Спецможливості
Статті

Ще раз про родючість темно-каштановихгрунтів

05.06.2008
9657
Ще раз про родючість темно-каштановихгрунтів фото, ілюстрація
Вміст гумусу в різних шарах цілинних грунтів асканійського степу становить: 0–6 см — 4,52%, 15–20 см — 3,37%, 30–35 см — 2,87%. Людський фактор нині є провідною ланкою в інтенсивному використанні та перетворенні грунтового покриву степових територій. Основним агротехнічним прийомом підготовки грунту під сівбу сільгоспкультур є глибина оранки на 25–30 см. Отож, зважаючи на розподіл гумусу в різних горизонтах, така оранка призводить до підняття шарів грунту із вмістом гумусу 2,87%, що веде до зниження родючості поверхневого шару темно-каштанових грунтів.

Оцінюючи в цілому структуру грунтового покриву орних богарних та зрошуваних земель, порівняно із цілинними аналогами, слід сказати про чітко виражений процес зниження вмісту гумусу в орному шарі, що максимально проявляється в умовах зрошення.


Істотні зміни відбуваються в морфологічних якостях грунтів. Насамперед спостерігається прогресуюче скорочення потужності гумусового горизонту за градієнтом інтенсивності використання грунтів. Якщо на цілині ця потужність становить 47–52 см, то на богарних землях вона зменшується через кожні 40 років на 1,1–1,5 см. Порівняно з цілиною, за 142 роки використання грунту в сільськогосподарському виробництві потужність гумусового горизонту зменшилась на 4,8 см.


На зрошуваних грунтах за 23 роки гумусовий горизонт зменшився на 4–9 см. Збільшення пилуватості грунтів спричиняє зниження рівня ерозійної стійкості та розвитку процесів суцільної дефляції грунту.


За візуальної оцінки морфологічних чинників грунтового профілю в умовах богарного землеробства антропогенному впливу особливо піддається верхній 50-сантиметровий шар грунту. На зрошуваних землях цей вплив навіть глибший: до двох і більше метрів. Це проявляється в замулюванні орного та карбонатного горизонтів.


Порівняння показників вмісту гумусу в темно-каштанових залишково солонцюватих грунтах (природно антропогенного ряду) свідчить про зменшення його кількості залежно від давності та інтенсивності використання ріллі (табл. 1).


У період з 1970 по 1980 рр., коли в країні дотримувалися системи землеробства, вносили в грунт органічні й мінеральні добрива, кількість гумусу в богарних грунтах дещо підвищилась (до 2,69%), але ненадовго. Останніми роками органічні та мінеральні добрива в грунт майже не вносять, що призводить до зменшення вмісту гумусу в орному шарі.


Порівняно з цілиною, в богарній ріллі вміст гумусу в шарах 0–10, 10–20, 20–30 см зменшився, відповідно, на 50,3%—43,5—51,2% його кількості в еквівалентних шарах цілини (Р>0,99). У нижчих шарах зменшення вмісту гумусу було незначним. Залежно від давності освоєння богарної ріллі в усіх шарах грунтового профілю, вміст гумусу майже не змінився порівняно із 40-річним його використанням. Середньорічне зменшення гумусу за 142 роки освоєння богарної ріллі, порівняно з цілиною, становить 0,65 т/га.


Запровадження зрошення порушує цей стабільний стан і призводить до подальшого різкого виснаження здавна ораних темно-каштанових грунтів. За 13 років зрошення кількість гумусу зменшилась, порівняно з богарною ріллею, на 29 відн.%, з цілиною — на 58,7 відн.%. Тоді як у зрошуваних грунтах, починаючи з глибини 30–40 см, вміст гумусу еквівалентний профілю богарних сівозмін.


Тривале зрошення різко змінює агрофізичний стан грунтів, істотно знижує кількість агрономічно цінних агрегатів в орному та підорному горизонтах. Причиною деградації структури є спільний вплив зниження запасів органічних речовин у грунті, тривалий механічний його обробіток та засолення. На перший план виходить чинник різкого ущільнення грунту колесами важких тракторів та збиральної техніки.



Дослідженнями встановлено, що відносна щільність 20-сантиметрового шару грунту на зрошуваних грунтах, порівняно з цілиною, зростає з 1,04–1,08 до 1,41 г/см3, або більше ніж на 30%. Тому за інтенсивного використання зрошуваних земель слід неухильно дотримуватися закону німецького вченого    Ю. Лібіха про повернення в грунт поживних речовин, винесених з урожаєм і втрачених іншими шляхами: засолення, денітрифікація, ущільнення, ерозія тощо.



Важливим заходом стійкого підвищення грунтової родючості темно-каштанових грунтів за збереження високого рівня врожайності сільгоспкультур є застосування підвищених норм органічних добрив (до 400 т/га). Гній рекомендовано вносити разово, про запас, із урахуванням ефекту тривалої післядії. Він здебільшого виникає за разового внесення 200–400 т/га і триває 6–8 років. Тоді як у разі внесення гною в нормі 50–100 т/га  запаси поживних речовин можуть бути повністю використані впродовж першого та другого років  (табл. 2).


Таким чином, значні запаси поживних речовин від внесення великих норм гною, які не повністю використовують урожаї сільгоспкультур, сприяють підвищенню потенціальної родючості грунту, поліпшують його фізичний стан. Це дає можливість ефективно використовувати зрошувані темно-каштанові грунти на Півдні України.


С. Звегінцов,


наук.  співроб. лабораторії агроекології Інституту тваринництва степових районів


ім. М. Ф. Іванова “Асканія-Нова”;


Т. Ушачова,


наук. співроб. лабораторії біомоніторингу і заповідного степу Біосферного заповідника


“Асканія-Нова”


ім. Ф. Е. Фальц-Фейна;


Л. Шелест,


канд. екон. наук

Інтерв'ю
Органічне землеробство в поєднанні з бджолозапиленням - новий перспективний тренд у сільському господарстві. Не відстають від світових тенденцій і українські аграрії. Компанія "Агроінвест Холдинг" ризикнула і запустила пілотний проект з... Подробнее
Андрій Кожухар, генеральний директор компанії «Самміт-Агро Юкрейн»
Аграрне життя нашої країни, як і будь-яке життя, дуже насичене та наповнене різними подіями. Цей рік виявився драматичним, але в той же час військові події стали каталізатором потужних бізнес-процесів, відкрили надздібності аграрних... Подробнее

1
0