Рос­линні решт­ки: зе­ко­но­ми­ти на до­б­ри­вах і поліпши­ти стан по­ля

За­галь­новідо­мо, що на­уко­во об­грун­то­ва­не чер­гу­ван­ня куль­тур лег­ше і повніше ре­алізується у ба­га­топільних сівозмінах із три­валістю ро­тації 7–11 років. У ко­рот­ко­ро­таційних сівозмінах, ко­ли куль­ту­ра зай­має од­не-два по­ля, її ча­ст­ка у трипільній сівозміні зро­с­тає до 33,3 і 66,6% та до 25,0–50,0% — у чо­ти­рипільних. Як наслідок — різко ско­ро­чується термін по­вер­нен­ня куль­тур на по­пе­реднє місце ви­ро­щу­ван­ня, ус­клад­нюється їхнє розміщен­ня після кра­щих по­пе­ред­ників.

Необхідність до­три­ман­ня у сівозмінах на­уко­во об­грун­то­ва­но­го чер­гу­ван­ня сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур у часі обу­мов­люється хімічни­ми, фізич­ни­ми і біологічни­ми чинника­ми. За рин­ко­вих відно­син в аг­рар­но­му сек­торі вплив еко­номічних фак­торів на сівозміну помітно зро­с­тає, і во­ни ча­с­то ста­ють доміну­ю­чи­ми порівня­но з аг­ро­еко­логічни­ми чин­ни­ка­ми. До ос­танніх на­ле­жать: кон’юнк­ту­ра рин­ку; по­пит і про­по­зиція на то­вар­ну про­дукцію, її кон­ку­рен­то­с­про­можність, біржо­ва ціна; вартість ви­т­рат на ви­роб­ництво про­дукції, що ре­алізується, її собівартість; ве­ли­чи­на при­бут­ку на гек­тар сівозмінної площі за то­го чи іншо­го на­бо­ру і чер­гу­ван­ня куль­тур у сівозміні.

Про мож­ливість і не­обхідність кон­цен­т­рації посівів провідних то­вар­них куль­тур у ко­рот­ко­ро­таційних сівозмінах ідеть­ся в публікаціях ос­танніх років. За та­ко­го інтен­сив­но­го ви­роб­ництва про­дукції рос­лин­ництва ос­нов­ним за­вдан­ням су­час­них на­уки і ви­роб­ництва є за­про­ва­д­жен­ня та ви­ко­ри­с­тан­ня за­ходів інтен­сифікації зем­ле­роб­ст­ва, зо­к­ре­ма за­сто­су­ван­ня ви­со­ких норм до­б­рив, інтен­сив­но­го об­робітку грун­ту, побічної про­дукції по­пе­ред­ників, інтен­сив­но­го хімічно­го за­хи­с­ту рос­лин, без яких не­мож­ли­ве підви­щен­ня вро­жай­ності ос­нов­них сіль­го­с­пкуль­тур.

При­пи­нен­ня й за­побіган­ня роз­вит­ку не­га­тив­них про­цесів і кри­зо­вих явищ у зем­ле­робстві має відбуватись шля­хом науково обгрунтованого розміщен­ня сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур у сівозмінах. Завдяки цьому про­дук­тивніше ви­ко­ри­с­то­ву­ють­ся угіддя, до­б­ри­ва та побічна про­дукція по­пе­ред­ньої куль­ту­ри, кра­ще ре­алізується по­тенціал сортів і гібридів рос­лин, зни­жується рівень за­бур’яне­ності, змен­шується дія шкідників та хво­роб у посівах сіль­го­с­пкуль­тур за мінімаль­но­го ви­ко­ри­с­тан­ня хімічних пре­па­ратів.

Ос­танніми де­ся­тиріччями в тех­но­логічних про­це­сах ви­ро­щу­ван­ня сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур ши­ро­ко за­сто­со­ву­ють зби­ран­ня по­пе­ред­ників із подрібнен­ням і розкидан­ням ли­с­то­с­теб­ло­вої ма­си рос­лин. Цей спосіб ком­бай­ну­ван­ня про­стий у за­сто­су­ванні й еко­номічно доцільний за ско­ро­чен­ня ви­т­рат на ро­бо­ти, які пов’я­зані із транс­пор­ту­ван­ням со­ло­ми чи ли­с­то­с­теб­ло­вої ма­си, скла­ду­ван­ням і пе­ре­тво­рен­ням її на ор­ганічні до­б­ри­ва. До то­го ж ці про­це­си відігра­ють ве­ли­ку роль у біологізації зем­ле­роб­ст­ва, підви­щенні ро­дю­чості грун­ту, збе­ре­женні довкілля. Але сьо­годні ду­же при­кро спо­с­теріга­ти за тим, скільки еле­ментів жив­лен­ня та ор­ганічної ре­чо­ви­ни зго­рає на наших по­лях,  наскільки то­ва­ро­ви­роб­ни­ки ста­ють бідніши­ми, особ­ли­во у такий період, ко­ли потрібно еко­но­ми­ти.

Усі ро­зуміють, що по­ряд із по­зи­тив­ни­ми вла­с­ти­во­с­тя­ми ви­ко­ри­с­тан­ня пож­нив­них ре­ш­ток є і де­які особ­ли­вості, пов’язані із ви­ро­щу­ван­ням на­ступ­них у сівозміні сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур.

За на­яв­ності ве­ли­кої кількості рос­лин­них ре­ш­ток (про­ек­ційне по­крит­тя по­верхні грун­ту — по­над 50%) прогріван­ня верх­нь­о­го ша­ру грун­ту у вес­ня­ний період мо­же за­три­му­ва­ти­ся на 0,5…1°С, порівняно із чи­с­тими від ре­ш­ток по­лями. Від спо­собу роз­поділен­ня рос­лин­них ре­ш­ток за­ле­жить і во­логість грун­ту. Інтен­сив­ніше ви­па­ро­ву­ван­ня во­ло­ги спо­с­тері­гається на пло­щах, де про­во­ди­ли за­гор­­тан­ня по­жнив­них ре­ш­ток на гли­би­ну роз­пу­шу­ван­ня гу­му­со­во­го го­ри­зон­ту, а за роз­поділен­ня по­верх­нею по­ля за без­по­ли­це­во­го об­робітку грун­ту — втра­ти во­ло­ги знач­но менші. У зв’яз­ку з цим сівбу сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур кра­ще по­чи­на­ти на по­лях із мінімаль­ною кількістю рос­лин­них ре­ш­ток на по­верхні грун­ту, а закінчу­ва­ти — на тих, де їхня кількість мак­си­маль­на.

Побічна про­дукція, подрібне­на ком­бай­на­ми та рівномірно роз­ки­да­на по­лем, при­ско­рює інфільтрацію во­ло­ги у грунті, змен­шує по­верх­не­вий стік, при­галь­мо­вує швидкість вітру біля по­верхні по­ля, зни­жує тем­пе­ра­ту­ру грун­ту і цим змен­шує втра­ти во­ло­ги на ви­па­ро­ву­ван­ня, бе­ре на се­бе кіне­тич­ну енергію до­що­вих крап­лин, за­побігає за­пли­ван­ню грун­ту й ут­во­рен­ню по­верх­не­вої кірки, по­слаб­лює ерозію і, що не менш важ­ли­во, по­гли­нає за­лиш­ко­вий, не ви­ко­ри­с­та­ний для фор­му­ван­ня вро­жаю, азот, за­побіга­ю­чи йо­го втра­там і за­бруд­нен­ню грун­то­вих вод.

Си­с­те­ма­тич­не ви­ко­ри­с­тан­ня со­ло­ми як ор­ганічно­го до­б­ри­ва пож­вав­лює життєдіяльність мікро­ф­ло­ри грун­ту та інтен­сивність її ди­хан­ня. Це, своєю чер­гою, сприяє поліпшен­ню по­жив­но­го ре­жи­му грун­ту. Вне­сен­ня со­ло­ми — ма­теріалу, що ба­га­тий на вуг­лець та бідний на азот (із ши­ро­ким відно­шен­ням С:N, що дорівнює 80– 100), зу­мов­лює закріплен­ня лег­ко­до­с­туп­но­го азо­ту в грунті, завдяки по­­­си­лен­ню мікробіологічної діяль­ності, та зни­жен­ня вро­жай­ності на­с­туп­ної куль­ту­ри.

По­зи­тив­ним наслідком за­сто­су­ван­ня технології зби­ран­ня куль­тур із подрібнен­ням і розкидан­ням ли­с­то­с­теб­ло­вої ма­си рос­лин є біологізація зем­ле­роб­ст­ва, під­ви­щен­ня ро­дю­чості грун­ту й збе­ре­жен­ня довкілля. В.Ф. Сай­ко повідо­м­­ляє, що до скла­ду со­ло­ми вхо­дять усі не­обхідні рос­ли­нам по­живні ре­чо­ви­ни, які після міне­ралізації ста­ють лег­ко­до­с­туп­ни­ми для рос­лин. Уче­ний за­зна­чає, що вміст по­жив­них еле­ментів у со­ломі більший, аніж у зерні. У се­ред­нь­о­му в со­ломі пше­ниці та яч­ме­ню містить­ся 0,5% азо­ту, 0,2 — фо­с­фо­ру, 0,9–1,0 — калію та 30–40% вуг­ле­цю, а в ли­с­то­стеб­ловій масі со­няш­ни­ку — 1,56% азо­ту, 0,76 — фо­с­фо­ру, 4,52% калію, а та­кож сірка, кальцій, магній та різні мікро­е­ле­мен­ти (бор, мідь, мар­га­нець, молібден, цинк, ко­бальт та ін.). От­же, ли­с­то­с­теб­ло­ва ма­са со­няш­ни­ку є знач­но ба­гат­шою на ма­к­ро- та мікро­е­ле­мен­ти.

За да­ни­ми В.С. Чу­ма­ка та І.Ф. Со­к­ру­ти, ча­ст­ка по­вер­нен­ня по­жив­них ре­чо­вин із рос­лин­ни­ми решт­ка­ми що­до ви­не­сен­ня їх з уро­жаєм ста­но­вить: в ози­мої пше­ниці — N — 35%, Р₂О₅ — 34,6, К₂О — 28,8; у ку­ку­руд­зи— 33,0, 29,3, 42,2; у цу­к­ро­вих бу­ряків — 20,6, 18,1, 11,8%, відповідно. Най­більшу ча­ст­ку по­вер­нен­ня еле­ментів жив­лен­ня із по­жнив­но-ко­ре­не­ви­ми решт­ка­ми відміча­ли після зби­ран­ня со­няш­ни­ку та ба­га­торічних трав.

В аг­ро­номії тра­диційною є дум­ка, що інтен­сив­не ви­ро­щу­ван­ня со­няш­ни­ку та роз­ши­рен­ня йо­го посівних площ у струк­турі посівів вис­на­жує грунт, зни­жує йо­го ро­дючість, при­зво­дить до погіршен­ня струк­ту­ро­ва­ності грун­ту, а та­кож до змен­шен­ня кількості аг­ро­номічно-цінних аг­ре­гатів. Але ба­га­то то­ва­ро­ви­роб­ників, ке­ру­ю­чись своїм досвідом та спо­с­те­ре­жен­ня­ми, став­лять такі твер­д­жен­ня під сумнів — і, на на­шу дум­ку, не­безпідстав­но. Са­ме це й до­во­дять наші роз­ра­хун­ки.

Та­кож важ­ли­во не по­ру­шу­ва­ти еко­логічну рівно­ва­гу че­рез ри­зик погіршен­ня по­каз­ників ро­дю­чості грун­ту. То­му слід ак­цен­ту­ва­ти ува­гу на по­шу­ку і ре­алізації за­ходів, що підви­щу­ють ефек­тивність ви­роб­ництва та спри­я­ють еко­номнішо­му і зва­женішо­му ви­ко­ри­с­тан­ню міне­раль­них до­б­рив та інших за­собів під час ви­ро­щу­ван­ня сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур.

Со­няш­ник, порівня­но із зер­но­ви­ми куль­ту­ра­ми, менш чут­ли­вий до за­сто­су­ван­ня до­б­рив. За уза­галь­не­ни­ми да­ни­ми Інсти­ту­ту зер­но­во­го гос­по­дар­ст­ва, за вне­сен­ня во­се­ни N₃₀P₃₀ уро­жайність на­­сіння со­няш­ни­ку підви­щується на 0,33 т/га за за­галь­но­го її рівня 2,23 т/га. Інші вчені вка­зу­ють на те, що на чор­но­зем­них грун­тах здебільшо­го най­е­фек­тивнішою до­зою міне­раль­но­го жив­лен­ня для со­няш­ни­ку є N_30-60Р_60-90К_40-60, а за да­ни­ми Д.С. Ва­сильєва — N₆₀Р₆₀.

Збільшу­ва­ти уро­жайність за ви­со­ких цін на міндо­б­ри­ва та за­со­би за­хи­с­ту рос­лин шля­хом їхньо­го ви­ко­ри­с­тан­ня еко­номічно не­вигідно. Со­няш­ник сла­бо ре­а­гує на до­б­ри­ва, оскільки 1 кг д. р. NPK за­без­пе­чує ли­ше 2 кг при­бав­ки вро­жаю, а за знач­но­го дис­па­ри­те­ту цін вартість ви­ко­ри­с­та­них міне­раль­них до­б­рив пе­ре­ви­щує вартість при­бав­ки про­дукції насіння со­няш­ни­ку і за­вдає збитків то­ва­ро­ви­роб­ни­кові.

То­му, окрім за­сто­су­ван­ня до­б­рив, ве­ли­ку ува­гу потрібно приділя­ти впро­ва­д­жен­ню біологічної си­с­те­ми зем­ле­роб­ст­ва, а са­ме ви­ко­ри­с­тан­ню побічної сільсько­го­с­по­дарсь­кої про­дукції та нехімічних ме­тодів за­хи­с­ту рос­лин.

Про­тя­гом 2006–2009 рр. у Кіро­во­градсь­ко­му інсти­туті АПВ про­во­ди­ли досліджен­ня, де в стаціонар­но­му досліді відби­ра­ли зраз­ки грун­ту після зби­ран­ня по­пе­ред­ни­ка — ку­ку­руд­зи на зер­но, який за­сто­со­ву­ва­ли під со­няш­ник, та після зби­ран­ня ос­тан­нь­о­го.

Ре­зуль­та­ти по­ка­за­ли, що у разі ви­ро­щу­ван­ня со­няш­ни­ку у п’ятипільній сівозміні інтен­сив­но­го ти­пу (чор­ний або зай­ня­тий пар, ози­ма пше­ни­ця, соя, ку­ку­руд­за на зер­но, со­няш­ник) із на­си­чен­ням куль­ту­ра­ми по 20% за міне­раль­ної та ор­га­но-міне­раль­ної си­с­тем удо­б­рен­ня не спо­с­теріга­лось змен­шен­ня вмісту в грунті еле­ментів жив­лен­ня після зби­ран­ня со­няш­ни­ку, а са­ме нітрат­но­го азо­ту та калію. Вод­но­час де­що змен­шу­вав­ся вміст фо­с­фо­ру в ор­но­му шарі грун­ту після ви­ро­щу­ван­ня со­няш­ни­ку. За­сто­су­ван­ня ор­га­но-міне­раль­ної си­с­те­ми удо­б­рен­ня підви­щу­ва­ло вро­жайність насіння на 0,13 т/га, порівня­но з варіан­та­ми із за­сто­су­ван­ням до­зи до­б­рив N₄₀P₄₀K₄₀, та 0,34 т/га — до аб­со­лют­но­го кон­тро­лю.

Тоб­то зро­с­тан­ня вро­жай­ності со­няш­ни­ку за міне­раль­ної та ор­га­но-міне­раль­ної си­с­тем удо­б­рен­ня відбу­ва­лось ли­ше за­вдя­ки вне­сен­ню міне­раль­них до­б­рив та ком­плекс­но­му за­сто­су­ван­ню до­б­рив і рос­лин­них ре­ш­ток.

Вра­хо­ву­ю­чи по­тре­бу у по­пов­нен­ні грун­ту еле­мен­та­ми жив­лен­ня та ор­га­нічною ма­сою, а та­кож ке­ру­ю­чись ре­зуль­та­та­ми еко­номічно­го аналізу, ро­би­мо вис­но­вок, що най­доцільнішим є за­сто­су­ван­ня ор­га­но-міне­раль­ної си­с­те­ми удо­б­рен­ня. От­же, си­с­те­ма­тич­не за­сто­су­ван­ня побічної про­дукції по­пе­ред­ни­ка на фоні вне­сен­ня міне­раль­них до­б­рив у дозі N₄₀P₄₀K₄₀ (ор­га­но-міне­раль­на си­с­те­ма удо­б­рен­ня) за­без­пе­чує підви­щен­ня вро­жай­ності не ли­ше по­­рів­­­ня­но із варіан­та­ми без ви­ко­ри­с­тан­ня до­б­рив, але й порівня­но із за­сто­су­ван­ням міне­раль­ної си­с­те­ми удо­б­рен­ня, де рос­линні решт­ки ви­во­зи­ли.

Ви­ко­ри­с­тан­ня мікроб­них пре­па­ратів не впли­ва­ло на рівень уро­жай­ності со­няш­ни­ку як за міне­раль­ної, так і за ор­га­но-міне­раль­ної си­с­тем удо­б­рен­ня. Збільшен­ня цьо­го по­каз­ни­ка на фоні при­род­ної ро­дю­чості грун­ту бу­ло близько 0,08 т/га, або 3,1%. При­бав­ка уро­жаю до аб­со­лют­но­го кон­тро­лю за міне­раль­ної та ор­га­но-міне­раль­ної си­с­тем удо­б­рен­ня ста­но­ви­ла 0,20 та 0,34 т/га, або 7,4 та 12,5%, відповідно. Сумісна дія мікроб­них пре­па­ратів та міне­раль­ної си­с­те­ми удо­б­рен­ня підви­щу­ва­ла по­каз­ни­ки вро­жайності на 0,23 т/га, а за взаємодії з ор­га­но-міне­раль­ною си­с­те­мою — на 0,32 т/га віднос­но аб­со­лют­но­го кон­тро­лю.

Якість про­дукції олійних куль­тур виз­на­ча­ють за вмістом у їхньо­му насінні олії. Олійність насіння со­няш­ни­ку за за­сто­су­ван­ня ефек­тив­них мікро­ор­ганізмів знач­но збільшу­ва­лась, а різни­ця ста­но­ви­ла 2,2% — у кон­троль­но­му варіанті та 2,1–1,5% — за міне­раль­ної та ор­га­но-міне­раль­ної си­с­тем удо­б­рен­ня.

От­же, за ро­зум­но­го підхо­ду до ви­ко­ри­с­тан­ня грун­ту й збе­ре­жен­ня побічної про­дукції сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур на по­лях мож­на зу­пи­ни­ти де­гра­даційні про­це­си та зе­ко­но­ми­ти на ви­ко­ри­с­танні коштів на до­б­ри­ва. Рівень збе­ре­жен­ня по­жив­них ре­чо­вин рос­лин­них ре­ш­ток що­до ви­не­сен­ня їх з уро­жаєм ста­но­вить: у со­няш­ни­ку — N — 74,5%, Р₂О₅ — 52,0, К₂О — 94,9; ріпа­ку — 60,2, 35,8, 72,4; ку­ку­руд­зи — 51,0, 34,0, 98,6; зер­но­вих ко­ло­со­вих — 24,3–32,6, 17,1–17,7, 68,1–92,0; сої — 27,4, 27,8, 32,0%, відповідно. От­же, ли­с­то­с­теб­ло­ва ма­са со­няш­ни­ку є най­ба­гат­шою на ма­к­ро­еле­мен­ти.

О. Андрієнко, А. Андрієнко,

кан­ди­да­ти с.-г. на­ук

ж. Пропозиція, 2015, №1