Сергій Дашко: «Працювати максимально якісно і на межі мистецтва!»

Людина, про яку піде мова у цій статті, надзвичайно цікава своєю філософією та ставленням до життя, бізнесу та оточення… Спілкування з ним не  тільки приємне — воно примушує замислитися над тим, що донедавна вважалося таким простим і само по собі зрозумілим.

К. Сокольнікова
k.sokolnikova@univest-media.com

І справді, як досягти успіху в тій справі, якій віддаєш усього себе, як зробити своє життя щасливим за будь-яких обставин?..
Втім, все доволі просто — життя не повинно бути занадто серйозним. Якщо ставитися до справи, як то кажуть,  «занадто» — заженеш себе у глухий кут, адже в будь-якій справі потрібно шукати елемент гри, творчості, розкутості врешті-решт. Це як у футболі: якщо ти ганяєш м’яч добре тільки тому, що тобі за це платять, — рано чи пізно цей м’яч потрапить у твої ж ворота. Якщо ж справу виконуєш на межі з мистецтвом, «поза  стандартними рамками» — ти стаєш митцем...
Отже, знайомтеся, Сергій Дашко, засновник молочного підприємства «Азорель». Це про нього можна упевнено сказати: «Людина, яка сама себе зробила…»

«Азорель»… Досить дивна назва. На мові рун означає «життя». А ще кажуть (і це вже глибока філософія, десь на рівні езотерики), що «руни — мова богів, коли ви навчитеся її розуміти, тоді вам вже не доведеться спускатися в цей світ страждань і смерті». Отже, назва Вашої компанії  — «Азорель»…
— Так,  назва, справді, має особливий сенс, адже наше підприємство — як саме життя: воно зародилось з ідеї, з думки і втілилось абсолютно з нуля, як то кажуть, «з чистого паперу». На початку не було нічого: ні приміщень, ні худоби, ні заводу, ні особливих знань про цю справу, адже за фахом я інженер з експлуатації автомобілів. Але  «не Боги горшки обжигают».
Отже, заснували цю справу фактично у 2005 р., а вже повну відповідальність за долю господарства взяв на себе у 2009-му. Так, було нелегко, але на сьогодні проект функціонує і повністю відповідає задуму. Він «живе».
До того ж ідея нашої справи полягає у створенні високотехнологічного ви­­роб­ництва молока і молочної продукції.
Що означає «високотехнологічне ви­­роб­­ництво молока»? Тут я маю на увазі і власне виробництво кормів,  утримання худоби з дотриманням усіх технологічних нюансів, а також високотехнологічну переробку вже самого молока. Проте все це зроблено в такому мініатюрному масштабі, в рамках, скажімо, сімейної ферми (як це властиво для Європи) — до 100 дійних корів.
Дуже цікавий поворот долі: спочатку автомобілі, потім — фермерство...
— Я би сказав, паралельно і автомобілі, і фермерство (сміється). Автомобільний бізнес  був і донині залишається  моєю основною справою. З 1992 р. працюю на автомобільному підприємстві, що є найбільшим у Європі дилером марки «Хонда». Працюємо з  автівками та мотоциклами…

Але, погодьтеся, автомобілі і фермерство — досить цікаве поєднання…
— Насправді, все дуже просто! Чому я займаюсь автомобілями: свого часу (як я вже казав) мене запросили до цього підприємства, і фактично я брав участь у створенні його з нуля. На сьогодні — це одна із провідних компаній на українському автомобільному ринку за рівнем організації, якості роботи, фахової підготовки працівників. Це єдина компанія на автомобільному ринку України, що має власну систему управління якістю на підприємстві, яка сертифікована відповідно до вимог ISO 9001. Ця система створена на базі мого власного досвіду та знань і працює вже у четвертому поколінні.
Тому, досягнувши певного рівня роз­витку в автомобільній галузі, знаючи, яким шляхом потрібно йти, з’яви­лись думки: а якщо ці принципи роботи спробувати застосувати у якомусь іншому напрямі діяльності, природно притаманному українцям? Наприклад, у сільському господарстві. Тоді це була просто думка. Та з часом, як бачите, вона матеріалізувалась.

Недаремно кажуть, «думки матеріальні». Отже, ключові принципи залишилися і не змінилися?
— Так, але одразу скажу — тут нічого складного немає. Ось ми — українці! В чому проблема нашої нації? Так, ми хазяйновиті, працьовиті, дбайливі… Та, попри це, є у нас архаїчна ментальна вада — осібність. Як у народі кажуть: «Моя хата с краю»?! І таких, на жаль, більшість… тому разом у нас не зовсім добре виходить робити справу. Ось тут і знадобляться технологічні знання, які потрібно ретельно втілювати у справу. Повторюю, втілювати, а не вдосконалювати кожен як може чи хоче. Отже, є певні правила.
По-перше — потрібно чітко дотримуватися технології. Не відхилятися від неї ні вліво, ні вправо. По-друге, повернімось знову до реалій нашого з вами сьогодення. Сучасний розвиток технологій потребує постійно перебувати «в тонусі», як то кажуть, крокувати в ногу з часом. У такому разі важливий чинник, що може вивести нашу країну зі складної ситуації, — кожен на своєму місці повинен якнайкраще відповідати вимогам своєї професії, а для цього повинен виконувати свої професійні завдання на межі мистецтва. І звичайно, по-третє, ці правила мають грунтуватися на філософії: понад усе — повага до людини, повага до особистості. Це те, чого нам, українцям, не вистачає і зрештою формує такий стан речей: кожен індивідуально — ми щось, а всі разом — сила...

Інакше кажучи,  все має бути на всі 100%...
— І тільки так! Зрозумійте, якщо не виконується якась із технологічних ланок, то технологія не виконується зовсім. Для мене немає такого поняття, як процес виконано на 80%! Це навіть неприпустимо! Тому що таке недовиконання проявить згодом свій негатив: через 30 хв, через рік чи через 10 років. Але цього не уникнути. Наочний приклад — сьогоднішня Україна:   воєнні конфлікти, економічні й політичні негаразди тощо. Усе це є результатом того, що ми протягом 23 років незалежності порушували алгоритм в усіх сферах діяльності людей. Порушили щось в одній сфері — відгукнулося в іншій. І зрештою всі ці порушення набрали такої критичної маси, що просто «вибухнули»! Фактично до цих результатів має стосунок кожен із нас без винятку, бо всі ми причетні до певних порушень.
Та, на жаль, і попри це, ми продовжуємо жити у перманентному стані вдосконалення технологій. Ми постійно вдосконалюємо податкову систему, Цивільний кодекс, Земельний кодекс, повсякчас щось намагаємося змінити на краще, при цьому жодного разу не довівши справу до кінця й не отримавши бажаного результату.

Давайте детальніше поговоримо про Ваш другий бізнес — фермерство…
— На фермі у нас досить багато різних технологій: доїння, вирощування тварин, годівля, утримання, виробництво кормів тощо. Власне, робочий процес — це ціла низка послідовних кроків. Головне — щоб усі технологічні процеси були дотримані. У нас на підприємстві — попри те, що я власник, організатор, — я сам пройшов усі процеси, я їх поставив, так би мовити, з нуля. Я підійшов до справи з інженерної точки зору, і мене це захопило. Я розібрався, вник в усі напрями цієї діяльності, а потім делегував їх досвідченим людям у моїй команді, відповідальним за певні процеси.
А на початку задуму і команди ще не було як такої: ветеринарний лікар прийшов пізніше, вчилися ми всьому разом, опановували всі нюанси діяльності, наприклад, те ж проведення штучного осіменіння.

Ви налагодили робочий процес, запустили виробництво…  та все ж чим особливе Ваше господарство? 
— Ми розводимо дві породи: чорного голштина та французьку породу монтбельярд (першою породою нині нікого не здивуєш — вона досить поширена у світі, але ми працюємо з французькою селекцією). Чому саме ці породи? Довгий час я спілкувався як з українськими фахівцями із генетики, так і з французькими науковцями — розібрався, порівняв їхні думки та зробив певні висновки для себе.
За кількістю надоїв молока голштини найкращі, але, кажуть, до українських умов вони не пристосовані, тобто не все, що працює в Європі, буде автоматично успішним у нас. Тому я вдався до дослідження, як допомогти голштинам адаптуватися до вітчизняних реалій. Для цього ми звернулися до французької селекції. Отже, ми працюємо з чорним голштином та іншою французькою породою — монтбельярд, яка краще витримує наші умови: кліматичні, ландшафтні, але має нижчу продуктивність, ніж голштини.
Тож працюємо на отримання чистих порід і маємо напрям кросбридингу (вже є лактації від першого покоління F1 (змішані — 50% голштину та 50 — монтбельярду). Таким чином у нас є і якісні надої, і якісне поголів’я, яке ми постійно нарощуємо.

Справді, досить скрупульозний підхід до справи, до кожної деталі. А як щодо процесу господарювання на фермі?
— У нас інженерний логічний підхід до ведення справи, і це — концептуальна основа кожного нашого господарського напряму. Перше — це концепт самої ферми: сімейна ферма на 100 дійних голів (зараз — 62 дійні корови,  загальне поголів’я — 150 голів). 
Друге — спосіб утримання. У нас безприв’язне утримання худоби: вільний доступ до їжі, води, суха підстилка, вихід на вулицю і свіже повітря. Взимку вентиляційні штори на вікнах закриваємо для збереження тепла всередині корівника.
Наша ферма дуже простора — висота приміщень до 7 м, що забезпечує постійну циркуляцію свіжого повітря, немає запаху гною — лише природний силосний аромат.
Третє — дотримання раціону.  Коро­ви на випас не хо­­дять, ми самостійно заготовляємо корми і цілий рік тримаємо постійний раціон,  хоча це досить важко та затратно. Розумієте, приходить тепло, з’яв­ляється свіжа зелень, і фермери випускають худобу на пасовище, але відразу ж падають надої. Аналогічна ситуація восени, коли корови повертаються до звичного корму.

Ви подолали  великий  шар попередньої роботи, вдало налагодили щоденну справу. Похваліться результатами…
— Скажімо так, наразі виготовляємо близько 20 видів молочної продукції: як традиційні молочні продукти — три види сиру, йогурти і, звісно, молоко, — так і дієтичні. Щодо дієтичної продукції, то вся вона — із знежиреного молока: знежирений кефір, йогурт, йодований йогурт, а незабаром випускатимемо йогурт із вмістом клітковини. Віднедавна надходить у продаж питний йогурт із пробіотиком. Наш продукт позиціонує себе на ринку як продукт преміум класу. І хоча ми не маємо сертифікату органічної продукції — не ставили собі такої цілі, нам поки потрібно навчитися хазяйнувати більш традиційно, наше молоко не містить ні консервантів, ні сухого молока. Людей більше цікавить те, що всередині упаковки, а не сама упаковка чи позначка на ній. У нас немає гомогенізатора, отже, фактично ми вироб­ляємо домашнє молоко. Тому весь жир, вершки в нашій продукції — зверху, як у домашньому продукті. Наше підприємство має право продавати сире молоко, без обробки, хоча за діючим ДСТУ сире молоко можна реалізовувати тільки як сировину. Але ми друга компанія в Україні, кому дозволено продавати таке молоко як готовий продукт.

Бліц-опи­ту­ван­ня

Ким Ви мріяли стати у дитинстві?
— Чесно кажучи, ким я хотів стати у дитинстві, тим і став. Ще змалку я цікавився машинками. Пам’ятаю, у шкільному творі на традиційну тему «Ким я буду, коли виросту», написав, що дуже хочу працювати на автомобільному заводі. І мрія збулась! Адже вже фактично 22 роки я маю безпосередній стосунок до всесвітньо відомої ав­­то­­мобільної компанії «Хонда». Тому можу точно сказати, що мрії здійснюються!

Ваші дитячі роки промайнули в місті?
—  Сам я виріс на Вінниччині. Але частенько бував на Полтавщині (звідки родом мої батьки). Там я і зустрівся із сільським господарством. Мої найперші згадки — саме про корів. Коли я був маленьким, дуже любив корів, зовсім не боявся їх. Коли бабуся вела корів додому, то я біг поруч і кричав: «Давай лигач, лигач!..» (Налигач — це така мотузка, яку фіксують на розі корови і ведуть її.) Можливо, саме тоді закладалась певна зацікавленість до цієї сфери. Хоча довгий час корови не викликали у мене бажання безпосередньо працювати з ними. А тепер, бачите, мабуть, прийшов мій час — і той «лигач» із дитинства міцно пов’язав мене із коровами.

Доволі теплі спогади. Дитинство, мабуть, найкраща пора нашого життя, коли все ще нове і непізнане, коли всього хочеться досягти. А чи був у Вас герой, на якого хотілось бути схожим?
— Конкретного героя не було й досі  немає. У радянські часи пропагували: у кожного обов’язково має бути кумир. Часто після виходу нового фільму чи прочитаної книжки всі довкола обговорювали головних героїв, намагалися бути схожими на них. Я ж вважаю, що людина завжди має бути сама собою…
Звісно, мені подобаються люди, які не схожі на інших, зі своїми думками та принципами.
Наприклад, гуморист Жва­нець­кий — людина непересічна, з надзвичайним аналітичним складом розуму, яка «із копиці витягне будь-що і одним словом влучно охарак­теризує всю копицю».
Є футболіст Зінед­­дін Зідан, якого я ставлю за приклад своїм співробітникам і навіть дітям — це приклад, як робити роботу професійно, якісно і водночас гарно — як мистецтво.
Кожен рух його тіла, кінцівок вивірений, точний, він і м’яч — як єдине ціле, його гра настільки гармонійна, що фактично — це мистецтво. І якщо хтось скаже, що все це зводиться лише до грошей — я в це ніколи не повірю. Потрібно настільки любити свою справу, щоб бути не простим її виконавцем (навіть професійним), а справжнім творцем!

А що для Вас самовдосконалення?
— Це реалізація найпростіших потреб людини, які полягають у тому, що життя потрібно зробити зручним і безпечним. Щоб цього досягти — потрібно думати. Щоб думати — потрібно мати внутрішні інтелектуально-духовні інструменти. Таким інструментом і є творчість. Розуміння, що ніяких бар’єрів для розвитку немає. 

Де Ви берете натхнення для такої творчості? Можливо, у Вас є хобі?
— Наразі увесь час займає робота. Раніше займався спортом, років вісім тому грав у хокей. Ще зі школи полюбив це заняття: коли були хлоп’ятами, на річці на льоду вчилися, а вже згодом в області грали, потім у нас на підприємстві була своя команда, мали власну форму, орендували майданчик для тренувань і гри. А тепер хочеться більше з дітьми побути...
Просто скажу, що ті напрями, якими я займаюся, доволі цікаві — таке собі поєднання роботи і хобі. Хоча назвати це чистим хобі неможливо, адже ця справа досить трудомістка, потребує великих затрат праці, знань, грошових вкладень, фізичних сил і здоров’я працюючого персоналу. Але якщо підходити до цієї роботи, як я уже говорив, з елементами гри, творчо, то будь-яка праця може стати хобі.

Але все ж таки, працювати увесь час неможливо, іноді хочеться відволіктися і на щось інше…
— Звичайно… Тому не знаю, чи може це бути хобі: у мене є моя громадянська позиція. Я маю певний проект втілення деяких ідей щодо безпеки дорожнього руху. Зробив уже перші кроки в цьому напрямі, провів чимало попередньої роботи, тепер потрібно придумати, як це все реалізувати. Адже я маю певні знання як інженер, досвід організатора… ну і певні знання як водій. Усе це разом допомогло мені частину роботи вже зробити. Хотілося б, щоб мої напрацювання були враховані і знай­шли своє втілення.

Приємно, що Ви переймаєтесь проблемами нашого суспільства, а що Вас до цього спонукає?
— У мене є така позиція, принципи, якщо хочете — життєва філософія, і я вчу цьому дітей: потрібно розуміти, що людина існувати одна не може, вона залежить від суспільства, а суспільство формує кожен із нас. Це той двигун, який має рухати кожною людиною і визначати її вектор. Це і буде якраз прояв внутрішньої людської культури. А далі це розуміння формує в людини бажання щось робити і керує, як саме робити.

Погоджуюсь з Вами, кожен з нас — частина одного Всесвіту. Тому й кажуть, щоб змінити світ, потрібно почати з себе. Ви вчите цій філософії своїх дітей? 
— У мене аж шестеро дітей! Погодьтеся, команда неймовірно велика (сміється). І всі вони різні, зі своїми поглядами на життя… Звісно, я дуже хочу, щоб вони також мали подібну до моєї життєву позицію, щоб вони стояли на таких засадах, на такому фундаменті, жили у такому суспільстві, де буде, скажімо так, глобальна гармонія.
Можливо, це звучить дуже ідеалістично і навіть утопічно, але я вважаю, що треба бути ідеалістом. Адже що таке ідеалізм? Це бачення мети. Абсолютно правильної та ідеальної. Якщо ви бачите мету, то бачите, куди треба йти. І зовсім не обов’язково, що шлях до мети буде прямий і рівний. Так чи інакше ви долатимете всі перепони на шляху до неї і зрештою прийдете, якщо захочете.

І яка у Вас головна мета в житті?
 — Я хотів би, щоб мої діти жили у такому суспільстві, де люди відчуватимуть взаємозалежність, повагу до особистості, матимуть відчуття гармонії, духовного комфорту, щоб у нашому суспільстві було менше людей, які хочуть виїхати з України назавжди. І звичайно, це можливо тоді, коли буде мир. Це, можна сказати, моя мрія — аби кожна людина зрозуміла ці прості життєві істини.