Ринок борошна. Перші кроки на міжнародній арені
Український ринок борошна незважаючи на негативні тенденції розвивається, для продукції відриваються кордони нових країн, а підприємства будують та оновлюють свої потужності. Про життя борошномелам всупереч проблемам і про інші тенденції ринку propozitsiya.com розповів голова асоціації «Борошномели України» Родіон Рибчинський.
- Розкажіть, будь ласка, що наразі відбувається на ринку борошна?
- Офіційно діючими підприємствами в Україні за минулий рік вироблено 2,6 млн т борошна. Прогноз на поточний маркетинговий рік – 2,7 млн т. На жаль, динаміка виробництва цього продукту особливо за останні 3 роки негативна, це пов’язано з низкою об’єктивних і суб’єктивних причин, зокрема зменшенням населення в Україні.
Якщо подивитися на споживання борошна виробниками хліба, макаронних і кондитерських виробів, то у 2015-2016 МР з виробленої борошномельної продукції було спожито 91%, тобто 2400 тонн. Відтак, можна говорити, що внутрішній попит вітчизняними потужностями задовольняється повністю і навіть із надлишком, і цей надлишок борошномели експортують.
- Скільки було експортовано борошномельної продукції в останні роки?
- У 2015-2016 МР – 346 тис. т борошна. На сьогоднішній момент включно із березневими відвантаженнями ми йдемо з невеликим випередженням торішніх графіків і маємо уже 296 тис т. Це пов’язано з активізацією і пошуком вітчизняними виробниками нових ринків збуту. У нас, як в Асоціації, була домовленість із FAO та ЄБРР щодо просування українського борошна на зовнішні ринки. Залучившись їхньою підтримкою, мали змогу взяти участь у декількох торгових місіях і виставках на африканському та азійському континентах. Ми були у Танзанії, Ефіопії, ОАЕ, Гонконзі тощо. Було багато місій окремих кампаній – в Оман, Єгипет і країни Близького Сходу. Є цікавість і самих компаній, плюс робота Асоціації, плюс сприяння з боку держави, що дозволило Україні суттєво покращити свої позиції на світовому ринку. Ще декілька років тому динаміка експорту була на рівні десятків тисяч тонн, а зараз та в найближчій перспективі можемо вийти на обсяги у півмільйона тонн експорту.
- Яка країна є лідером зі споживання українського борошна? Хто може стати нашим імпортером у перспективі?
- Поки що безсумнівним лідером є КНДР. Напряму тудипоставляємо мало – лише близько 10% експорту борошна, проте ще близько 20% іде транзитом через Китай. Дуже інтенсивно росте в останні два роки експорт до Анголи, і бачимо перспективу саме у ній. Якщо у 2015-му в цю країну поставлялося лише 2% експорту (7,6 тис. т), то нині – 10% (27 тис. т). Інтенсивно росте експорт у регіон Палестина-Ізраїль – бачимо декілька відсоткову прибавку обсягів. Також з’явилась нова країна на експортній карті українського борошна – Сомалі, куди за 2016/17 МР уже поставили близько 20 тис. т.
- Наскільки ми є конкурентними по ціновій політиці та якості борошна на міжнародній арені?
- Насправді, ціна не є визначальним фактором роботи з тією чи іншою країною чи компанією. Вона є лише одним із критеріїв. Набагато важливішим для імпортерів є якість продукту, його логістика та обсяги. Тому суворої прив’язки до ціноутворення немає. Умовно кажучи турецькі борошномели, які мелють її з української пшениці, є більш конкурентними, ніж ми, враховуючи низьку ціну логістики та інші складові виробництва/поставки.
З іншого боку потрібно розуміти, що у 90-роках ХХ століття і навіть у середині 2000-х Україна відвантажувала на експорт обсяги, що цілком співставні з сьогоднішніми – 300-400 тис. т, але здебільшого це були контракти з Туркменією та Таджикистаном в обмін на газ і нафту. Нині українські борошномели, апріорі, виходить на міжнародні ринки, де з наших давнішніх покупців залишилися Молдова і частково Грузія. Для гравців міжнародного ринку українське борошно – terra incognita. З нашим борошном потрібно навчитися працювати, робити пробні випічки, пристосовуватись до українського продавця, а на це потрібен час.
Світовий ринок торгівлі борошном не є настільки великим – у середньому 15 млн т. Він непогано укомплектований і давно поділений. Мусимо виборювати позиції з-поміж турків, європейців, постачальників із Ірану та Пакистану. Українським виробникам доводиться демпінгувати, бути більш лояльними до умовам поставок, постоплати, аби закріпитися на ринку і розширювати співробітництво.
- Не можу не поцікавитися щодо якості нашого борошна. Скажіть, чи є достовірною інформація про те, що українське борошно не дотягує по якості до світових показників?
- Ніяких світових стандартів якості борошна у природі не існує. У кожної країни є свої стандарти якості харчової продукції і борошна зокрема. В якійсь країні вони більш суворі, десь менше і визначаються зазвичай методом пробної випічки у споживача. Сказати те, що українське борошно чимось краще чи гірше чийогось – проблематично. Для певних ринків наша продукція дуже гарна. Наприклад, у деяких країнах Африки дивляться на українське борошно як на еталон по якості. А для Саудівської Аравії наша продукція ординарна, для Гонконгу теж не ідеальна, адже вони звикли працювати з австралійським борошном – це продукт із зерна зовсім іншого типу та якості. Отже, є ринки де ми конкурентні та виграємо, а є й ті, на яких за якістю програємо, проте тоді у хід вступають інші важелі, зокрема ціна та домовленості про оплату.
Насправді хлібопекарські підприємства по всьому світі не працюють із одним сортом борошна, роблять комбінації від різних постачальників і навіть країн. Особливо така тенденція характерна для держав, де борошно є, апріорі, імпортованим товаром.
- Що зараз відбувається з борошномельними підприємствами? Наскільки вони завантажені?
- В Україні існує достатньо вагомий гравець на ринку борошна – ДПЗКУ, який переробляє близько мільйона зерна на рік. Проте найбільше компаній зосереджено у приватних руках і вони виробляють 4/5 українського борошна. Лише невелика кількість із них завантажені на 80% потужностей, решта працює з 50-60% завантаженням. Аналогічна ситуація з експортом: є обсяги, які експортує державна корпорація, але сумарно набагато більше експортують приватні підприємства. На борошномельному ринку ніяких префенцій державним борошномельним підприємствам не існує – вони працюють у такому ж податковому полі та ринкових умовах, як і решта.
- Як щодо будівництва нових потужностей? У яких регіонах найбільш активно ведеться будівництво та оновлення млинів?
- Дійсно, за останні декілька сезонів введено в дію декілька нових млинів у Харківській і Миколаївській областях. Багато млинів модернізують, вводять додаткові лінії. Як правило, встановлюють турецьке та турецько-швейцарське обладнання. Кілька років тому було модернізовано комбінат на Вінничині, де встановили винятково українське обладнання. На жаль, модернізація і побудова об’єктів відбувається не дуже активно – все залежить від інвестицій.
- Про які суми на модернізацію та побудову йдеться?
- Немає стандартних цифр. Все залежить від добової потужності, асортименту, від того який цикл буде задіяно –із фасуванням, вітамінізацією тощо. Наприклад, вартість нового 150-тонного млина залежно від комплектації може коштувати $ 4-8 млн. Врахуйте, це лише прямі затрати на обладнання, системи та комунікації тощо. На відміну від тих же стандартних елеваторів, тут є маса нюансів, які можуть суттєво варіювати ціну конкретного млина.
- Окрім пшеничного борошна, яке на сьогодні є лідером з виробництва, є і інші види борошна, зокрема, житнє, гречане, тощо. Що на разі відбувається у цій царині? Чи є на нього попит в середині держави та за її межами?
- За підсумками 2015 року частка пшеничного та пшенично-житнього борошна складала 92,8%, при цьому 6,5% – це суто житнє борошно, решта – інші види борошна, зокрема, кукурудзяне, рисове, вівсяне, ячмінне, гречане тощо. Попит на нішеве борошно як всередині держави, так і за її межами є, проте він не настільки глобальний, бо немає сформованої культури споживання. Безперечно, нішеве борошно має вищу, ніж усталена, ціну.
Окремо хочу зупинитися на такій культурі як жито. Сільгосптоваровиробнику не вигідно виробляти його через низьку урожайність. Більшість аграріїв вирощує лише ті культури, які мають високу вартість – пшеницю, кукурудзу, соняшник, сою. Обсяги виробництва жита в середині України знижуються. Хлібопекарі вимушені імпортувати житнє борошно з Білорусі. У 2015/16 МР ми завезли 20,6 тис. т, а в 2016/17 МР включно із березнем уже 20,8 тис. т. Імпорт зростає, адже пропозицій на внутрішньому ринку по цій культурі замало. Де-факто, жито стало нішевою культурою, і незабаром може стати нею де-юре. По фату, обсяги житнього виробництва незабаром дорівнюватимуть іншим видам нішевого борошна.
Ірина Золотарьова