Редька олійна як сидерат

Використання методів сидерації дає змогу не тільки ефективно боротися із ґрунтовим виснаженням, а й природним чином підвищити родючість землі. Зокрема, редька олійна як сидерат може впоратися з бур’янами, оздоровити та поліпшити якість ґрунту.

Багатоцільове вивчення цієї культури в різних ґрунтово-кліматичних зонах дало можливість сформулювати основні позитивні риси, потенційно притаманні культурі: невибагливість до умов вирощування та попередника в сівоз­міні; висока продуктивність і поживність; високоінтенсивне продукування й функціонування кореневої системи; відносна толерантність до зміни строків сівби; швидкі темпи зростання; сильна позитивна реакція на мінеральне удобрення, висока конкурентоспроможність щодо сегетальної рослинності. А також — можливість продуктивного багатокомпонентного використання в складі кормових сумі­шок із широким набором супутніх культур; позитивний вплив на фітосанітарний та поживний режими ґрунту. До того ж ця культура — добрий медонос, а за заорювання біомаси є чудовим засобом відродження родючості виснажених ґрунтів як замінник органічних добрив.

Слід акцентувати увагу на окремих біолого-технологічних особливостях редьки олійної з огляду на оптимізовані моделі її використання в якості сидерату.

Інтенсивність накопичення та розкладання сидеральної маси редьки олійної має свої особливості. Культура швидко зростає: за короткий період — від 25 до 40 днів — розвиває велику кількість листкової та кореневої маси, що відкриває можливість її використання в посушливих умовах вегетації і, зокрема, за надранніх строків сівби. Її рослинна маса здебільшого складається з листя, в якому вищий уміст азоту та вужче співвідношення вуглецю до азоту. Завдяки цьому надземна маса швидше розкладається в ґрунті і слугує для наступної агрокультури ґрунтовим живленням першої черги. Водночас корені рослин редьки олійної, навпаки, потовщені та перегнивають в останню чергу, поступово забезпечуючи ґрунт і рослини поточного посіву поживними речовинами.

Крім того, зелена маса, загорнута в ґрунт, розкислює його, діючи подібно до внесення вапна, оскільки має лужну реакцію клітинного соку (рис. 1, 2).

Особливості кореневого дренажу за використання редьки олій­ної. Іноді рослини редьки олійної називають «біологічним плугом», оскільки вони мають потужну стрижневу кореневу систему, яка глибоко проникає в підорні шари (рис. 3). За сучасних тенденцій використання нульового й мінімального обробітків ґрунту це дуже важливо. Завдяки кореневим виділенням, вона сприяє поглинанню з ґрунтово-вбирного комплексу важкодоступних сполук фосфору, калію, кальцію, сірки, які споживає наступна в сівозміні агрокультура. Діаметр кореневої шийки редьки олійної становить 2–2,5 см (у гірчиці — близько 1 см), що дає змогу їй проникати значно глибше, порівняно з коренями гірчиці, навіть на важких за механічним складом ґрунтах. Ступінь ґрунтової дренованості завдяки цьому зростає, надлишки вологи йдуть у нижні горизонти ґрунту, тому навесні він швидше досягає фізичної стиглості. А це, своєю чергою, сприяє проведенню висіву в оптимальні терміни.

Позитивний вплив на системні властивості та режими ґрунту. Використання редьки олійної як сидерату не лише позитивно впливає на процеси накопичення органіки в ґрунті, забезпечення позитивного балансу макро- й мікроелементів, а й сприяє покращенню водно-фізичних властивостей ґрунтів. Так, використання поукісної редьки олійної на сидерат знижувало щільність орного шару ґрунту на 22%, загальну пористість — на 15%. За цих умов зменшувалась капілярна та підвищувалась некапілярна пористість. Зниження об’ємної маси ґрунту становило щонайменше 15–18%. Відзначено також, що одним із недоліків сидерації є висушування ґрунту під час вегетації сидератів, а заорювання їх під інші культури в посушливі періоди знижує ефективність сидерації. Це часто спостерігають у сидеральних парах, коли з якоїсь причини заорювання сидерату проведено із запізненням, незадовго до сівби озимих культур. Для того, щоб цього не відбувалося, сидеральну редьку олійну в пару потрібно заорювати, залежно від метеорологічних умов, не пізніше ніж за 25–30 днів до висіву основної культури. Краще заорювати сидерати під ярі культури пізно восени або навесні. Адже за осінньо-зимовий та ранньовесняний періоди в ґрунті відновлюється оптимальна для сходів і розвитку ярих культур вологість ґрунту.

Редьку олійну можна ефективно використовувати як проміжну культуру в короткоротаційних сівозмінах для покращення попередника в якості проміжної культури між двома основними. В умовах аграрного виробництва, особливо з урахуванням ринкової спрямованості спеціалізації багатьох господарств, не завжди вдається концентрувати посіви основних сільськогосподарських культур по оптимальних попередниках. Через це хрестоцвіті проміжні культури, які характеризуються інтенсивними темпами росту з накопиченням високих рівнів біомаси та мають алелопатичні властивості завдяки високому вмісту сірковмісних сполук, гірчичних масел, глюкозинолатів, індольних речовин і інших фізіо­логічно активних сполук, — важливий резерв оптимізації сівозмін, зниження негативної дії суміжних культур у сівозміні шляхом проміжного вирощування останніх. Під дією цих речовин відбувається втрата вірулентності деяких патогенних бактерій, що містяться в ґрунті. Кореневі виділення хрестоцвітих знижують проростання спор збудників хвороб і пригнічують довжину ростових трубок у них. Водночас спостерігається стискання вмісту клі­тин мікроспор, що спричиняє їхню деструкцію і загибель. Висівання хрестоцвітих стримує також розвиток бур’янів, оскільки кореневі виділення культурних рослин пригнічують схо­жість насіння деяких видів польових засмічувачів. Завдяки швидкому розвитку редьки олійної, знижується щіль­ність забур’янення пирієм повзучим. Загибель пирію повзучого учені пояснюють алелопатичною дією хрестоцвітих культур, які несприятливо впливають на фізіолого-біохімічні процеси рослин-акцепторів, що зрештою зумовлює пригнічення їхнього росту й розвитку і, як наслідок — загибель (рис. 4).

Технологію вирощування редьки олійної як сидерату опрацювала Спілка органічного землеробства. За їхніми даними, найскладніші умови для сидерації редьки олійної складаються за її вирощування в післяжнивний період (липень-серпень), який характеризується найбільшим дефіцитом вологи в Україні. Її запаси в шарі 0–10 см на чорноземах Центрального Лісостепу становлять 3–8 мм та значно менше — в інших, не таких родючих, ґрунтових відмінах. Аби не допустити повного випаровування води з призначеного під сидерати ґрунту, треба разом зі збиранням попередника і, як виняток, — через один день після збирання, застосувати поверхневий обробіток ґрунту, що складається з його дискування на 5–6 см, боронування та прикотковування поверхні кільчастими котками. Такий обробіток, особливо проведений уночі, руйнує капіляри між верхнім — обробленим, та нижніми — необробленими й більш зволоженими шарами (з яких вода піднімається капілярами вгору), що припиняє її випаровування та сприяє поступовому зволоженню верхнього шару.

Іншим, менш ефективним, джерелом зволоження поверхні ґрунту в цей період є роса, що випадає внаслідок конденсації водяної пари (після нічного зниження температури ґрунту та охолодження приґрунтового повітря). Шар роси, утвореної за одну ніч, досягає 0,1–0,5 мм. А за рік її випадає до 40 мм, тобто така кількість, що відповідає місячній нормі атмосферних опадів у Центральному Лісостепу в квітні чи серпні — листопаді. На утворення роси та на її кількість впливає багато чинників, зокрема вітер. Якщо він має малу швидкість, то до кожного предмета (грудочки, рослини), на якому осідає роса, піднімаються нові й нові порції водяної пари, що збільшує кількість вологи. За великої сили вітру роса не утворюється — це можливо здебільшого на рівній, проте шорсткій поверхні ґрунту, якій відповідає технологія наведеного поверхневого обробітку під сидерати. Та більшість сучасних агрономів не знайомі з переліченими вище виробничими й природними особливостями цього сидерату. Тому й не поспішають створювати належні умови для виробництва сидеральних добрив, вважаючи, що сидерати виростуть і за умов пізнього обробітку ґрунту, а за першої невдачі роблять висновок про недоцільність сидерації.

Узагальнені рекомендації авторів і власні напрацювання автора у рамках виконання тематики розробки адаптивної технології вирощування редьки олій­ної в зоні Правобережного Лісостепу для комплексного її використання (за період 2010–2019 рр.) щодо сидерації редьки олійної в зоні достатнього зволоження (табл.) зводяться до впровадження у стислі строки зазначених вище прийомів підготовки ґрунту, застосування азотних добрив (30–60 кг/га), висіву високоякісного насіння з обов’язковим його протруюванням напередодні сівби та загортання сидеральної маси на глибину 15–30 см. Така технологія сприяє збереженню в ґрунті залишку вологи, не використаної попередником, сприяє накопиченню води в поверхневому шарі ґрунту завдяки підняттю її з нижніх шарів, що забезпечує появу повних схо­дів рослин через три-чотири доби після сівби. Природно, що густий їхній травостій, своєю чергою, є середовищем для утворення великої кількості роси, яка рятує рослини від загибелі в перші дні вегетації.

Навіть найменші дощі (3–5 мм), які в агрономії вважаються неефективними, для післяжнивних сидератів дуже корисні. Подальші, більш рясні, дощі (до 10 мм і більше) зволожують ґрунт спочатку на глибину до 15 см, а згодом — на всю глибину кореневмісного шару. Такі умови в поєднанні з теплою погодою в липні — вересні сприяють інтенсивному зростанню редьки олійної, перешкоджають розмноженню бур’янів і шкідників. Особливо велику допомогу молодим рослинам-сидератам редьки олійної в разі недостатнього зволоження ґрунту надає роса, бо лише вона рятує рослини від загибелі в суху жарку погоду, а, спадаючи з рослин, — поліпшує зволоження поверхні ґрунту та приґрунтового повітря.

Зелену масу редьки олійної на сидерат рекомендовано скошувати в період бутонізації — до початку цвітіння, коли в ній міститься найбільша кількість азоту. Варто враховувати також труднощі загортання біомаси редьки олій­ної в ґрунт. Велика наземна маса (200 ц/га й більше) загортається у ґрунт погано, якість заорювання незадовільна. За високої врожайності маси поле обробляють дисковими знаряддями в один-два сліди. Через три-чотири доби після підв’ялювання рослинної маси сидерату знову проводять лущін­ня або ж дискування, а потім — заорювання за загальноприйнятою технологією. Сидерат із невеликою біомасою заорюють безпосередньо, без додаткових агроприйомів. Рекомендується ще така технологія: сидерат коткують гладкими котками, після чого орють у напрямку проходу котків.

Листостеблову масу редьки олійної можна з успіхом застосовувати для приготування багатокомпонентних компостів на основі соломи. Результат досягається завдяки тому, що під час компостування соломи до неї додають як стимулятор інтенсивності перебігу мікробіологічних процесів легкогідролізовану органічну речовину у вигляді зеленої маси сидеральних культур у пев­ній кількості (сира вага) на 1 т соломи.

Сидерат вносять у солому, зволожену розчином мінеральних солей: аміачної селітри, суперфосфату та хлористого калію, — які зазвичай використовують як добрива NРК. Кількість вологи у співвідношенні до маси соломи становить 1:4–1:5. Концентрація мінеральних добавок на 100 кг соломи така: 2,8 кг — аміачної селітри (1 кг д. р. азоту); 5 кг — суперфосфату (1,09 кг P₂O₅); 4 кг — хлористого калію (2,4 кг K₂O).

Редька олійна є ефективним і надійним компонентом біологізованих систем удобрення, яка цілком відповідає вимогам стратегії органічного альтернативного удобрення для однокомпонентного чи багатокомпонентного використання у різні варіанти строкового застосування та є альтернативою класичних систем удобрення гноєм і торфокомпостами.

Я. Цицюра, канд. с.-г. наук, доцент,

Вінницький національний аграрний університет

Т. Цицюра, канд. с.-г. наук, старш. наук. співробітник,

Інститут кормів та сільського господарства Поділля НААНУ

Журнал «Пропозиція», № 10, 2019 р.