Шкідники ріпаку та  ефективність склеювачів

Рослини ріпаку дуже чутливі до пошкоджень шкідниками. Це виявляється як у погіршенні загального стану посівів, так і у втратах урожаю, які можуть становити 20%, а за сприятливих погодних умов — сягнути 50%. З огляду на це важливим елементом у системі захисту ріпаку є застосування засобів захисту рослин, без яких на сьогодні не обійтися.

Ю. Ла­ба, канд. с.-г. на­ук, в. о. на­чаль­ни­ка відділу насіннєвих досліджень,
ДЦ сер­тифікації та ек­с­пер­ти­зи сільсько­­гос­по­дарсь­кої про­дукції

Най­не­без­печніши­ми шкідни­ка­ми рі­па­ку є ком­плекс хре­с­тоцвітих блішок Phyllotreta spp., який, за да­ни­ми вче­них, налічує 19 видів. Се­ред них най­по­ши­реніші такі: світло­но­га — Ph. nemorum L., виїмча­с­та — Ph. vittata F., хви­ля­с­та — Ph. undulata Kutsch., си­ня — Ph. nigripes F., чор­на — Ph. atra F. (= cruciferae Goeze.). Розрізня­ють їх за за­барв­лен­ням над­криль, які мо­жуть бу­ти од­но­ко­лірни­ми (чорні, сині чи зе­лені із ме­та­ле­вим бли­с­ком) чи дво­колірни­ми (чорні із жов­тою більш-менш зви­ви­с­тою поз­довж­нь­ою сму­гою), світло­но­га Ph. nemorum L. і чор­на Ph. atra F. Цик­ли роз­вит­ку блішок при­близ­но од­на­кові, то­му їм вла­с­ти­во жи­ви­ти­ся на ріпа­ко­вих посівах про­тя­гом ве­ге­таційно­го се­зо­ну.
   Жу­ки ріпа­ко­во­го квіткоїда M. ae­­neus шко­дять посівам ріпа­ку ози­мо­го і яро­го, за­се­ля­ю­чи рос­ли­ни на по­чат­ку фор­му­ван­ня бу­тонів, що збігається із фа­зою кінця стеб­лу­ван­ня. Що­до жуків зе­ле­ну­ва­то­го квіт­коїда M. viridescens F., то во­ни з’яв­ля­ють­ся на посівах улітку (кінець черв­ня — ли­пень), що збігається із фа­зою цвітіння — фор­му­ван­ня стручків у рос­лин ріпа­ку яро­го. Чи­сельність жуків-квіткоїдів зро­с­тає мірою роз­вит­ку ріпа­ко­вих квітко­носів. Під час фа­зи бу­тонізації їхня на­явність на посівах у кількості від 4 до 200 осо­бин/рос­ли­ну є еко­номічно не­без­печ­ною, оскільки поріг шкідли­вості ріпа­ко­во­го квіткоїда M. aeneus F. ста­но­вить 3–5 жуків на рос­ли­ну в період бу­то­нізації рос­лин. Жу­ки по­шко­д­жу­ють бу­то­ни і квіти під час міграції із зовнішньої квіту­чої рос­лин­ності на насінни­ки. Шко­дять жу­ки ріпа­ко­во­го квіткоїда M. aeneus F., об’їда­ю­чи пе­лю­ст­ки і по­шко­­джу­ю­чи зав’язь, і ли­чин­ки, що жив­лять­ся ви­нят­ко­во пил­ком. Тільки у разі го­ло­ду­ван­ня во­ни по­шко­д­жу­ють пе­лю­ст­ки бу­тонів. Ус­та­нов­ле­но, що ли­чин­ки жив­лять­ся пил­ком тільки в то­му разі, як­що їхня чи­сельність на квітці не пе­ре­ви­щує двох. Бу­то­ни і квіти, за­се­лені однією ли­чин­кою, опа­да­ють рідко, дво­ма ли­чин­ка­ми — опа­дає до 3–5% бу­тонів. Три і більше ли­чи­нок повністю зни­щу­ють бу­то­ни, пе­лю­ст­ки й інші ча­с­ти­ни бу­то­на, за ви­нят­ком оцвіти­ни. Інко­ли, за теп­лої по­го­ди, бу­то­ни відри­ва­ють­ся раніше, ніж із яєць ви­хо­дять ли­чин­ки. У та­ко­му разі яй­ця мо­жуть за­ги­ну­ти, і по­шко­д­жен­ня бу­дуть мен­ши­ми, ніж пе­ред­ба­ча­ло­ся.
По­шко­д­жен­ня однієї рос­ли­ни п’ять­ма жу­ка­ми-квіткоїда­ми зни­жує уро­жай на 16%, 20 жу­ка­ми — до 50%. Най­шкід­ливіши­ми є жу­ки, що пе­ре­зи­му­ва­ли. За­гро­зу ста­нов­лять жу­ки ріпа­ко­во­го квіт­ко­їда і їхні ли­чин­ки пізнішо­го роз­вит­ку, які об’їда­ють струч­ки. За на­яв­ності 2–4 ли­чи­нок у бу­тоні стру­чок не зав’язуєть­ся, зав’язь опа­дає. Втра­ти насіння від по­шко­д­жень жу­ка­ми ста­нов­лять від 25 до 75%.

   На фоні інших шкідли­вих ко­мах шкід­ни­ки ріпа­ко­вих стручків бу­ли «об­ділені ува­гою», при­чи­ною цьо­го є особ­ливість їхніх ли­чи­нок роз­ви­ва­ти­ся ви­нят­ко­во у струч­ках. Оскільки на те­ри­торії на­шої країни ріпак на­був по­пу­ляр­ності, по­чи­на­ю­чи із 2000-х років, то у зв’яз­ку зі збільшен­ням площ під посіва­ми цієї куль­ту­ри у ге­о­ме­т­ричній про­гресії збільши­лась і чи­сельність шкідли­вої ен­то­мо­фа­у­ни, до­пов­нив­шись, у то­му числі, і пред­став­ни­ка­ми ро­дин дов­го­но­си­ки (Curculionidae) та га­лиці (Cecido­myiidae).
Особ­ли­во­го зна­чен­ня на­бу­ла шко­до­чинність у струч­ках ли­чи­нок ка­пу­с­тя­ної струч­ко­вої га­лиці D. brassicae Winn. (фото 1), за­се­леність яки­ми відміча­ють що­річ­но по кра­ях посівів ріпа­ку.
   Спо­с­те­ре­жен­ня свідчать, що для струч­ко­вих га­лиць ха­рак­тер­ною особ­ливістю є літ у ран­кові го­ди­ни, до­ки не ви­сох­ла ро­са. Скуп­чу­ють­ся осо­би­ни у ви­гляді хма­рок, пе­реміщу­ють­ся між се­ред­нім та нижнім яру­сом ли­с­тя, пе­ре­літа­ю­чи між рос­ли­на­ми.
Слід відзна­чи­ти, що за­се­леність струч­ків рос­лин ріпа­ку ли­чин­ка­ми насіннєво­го при­хо­ва­но­хо­бот­ни­ка
C. assimilis Payk. і ли­чин­ка­ми ка­пу­с­тя­ної струч­ко­вої га­лиці за­ле­жить від відстані від краю по­ля. У період мо­лоч­ної стиг­лості стручків ріпа­ку про­ве­дені обліки за­се­ле­ності рос­лин ли­чин­ка­ми цих шкідників на посівах ріпа­ку яро­го і ози­мо­го у сму­гах, розміще­них на відстані близь­ко 20 м від краю по­ля, і у сму­гах, відда­ле­них від краю по­ля у ме­жах 21–40 м, по­ка­за­ли, що за­се­леність рос­лин ли­чин­ка­ми насіннєво­го при­хо­ва­но­хо­бот­ни­ка і ка­пу­с­тя­ної струч­ко­вої га­лиці змен­шу­ва­ла­ся мірою відда­ле­ності від краю по­ля. Так, на рос­ли­нах ріпа­ку ози­мо­го у смузі на відстані 20 м за­се­леність рос­лин ста­но­ви­ла від 30 до 44%. У смузі 21–40 м їхня кількість бу­ла не­знач­ною — 0–2%.
   На ріпа­ку яро­му за­се­леність рос­лин у смузі на відстані 20 м від краю по­ля ста­но­ви­ла від 20 до 29%. У смузі 21–40 м рівень за­се­лен­ня шкідни­ка­ми був не­знач­­ним — від 0 до 3%, що на 1% більше, ніж на ріпа­ку ози­мо­му.
Кож­но­го ро­ку на ріпа­ко­вих посівах відміча­ють на­явність жуків насіннєво­го при­хо­ва­но­хо­бот­ни­ка C. assimilis Payk. (фото 2). За­се­лен­ня рос­лин жу­ка­ми на по­сі­вах ріпа­ку ози­мо­го відбу­ва­ло­ся за на­стан­ня теп­лої тем­пе­ра­ту­ри повітря у ме­жах 15…17°С.
   На ріпа­ку ози­мо­му відкла­дан­ня яєць са­ми­ця­ми роз­по­чи­на­ло­ся, в ос­нов­но­му, від по­чат­ку ІІ до по­чат­ку ІІІ де­ка­ди трав­ня.
По­яву жуків но­во­го по­коління насін­нєво­го при­хо­ва­но­хо­бот­ни­ка спо­с­теріга­ли у період із кінця черв­ня — на по­чат­ку серп­ня. Роз­ви­ток йо­го ко­ли­вав­ся у се­ред­­нь­о­му від 40–49 днів на ріпа­ку ози­мо­му і у ме­жах 32–41 день — на яро­му.
   Жу­ки пе­ре­зи­му­ва­ло­го по­коління по­сту­по­во відми­ра­ли, а но­во­го — ли­ша­ли­ся зи­му­ва­ти на місцях жив­лен­ня. По­ява ли­чи­нок насіннєво­го при­хо­ва­но­хо­бот­ни­ка і їхнє за­ляль­ко­ву­ван­ня бу­ли нерів­но­мірни­ми, тоб­то за підви­щен­ня тем­пе­ра­ту­ри повітря по­над 17°С ці про­це­си пе­ребіга­ли інтен­сивніше, а ко­ли її по­знач­ка опу­с­ка­ла­ся до зна­чен­ня 13°С і мен­ше — повільніше.
На ріпа­ку ози­мо­му чи­сельність жуків бу­ла най­ви­щою у період по­чат­ку ма­со­во­го цвітіння, яка, за да­ни­ми спо­с­те­ре­жень про­тя­гом кількох років, при­па­дає на кінець ІІІ де­ка­ди квітня і три­ває до се­ре­ди­ни ІІ де­ка­ди трав­ня.
   За­се­леність рос­лин жу­ка­ми насін­нє­во­го при­хо­ва­но­хо­бот­ни­ка на­ро­с­та­ла по­сту­по­во, по­чи­на­ю­чи із фа­зи по­чат­ку бу­то­нізації, і три­ва­ла у період по­чат­ку цві­тіння, ко­ли­ва­ю­чись у ме­жах 29–39%. Чи­сельність жуків на досліджу­ваній рос­лині у період по­чат­ку бу­­тонізації — цві­тіння ста­но­ви­ла 1–2 екз., а впро­довж по­чат­ку ма­со­во­го цвітіння — 3–4 екз./рос­ли­ну.
На ріпа­ку яро­му за­се­леність рос­лин жу­ка­ми насіннєво­го при­хо­ва­но­хо­бот­ни­ка де­що мен­ша — від 19 до 31%, про­те чи­сельність жуків більша, ніж на ози­мо­му, і ста­но­вить у фазі по­чат­ку ма­со­во­го цвітіння 3–5 екз./рос­ли­ну. За­се­лен­ня жу­ка­ми відбу­вається на по­чат­ку фа­зи бу­­тонізації ріпа­ко­вих рос­лин. Жуків на посівах спо­с­теріга­ли до кінця фа­зи цві­тіння. У кінці черв­ня — на по­чат­ку лип­ня трап­ля­ли­ся жу­ки, по­даль­ший роз­ви­ток яких відбу­вав­ся на ріпа­ку ози­мо­му.
   Теп­ла зи­ма і помірно су­хе літо спри­я­ли зро­с­тан­ню чи­сель­ності іма­го насін­нє­во­го при­хо­ва­но­хо­бот­ни­ка (C.assimilis Pаyk.), яка завжди пе­ре­ви­щу­ва­ла ЕПШ, але ли­ше по кра­ях по­ля. Пік шкідли­вості насіннєвих при­хо­ва­но­хо­бот­ників при­па­дає на період між фор­му­ван­ням струч­ків на 20% рос­лин і кінцем цвітіння ос­нов­но­го суцвіття, під час яй­це­клад­ки са­миць.
При­хо­ва­но­хо­бот­ни­ки (C. assimilis Payk.) ду­же до­б­ре влов­лю­ють аро­мат ка­пу­с­тя­них рос­лин на відстані до 20 м і швид­ко за­се­ля­ють їх. Жу­ки (C. assimilis Payk.) жив­лять­ся на стеб­лах, квітконіж­ках, бу­то­нах, ти­чин­ках, пе­лю­ст­ках, ви­­гри­за­ю­чи в них не­ве­ликі за­глиб­лен­ня. На посівах ріпа­ку при­хо­ва­но­хо­бот­ни­ки (C. assimilis Payk.) жив­лять­ся бу­то­на­ми, вик­ли­ка­ю­чи їхнє уси­хан­ня, особ­ли­во у по­су­ш­­ливі ро­ки, ко­ли ком­пен­саційна здат­ність рос­лин об­ме­же­на.
   За cпо­сте­ре­жен­ня­ми вче­них, у пе­ріод, ко­ли мо­лоді, най­вищі зав’язі струч­ків до­сяг­нуть ве­ли­чи­ни в 10–40 мм, са­миці (C. assimilis Payk.) по­чи­на­ють від­кла­да­ти у них яй­ця. Са­ми­ця (C. assimilis Payk.) про­гри­зає отвір у струч­ку, відкла­дає все­ре­ди­ну од­не яй­це, за­клеює отвір сли­зом, який містить фе­ро­мон, тим са­мим за­побіга­ю­чи відкла­ден­ню дру­го­го яй­ця на те са­ме місце. Інко­ли са­ми­ця (C. assimilis Payk.) відкла­дає два яй­ця, але це бу­ває тоді, ко­ли щільність жуків ду­же ве­ли­ка. Оскільки відкла­да­ти яй­ця мо­жуть відра­зу декілька са­миць (C. assimilis Payk.), то в од­но­му струч­ку мо­же ви­я­ви­ти­ся більше двох яєць. Пло­дючість — 25–240 шт. Яй­це­кладні са­миці насіннє­вих при­хо­ва­но­хо­бот­ників (C. assimilis Payk.) на­да­ють пе­ре­ва­гу рос­ли­нам із ви­со­ким вмістом сірки і низь­ким — азо­ту. Відкла­дан­ня три­ває про­тя­гом близь­ко двох місяців, по­чи­на­ю­чи з дру­гої по­ло­ви­ни трав­ня.
Шко­дять насіннєві при­хо­ва­но­хо­бот­ни­ки (C. assimilis Payk.), в ос­нов­но­му, у ста­дії ли­чин­ки, жив­ля­чись мо­ло­дим на­сінням у струч­ку. Про­тя­гом періоду роз­вит­ку ли­чин­ка з’їдає повністю або ча­ст­ко­во до п’яти насінин. За­се­лені ли­чин­ка­ми струч­ки мо­жуть розтріску­ва­ти­ся, інко­ли де­фор­му­ють­ся. Че­рез от­во­ри, зроб­лені ли­чин­ка­ми дов­го­но­си­ка, за во­ло­гої по­го­ди до струч­ка по­трап­ля­ють спо­ри грибів, які ура­жу­ють ще цілі на­сіни­ни.
   ЕПШ насіннєво­го при­хо­ва­но­хо­бот­ни­ка (C. assimilis Рayk.), за да­ни­ми різних уче­них, ста­но­вить: 1 жук або 1 ли­чин­ка за за­се­лен­ня 5–10% рос­лин; 1 жук (C. assimilis Рayk) на дві-три квітки під час фа­зи бу­тонізації — по­чат­ку цвітіння рі­па­ку або пе­ред цвітінням — 1 жук/рос­ли­ну.
Пред­став­ни­ки ро­дин сліпня­ки (Miridae) та щит­ни­ки (Pentatomidae) на ріпа­ко­вих посівах трап­ля­ли­ся кож­но­го ро­ку про­тя­гом ве­ге­таційно­го се­зо­ну. Ви­хід мо­ло­до­го по­коління три­вав уп­ро­довж лип­ня — серп­ня.
   Крім тра­диційно­го за­сто­су­ван­ня ін­сек­ти­цидів для пе­ред­посівної об­­роб­ки насіння та об­при­с­ку­ван­ня із ме­тою за­хи­с­ту посівів ріпа­ку від за­зна­че­них ви­ще шкідників, ви­я­ви­ли, що за­сто­су­ван­ня скле­ю­вачів стручків підви­щу­ва­ло рівень смерт­ності ли­чи­нок струч­ко­вих шкід­ників.
З ме­тою змен­шен­ня втрат насіння під час ком­бай­ну­ван­ня ріпа­ку яро­го ми за­сто­су­ва­ли скле­ю­вачі стручків Ела­с­тик та Нью-Філм 17. Дані, одер­жані на­ми у ході спо­с­те­ре­жень, свідчать, що, крім функції зберіган­ня вро­жаю, ці пре­па­ра­ти та­кож спра­ви­ли вплив на ли­чи­нок струч­ко­вих шкідників, а са­ме: насіннєво­го при­хо­ва­но­хо­бот­ни­ка та струч­ко­вої га­лиці. На по­­лях, де за­сто­со­ву­ва­ли скле­ю­вачі, у струч­ках рос­лин ви­я­ви­ли вже мерт­вих ли­чи­нок цих шкідників.
   Кількість розтрісну­тих стручків виз­на­ча­ли без­по­се­ред­ньо пе­ред зби­ран­ням уро­жаю. Найбільше їх бу­ло на посівах, об­роб­ле­них пре­па­ра­том Нью-Філм 17 (1,0 л/га), у се­ред­нь­о­му до 18%. Кращі по­каз­ни­ки ви­я­ви­ли­ся у скле­ю­ва­ча Ела­с­тик за нор­ми ви­т­ра­ти 0,8 л/га. Кількість розтрісну­тих стручків варіюва­ла у ме­жах 9–12%. Най­ви­щу смертність ли­чи­нок струч­ко­вих шкідників ви­я­ви­ли на рос­ли­нах із за­сто­су­ван­ням Ела­с­ти­ку — в се­ред­нь­о­му 78,8% і 61,5% — на посівах, де бу­ло за­сто­со­ва­но Нью-Філм 17 (таблиця).
У зв’яз­ку з тим, що під час об­при­с­ку­ван­ня рос­лин Нью-Філм 17 має схиль­ність до розтікан­ня струч­ко­вою по­верх­нею, йо­го ви­т­ра­ти де­що вищі, ніж пре­па­ра­ту Ела­с­тик, для яко­го ха­рак­тер­не кра­ще при­ли­пан­ня та до­вша дія.
   Струч­ки, об­роб­лені скле­ю­ва­чем Нью-Філм 17, ма­ли більшу тен­денцію до розтріску­ван­ня, особ­ли­во як­що в них пе­­ре­бу­ва­ли ли­чин­ки струч­ко­вих шкід­ників. За­се­лені ли­чин­ка­ми струч­ки, об­роб­лені скле­ю­ва­чем Ела­с­тик, за­ли­ша­ли­ся здебільшо­го за­кри­ти­ми.
Смертність ли­чи­нок пов’яза­на із за­­сто­су­ван­ням скле­ю­вачів стручків, ос­­кіль­ки че­рез не­мож­ливість вий­ти із струч­­ка для по­даль­шо­го за­ляль­ко­ву­ван­ня ли­чин­ки ги­нуть. Це, в ос­нов­но­му, сто­сується ли­чи­нок ка­пу­с­тя­ної струч­ко­вої га­лиці. При­чо­му ви­щу смертність ли­чи­нок струч­ко­вих шкідників відміче­но у струч­ках, об­роб­ле­них Ела­с­ти­ком.
   За­сто­су­ван­ня скле­ю­вачів стручків не тільки сприяє збе­ре­жен­ню вро­жаю за­вдя­ки за­побіган­ню їхньо­му роз­тріску­ван­­ню, але й ча­ст­ко­во стри­мує ма­со­ве по­шко­д­жен­ня стручків на­ступ­ни­ми по­коління­ми шкідників, ли­чин­ки яких жив­лять­ся насінням.
От­же, з ме­тою профілак­ти­ки змен­шен­­ня за­се­лен­ня ріпа­ку ос­нов­ни­ми шкід­ни­ка­ми (з ог­ля­ду на їхню ви­со­ку міграційну здатність) слід обов’яз­ко­во до­три­му­ва­ти про­сто­ро­вої ізо­ляції, особ­ли­во між посіва­ми яро­го і ози­мо­го видів куль­ту­ри.
   На­ступ­ним кро­ком до змен­шен­ня чи­сель­ності шкідників ріпа­ку є об­­при­с­ку­ван­ня йо­го насіння си­с­тем­ни­ми інсек­ти­ци­да­ми, що є ефек­тив­ним хімічним ме­­то­дом за­хи­с­ту цієї куль­ту­ри від шкід­ників, зо­к­ре­ма жуків-квіткоїдів. Об­при­с­ку­ван­ня посівів на по­чат­ку цвітіння куль­ту­ри за­побігає ма­со­во­му за­се­лен­ню ріпа­ко­ви­ми квіткоїда­ми у цій важ­ливій для май­бут­­ньо­го вро­жаю фазі, та­кож ча­ст­ко­во зни­щує ли­чи­нок, що на той час вий­ш­ли із яєць.
Ос­нов­ни­ми фак­то­ра­ми ефек­тив­но­го за­хи­с­ту посівів є пра­виль­ний вибір сор­ту, вчас­не ви­яв­лен­ня по­яви шкідни­ка, вра­ху­ван­ня фе­но­фа­зи рос­ли­ни і по­год­них умов.
   За­сто­су­ван­ня скле­ю­вачів насіння ви­я­ви­ло­ся ефек­тив­ним що­до змен­шен­ня по­пу­ляції струч­ко­вих шкідників шля­хом об­ме­жен­ня функціональ­ності їхніх ли­чи­нок.