Скільки втрачають аграрії на блокуванні імпорту добрив?

Вже більше двох тижнів в Україну заблокований імпорт основних добрив не лише з Росії, а й з інших країн-постачальників. Сайт «Пропозиція» вирішив розібратися, в чому причини блокування і якими можуть бути його наслідки.

Колапс на митницях

З 7 грудня триває блокування імпорту в Україну мінеральних добрив. І не лише з Росії. На сьогодні в портах стоять 3 судна з добривами з Туреччини, а на прикордонних залізничних вузлах чекають на розмитнення 30 тис. т добрив, завезених у вагонах з Узбекистану, Грузії, Казахстану, Білорусі, Литви, Польщі та Болгарії.

Імпортери кинулися завозити добрива з усіх цих країн з огляду на антидемпінгове мито, яким були обкладені добрива російського виробництва. І представники агробізнесу називають це позитивним кроком. Адже, по-перше, держава в умовах агресії зобов’язана вживати всіх необхідних заходів у відповідь. По-друге, як вважає голова Всеукраїнської аграрної ради Андрій Дикун, переорієнтація імпорту добрив з російського на інші напрямки піде Україні тільки на користь – як пішла на користь переорієнтація експорту молочних продуктів чи фруктів і ягід.

Однак чомусь разом з аміачною селітрою під антидемпінгові заходи потрапив сульфат амонію. «Якщо стосовно аміачної селітри уряд надав необхідне обгрунтування відповідно до законів про демпінговий і про субсидований імпорт, то сульфат амонію потрапив сюди «за компанію», - говорить Андрій Дикун.

Більше того, під дію обмежень потрапили ще й фосфорні й калійні добрива , які імпортувалися на 99%, а не лише на 40%, як аміачна селітра.  Причому 90% фосфорних добрив на українському ринку були саме російського походження.

Імпортери ціною неймовірних зусиль знайшли інші джерела постачання добрив. У результаті за перші 11 місяців року 141 тис. т добрив завезли з Узбекистану, 65 тис. т з Казахстану, 40 тис. т з Польщі, 11 тис. т з Болгарії. І всі ці добрива необхідно було законтрактувати.

А тепер на кордоні застрягло майже 48 тис. т добрив, більшість з яких уже оплачені. Деякі з іноземних постачальників погрожують уже в найближчі дні повернути вантажі з України назад і більше ніколи не мати справ з українськими покупцями. Таким чином, щойно налагодились постачання добрив з альтернативних джерел після поспішного закриття імпорту з Росії, котрий забезпечував до деяких позиціях левову частку потреб України, митники своїми діями за лічені тижні звели нанівець репутацію українських імпортерів.

«Якщо добрива не пропускатимуть в Україну ще місяць, іноземні виробники продадуть товар, що був призначений для України, комусь іншому – у світі покупців вистачає. А Україна недоотримає добрив під весняну посівну», - говорить голова Спілки агрохіміків України Сергій Рубан. Зокрема, якщо не завезти достатніх обсягів сульфату амонію, можна недорахуватися 20% ріпаку, сої та кукурудзи врожаю-2019.

Можливі й інші заходи у відповідь. Наприклад, зовсім недавно Україні доводилося вирішувати проблему блокування імпорту нашого цукру найбільшим його закордонним покупцем – Узбекистаном. Довелося скасувати антидемпінгове мито на автомобілі виробництва Узбекистану.

Чи справді добрива завозяться за «липовими» документами?

Митники виправдовують це тим, що, мовляв, у них є інформація, ніби добрива насправді російські, а не російські вони лише за документами. Аналогічну інформацію поширюють і деякі журналісти-розслідувачі.

Однак останні на прохання конкретизувати звертають увагу на той факт, що добрива, зазначені як вироблені в Литві та Білорусі, завозяться чомусь з боку Росії через територію Луганщини. Та як перевірити, чи ці добрива насправді російські? Представники Спілки агрохіміків України переконують, що в лабораторії гарантовано визначити завод-виробник добрив дуже складно. Адже макродобрива – це, як правило, стандартизований біржовий товар, який усі виробники намагаються робити однаковим.

Можна, звичайно, пересипати добрива в інші мішки з реквізитами іншого виробника. Але імпортери міндобрив вимагають також сертифікатів відповідних заводів. Отже, щоб провернути подібну операцію, потрібно російські добрива завезти на завод у Казахстані, Білорусі чи Грузії, перевантажити там в іншу тару, оформити відповідні сертифікати. Саме такі підозри висувають українські митники.

Однак Андрій Дикун вважає такі схеми малоправдоподібними. По-перше, видача сертифікату на чужі добрива – це серйозне порушення закону. Навряд чи таке пройшло б у Білорусі, Казахстані чи Узбекистані, де все суворо контролюється. І тим більше не пройшло б у Польщі, Литві чи Болгарії, де миряться з російськими лобістами, але не миряться з порушниками закону.

По-друге, він доводить, що транспортування добрив з Росії на заводи Грузії чи Казахстану, перетарювання і транспортування згодом до України зробили б їх некокурентоздатними. «В цьому випадку російська аміачна селітра коштувала б в Україні не менше 12 тис. грн/т», - говорить Андрій Дикун. Тоді як Аграрний фонд продає ту саму селітру виробництва Ostchem по 11200 грн/т. Врешті, неможливо уявити, щоб у Грузії чи Литві не вибухнув би скандал через подібні речі, якби вони справді мали там місце.

Як Аграрний фонд замість аграріїв підтримує олігарха

У Всеукраїнській аграрній раді вважають, що всі ці надумані причини зупинки імпорту в Україну добрив насправді мають зовсім іншу причину, аніж гібридна відповідь агресору. Адже, наприклад, не накладають заборони на ввезення добрив з розташованих за межами Росії заводів Аркадія Ротенберга, одного з кращих друзів Путіна і будівника Керченського мосту. Як не забороняють імпорт багатьох інших товарів.

І причина ця – якраз у вартості добрив. На сьогодні Аграрний фонд, як уже було згадано, продає аміачну селітру по 11,2 тис. грн/т. Купивши її у Ostchem, за деякими даними, по 11,5 тис. грн/т. Тоді як імпортна аміачна селітра до недавнього колапсу імпорту ввозилася в Україну в середньому по 10 тис. грн/т. І цих добрив у Аграрного фонду, за даними ВАР, накопичилося щонайменше 400 тис. т. Тобто, тільки на негативній різниці в ціні бюджет втратить 120 млн грн. А ще ж витрати на зберігання.

Таким чином, українських аграріїв змушують купувати вітчизняну аміачну селітру, яка на 1000 грн/т дорожча за імпортну. Що таке 1000 грн на тонні? За норми внесення 300 кг/га в масштабах поля це вже 30 тис. грн. На площі 1000 га – більше $10 тис. А в масштабах України, де 40 млн га ріллі, - 12 млрд грн, що вдвічі перевищує обсяги, виділені з бюджету для підтримки АПК. Тож чи не вигідніше було б просто створити аграріям якомога комфортніші умови для роботи? Може, тоді й підтримка не знадобилася б?

«Якби аграріям сказали, що ці 12 мільярдів потрібні армії, вони промовчали б. Однак ці гроші підуть на підтримку виробників, які продають свої добрива дорожче, ніж імпортери», - говорить голова ВАР.

Відповідно, і Аграрний фонд, завдання якого в усіх нормальних країнах – стабілізувати ринок, у нас чомусь рятує олігархів. І всі слова про підтримку вітчизняної промисловості не варті виїденого яйця. Адже навіть заяви про те, що українські добрива не можуть бути дешевшими за російські, оскільки у них газ власний, а у нас – імпортний, придбаний за ринковими цінами – лише половина правди. Інша половина полягає в технічній відсталості вітчизняних виробників добрив. Наприклад, на заводах з випуску азотних добрив, які відкриваються зараз у Китаї, працює по 800 чоловік, тоді як на українських аналогічної потужності – 4-5 тис. То, може, потрібно було власнику заводів свого часу вкладати шалені гроші не в вибори Януковича, а в модернізацію своїх підприємств?

Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com