісного нині, як пирій повзучий;
б) біологічний спосіб поповнення запасів азоту;
в) поліпшення фізичних і мікробіологічних властивостей грунту.
2. Широке використання у виробництві пелюшки та вики як зернобобових культур і спеціалізація зони Полісся та Північного Лісостепу на їх виробництві.
3. Можливість ефективного ведення землеробства на перелогах і малоокультурених землях.
4. Можливість ефективного ведення землеробства за підвищених рівнів кислотності грунтів.
5. Висока насиченість посівів озимими зерновими (до 66%) та однорічними бобовими культурами (до 50%).
6. Висока спеціалізація, яка дає змогу виробляти зерно, — в разі потреби, провадити на 100% посівних площ.
7. Висока забезпеченість кормовим білком.
8. Лабільність структури посівних площ залежно від потреб ринку.
9. Простота у впровадженні, яка полягає у використанні скорочених сівозмін (2–4-пільних) та їх високій спеціалізації.
10. Висока економічна ефективність завдяки вирощуванню культур, які нині є найрентабельнішими та завдяки значному зменшенню витрат на вирощування (добрива, засоби вапнування, засоби захисту).
11. Висока екологічність завдяки значному зменшенню хімічних засобів (мінеральних добрив і засобів захисту) та широкому використанню енергоощадних способів обробітку грунтів.
Складові цієї системи
1. Оригінальна структура посівних площ із насиченням до 66% озимими зерновими та до 50% однорічними бобовими. При цьому однорічні бобові, такі як вика яра та горох польовий, вирощують як у чистому посіві, так і в суміші з іншими культурами й використовують залежно від господарських потреб на зерно та на зелений корм (силос, сінаж, силаж). У разі відсутності потреб у зелених кормах чи значних відстанях від ферм посіви зернобобових культур можуть повністю використовуватись на зерно, тобто на 100% посівних площ може провадитись виробництво зерна.
2. Система сівозмін із короткими ротаціями (2–4-пільні). Найприйнятнішими нині є такі.
І. Двопільна
1. Вика/пелюшка з підтримуючими культурами.
2. Озиме жито.
ІІ. Трипільна
1. Вика/ пелюшка з підтримуючими культурами.
2. Озима пшениця.
3. Озиме жито (льон, картопля).
ІІІ. Чотирипільна
1. Вика з підтримуючою культурою.
2. Озимі зернові.
3. Пелюшка з підтримуючою культурою.
4. Озимі зернові.
У разі потреби вирощування будь-яких інших культур (картопля, льон, буряк, кукурудза тощо) такі сівозміни легко трансформуються у багатопільні.
3. Система обробітку, яка передбачає використання традиційних способів обробітку під ярі культури та енергоощадних і традиційних (залежно від грунтів та їх стану) під озимі.
4. Система підживлення, яка передбачає використання мінімальних доз мінеральних добрив. Так, для отримання урожаїв зерна в кількості 20-25 ц/га на абсолютній більшості грунтів пропонується вносити лише рядкове фосфорно-калійне добриво в дозі до 30 кг д.р. Лише під час планування доволі високих врожаїв рекомендується вносити вищі дози мінеральних добрив. Застосовувати азотні добрива рекомендується лише на посівах озимої пшениці.
5. Система захисту від бур’янів. Передбачається застосування гербіцидів лише на посівах озимої пшениці. Боротьба з пирієм повзучим і багатьма іншими бур’янами проводиться завдяки широкому використанню посівів вики та пелюшки з підтримуючими культурами.
6. Система захисту від хвороб і шкідників. Передбачає використання інсектицидів лише на насіннєвих посівах пелюшки проти брухусу. Застосування хімічних засобів передбачається лише тоді, коли система працює в інтенсивному режимі.
Новизна
1. Біологічний спосіб відновлення родючості грунту завдяки насиченню сівозмін посівами пелюшки та вики:
а) біологічний спосіб боротьби з пирієм повзучим та іншими бур’янами;
б) біологічне розпушування грунту.
2. Ведення землеробства за підвищених рівнів кислотності грунтів.
3. Впровадження та широке використання у виробництві гороху польового (пелюшки).
4. Використання пелюшки та вики як зернобобових культур і спеціалізація зон Полісся та північного Лісостепу на їх виробництві.
5. Ведення біологічного землеробства в умовах Полісся та північного Лісостепу для масового виробництва сільськогосподарської продукції.
6. Ведення високоспеціалізованого зернового виробництва в умовах Полісся.
7. Біологічний спосіб освоєння перелогів завдяки сівбі пелюшки та вики.
Переваги над традиційними системами
1. Можливість ефективного ведення землеробства на малородючих і малоокультурених грунтах.
2. Можливість ведення землеробства за підвищених рівнів кислотності грунтів (пелюшка, вика яра та жито добре ростуть за рН 5,5).
3. Можливість ефективного ведення землеробства за відсутності тваринництва та органічних добрив.
4. Висока концентрація та спеціалізація дають змогу мати вузький набір сільськогосподарської техніки та інтенсивно її використовувати.
5. Економічність — прямі витрати в системі “Древлянська” становлять 400–600 грн/га, тобто в 2–3,5 раза менші, ніж у традиційних.
6. Лабільність (динамічність) — здатність легко змінювати структуру посівних площ (цьому сприяють бобові попередники), залежно від потреб ринку.
7. Висока забезпеченість кормовим білком (120–180 г перетравного протеїну на 1 к.о.).
8. Висока економічна ефективність — завдяки зменшенню застосування хімічних засобів, зниженню інтенсивності обробітку грунту та вирощуванню зернобобових, ціна яких вища за зернові.
9. Значне зниження потреби в обігових коштах (купівля палива, мінеральних добрив і засобів захисту).
10. Виробництво екологічно чистої продукції.
Чинники, які зумовлюють впровадження
системи “Древлянська”
1. Сприятливий для вирощування вики та пелюшки біокліматичний потенціал зони достатнього зволоження (Полісся та північний Лісостеп).
2. Сучасний процес деградації орних земель Полісся — заростання кущами, повторне заболочення, забур’янення.
3. Процес деградації землеробства, його економічна неефективність на основі традиційних систем.
4. Нестача обігових коштів.
5. Відсутність інвестицій і перспектив на їх отримання для розвитку землеробства зони Полісся — зважаючи на бідність грунтів та їх радіаційне забруднення, їх доцільніше вкладати в чорноземи).
6. Можливість (територіальна) екстенсивного (біологічного) ведення землеробства, зважаючи, що Україна має левову частку орних земель Європи.
7. Потреба у зональній та внутрішньогосподарській спеціалізації ( у всі часи високоефективними були високоспеціалізовані системи землеробства).
8. Органічне поєднання з травопільною системою землеробства (на луках і пасовищах) у забезпеченні тваринництва високобілковим зернофуражем та у використанні однотипної техніки.
9. Можливість отримання “швидких” грошей.
10. Можливість зниження екологічного навантаження на населення радіаційно забруднених зон.
Чинники, що стимулюють впровадження
системи “Древлянська”
1. Чинник новизни, який гальмує швидкості сприйняття фахівцями та сільськогосподарськими товаровиробниками.
2. Брак достатньої інформації.
3. Відсутність у країні достатньої кількості високоякісного насіння пелюшки.
4. Відсутність у країні зернових форм пелюшки та вики ярої.
5. Відсутність науково обгрунтованої технології вирощування вики ярої та пелюшки на зерно.
6. Брак у господарствах належної кількості бобових жниварок.
7. Відсутність технології приготування зерна бобових до згодовування.
Потрібні державні інвестиції
1. У селекцію та первинне насінництво.
2. У розробку технологій вирощування та переробки зерна.
3. В інформування та пропагування.
Потрібні господарські інвестиції
1. У насінництво вики, пелюшки та підтримуючих культур.
2. Придбання бобових жниварок.
Система ведення землеробства “Древлянська” дістала широкого розповсюдження у багатьох господарствах Житомирської області. Найпоширеніша вона у Новоград-Волинському районі, де понад дві третини сільськогосподарських підприємств освоїли або ж освоюють цю систему. Це дає змогу їм вести ефективне спеціалізоване зернове виробництво за мінімального використання мінеральних добрив і хімічних засобів захисту, отримуючи врожай зерна в 20–35 ц/га. До того ж, зернові та зернобобові у структурі посівних площ господарств, у яких повністю освоєна система “Древлянська” (“Волинь”, “Перемога”, Новоград-Волинський заготівельно-відгодівельний кооператив), займають 70–80% посівних площ, а врожайність — 25–33 ц/га.
Автор вдячний багатьом науковцям і виробникам, які сприяли розробці системи та її впровадженню. Водночас у системі “Древлянська”, як і в усьому новому, багато невивченого, тому автор сподівається на творчу співпрацю з виробничниками та науковцями у розвитку запропонованої системи, в її удосконаленні. Автор готовий до співпраці з усіма зацікавленими у впровадженні цієї системи у виробництво.

В. Іванюк,президент асоціації “Пелюшка”