Технологія вирощування гарбуза голонасінного

Вважається, що гарбуз голонасінний з’явився у 80-х роках ХІХ ст., коли в результаті спонтанної мутації насіння втратило тверду оболонку. Вперше «голе» насіння виявили у плодах гарбуза твердокорого, що традиційно вирощувався австрійськими землеробами для отримання гарбузової олії. Тому гарбуз голонасінний називають ще штирійським — від назви федеральної землі Штирія в Австрії.

Перші згадування про такий гарбуз в Україні датують 1911 р. Тоді у журналі «Хозяйство» була опублікована замітка про те, що на Верхньодніпровській дослідній станції «з’явилося диво — голонасінний гарбуз». У 1927 р. Полтавська дослідна станція провела сортовипробування гарбузів, серед яких був і голонасінний. У 1935 р. відомий вчений-кукурбітолог К. І. Пангало зробив повний опис популяції голонасінного гарбуза та відзначив високі перспективи цього підвиду для олійної промисловості.

Проте аж до початку 2000-х широкого розповсюдження в Україні гарбуз голонасінний не набув. А от протягом останніх 15 років наші сільгоспвиробники зацікавилися цією культурою, і почалося її промислове вирощування для отримання насіння. Характерною особливістю цього виду бізнесу є те, що лише невелика частка товарного насіння залишається для використання в Україні — майже весь урожай продається за кордон, переважно в Австрію, для виготовлення гарбузової олії.

Вважається, що найкращу гарбузову олію з вираженим пікантним «горіховим» запахом уже багато віків виготовляють у Штирії. Таку олію називають чорним золотом холодного віджиму. Чорним — через темне забарвлення насіння, з якого вона виготовляється (від оливкового й темно-зеленого до майже чорного), а золотом — бо у середньовіччя за маленьку пляшку такої олії платили стільки ж, скільки коштувала золота каблучка. Сьогодні вартість штирійської гарбузової олії на європейському ринку теж досить висока — понад 20 євро за літр.

За нормами ЄС, спрямованими на захист від підробок, назву Steierisches Kürbiskernöl може носити тільки олія, вироблена у Штирії або перевіреними виробниками (такими, як італійська компанія Prosciuto di Parma). Високобілкові відходи (шрот, макуха) від її виробництва також використовуються, зокрема для виготовлення харчової пасти, яка є біологічно активною добавкою у різноманітних продуктах харчування, у т. ч. функціонального призначення.

Харчова цінність

Склад насіння гарбуза у середньому наступний: вода — 6–6,5 %, ліпіди — 34,1–38 %, білок (N×6,25) — 31–32,5 %, целюлоза — 13,6–18,1 %, розчинні вуглеводи — 9–10,4 %. Вміст олії у насінні — 47,4–54,6 %.

Насіння гарбуза голонасінного та особливо олія з нього мають незаперечні лікувальні та профілактичні властивості. Це пояснюється тим, що гарбузова олія складається переважно з поліненасичених (незамінних) жирних кислот: у середньому 51% лінолевої (Omega 6) та 3 % альфа-лінолевої (Omega 3), а вони позитивно впливають на стан серця і судин, регулюють кров’яний тиск та зміцнюють імунітет. Є у її складі й потужні антиоксиданти селен та вітамін Е, а також фітостерин кукурбітол, вуглеводень мелен та оксицеротинова кислота. А макуха і шрот, що залишаються після віджимання олії, містять понад 32 % білків.

Багатство й збалансованість складу гарбузової олії дають можливість застосовувати її для профілактики та лікування хвороб печінки, нирок, органів травлення. Вона сприяє покращенню обміну речовин, зменшенню маси тіла у випадку ожиріння, оздоровленню шкіри, гальмує розвиток аденоми простати, має протиглистні та протидіабетичні властивості.

Особливо цінною обставиною є наявність у насінні та олії гарбуза цинку, якого чоловічий організм потребує у 6–8 разів більше, ніж жіночий. Цей елемент впливає на діяльність статевих і передстатевої залоз, нормалізує секрецію тестостерону, допомагає підшлунковій залозі виробляти інсулін. За його дефіциту не утворюються нові й не відновлюються пошкоджені клітини, у т. ч. імунні, тож дорослі швидко старіють, а діти повільно розвиваються. Та й надмірна маса тіла часто пов’язана з нестачею цинку, коли глюкоза перетворюється не на енергію, а на жирові відкладення

В цілому гарбузова олія — це концентрований цілющий продукт, створений самою природою. Для досягнення відчутного профілактичного ефекту досить вживати його одну чайну ложку на добу.

Умови вирощування

Гарбуз голонасінний належить до родини Гарбузові (Cucurbіtaceae Juss.), яка налічує близько 100 родів. Найбільше культурних рослин із цієї родини належать до роду Cucurbita (гарбуз), що включає 22 види. Три з них широко культивуються в Україні: C. maxima (гарбуз великоплідний), C. mosсhatа (гарбуз мускатний) та C. рepo (гарбуз твердокорий).

Гарбуз голонасінний (Cucurbita pepo L. var. styriaca) є підвидом гарбуза твердокорого, і за зовнішніми ознаками їх рослини майже нічим не відрізняються. Відсутність твердої оболонки на насінні є рецесивною ознакою, тому за вирощування на насіння гарбуз голонасінний слід розміщувати на відстані не менше 800 м від інших підвидів гарбуза твердокорого, у т. ч. кабачка та патисона.

Оскільки біологічні особливості рослин гарбуза різних видів майже однакові, вимоги до умов їх вирощування теж дуже схожі.

Гарбуз — сланка трав’яниста рослина з довгими пагонами. Він має найбільш розвинену серед усіх баштанних кореневу систему, яка складається зі стрижневого головного, бічних, придаткових та дрібних всмоктуючих коренів. У процесі росту й розвитку рослин вона може розгалужуватися у радіусі 4–5 м та охоплювати до 20 м³ ґрунту. Завдяки цьому рослина гарбуза росте швидко, розвиваючи протягом вегетації потужний асиміляційний апарат загальною площею до 32 м². Залежно від сорту та умов вирощування, одна рослина може сформувати до 430 чоловічих та до 80 жіночих квіток.

До тепла гарбуз трохи менш вимогливий, ніж кавун та диня — його насіння починає проростати за температури 12…13°С. Навіть невеликі короткочасні приморозки можуть бути згубними для рослин, а от високі температури повітря та ґрунту вони переносять добре. Завдяки потужній кореневій системі ця культура досить посухостійка, проте більш вимоглива до вологості ґрунту, ніж кавун. Це обумовлено значною асиміляційною поверхнею рослин, яка випаровує значну кількість води. Транспіраційний коефіцієнт гарбуза — 748, що значно перевищує показники таких посухостійких культур, як кукурудза та просо. На підвищення запасів вологи у ґрунті рослини гарбуза реагують чутливо. У посушливі роки на одній рослині може зав’язуватись тільки 1–2 плоди, тоді як за достатнього зволоження — 4 і більше. Тож лімітуючим фактором за вирощування гарбуза голонасінного у незрошуваних умовах є саме волога, від кількості якої залежить формування врожаю та його товарність.

Воду гарбуз споживає нерівномірно. Найбільша кількість вологи йому потрібна у період посиленого росту вегетативних і генеративних органів, а із закінченням формування врожаю споживання води зменшується. Найкращі умови для росту і розвитку рослин створюються за вологості ґрунту не нижче 70–75% НВ у період від сходів до плодоутворення та 65–70% НВ – під час достигання плодів. Оптимальна відносна вологість повітря становить 45–60%.

Технологія вирощування

Основні положення технології вирощування баштанних культур на насіння викладено в чинному ДСТУ 5046:2008 «Насіння кавуна, дині, гарбуза. Технологія вирощування. Основні положення». Стандарт розроблено ІВПіМ НААН спільно з фахівцями Інституту овочівництва і баштанництва НААН. Нижче наводимо вимоги до умов та основні елементи базової технології вирощування гарбуза на насіння.

Ґрунти

Гарбуз вирощують на всіх типах ґрунтів за умови, що вони мають добру аерацію. Навіть більше значення, ніж родючість, має гранулометричний склад ґрунту. Малопридатними для цієї культури є ґрунти важкого гранулометричного складу, надмірно зволожені, з близьким заляганням ґрунтових вод, а найбільш придатними — легкі типи ґрунтів, що добре прогріваються, аеровані та водопроникні, з близькою до нейтральної рН ґрунтового розчину (6,5–7). Важкі ґрунти хоча й більш вологоємні, але за пересихання розтріскуються, що призводить до розривання коренів у орному шарі.

Попередники

Кращі попередники для гарбуза — озима пшениця, зернобобові, кукурудза на силос та зелений корм, допустимий — ячмінь. Повертати посіви гарбуза на попереднє місце, а також розміщувати їх після інших культур родини Гарбузові можна не раніше, ніж через 5–8 років. Сам гарбуз голонасінний є чудовим попередником для більшості культур у сівозміні, адже після його збирання й комбайнового виділення насіння у полі в якості органічного добрива залишається понад 95% вирощеного врожаю.

Основний обробіток ґрунту

Аналіз сукупних витрат енергії за вирощування баштанних культур на неполивних землях свідчить, що розподілення їх по технологічному процесу нерівномірне: 46–55% енерговитрат припадає на основний обробіток ґрунту, 6–9% — на передпосівну підготовку ґрунту й сівбу, 36–48% — на догляд за рослинами і збирання урожаю. Тобто найбільш енергоємним елементом технології є саме основний обробіток ґрунту. Водночас він має найбільший вплив на створення, збереження і раціональне використання запасів продуктивної вологи, від яких значною мірою залежить урожай.

Відразу після збирання попередника слід провести лущення стерні (ґрунту) дисковими лущильниками на глибину 8–10 см у двох напрямках. Поля, на яких вирощували багаторічні трави, або засмічені коренепаростковими бур'янами через 10–12 діб лущать удруге на глибину 14–16 см лемішними лущильниками. Зяблеву оранку проводять після внесення добрив на супіщаних ґрунтах на глибину не менше 23–25 см, на чорноземах звичайних та південних — 25–27 см. За появи сходів бур'янів зяб восени 1–2 рази культивують на глибину 10–12 см.

Весняний обробіток ґрунту

Його головною метою є збереження вологи, знищення сходів бур’янів та забезпечення умов для високоякісної сівби й отримання дружних сходів. За даними Інституту зрошуваного землеробства НААН, навесні в суху вітряну погоду з 1 га незаборонованого зябу за добу випаровується до 90 м³ води. Тому відведене під гарбуз поле як можна раніше боронують важкими зубовими боронами у один або два проходи агрегату. Повторне боронування та першу культивацію зябу на глибину 10–12 см виконують у максимально стислі строки за настання фізичної стиглості ґрунту. Другу весняну культивацію задля знищення сходів бур’янів і забезпечення кращих умов для роботи сівалок проводять на глибину загортання насіння напередодні або в день сівби.

Добрива

Оптимізувати дози внесення добрив та забезпечити їх окупність приростом урожаю допомагає аналіз вмісту поживних речовин у ґрунті та потреби рослин у елементах живлення. Вдвічі скоротити витрати добрив без зниження врожайності дає змогу локальне їх внесення у рядки. У такому разі під гарбуз досить внести половину рекомендованої дози мінеральних добрив — N₃₀P₄₅К₃₀. Вносять їх навесні, до висіву гарбуза, на глибину 8–12 см стрічками (у зону майбутнього рядка) за допомогою чизель-культиваторів та культиваторів-рослинопідживлювачів. Тоді добрива довше знаходяться у вологому шарі ґрунту, в зоні, де знаходитиметься основна маса кореневої системи рослин, і поживні речовини більш повно використовуються рослинами для формування врожаю.

Підготовка насіння

За посівними якостями насіння гарбуза має відповідати вимогам ДСТУ 7160:2010 «Насіння овочевих, баштанних, кормових та пряно-ароматичних культур. Сортові та посівні якості. Технічні умови». Згідно з ним, для сівби треба брати виповнене насіння високих посівних та сортових кондицій. Особлива увага приділяється масі 1000 насінин, яка визначає їх посівну якість, норму висіву і в кінцевому підсумку урожайність. Доведено, що маса фракції насіння впливає на рівномірність сходів, розвиток рослин у період вегетації й одночасність достигання плодів. Тому однією зі складових підготовки насіння до сівби є калібрування.

Зважаючи на вразливість та незахищеність насіння голонасінного гарбуза, обов’язковою умовою є його протруєння. Ефективним заходом є й інкрустація, яка дає можливість висівати насіння у більш ранні строки, а проростати воно буде після того, як складуться сприятливі умови.

Сівба

Вирішальне значення для вибору строків сівби гарбуза голонасінного має температура ґрунту, адже через відсутність захисного покриття у холодному ґрунті насіння може почати загнивати. Оптимальні умови для сівби складаються, коли ґрунт на глибині 10 см прогріється до 12…14ºС. Глибина заробляння насіння складає 5–6 см.

Для нормального росту і розвитку на неполивних землях рослинам гарбуза голонасінного потрібна площа живлення не менше 2 м², тож рекомендовані схеми сівби — 140 × 140, 180 × 110, 210 × 100 чи 280 × 70 см. У зрошуваних умовах площа живлення рослин може бути менша — від 2 до 1 м². З її зменшенням плоди виростають дрібніші, однак зростає їх кількість на одиницю площі, а відтак, і вихід насіння.

Сортимент гарбуза голонасінного невеликий. Для внутрішнього споживання використовують як старий перевірений сорт Голонасінний 14, так і дещо новіші Гамлет, Південний, Даная, Юнона, Голонасінка тощо. Для продажу насіння за кордон вирощують іноземні сорти Styriaca (Штирійська), Wies, Gleisdorfer, Herakl, Miranda та ін.

Догляд за рослинами

Посів гарбуза з широкими міжряддями дає можливість доглядати за рослинами протягом усього періоду вегетації. Для цього використовують просапні культиватори КРН-4,2, КРН-5,6А, УКР-5,6 тощо. Обробіток ґрунту під стеблами (огудиною) проводять широкозахватними плоскорізами. У незрошуваних умовах зазвичай достатньо одного обробітку міжрядь плоскорізними лапами, а у вологі роки може виникнути потреба у повторному обробітку.

Крім того, слід проводити ручне просапування у рядках: перше — після культивації після повної появи сходів, проріджуючи їх та формуючи оптимальну густоту рослин, а друге — на початку утворення стебел.

Контроль бур’янів, шкідників і хвороб

В основу інтегрованої системи захисту рослин від бур’янів, шкідників і хвороб покладено біоценотичний принцип, який передбачає регулювання чисельності шкодочинних організмів шляхом оптимального поєднання агротехнологічних, біологічних, імунологічних, хімічних та інших сучасних методів з урахуванням економічної доцільності їх застосування за умови максимально можливого збереження корисних природних організмів.

Збирання врожаю

Збирати урожай гарбуза починають у фазу фізіологічної стиглості плодів, яка настає через 60–70 діб від початку їх зав’язування. Ознаками достигання плодів є затвердіння їх кори та опробковіння плодоніжок. Спочатку стиглі плоди скочують у валки, використовуючи валкоутворювачі (типу Rollmax австрійської фірми Kröpfel, вітчизняні УПВ-8 чи виготовлені кустарним способом).

Після дозарювання протягом 15–20 діб з плодів комбайновим способом виділяється насіння. Виділення насіння гарбуза голонасінного без дозарювання допускається за умови, що вміст вологи у ньому на час збирання не вищий 35 %. Лінійка комбайнів для виділення насіння представлена зарубіжними фірмами MOTY, DMM, CLAAS та вітчизняним виробником — Каховським експериментальним механічним заводом (комбайни ВК-КТ-0.1, V-VD.004 та ін.).

Зібране насіння підлягає післязбиральній доробці: миттю, у ході якого з загальної маси відокремлюються прокисла м’якоть та великі органічні домішки, сушінню та очищенню на сепараторі від органічних домішок. Спеціальні мийні установки та сушарки на український ринок поставляє фірма MOTY (Австрія). Кондиційна вологість підготованого до реалізації насіння становить 9–10 %.

В. Книш, канд. с.-г. наук, Південна державна сільськогосподарська дослідна станція ІВПіМ НААН