Найпоширеніші бур'яни польових культур

Видовий склад бур’янів у різних ґрунтово-кліматичних зонах має суттєві відмінності. Це пов’язано як із неоднаковими їхніми вимогами до умов зростання, так і з ареалом окремих культур, до яких вони пристосовані. Концепція контролю бур’янів у посівах основних сільськогосподарських культур має бути спрямована на максимальне знищення сегетальної рослинності.

Пшениця озима

Різноманітні ґрунтово-кліматичні умови території України зумовлюють зональні відмінності в бур’яновій флорі посівів озимих зернових колосових культур, зокрема пшениці озимої. Поряд із загальнопоширеними бур’янами в посівах вегетують й інші види, характерні для певної зони. Так, домінуючими в умовах Степу були і залишаються такі бур’яни: ромашка непахуча (Tripleurospermum inodorum L.), волошка синя (Centaurea cyanus L.), талабан польовий (Thlaspi arvense L.), грицики звичайні (Capsella bursa-pastoris L.), осот жовтий польовий (Sonchus arvensis L.), осот рожевий (Cirsium arvense L.), сухоребрик Льозеліїв (Sisymbrium loeselii L.), кучерявець Софії (Descurainia sophia L.), амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia L.), хрінниця крупкоподібна (Lepidium (Cardaria) draba L.), гірчак степовий звичайний (Acroptilon repens (L.) D.C.), гірчак березкоподібний (Polygonum convolvulus L.), лобода біла (Chenopodium album L.), курай руський (Salsola ruthenica Ilgin), кривоцвіт польовий (Lycopsis arvensis L.), жовтушник розчепірений (Erysimum repandum L.), мак дикий (Papaver rhoeas L.) та інші.

В умовах Лісостепу основні бур’яни у посівах культури — ромашка непахуча, волошка синя, талабан польовий, грицики звичайні, осот жовтий польовий, осот рожевий, гірчак березкоподібний, гірчак шорсткий (Polygonum scabrum Moench), березка польова (Convolvulus arvensis L.), підмаренник чіпкий (Galium aparine L.), зірочник середній (Stellaria media L.), мак дикий, редька дика (Raphanus raphanistrum L.), суріпиця звичайна (Barbarea vulgaris R. Br.), гірчиця польова (Sinapis arvensis L.), сокирки польові (Consolida arvensis L.), метлюг звичайний (Apera spica venti L.), пирій повзучий (Elymus repens (L.) Gould.) та інші.

У західній частині Лісостепу та на Поліссі шкідливі такі бур’яни, як: ромашка непахуча, волошка синя, талабан польовий, грицики звичайні, осот жовтий польовий, осот рожевий, гірчиця польова, капуста польова (Brassica campestris L.), суріпиця звичайна (Barbarea vulgaris R. Br.), редька дика, зірочник середній, фіалка польова (Viola arvensis Murr.), гірчак березкоподібний, гірчак шорсткий, глуха кропива пурпурова (Lamium purpureum L.), метлюг звичайний, пирій повзучий та інші.

Характерною ознакою сучасного землеробства є надмірне насичення короткоротаційних сівозмін такими високорентабельними культурами, як соняшник, кукурудза на зерно, соя, ріпак. Причому скорочення тривалості перерви у вирощуванні цих культур, що виносять із ґрунту велику кількість поживних речовин і вологи, за чинної на разі системи відновлення родючості ґрунту — неадекватна. Для зменшення негативного впливу таких змін в агроценозі дослідники рекомендують відновити інтегрований захист або ознаки інтегрованості застосовуваних систем захисту і, головним чином, їхньої основної складової — агротехнічного методу контролю шкідливих організмів.

Для досягнення бажаного результату доцільно надавати перевагу таким критеріям:

не скорочувати період повернення пшениці озимої у польовій сівозміні на попереднє місце та не розміщувати її після злакових попередників;

максимально збільшити часовий розрив між основним (оранка або поверхневий) і передпосівним обробітком ґрунту, що дасть можливість накопичити вологу, активізувати корисну ґрунтову мікрофлору;

переглянути оптимальні строки сівби культури задля уникнення її надмірного переростання;

не допускати надмірно глибокого загортання насіння (глибше як 5 см);

вносити під час сівби науково обґрунтовану для кожної агрокліматичної зони кількість мінеральних добрив.

Через ринково-кон’юнктурні підходи до землеробства набір попередників, що рано звільняють поле (за винятком ріпаку озимого) різко скоротився. Відповідно, скоротився й проміжок часу між основним ґрунтообробітком, який проводять відразу після збирання культури. Унаслідок цього майже повністю випала із технологічного процесу надзвичайно важлива його складова — напівпаровий обробіток ґрунту, який донедавна забезпечував (залежно від кількості опадів) ліквідацію до 70% бур’янів ще до сівби пшениці озимої. Натомість набула поширення ситуація, коли паростки дозрілого насіння бур’янів почали з’являтися на поверхні ґрунту разом зі сходами пшениці озимої.

Таким чином під час передвисівного обробітку ґрунту та сівби сегетальній рослинності вдається уникнути робочих органів машин у найуразливіший період свого росту — фазі «білої ниточки». Більшість видів дводольних бур’янів (талабан польовий, редька дика, лобода біла, грицики звичайні, види осотів тощо), маючи потужнішу стрижневу кореневу систему та надзвичайно високу природну стійкість до несприятливих умов середовища, надто швидко займають домінуюче місце в екосистемі, поглинаючи значну частину світла, вологи й поживних речовин. Така конкуренція у початкові фази розвитку пшениці озимої вкрай небезпечна. Разом з тим, подовження строків осінньої вегетації культури під впливом потепління неминуче відбувається на фоні ще продуктивнішої вегетації наявних у її посівах бур’янів.

Тому важливо зосередитися на проведенні заходів із обмеження шкідливості сегетальної рослинності, починаючи з відновлення вегетації культури. Під час весняного догляду посівів пшениці озимої виконують боронування середніми або важкими боронами (залежно від стану поля). Тип борони обирають з урахуванням фізичного стану ґрунту й рослин у посіві. Глибина ходу зуба борони має становити 2–3 см. Напрямок руху агрегатів (уздовж, впоперек, за діагоналлю рядків) обирають так, щоб не пошкоджувати культурних рослин і забезпечувати необхідну якість боронування посівів. Весняне боронування, в разі проведення його в оптимальні строки, окупиться господарю прибавкою зерна пшениці озимої — на 0,5–1 ц/га. Весняне боронування поєднують із підживленням культури азотом, який вносять прикореневим способом. Таким чином за один прохід агрегату виконується два види робіт — підживлення й боронування, що є елементом ресурсозбереження.

Ріпак

У посівах ріпаку шкідливими залишаються однорічні ярі бур’яни, зокрема: редька дика (Raphanus raphanistrum L.), гірчиця польова (Sinapis arvensis L.), лобода біла (Chenopodium album L.), жабрій звичайний (Galeopsis tetrahit L.), гірчак березкоподібний (Polygonum convolvulus L.), гірчак шорсткий (Polygonum scabrum Moench), щириця біла (Amaranthus albus L.) і звичайна (Amaranthus retroflexus L.), мак дикий (Papaver rhoeas L.), плоскуха звичайна (Echinochloa crus-galli L.), мишій сизий (Setaria glauca L.) і зелений (Setaria viridis L.), амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia L.), глуха кропива стеблообгортна (Lamium amplexicaule L.) і пурпурова (Lamium purpureum L.), галінсога дрібноквіткова (Galinsoga parviflora Cav.).

Серед однорічних зимуючих шкоди врожаю культури завдають: підмаренник чіпкий (Galium aparine L.), суріпиця звичайна (Barbarea vulgaris R. Br.), талабан польовий (Thlaspi arvense L.), фіалка польова (Viola arvensis Murr.), грицики звичайні (Capsella bursa pastoris (L.) Medic.), триреберник непахучий (Tripleurospermum inodorum (L.) Sch. Bip.), празелень звичайна (Lapsana communis L.), волошка синя (Centaurea cyanus L.).

Шкідливими є також і багаторічні бур’яни: пирій повзучий (Elymus repens (L.) Gould), хвощ польовий (Equisetum arvense L.), осот рожевий (Cirsium arvense L.), березка польова (Convolvulus arvensis L.), кульбаба лікарська (Taraxacum officinale Wigg.), полин гіркий (Artemisia absinthium L.), полин звичайний (Artemisia vulgaris L.), а також ефемери — зірочник середній (Stellaria media L.).

В осінній період у посівах ріпаку озимого значної шкоди завдали бур’яни родини Капустяних (Brassicaceae Burnett). Крім гірчиці польової, з дикорослих представників цієї родини у посівах культури було відзначено такі: редьку дику, свиріпу звичайну, талабан польовий, грицики звичайні, жовтушник лакфіолеподібний та інші. Бур’яни цієї родини завдають найбільшої шкоди врожаю ріпаку озимого, тому головною проблемою під час його вирощування є забезпечення ефективного їхнього контролю.

Слід зазначити, що селективні гербіциди не забезпечують достатньої технічної ефективності контролю цих бур’янових видів, а в окремих випадках навіть можуть бути й неефективними. Також варто враховувати, що деякі бур’яни виявляють стійкість до препаратів. Тому на найближчу перспективу залишається актуальним завдання розробки ефективних заходів контролю цієї групи бур’янів у посівах ріпаку озимого.

В цілому сегетальна рослинність знижує врожайність культури до 20–25%. Під час догляду за посівами ріпаку озимого найефективнішими, на рівні 70–80%, є агротехнічні заходи, виконані в літньо-осінній період. Вибір і порядок застосування агротехнічних заходів має ґрунтуватися на врахуванні особливостей ґрунтово-кліматичної зони, типу ґрунтів, напрямку діяльності господарства, рівня шкідливості бур’янів.

Для обмеження шкодочинності рослин-засмічувачів важливо виконувати комплекс заходів із запобігання їхній появі в посіві, а також вчасне знищення бур’янів на момент їхніх сходів. Той факт, що ріпак озимий справді має вищу конкурентну протидію бур’янам, порівняно з зерновими, зазвичай зменшує увагу аграріїв до проблеми забур’яненості посівів цієї культури. І даремно! Особливо негативний вплив бур’янів на початку вегетації озимого ріпаку — в умовах сильної конкуренції за елементи живлення, вологу, світло, формується малопродуктивний тип рослини, нестійкий до морозу, з обмеженими можливостями весняного гілкування.

Кукурудза

У всіх регіонах вирощування кукурудзи в її посівах домінують однорічні злакові (просо куряче, мишій), а серед багаторічних — пирій повзучий. Але в різних зонах вирощування культури є відмінності щодо видового складу бур’янів. Так само, як і в попередні роки, на Поліссі найпоширенішими однорічними бур’янами знову будуть просо куряче, редька дика, гірчиця та капуста польова, лобода біла, а багаторічними — пирій повзучий і хвощ польовий. У Лісостепу домінуватимуть види осотів, березка польова, молочай верболистий, дескурайнія Софії, мишій сизий та зелений, просо куряче, лобода біла, гірчиця польова, редька дика, щириця (біла і звичайна), амброзія полинолиста. У степовому регіоні та на зрошуваних землях найшкідливіший вплив чинитимуть осоти, зокрема рожевий і жовтий, а також гірчак березкоподібний, хрінниця крупкоподібна, гречка татарська, просо куряче, лобода біла, щириця звичайна й біла, паслін чорний, дурман звичайний, амброзія полинолиста.

Якщо в посіві немає багаторічних бур’янів і органічні добрива внесені восени, обробіток ґрунту після культур суцільного способу сівби має включати лущення дисковими знаряддями або чизельними культиваторами на глибину 6–8 см, оранку з одночасним унесенням органічних добрив після появи сходів бур’янів.

Бур’яни проростають і сходять раніше від кукурудзи, а більш теплолюбні — водночас із нею. Проте вони розвиваються інтенсивніше за культуру й сильно пригнічують її рослини на початкових етапах росту й розвитку. Тому рекомендовано проводити до- та післясходове боронування посіву для знищення максимальної кількості бур’янів.

Досходове боронування виконують за три-чотири дні до появи сходів кукурудзи, коли проростки ще добре прикриті ґрунтом. У цей період масово проростає насіння ранніх (редька дика, гречка татарська, гірчиця польова) й частково — пізніх ярих бур’янів (лобода біла, мишій сизий і зелений, щириця звичайна). Їхні проростки та сходи, які не укорінилися, добре знищуватимуться боронами.

Якщо в післявисівний період унаслідок похолодання сходи кукурудзи затримуються, досходове боронування слід проводити двічі: через сім-десять днів після сівби і за три-чотири — до появи сходів. Цей захід забезпечить знищення 85–90% проростків і 45–65% сходів ранніх і пізніх ярих бур’янів. Смітні рослини, які з’являться в посівах кукурудзи після того, як її висота вже не дасть змоги використовувати рядкові просапні борони, знищують дисковими або полицевими підгортачами.

Соя

У Лісостепу в посівах культури основними проблемними бур’янами залишатимуться: осот рожевий і жовтий, лобода біла, гірчиця польова, щириця звичайна, щириця лободоподібна, редька дика, ромашка непахуча, талабан польовий, березка польова, а також однодольні злакові бур’яни, серед яких просо куряче, мишій сизий.

У Степу та на зрошуваних землях найшкідливішими, з огляду на спричинення втрат урожаю, будуть осоти, гір- чак бepeзкoподібний, хрінниця крупкоподібна, лобода біла, щириця звичайна й біла, паслін чорний, дурман звичайний, амброзія полинолиста, просо куряче та інші.

На Поліссі слід очікувати змішаний тип забур’янення з переважанням однорічних злакових бур’янів: серед злакових домінуватиме мишій сизий, а серед двосім’ядольних — лобода біла, щириця звичайна, галінсога дрібноквіткова.

Для підвищення конкурентоспроможності сої щодо бур’янів слід дотримуватися оптимальних строків сівби, забезпечити високий агрофон, що підсилюватиме темпи росту рослин сої. Якщо з осені поля під посів не вирівнювали, то навесні потрібно виконати проміжну культивацію на глибину 10–12 см. У разі потреби таку культивацію проводять до внесення добрив. Передпосівну культивацію виконують на глибину 5–6 см з одночасним унесенням гербіцидів. На зрошенні ефективні два весняні ґрунтообробітки: перший — під час масових сходів ярих і зимуючих бур’янів, другий (передпосівний) — під час появи середньопізніх бур’янів (амброзії, курячого проса, щириці, канатника, нетреби) з одночасним унесенням гербіцидів.

Перше боронування посівів рекомендовано провести вже через три-чотири дні після сівби, коли насіння сої лише наклюнулося, а бур’яни перебувають у фазі «білої ниточки», друге — через 8–10, третє — через 12–14 днів. Рослини сої доволі легко витримують боронування. Лише фаза вигнутого коліна, яка настає за два-три дні до появи сходів, є критичною для виконання цієї польової операції. Досходове боронування знижуватиме забур’яненість сої на 40–50%, післясходове — на 50–60%, а досходове в поєднанні з післясходовим — на 65–75%.

Соняшник

Найпоширенішими бур’янами, які засмічують посіви соняшнику є: двосім’ядольні малорічні бур’яни — лобода біла, види щириці, курай звичайний, гірчак березкоподібний; багаторічні — осот рожевий і жовтий, види молочаю, березка польова; односім’ядольні однорічні — плоскуха звичайна, мишій сизий і зелений. Зокрема, в Київській, Черкаській, Кіровоградській, Запорізькій та Донецькій областях відзначатимуть засмічення посівів соняшнику ваточником сирійським (Asclepias syriaca L.). Окремо слід сказати про шкідливість карантинних об’єктів у посівах культури, зокрема: вовчка гіллястого (Orobanchе ramosa L.), вовчка єгипетського (Orobanchе aegyptica Pers.), вовчка соняшникового (Orobanchе cumana Wall.), а також ценхруса якірцевого (Cenchrus pauciflorus Benth.).

Агротехнічні заходи ефективно регулюють чисельність сегетальної рослинності в посівах і мають включати систему зяблевого обробітку ґрунту після збирання врожаю стерньових попередників. На забур’янених полях рекомендовано проводити лущення стерні на глибину 6–8 см, а також дворазове лущення стерні з інтервалами 15–20 днів. Два-три дискові лущення стерні з подальшою оранкою доцільно виконувати на полях, засмічених осотом та іншими коренепаростковими бур’янами. Друге й третє лущення застосовують у міру відростання бур’янів на глибину 8–10 і 10–12 см відповідно.

У разі вирощування соняшнику без унесення гербіцидів рекомендовано у фазі двох-трьох пар справжніх листків виконати післясходове боронування посівів упоперек рядків на малій швидкості агрегату (4–5 км/год). Робити це слід у денні години, коли падає тургор рослин. Бур’яни, які перебуватимуть у фазі проростків чи «білих ниточок», знищуватимуться зубами борін у фазі появи двох справжніх листків — на 80–87% і чотирьох листків — на 60–68%. До речі, слід мати на увазі: за вологості верхнього шару ґрунту до 18% краще застосовувати легкі борони, а за більшої — середні.

І. Сторчоус, канд. с.-г. наук

Журнал «Пропозиція», №1, 2019 р.