Ринок насіння в Україні: як розпізнати контрафактні насіння?
Вдало дібране насіння, яке здатне проявити свої найліпші якості у визначених природно-кліматичних умовах, дає змогу господарству протягом короткого періоду вийти на стабільний щорічний врожай, збільшуючи з року в рік обсяги валових зборів принаймні на 10–15%.
Яскравим свідченням цього є зростання за останні п’ять років показників урожайності основних культур: пшениці (на 43%), кукурудзи (24), ріпаку (52), соняшнику (40), цукрових буряків (на 55%). Також хотілося б до переліку польових культур, завдяки яким Україна зміцнила свою роль аграрної держави у світі, додати овочеві, ягідні та нішеві, оскільки, на наше глибоке переконання, у наступні роки можна сподіватись на зростання їхньої частки у загальному валовому виробництві нашої країни.
Аналіз вітчизняного ринку насіння
Ще у 2012 році ємність вітчизняного ринку насіння перевищувала $2 млрд, а у 2015-му, за оцінками експертів УКАБ, ця цифра становить близько 3 млрд дол. На частку імпортного насіння стабільно припадає близько 30%, при цьому наразі можемо стверджувати (через прагнення компаній-оригінаторів зі світовим ім’ям розміщувати власні заводи та дослідні господарства всередині країни) про очікуване зменшення обсягів імпорту на користь внутрішнього виробництва.
Основні гравці на ринку насіння
Поряд з іноземними, в тому числі мультинаціональними компаніями, в Україні наявне досить розвинене внутрішнє виробництво насіння, яке на сьогодні складається з вітчизняної селекції (селекціонерів з власним банком батьківських форм), насіннєвих господарств, які розмножують вихідний матеріал (у середньому господарства від 50 до 300 га), насіннєвих заводів (підготовка насіння, калібрування, протруювання, обробка, фасування, у тому числі дрібне). Окрім виробників, до основних гравців слід також віднести дистриб’юторів та дилерів з їхніми розвиненими мережами і, власне, споживачів (сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, домогосподарства). Низка іноземних компаній вже побудували власну «вертикаль» в Україні, що фактично ставить їх в один ряд із вітчизняними, з тією лише різницею, що працюють вони переважно з іноземною селекцією.
На ринку насіння поряд із динамічною конкурентною боротьбою вітчизняних селекційно-генетичних центрів, мультинаціональних компаній зі значними науковими та дослідницькими бюджетами та традиціями, на жаль, має місце і недобросовісна конкуренція, яка породжує таке ганебне явище, як контрафакт.
Контрафактні товари — це товари, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, ввезення яких на митну територію України або вивезення з цієї території призводить до порушення прав власника, що захищаються відповідно до чинного законодавства України та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.
У науковій літературі можна зустріти наступні прояви контрафактної продукції:
— імітація товару (продукції) відомого виробника;
— підробка товарів;
— фальсифіковані товари;
— оригінальна продукція, ввезена на митну територію України контрабандним шляхом (В. В. Лисенко, О. П. Дзісяк).
Що ж таке контрафактне насіння?
По-перше, мова йде про використання відомих «торгових марок» (імітація, підробка та фальсифікація), під видом яких на ринку реалізується тотожний продукт, який має інше від оригінального походження та містить у собі загрози недоотримання очікуваного кінцевого результату для споживача та авторського відшкодування, а також елементи іміджевих ризиків для компаній-оригінаторів. Так, у випадку польових культур (ріпаку, кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків) майже гарантовано «недоотримання» врожаю від кількох відсотків (за сприятливих погодних умов та дотримання технології) до кількох десятків відсотків.
Митна статистика дає змогу оцінювати обсяги завезеного насіння за культурами, що, своєю чергою, дає більш-менш об’єктивну картину наявності оригінальної продукції. А оскільки всі компанії на сьогодні займають активну позицію в інформуванні суспільства, забезпеченні якомога ширшого залучення всіх зацікавлених сторін до виявлення випадків недобросовісної конкуренції, то питання отримання інформації щодо походження окремої посівної одиниці прямо залежить від бажання споживача комунікувати із компанією-виробником. Це може також стосуватись і фальсифікованої продукції.
Захист прав інтелектуальної власності
Тут питання виявлення контрафакту є менш очевидними, однак становлять низку більш значимих загроз, пов’язаних зі збереженням авторства батьківських форм та генетичного матеріалу.
Шлях насіння від селекціонера до кінцевого споживача доволі тривалий і містить в собі цілу низку можливостей для недобросовісної конкуренції. Так, наприклад, насіннєві господарства, які покликані вирощувати та розмножувати насіннєвий матеріал, можуть бути використані для забезпечення документального супроводу партій насіння, оскільки вони мають ліцензійні угоди. Така підміна документів несе також ознаки адміністративного правопорушення. Насіннєві заводи та станції, яких в Україні налічується понад 280, також можуть бути використані для виготовлення контрафактної продукції, оскільки, маючи необхідні виробничі потужності з підготовки насіння, а також фасування, за умови надання тари, яка несе на собі логотипи відомих компаній, їхній дизайн та торгові знаки, може, в результаті, запропонувати ринку продукцію, яку складно відрізнити від оригінальної. Дистриб’юторські компанії, які мають розгалужену мережу реалізації продукції, теж можуть використовуватись нечистими на руку виробниками, оскільки в умовах значних обсягів продажів існує ймовірність розповсюдження контрафакту. Окремо виділимо підробки тари, етикеток, фарбування — ті елементи, які кожен із виробників насіння використовує як доступні засоби захисту власних брендів.
Чому використовують контрафактне насіння?
Бо це насіння дешевше. Тобто, часто постаючи перед вибором насіння, кожен господар прагне оптимізувати витрати на його придбання. Економія на 100 га у 5 тис. дол. США — значна сума для всіх вітчизняних виробників. Нерідко господарства йдуть на це свідомо, сподіваючись на погоду, сприятливі умови і, напевне, Божу ласку. Проте недоотримання 20–30% врожаю із засадженої ділянки може призвести до втрати 40–50 тис. дол. Тож, як бачимо, економія хоча і має бути економною, однак часто грає злий жарт. А якщо додати сюди ще й якісні характеристики зерна (цукристість, вміст олії, рівень засміченості та інші важливі показники), то недоотримані прибутки можуть бути й більшими.
Як запобігти розповсюдженню контрафактного насіння?
Звичайно, насамперед Україні варто навести лад у законодавстві, про що вже наголосили в Мінагропроді. Частково законопроект 1460-1 «Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо приведення законодавства у сфері насінництва та розсадництва у відповідність до європейських та міжнародних вимог)», проголосований у Верховній Раді в «Аграрний день» 8 грудня 2015 року, вирішує певні питання, пов’язані із дотриманням та захистом прав інтелектуальної власності в частині врегулювання взаємин селекціонера та власника генетичного матеріалу. Також у ньому закладено умови недоторканності генетичного матеріалу окремої компанії-оригінатора шляхом скасування обов’язкової подачі батьківських форм під час реєстрації (що унеможливлює витік інформації з державних сховищ).
Зауважимо, що ці нововведення можуть розглядатись і як спрощення, і як послаблення контролю, тому ще раз наголошуємо на тому, що довіра завжди має породжувати відповідальність, тож у цьому випадку варто сподіватись на зацікавленість як операторів ринку, так і власне держави у розвиткові потенційно однієї з найприбутковіших сфер в агропромисловому комплексі.
Оскільки ресурси селян обмежені, часто основним фактором вибору на користь контрафактної продукції є його дешевизна. А отже, відповіддю на виклик тут можуть стати програми фінансової підтримки аграріїв, які, з огляду на залучення компаній-постачальників, можуть бути ефективним інструментом опосередкованої боротьби з контрафактом.
Часи, коли наші пращури витрачали масу часу і зусиль для добору та селекції, покладаючись винятково на власні спостереження, вже в минулому. Сьогоднішнє виробництво насіння, так само як і засобів захисту рослин, та врешті й самі агротехнології — це наукоємні продукти, де вартість досліджень облічується мільйонами доларів, покликані надавати виробникам унікальні переваги. Постачання сільському господарству матеріально-технічних ресурсів (МТР) — це складна сфера, що за рівнем енергетичних та фінансових витрат не поступається ані фармацевтиці, ані космонавтиці. Найбільші виробники МТР для сільського господарства витрачають десятки років і сотні мільйонів євро на створення нового виду продукції на ринок. І не дивно, що в умовах інтеграції України у світовий економічний простір (СОТ та ЄС) від нашої країни очікують цивілізованих кроків.
Шляхи подолання проблеми полягають у застосуванні системного підходу, із одночасним удосконаленням законодавчої бази в частині реєстрації пестицидів, контролю за їхнім обліком, повноцінного профілю ризику за митного контролю, організації сертифікованих складів та утилізації конфіскованої продукції, а також покращенні доступу агровиробників до оригінальної продукції та інформуванні про підробки. Саме ці завдання і ставить перед собою нещодавно створений при УКАБ Центр протидії контрафакту.
Україна після вступу до СОТ доклала значних зусиль у боротьбі з контрафактом та досягла певного прогресу в питаннях захисту прав інтелектуальної власності. Цей період збігається з бурхливим розвитком аграрного сектору. Тож сподіваємось, що запобігання потраплянню контрафакту на ринок матеріально-технічних ресурсів України сприятиме подальшому зростанню галузі та стане запорукою формування позитивного міжнародного іміджу нашої країни.
О. Жемойда, виконавчий директор, Український клуб аграрного бізнесу
Інформація для цитування
Підробка насіння: канали та методи запобігання розповсюдженню / О. Жемойда // Спецвипуск ж. Пропозиція. Новинки селекції / — 2016. — С. 8-10