Виробництво біопалива з свічграса: екологічно чиста енергія
Досить придатною сировиною для виробництва біопалива є багаторічні злакові культури, однією із яких є просо прутоподібне, або свічграс (Panicum virgatum). Це прямостояча теплолюбна і досить витривала в умовах посухи та високої температури культура із глибокопроникною (до 2,5 м) мичкуватою кореневою системою, що дає змогу рослинам витримувати короткострокові затоплення. У висоту свічграс досягає 2,5–3,0 м. Щільність кореневої системи цього виду проса у поверхневому 15-сантиметровому шарі вдвічі більша, ніж у люцерни, та втричі — ніж у кукурудзи.
Швидкі темпи зростання і висока зимостійкість роблять цю культуру привабливою сировиною для виробництва біопалива, для вироблення тепла та електроенергії за прямого його спалювання, газифікації та піролізу. Також свічграс є біоенергетичною рослиною, яку використовують для виробництва целюлозного етанолу. Але основне призначення проса прутоподібного — це застосування його як сировини для виробництва паливних гранул, які можна спалювати у твердопаливних котлах для обігрівання будинків.
Просо прутоподібне як поновлюване джерело енергії має вельми позитивні значення енергії і низький рівень викидів парникових газів. Так, наприклад, від спалювання етанолу з проса викидів парникових газів більш ніж удвічі менше, ніж від спалювання бензину. Просо може давати вп’ятеро більше енергії, ніж витрачається для його вирощування.
Як багаторічна культура просо прутоподібне може бути використане для зменшення ерозійних процесів у грунтах, як зелений корм для худоби та для створення пасовищ, для заготівлі сіна і як замінник соломи зернових культур для потреб тваринництва (на підстилку), як субстрат для вирощування грибів.
Продуктивність проса прутоподібного перебуває у межах 6–25 т/га сухої речовини. На полі його можна використовувати впродовж 10 і більше років.
Вибір ділянки та передпосівна підготовка грунту
Урожайність проса прутоподібного великою мірою залежить від складу та родючості грунту, опадів, що випадають в осінньо-зимовий період та в період вегетації, генетики та інших факторів.
Просо добре родить на найрізноманітніших типах грунтів, але найкращими є добре дреновані суглинкові та супіщані грунти. Однак для використання на біопаливо рекомендованими є непродуктивні грунти, непридатні або небажані для вирощування типових сільськогосподарських культур.
Добру врожайність просо дає на грунтах із рівнем кислотності (рН) близьким до нейтральної. На таких грунтах рослини добре використовують поживні речовини, необхідні для росту та розвитку. Надто кислі або лужні грунти не придатні, а поживні речовини перебувають у формах, недоступних для рослин.
Для активного росту та розвитку рослин проса температура впродовж періоду вегетації має бути в межах 15…35°С, а вегетаційний період — досить тривалим. Якщо температура нижче 15°С або перевищує 35°С, зростання рослин сповільнюється або припиняється. За оптимальних умов зволоження підвищується кущистість рослин.
Небажаними є землі, на яких масово зростають злакові бур’яни, знищення яких у посівах досить проблематичне. Якщо на полі, відведеному під висів проса прутоподібного, є велика кількість багаторічних коренепаросткових бур’янів, з осені перед оранкою їх необхідно знищити внесенням препарату суцільної дії.
Після збирання попередника задля збереження вологи в грунті, подрібнення рослинних решток, провокування проростання насіння бур’янів для подальшого їхнього заорювання проводять лущення грунту на глибину 6–12 см. Висота гребенів на злущеному полі має становити не більше 4 см. Оранку слід проводити на глибину 20–22 см. Глибока оранка недоцільна, адже в перший рік вегетації основна маса коренів проса розміщується переважно у верхньому (15–20 см) шарі грунту.
З осені, після оранки, проводять вирівнювання поверхні поля культиваторами типу КПС-4 на глибину 5–7 см.
Важливим елементом технології вирощування проса прутоподібного для отримання дружних та якісних сходів є передпосівна підготовка грунту. Правильне її проведення має забезпечити сприятливі умови для проростання насіння, адже сходи проса у початковій фазі росту та розвитку не можуть успішно конкурувати з бур’янами за воду, сонячне освітлення і поживні речовини.
Передпосівний обробіток грунту проводять за настання фізичної стиглості грунту: вирівнювання поля шлейфами, мілкий обробіток в один або два проходи борін та коткування. Це дасть змогу створити дрібногрудочкувату структуру верхнього грунтового шару, зберегти вологу та створити на глибині загортання насіння ущільнене ложе, що є необхідною передумовою одержання швидких та дружних сходів.
Для передпосівного обробітку грунту застосовують також агрегати типу «Європак», System-Kompaktor, System-Korund та інші, завдяки яким за один прохід агрегату виконується ціла низка технологічних операцій.
Після цього для додаткового ущільнення грунту проводять допосівне його коткування.
Після проведення культивації масова частка грудочок розміром 0,01–10,00 мм на поверхні поля
(в шарі 0–5 см) має становити не менше 80%. Такий фракційний склад грунту перешкоджає непродуктивним втратам грунтової вологи, покращує аерацію грунту та запобігає вітровій і водній ерозії.
Твердість грунту в розпушеному шарі має становити 0,2–1,0 МПа, а вологість у шарі 0–10 см — 25–35%.
Сівба насіння
Велика частка насіння проса прутоподібного після збирання культури перебуває у стані спокою та має низьку схожість. Але кількість такого «сплячого» насіння з часом зменшується, і вже через рік його схожість може збільшитися вдвічі.
Насіння проса починає проростати за теплової температури 6…8°С, але дружне проростання спостерігається за прогрівання грунту до 15…16°С. Якщо в період проростання теплова температура знижується до 8…9°С, сходи з’являються тільки через два тижні, а за температури 3…5°С вони здебільшого гинуть або сильно пошкоджуються.
На поверхні грунту не має бути великих грудок, а саме насіння потрібно висівати на глибину 0,5–1,5 см, адже у проса прутоподібного воно досить дрібне (3–6 мм завдовжки і до 1,5 мм заширшки). Тому для досягнення доброго контакту насіння з грунтом важливим є прикочування посіву до та, особливо, після сівби, адже нестача у цей період вологи в грунті у верхньому посівному шарі може призвести до низької схожості насіння. За наявності необхідної кількості тепла та вологи сходи можуть з’явитися на п’ятий-сьомий день. За несприятливих умов (пониження температури повітря, посуха та ін.) культура може сходити значно довше.
Рекомендована норма висіву насіння залежить від його схожості і становить 2,5–10 кг/га. Маса 1000 насінин коливається в межах 1,2–1,6 г.
Насіння висівають як широкорядним, так і звичайним рядковим способом. Для широкорядної сівби найкраще застосовувати сівалки точного висіву типу MISTRAL, «Клен-6» та інші з електронною системою контролю норми висіву (ВСС). Використовують також овочеві сівалки СО-4,2, переобладнані бурякові ССТ-12Б або пневматичні СУПН-8А, а для звичайного рядкового висіву — СЗТ-3,6, СЗТ-3,6А, СЛТ-3,6. На грунтах, що піддаються грунтовій та вітровій ерозії, застосовують спеціальні стерньові сівалки СРП-2, СТС-2,1 (СЗС-2,1), СТС-6, СКК-12 та ін. Відхилення фактичної витрати насіння від заданої норми висіву — не більше ±4%.
Широкорядний спосіб сівби створює необхідний поживний і повітряно-водний режими грунту та дає змогу краще доглядати за рослинами у період вегетації, якісно проводити видові і сортові прополювання. Для полегшеного проведення першого міжрядного обробітку грунту до появи сходів рекомендовано разом із просом висівати «маячкову» культуру (редиску або гірчицю білу тощо), які сходять дещо раніше від проса. Їх домішують у невеликих кількостях.
Для отримання повноцінної густоти стояння рослин грунт має залишатися вологим упродовж одного місяця після появи сходів.
Якщо за результатами аналізів насиченість грунту фосфором та калієм середня або висока, то внесення цих елементів перед сівбою не потрібне. Азотні добрива зазвичай під час сівби не вносять, оскільки вони сприятимуть зростанню бур’янів, а це, своєю чергою, зменшує конкурентоспроможність проса прутоподібного у початковий період росту та розвитку.
Відома практика, коли просо висівають у місцях, що схильні до вітрової або водної ерозії. У такому разі на поверхні грунту варто залишати мульчу у вигляді рослинних решток, які можуть контролювати ріст та розвиток бур’янів, а також сприяють утриманню вологи в грунті, знижують сумарне випаровування із грунтової поверхні. Але є й недоліки — через наявність мульчі на поверхні поля дещо ускладнюється процес сівби.
Догляд за посівами проса
Повітряний режим грунту регулюється розпушенням його в міжряддях (за широкорядної сівби насіння), щілюванням і поверхневим осушенням перезволожених ділянок.
Догляд за посівами проводиться впродовж першого року і навесні другого року вирощування, адже саме в цей період бур’яни завдають значної шкоди рослинам проса. Після розростання посівів, коли створюється стійкий густий рослинний покрив, проводити заходи, спрямовані на зменшення забур’яненості, не потрібно.
Тому робота, направлена на знищення бур’янів після сівби, є надзвичайно важливим етапом технології вирощування проса прутоподібного. Забур’яненість площі значно залежить від допосівного використання землі та попередників і набору технологічних операцій, що використовують під час догляду за посівами.
Після сівби — за наявності сходів бур’янів, але до сходів проса — можна застосовувати гербіциди суцільної дії.
У подальшому кількість обприскувань післясходовими гербіцидами залежить від частоти появи бур’янів та їхнього спектра. За широкорядного висіву можна проводити міжрядні обробітки.
Оцінку стану посівів проводять навесні наступного року, на другий рік вегетації. Добре доглянуті посіви можуть бути продуктивними понад 10–12 років. Просо може уражуватись багатьма видами грибних захворювань, у тому числі іржею, плямистостями листя, кореневими гнилями тощо.
Більшість із цих захворювань не завдають значного збитку посівам. Але у разі значного поширення хвороб необхідно застосовувати фунгіциди або висівати стійкі проти хвороб сорти. Вдаються також і до знезараження насіння фунгіцидами.
Просо є рослиною, яку мало «турбують» комахи. На посівах виявлено попелиць, цикадок, різноманітних жуків, клопа-черепашку, коників, дротяників, але значної шкоди культурі вони не завдають.
Збирання та зберігання проса
Період збирання біомаси проса прутоподібного може починатися із пізньої осені та продовжуватися впродовж усієї зими (за умови невеликого снігового покриву або його відсутності) і рано навесні до появи нових паростків.
Біомасу із проса можна збирати як першого, так і другого року вирощування культури, але промислове використання настає на третій рік вегетації. Зазвичай просо прутоподібне дає до 30% свого потенціалу біомаси у перший рік вегетації, до 70 — на другий рік і 100% потенціалу — починаючи із третього року використання посіву.
Скошування та збирання проса прутоподібного проводять із використанням звичайного обладнання, традиційного для сінокосіння, тобто валкоукладачами і прес-підбирачами, переважно один раз на рік. Дуже рідко — двічі, коли виникає потреба використати рослини на корм.
Час збирання проса впливає на вихід біомаси і якість сировини, що, своєю чергою, має вплив на виробництво біопалива і пов’язану з ним економіку. Так, наприклад, якщо збирання врожаю біомаси відкладається до лютого — березня наступного року, вихід біомаси через втрати від вивітрювання, осипання листя, обламування стебел упродовж зимового періоду може знижуватися до 40%, збільшуються також втрати біомаси і в процесі збирання. Але водночас за зимовий період із біомаси вилуговується частина калію і хлору, що обумовлює зниження викидів шкідливих часток під час її спалювання.
Висота зрізування проса під час збирання має бути не менше ніж 10–15 см. Це допомагає підтримувати ефективними точки росту і знижує проколи шин. Крім того, така висота стерні ефективніше затримує сніг узимку, в результаті чого зменшується випадання рослин у цей період.
Вологість біомаси має становити не більше 15%, що гарантує високу якість сировини та дає змогу обійтися без сушіння у процесі її гранулювання. Гранули з проса мають нижчий рівень викидів шкідливих речовин порівняно зі спалюванням вугілля та природного газу. У процесі сушіння біомаси проса витрачається менше енергії, ніж для деревини, а під час згорання паливна маса свічграсу не коксується.
Зібрану біомасу можна також зберігати у великих круглих або прямокутної форми (вважаються простіші в транспортуванні та обігу ) тюках, які зручні для спалювання у спеціальних котлах. Тюки слід зберігати в сухому приміщенні або під накриттям, бажано на піддонах. У посушливих районах просо можна зберігати навіть просто неба, на вулиці.
Неналежні умови зберігання біомаси проса прутоподібного можуть завдати до 25% збитків упродовж одного року.
Висновки
На основі даних польових досліджень вирощування проса прутоподібного в науково-дослідній мережі ІБКіЦБ було складено технологічні карти вирощування із аналізом структури виробничих витрат (рисунок) і зазначенням усіх операцій, обсягів використання матеріально-технічних засобів і праці для їхнього виконання та зроблено розрахунки виробничої собівартості 1 т сировини з 1 га посіву (таблиця).
За розрахунками, виробнича собівартість 1 т проса прутоподібного у 2015 р., виходячи із рівня урожайності 15 т/га і реальних матеріальних витрат, витрат на оплату праці, відрахувань на соціальні заходи, амортизації та інших операційних витрат, становитиме 432,98 грн.
Як видно із розрахунків, свічграс, або просо прутоподібне, варте того, щоб на нього звернули увагу як на високорентабельну біоенергетичну культуру.
О. Хіврич, канд. с.-г. наук, ст. наук. співробітник,
М. Гументик, канд. с.-г. наук, ст. наук. співробітник,
О. Максіменко, відділ технологій вирощування біоенергетичних культур,
А. Фурса, канд. екон. наук,
лабораторія досліджень з економіки, маркетингу та планування,
Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН
Iнформація для цитування
Свічграс: екологічно чиста енергія / О. Хіврич, М. Гументик, О. Максіменко, А. Фурса// Пропозиція/ — 2015. — № 6. — С. 74-78