Технології вирощування та інтегрованого захисту посівів сої

Щороку площі сої в Україні зростають, це говорить про неабияку цінність цієї бобової  культури.

Соя належить до найдавніших і найпоширеніших серед бобових і олійних культур. У насінні сої міститься 38–45% білка, 18–23 — жиру, 22–30 — вуглеводів, 3–7% клітковини, ферменти, вітаміни, мінеральні речовини. Нестача білка в раціоні тварин зменшує їхню продуктивність, а також спричинює перевитрату кормів на 30–45%, збільшує хворобливість худоби та собівартість продукції на 22–28%. Соєві боби й продукти їхньої переробки здатні вирішити проблему дефіциту білка й поповнити продовольчі ресурси. Білок сої найповноцінніший із рослинних білків за амінокислотним складом, а олія, з її ненасиченими жирними кислотами, наділена антисклеротичними властивостями.
У світі сою вирощують майже на 80 млн гектарів, у т. ч. в США під соєю — понад 30, у Південній Америці — понад 22 млн га. В Україні 1992 року соєю було засіяно 112,8 тис. га, в 2002 р. — 108, в 2005 р. — 620, а в 2007 р. — понад 800 тис. га. Середня врожайність — від 10 до 14 ц/га, але в окремих господарствах на богарі її продуктивність сягає 18–27, а на зрошуваних землях — 24–38 ц/га й більше. Вчені зафіксували цікаву закономірність: що більшу площу займає соя, то вищу врожайність бобів вона формує. Це відбувається завдяки створенню сприятливих умов і дотриманню технологічних вимог вирощування культури (її висівають після кращих попередників і на родючіших грунтах, своєчасно та якісно здійснюють заходи захисту, запроваджують інокуляцію насіння тощо). Значення культури в світі зростає в зв’язку з використанням її як джерела поновлюваної енергії (біопаливо).
Соя — теплолюбна культура короткого світлового дня. Оптимальний період її висівання — за температури грунту на глибині загортання насіння 12…14°С, що настає в першій декаді травня, а в окремі роки — в другій-третій декадах квітня. В зоні з недостатньою кількістю тепла сівбу слід розпочати дещо раніше, щоб раціонально використати весняне тепло, а не сподіватися на осіннє. Але слід пам’ятати: що раніше висієте, то більшою буде забур’яненість агрофітоценозу й доведеться докласти більше зусиль на її ліквідацію.
Оскільки соя походить із зони мусонного клімату, то рясні опади чи поливання в липні та серпні сприяють формуванню вищої насіннєвої продуктивності культури.
Соя позитивно реагує на “стартові” дози добрив (N30P60K60), які вносять у системі основного обробітку грунту або під передпосівну культивацію, а з допомогою бульбочкових бактерій (Rhizobium japonicum L.) культура фіксує від 80 до 135 кг азоту повітря й використовує його для свого живлення, задовольняючи потребу на 70–80%, та залишає значну його кількість майбутнім культурам у ланцюзі сівозміни. За відсутності в грунті спонтанних бульбочкових бактерій треба здійснювати передпосівну інокуляцію насіння в день висіву вірулентним штамом бульбочкових бактерій (ризоторфіном), захищаючи насіння від прямого сонячного проміння. Цей захід сприяє збільшенню врожайності на 3–6 ц/га і більше.
За настання фізичної стиглості грунту здійснюють передпосівний обробіток, який складається з ранньовесняного боронування (закриття вологи), вирівнювання та передпосівної культивації на глибину загортання насіння (4–5 см) під кутом до напрямку оранки з утворенням дрібноагрегатного стану. Розпочинають культивацію за появи дружних сходів бур’янів з одночасним загортанням грунтових гербіцидів. У разі пересихання верхнього шару грунт коткують, а вже потім культивують на глибину загортання насіння. В Україні районовано понад 50 сортів, у т. ч.:
n ранньостиглі (для Полісся й Лісостепу): Аннушка, Анастасія, Устя, Аметист, Київська 98, Краса Поділля, Київська 91, Мрія, Медея, Романтика, Чорно-бура, Чернятка, Фаетон, Харківська 66;
n середньоранні (для Лісостепу й Степу): Альтаїр, Аркадія одеська, Артеміда, Берегиня, Горизонт, Ізумрудна, Київська 27, Одеська 124, Іванка, Подільська 416, Сонячна, Протеїнка, Фея;
n середньостиглі (для зони Степу): Агат, Витязь 50, Деймос, Мар’яна, Подільська 1, Подолянка, Успіх, Хаджибей, Чернівецька 8.
Висівають сою широкорядним способом з міжряддями 45, 60 і 70 см, а на вільних від бур’янів площах або в разі запровадження ефективного захисту від бур’янів її доцільно висівати звичайним рядковим способом з міжряддями 11–15 см на глибину 4–5 см. За такої сівби соя краще конкурує з бур’янами за фактори життя (світло, вологу, поживні речовини, життєвий простір тощо). За пересихання верхнього шару грунту — посів коткують.
Норма висіву насіння на богарі за достатнього зволоження — 600–700, за недостатнього — 400–550 тис./га схожих насінин. На зрошуваних землях, залежно від сорту, норму збільшують на 8–10%. Широкорядно висівають сою сівалками СПЧ-6, СПЧ-8, СКОН-4,2, а звичайним рядковим способом — СЗ-3,6.
Досходове боронування здійснюють на третій-четвертий день після сівби широкозахватними агрегатами з гусеничними тракторами, щоб знищити ниткоподібні проростки бур’янів, загорнути внесені грунтові гербіциди (табл. 1) та зруйнувати грунтову кірку. Боронують під кутом до напрямку висівання середніми або легкими боронами, сітчастою бороною або посівними райборінками за швидкості агрегату 6 км/год. Похолодання після сівби затримує появу сходів на п’ять-дев’ять днів, що обумовлює потребу здійснення другого досходового боронування.
Післясходові боронування (1–2) здійснюють упоперек посіву середніми або легкими боронами в міру появи сходів бур’янів, але не раніше фази примордіальних листків у культури та втрати ранкового тургору. Досходові й післясходові боронування здійснюють незалежно від способу сівби.
Міжрядні розпушування (1–3) здійснюють у широкорядних посівах сої за появи сходів бур’янів або в разі ущільнення грунту після рясних дощів чи поливань. Залежно від способу висівання, розпушують грунт культиваторами КРН-4,2 і КРН-5,6 (за ширини міжрядь 60 і 70 см) або УМСК-5,4А — за сівби на ширину 45 см в агрегаті з тракторами МТЗ, ЮМЗ чи Т-70. Для знищення сходів бур’янів у захисних зонах рядка культиватори обладнують дротяними борінками.

Захист від бур’янів
У посівах сої частіше вегетують: багаторічні кореневищні (пирій повзучий, свинорий пальчастий, хвощ польовий тощо); багаторічні коренепаросткові (осот рожевий, осот жовтий польовий, березка польова, молокан, молочай лозяний тощо); малорічні двосім’ядольні (лобода біла, щириця звичайна, підмаренник чіпкий, гірчиця польова, редька дика, паслін чорний, гірчак розлогий, гречка витка (фаллопія), грицики звичайні, талабан польовий, ромашка непахуча, амброзія полинолиста, злинка канадська, зірочник середній, нетреба звичайна, блекота чорна, жовтушник лакфіолеподібний тощо); малорічні однодольні — тонконогові (плоскуха звичайна, мишій сизий, мишій зелений, тонконіг звичайний, вівсюг звичайний та інші).
Серед названих бур’янів паслін чорний є супутнім видом для сої. Паслін пізній — ярий, як і культура. Незрілі його ягоди важко відділяються від насіння, а дозрілі — під час обмолочування розбиваються, прилипають та висіваються разом із соєвим насінням. Крім того, це пізній ярий вид, сходи якого часто з’являються після ослаблення захисної дії грунтових гербіцидів та після застосування проти дводольних препаратів контактної дії. А от амброзія полинолиста ефективно знищується застосуванням грунтових препаратів і Базаграну, проте літня “хвиля” її сходів встигає перерости культуру й спричинює значні втрати врожаю.
Соя — це одна з культур, найзабезпеченіших ефективними гербіцидами. Але буває й так, що запізнення з обприскуванням призводить до переростання лободи білої, коли вона проявляє підвищену стійкість до післясходового застосування Базаграну й Півоту. Наявність вегетуючих рослин лободи в агрофітоценозі сої на час її дозрівання завдає значних труднощів під час збирання: збільшуються втрати врожаю, потрібно відразу після обмолоту очищати сою від вологого насіння бур’янів, а то й додатково її сушити.
Застосування максимально дозволених норм витрати Півоту (0,7–1,0 л/га) за недостатньої кількості опадів та на грунтах із вмістом гумусу менше 3% супроводжується негативною післядією на чутливі до імазетапіру культури в сівозміні (ячмінь, цукрові буряки та ін.), що треба враховувати, плануючи розміщення наступних культур.
Захист від хвороб
Значних втрат завдають хвороби сої, які знижують енергію проростання насіння та його схожість, зріджують посіви, ослаблюють рослини, зменшують фотосинтетичну поверхню й продуктивність культурних рослин, погіршують якісні показники врожаю.
Широко розповсюджені в усіх районах вирощування сої фузаріози сходів (Fusarium oxysporum, Fusarium tracheiphilum) і кореневі гнилі (Corynespora cassiicola Wei.), які спричинюють загнивання проростків, пригнічують їхній ріст, уражують боби й насіння. Інфекція зберігається на рослинних рештках, інтенсивно розвивається в теплі вологі весняні сезони. Разом із ризоктонією (Rhizoctonia solani Kunn.) і пітіумом (Pityum Debarianum) є комплексним захворюванням, яке супроводжується пошкодженням кореневої системи. Збудники, поширюючись на провідній системі коренів, спричинюють в’янення рослин, листків, бобів, насіння й перешкоджають формуванню азотфіксуючих бульбочок.
Значного поширення набуває аскохітоз (Ascochyta phaseolorum Sacc.), що уражує сім’ядолі, стебла, боби й насіння. Проявляється у вигляді плям з геометрично розміщеними дрібними чорними цятками — пікнідами. Розвиток хвороби посилюється восени: уражуються боби нижнього ярусу середньопізніх і пізньостиглих сортів. Розповсюджений всюди. Зимує гриб на рослинних рештках і в грунті. Інфекція передається насінням, зараженість може сягати 10–15% і більше, а втрати вражаю — 25–40 відсотків.
Церкоспороз (Cercospora daizu Miura). Найбільшої шкоди завдає, якщо заражене насіння, коли гриб проникає через стулки бобів або проїдені шкідниками отвори та виразки. На поверхні насінини утворюються фіолетово-сірі плями відмерлої тканини. Збудник дуже поширений, він є вузькоспеціалізованим патогеном сої. Оптимальні умови для розвитку хвороби виникають за різких коливань температури в межах 10…20°С та інтенсивних опадів у період наливання насіння. Інфекція зберігається на рослинних рештках, передається насінням. Менше уражуються скоростиглі сорти, які встигають сформувати урожай до настання холодів.
Пероноспороз, або несправжня борошниста роса (Peronospora manschuerica Syb.). Проявляється на листках у вигляді дрібних кутастих плям жовтого кольору. Восени грибна інфекція проникає в боби, спори залишаються зимувати у вигляді світлого нальоту на внутрішньому боці стулок і на насінні. Ступінь розвитку хвороби визначають погодні умови в період наливання бобів. Волога й помірно тепла погода сприяє утворенню спор на насінні. В роки з сухою тривалою осінню хворобу на насінні не фіксували.
Із розширенням посівних площ сої все більшого розповсюдження й шкодочинності набуває септоріоз, або іржава плямистість (Septoria glycines T. Hemmi), що уражує вегетативні органи рослин та насіння, завдаючи найбільшої шкоди листковому апарату. Дрібні численні плями іржасто-бурого кольору зливаються у великі суцільні бурі плями. Хвороба розвивається в липні за температури повітря вище 25°С та відносної вологості 85–90%. Джерелом інфекції слугують рештки сої. Збудник зимує на рослинних рештках, зберігається на насінні.
Біла гниль, або склеротиніоз (Sclerotinia sclerotiorum D.B.). Проявляється у фазі наливання бобів, уражує надземні частини рослини. Стебла вкриваються білим нальотом, загнивають, рослини в’януть; гілки, листки та боби всихають. На уражених органах грибниця потовщується в склероції. Захворювання є особливо шкодочинним в умовах прохолодного вологого клімату. Збудник зберігається на рослинних рештках, насінні; склероціями — в грунті, стеблах, насіннєвій масі (як шкідливий домішок). Сильніше уражуються загущені посіви за холодної сирої погоди в серпні, зокрема, фуражні сорти сої.
Бактеріоз, або бура кутаста плямистість (Pseudomonas glycinea Coerper). Уражує сім’ядолі, стебла, рідше боби. На листках проявляється у вигляді дрібних кутаcтих плям, які збільшуються в розмірах. З різних бобових рослин на культурну сою бактерії переносять вітер та дощ. Збудник зберігається на рослинних рештках протягом року.
За насичення сівозмін посівами сої, зокрема короткоротаційних сортів, окрім перерахованих вище, все більшого поширення набуватимуть такі хвороби, як: чорна або літня гниль (Macrophomina phaseoli Syn., Sclerotium bataticola), антракноз (Colletotrichum truncatum Schw.), фітофтороз ( Phytophthora megasperma var. sojae Hild.), оливкова плямистість (Phyllosticta sojae-cola Massal), бактеріальний опік, або кутаста плямистість (Pseudomonas glycinea), пустульна плямистість (Xanthomonas phaseoli var. sojense Hed.), бактеріальне в’янення (Pseudomonas solanacearum), бактеріальний вілт (Corynebacterium flaccumfaciens Hed.), сіра гниль (Botrytis cinerea Pers. ex Fr.), вірусні хвороби (різні види мозаїки, затримка росту, кільцевп плямистість) тощо.
Асортимент хімічних засобів для захисту сої від хвороб досить обмежений (табл. 2), що пояснюється не браком потреби в таких засобах (адже наведені вище перелік і шкодочинність захворювань наочно демонструють цю потребу) чи їхніми еколого-токсикологічними характеристиками (що теж має місце), а невеликими посівними площами й низьким попитом на такі препарати ще два-три роки тому. Саме через обмаль попиту та високу вартість реєстраційних досліджень часто фірми, що виготовляють засоби захисту, не перереєстровують пестициди, які широко використовували дещо раніше. Тому потрібно дотримуватися загальновідомих і перевірених часом технологічних вимог під час вирощування сої: насиченість бобових у сівозміні не може перевищувати 25–30% (культуру треба повертати на те саме поле через чотири-три роки), добирати стійкі сорти, забезпечувати збалансоване живлення, своєчасно й якісно висівати насіння та не загущувати посіви, дотримуватися просторової ізоляції як між посівами бобових культур, так і між насадженнями акації (гледичії), утримувати посіви в чистому від бур’янів стані, знищувати комах — переносників вірусних хвороб тощо.

Захист сої від шкідників
В Україні на культурі нараховують 43 види шкідників, які здатні зрідити посіви й завдати значних втрат урожаю, погіршити його якість, сприяти поширенню вірусних захворювань тощо. Найпоширеніші серед них такі види:
Паросткова муха (Delia platura Mg.). Личинки вгризаються в проростаюче зерно поблизу паростка, ушкоджують сім’ядолі, точку росту, стебло. Прогризають ходи в стеблах, від чого молоді рослини викривлюються, а іноді в’януть. Посіви зріджуються, продуктивність пошкоджених рослин знижується. Зимують пупарії в грунті та рослинних рештках.
Тютюновий трипс (Thrips tabaci Lind.). Імаго й личинки висмоктують соки з листя та переносять вірусні хвороби, погіршують фотосинтез, затримують розвиток рослин, особливо на початкових етапах. Пошкоджені частини листків під час спеки всихають і опадають.
Акацієва, або бобова вогнівка (Etiella zinсkenella Tr.). Гусениці живляться зерном усередині боба, об’їдаючи його ззовні. Вони можуть переходити з одного боба на інший. Одна гусениця за сезон може пошкодити один-два боби, залишаючи в середині ушкоджене зерно й екскременти. Ушкоджене зерно втрачає насіннєві якості. Зимують гусениці в коконах.
Люцернова попелиця (Aphis craccivora Koch.). Утворює великі колонії на стеблах, пагонах, черешках листків, на листі, плодах і квітках. Люцернова попелиця поводиться по-різному в різних кліматичних зонах. Характеризується дуже складною й частою міграцією. Переносить вірусні захворювання рослин.
Саранові. У роки масового розмноження завдають великої шкоди сільському господарству. За способом життя розрізняють стадних і нестадних саранових. Личинки стадних саранових після виплоду скупчуються в куліги й перелітають на порівняно далеку відстань. Щільність саранових у кулігах може сягати 1–2 тис. особин на метр квадратний.
Паразитичні комахи, комахоїдні птахи, гриби-паразити й бактерії є природними ворогами саранових і можуть знижувати їхню чисельність.
Азійська, або перелітна, сарана (Locusta migratoria L.), прус італійський (Calliptamus italicus). В окремі роки, залишаючи свої гніздища, можуть залітати великими зграями за кілька сот кілометрів і пошкоджувати соєві посіви у віддалених районах.
Люцернова совка (Chloridea dipsacea L.). Гусениці пошкоджують листя й генеративні органи. Молоді гусениці скелетують листя, об’їдають бутони та квітки, гусениці старших віків гризуть листки, але головним чином, виїдають насіння в плодах.
Совка-гамма (Phitometra gamma L.). Належить до групи багатоїдних наземних совок, гусениці яких об’їдають надземні органи рослин. У роки масового розмноження гусениці, цілком знищивши посіви, можуть мігрувати з пошкоджених ділянок на непошкоджені.
Ковалики: посівний (Agriotes sputator L.), смугастий (A. lineatus L.), західний (A. ustulatus Sch.). Їхні личинки (дротяники) — небезпечні шкідники. Живуть у грунті й живляться підземними частинами рослин. Розвиваються в грунті два-чотири роки. Пошкоджують проростаюче насіння, кореневу систему й підземну частину стебел молодих рослин.
Звичайний павутинний кліщ (Tetranichus urticae Koch.) Імаго й личинки висмоктують сік із нижнього боку листків. Обплітають листок, квітку, молоді боби павутинням. Порушують обмін речовин і фотосинтез. Пошкоджені частини рослин жовтіють, листя опадає, боби передчасно достигають і розтріскуються, зерно утворюється плюскле. Підвищена шкодочинність проявляється в серпні, особливо в посушливі роки.
Бульбочкові довгоносики: смугастий (Sitona lineatus L.), щетинистий (S. Сri-nitus Hrbst.). Шкодять імаго й личинки. Жуки об’їдають краї листків, завдаючи значної шкоди молодим рослинам (до початку гілкування). Личинки пошкоджують азотфіксуючі бульбочки й корені, знижують урожайність та накопичення азоту. Одна личинка знищує три-вісім бульбочкових утворень.
Люцерновий клоп (Adelphocoris lineolatus Goeze.). Шкодять імаго й личинки, живлячись продуктами фотосинтезу, ослаблюють культурні рослини, знижують їхню продуктивність. За наявності первинної вірусної інфекції активно переносять її на неуражені рослини. Зимують у стадії яйця в рослинних рештках.
Крім перерахованих шкідників, агрофітоценозу сої в окремі роки можуть шкодити такі види: совка-іпсилон (Rhyacina ypsilon Rott.), совка-гамма (Phytometra gamma L.), люцернова совка (Chloridea maritima Grhsl.), бавовникова совка (Chloridea armigera Hubn.), капустяна совка (Mamestra brassicae L.), лунковий п’ядун (Boarmia selenaria Schiff.), люцерновий п’ядун (Taphrina arenacearia Schiff.), лучний метелик (Loxostege sticticalis L.), стебловий кукурудзяний метелик (Pyrausta nubilalis Hb.), баштанна попелиця (Aphis gossypii Glov.), гороховий зерноїд (Bruchus pisorum L.), горохова плодожерка (Laspeyresia nigricana Steph.), чорний довгоносик (Psalidium maxillosum F.).
Захист посівів сої хімічними засобами (табл. 3) слід розпочинати тоді, коли шкідників на рослинах більше за економічний поріг шкодочинності, зокрема: бульбочкові довгоносики — 8–10 імаго/м2; акацієва вогнівка — 2–3 яйця, або 5% заселеності рослин гусеницями після цвітіння та на час плодоутворення; люцерновий клоп — 8–10 імаго та личинок на 1 м2; личинки лускокрилих — 1–3 гусениці/рослину; павутинний кліщ — 2–3 особини/листок до цвітіння, або 10 особин на час плодоутворення. Одночасно з хімічним захистом сої треба використовувати резерви запобіжних заходів, які здатні обмежити ушкодження культури личинками лускокрилих та паросткової мухи на 50%, а акацієвою вогнівкою та звичайним павутинним кліщем — на 80 відсотків.
Комплекс технологічних заходів під час вирощування сої:
n після стерньових попередників здійснюють лущення стерні (1–2);
n через три-чотири тижні обприскують вегетуючі багаторічні бур’яни заввишки 15–20 см гер-біцидом Раундап, 48% в.р., з витратою 3–4 л/га чи похідними Гліфосату за допомогою тракторного штангового обприскувача “Спрейкуп”, ОП-2000-01, “Харді”, ББГ-3000, “Рау” з витратою робочої суміші 250–300 л/га;
n полицева зяблева оранка з передплужником на глибину 25–27 см через 14–20 днів після обприскування гербіцидом;
n ранньовесняне вирівнювання й боронування;
n якщо багаторічні бур’яни не знищили восени, то можна використати Раундап, 48% в.р. (3–4 л/га) після відновлення вегетації та їхнього відростання до висоти 10–15 см. Грунт не обробляти 12–15 днів;
n внесення одного з грунтових гербіцидів (Дуал Голд, 96% к.е., — 1,1–1,6; Півот, 10% в.р., — 0,5–1,0 л/га; Харнес, 90% к.е., — 2,5–3,0 л/га; Фронтьєр, 90% к.е., — 1,4–1,7 л/га та ін.);
n передпосівна культивація на глибину загортання насіння;
n протруєння (Фундазол, 50% з.п., 2–3 кг/т) і обробка насіння Ризоторфіном (бульбочкові бактерії);
n висівання сої широкорядним або звичайним рядковим способом;
n за пересихання верхнього шару грунту слід здійснити коткування посіву;
n якщо не вносили грунтові гербіциди під передпосівну культивацію, то можна внести один із них під досходове боронування (Півот, 10% в.р., — 0,5–1,0 л/га; Харнес, 90% к.е., — 2,5–3,0 л/га; Дуал Голд, 96% к.е., — 1,1–1,6; Фронтьєр, 90% к.е., — 1,4–1,7 л/га);
n досходове боронування на третій-четвертий день упоперек посіву;
n за прохолодної погоди і затримки появи сходів здійснюють повторне досходове боронування;
n одне-два післясходові боронування здійснюють після втрати ранкового тургору;
n якщо не вносили грунтові гербіциди, то обприскують післясходовими (Півот, 10% в.р., — 0,5–1,0 л/га; Пульсар, 4% в.р., — 0,75–1,0 л/га; Фабіан, 60% в.р.г., — 0,1 кг/га; Арамо + Базагран, 1,0–2,0 +1,5–2,0 л/га; Тарга Супер + Базагран, 1,0–3,0 +1,5–2,0 та ін.) у фазі одного-трьох листків культури. За наявності в посіві пирію повзучого використовують більші норми витрати протизлакових гербіцидів;
n за потреби (на грунтах, що сильно ущільнюються, за відсутності гербіцидів тощо) широкорядні посіви розпушують один-три рази;
n за наявності шкідників і хвороб раз-двічі посіви обприскують інсектицидами (Бі-58 новий, 40% к.е., — 0,5–1,0 л/га; Фастак, 10% к.е., — 0,15–0,25 л/га; Золон, 35% к.е., — 2,5–3,0 л/га та ін.) і фунгіцидами (Фундазол, 50% з.п., — 3,0 кг/га та ін.);
n у північних областях країни за прохолодного літа та наявності вегетуючих бур’янів посіви сої обробляють десикантами (Баста, 15% в.р., — 2 л/га, або Раундап, 48% в.р., — 3,0 л/га) у фазі побуріння нижніх бобів;
n урожай збирають лише прямим обмолочуванням комбайнами “Славутич”, “Дон-1500”, “Джон Дір”, “Кейс” за вологості зерна 14–16%; зріз має бути не вище 6–7 см. У степовій зоні за сухої погоди можна збирати роздільно;
n за вологості зерна більше ніж 16% його потрібно відразу ж після обмолочування очистити на ЗАВ-10 і досушити за температури повітряного потоку не вище як 35–38 градусів.

В. Жеребко,
д-р с.-г. наук, професор, академік АН вищої освіти України, завкафедри інтегрованого захисту та карантину рослин НАУ