Про виноград, вино та аграрну політику в Україні

Останнім часом я здійснив кілька закордонних подорожей, усі - літаками кількох провідних авіакомпаній. І звернув увагу на одну цікаву річ - вино, яке під час польоту стюардеси пропонують пасажирам: "Австрійські авіалінії" - австрійське, "Ер Франс" - французьке, "Ал Італія" - італійське, американська "Делта" - каліфорнійське, "Міжнародні авіалінії України" - французьке... Погодьтеся, останнє - доволі дивно. Під час перебування у США я пригощав своїх знайомих і друзів українським вином - кримськими хересом (яке американці називали "шеррі"), мускатом, портвейном. Загальний захват! Але українського вина ви не знайдете на полицях
американських супермаркетів (так само як і європейських). І, до речі, легендарний прем'єрміністр Великої Британії Уїнстон Черчіль пив коньяки виключно вірменські, а не французькі. То чому ж наші виноградарство та виноробство перебувають у ролі Попелюшки? Може, час їм уже перетворитися на принцесу? Ми вирішили з'ясувати ситуацію і звернулися з кількома питаннями до директора Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова", доктора сільськогосподарських наук В'ячеслава Власова.
Від "Пропозиції" запитання ставив начальник сектору економічного аналізу
Юрій Михайлов.

Ю.М. В'ячеславе Всеволодовичу, як би Ви схарактеризували нинішній стан галузі виноградарства та виноробства в Україні?
В.В. Як це прикро, стан виноградарства і виноробства в Україні невтішний.
Площа насаджень у сільськогосподарських підприємствах має тенденцію зниження, а порівняно з 1990 р. - скоротилась удвічі. Попри те, що з 2001 по 2009 роки в Україні було висаджено 37 тис. га нових насаджень, за цей самий період було викорчувано 58 тис. га. Це і вплинуло на зменшення площ під виноградними насадженнями.
Кризові явища, які охопили всі галузі економіки, в тому числі й сільське господарство, гострий дефіцит коштів не дали змоги виконати заходи із закладання виноградних насаджень, що передбачені Галузевою програмою розвитку виноградарства і виноробства на період до 2025 року. Понад те, порівняно з докризовим 2007 роком, рівень закладання нових насаджень упав більш ніж удвічі і нині становить учетверо менше обсягу, передбачуваного названою програмою.
Окрім того, спостерігається низька ефективність вирощування винограду. В сприятливі для виноградарства роки середня врожайність перебувала на рівні 50 ц/га. Потенціал продуктивності основних сортів винограду використовується лише на 25-40%, до того ж, значно погіршилась якість сировини.
Це зумовлено цілою низкою невирішених проблем. З-поміж головних - прорахунки в розміщенні виноградних насаджень, добір сортів і схем висаджування без детального врахування агроекологічних умов територій вирощування (рельєф, родючість і ерудованість грунтів, агрокліматичні ресурси). Тому термін експлуатації виноградників в Україні - 10-15 років, тоді як природні ресурси здатні забезпечити їхнє ефективне використання впродовж понад 30 років.
Закладання 1 га виноградних насаджень і доведення їх до плодоношення обходиться виноградарям у 100-120 тис. грн. У зв'язку з цим, короткий експлуатаційний строк разом із недостатньою продуктивністю насаджень роблять цю галузь інвестиційно непривабливою. Крім того, це призводить до низької ефективності використання бюджетних коштів, які спрямовані на компенсацію закладання виноградників.
Тому сьогодні виникла нагальна потреба розробки і реалізації науково обгрунтованого розвитку галузі на довготермінову перспективу.
Наш інститут має відповідні наукові напрацювання, кадровий потенціал для виконання цієї роботи на основі новітніх наукових підходів і детального комплексного аналізу агроекологічних умов за методикою ампелоекологічних досліджень.
Вартість такої розробки для застосування на всій території України, з урахуванням залучення сторонніх спеціалізованих організацій, становитиме близько 5 млн грн. Водночас, згідно з Галузевою програмою розвитку виноградарства і виноробства, для забезпечення галузі виноробства сировиною потрібно щороку закладати 10 тис. га виноградників, тобто витратити понад 1 млрд грн до отримання з них першого врожаю. Тому цю важливу роботу слід виконати якнайшвидше і, крім того, потрібно закріпити нормативними актами обов'язкове використання таких напрацювань під час розробки проектної документації закладання виноградних насаджень.
Ситуація у виноробстві дещо інша. Попри позитивну динаміку впродовж кількох останніх років, принаймні до 2011 року, говорити про те, що галузь виноробства відроджується, не можна. Річ у тім, що основну частку продукції українських виробників вина не можна назвати вином. На жаль, понад 50% вин на полицях вітчизняних магазинів навіть за органолептичними аналізами не відповідають тому, що зазначено на етикетці.
Крім того, аналіз статистичних даних, а також експертні висновки наших спеціалістів свідчать про серйозні приписки валового збору. Що й казати, якщо в украй несприятливий для виноградарства 2010 рік господарства відзвітували про вал на рівні 2009 року!
Відповідно до форми №21-заг., у 2010 році реалізація винограду загалом по Україні становила 164,9 тис. т; відповідно до форми "1-виноград", винограду власного виробництва було перероблено 92 тис. т, імпорт винограду технічних сортів із Молдови становив 1,3 тис. т. Таким чином, кількість сировини, яка могла надійти на переробку, становила не більше 258,2 тис. т. Натомість виноробні підприємства відзвітували про 418 тис. т переробленого винограду.
Тож нині надзвичайно гостро стоїть питання про контроль якості винопродукції.

Ю.М. Якою є аграрна політика України в галузі виноградарства та виноробства?
В.В. Наразі ми спостерігаємо позитивну тенденцію: нове керівництво Міністерства аграрної політики і продовольства України з розумінням ставиться до проблем, які не дають змоги нормально розвиватися галузі виноградарства і виноробства. Деякі проблеми ми вже розглянули - це ненауково обгрунтоване розміщення виноградних насаджень, відсутність державного підходу до вирішення питань посадкового матеріалу і як наслідок - низька ефективність виробництва сировини.
Основні проблеми у виноробстві - фальсифікація, що спричинена двома факторами: низькою культурою споживання вина і низькою платоспроможністю населення України, а також обмеженість конкуренції, викликана зависоким фінансовим навантаженням для невеликих і середніх товаровиробників, що пов'язано із ліцензуванням діяльності з реалізації винопродукції.
Позитивним моментом ми вважаємо те, що Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №459/2011 затверджено Положення Державної інспекції сільського господарства України.
Одним із завдань Держсільгоспінспекції України є організація і здійснення державного контролю за:
   вирощуванням виноградників і виробництвом винограду, вина та інших продуктів виноробства;
   дотриманням державних стандартів і вимог щодо виробництва, реалізації, експорту та імпорту товарної продукції в галузі виноградарства і виноробства.
Таке завдання новостворений орган зможе виконати лише за наявності мережі регіональних лабораторій, забезпечених відповідними обладнанням і кадрами.
У нашому інституті створено Регіональну лабораторію безпеки і якості винопродукції, яка має матеріально-технічну базу, і найголовніше, - кадровий склад наукових співробітників. Потрібно лише надати їй відповідного статусу на урядовому рівні.
Крім того, за дорученням міністра аграрної політики і продовольства України Миколи Присяжнюка Держсільгоспінспекцією разом із нашим інститутом було розроблено концепцію створення Центру лабораторних досліджень продукції галузей садівництва, виноградарства і виноробства з відповідними контролюючими функціями.
За дорученням міністра аграрної політики і продовольства в Національному науковому центрі "Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова" був розроблений проект програми виробництва сертифікованого посадкового матеріалу винограду на період до 2025 року, що передбачає перехід вітчизняного розсадництва на сертифіковану основу і до 2025 року - закладання 90% виноградних насаджень сертифікованим посадковим матеріалом.
Також міністр доручив розробити виноградний кадастр, який дасть змогу певною мірою вирішити проблеми як із розміщенням виноградних насаджень, так і з "приписками" врожаю, про що ми вже говорили, за якими приховується фальсифікація виноробної продукції.
На наш погляд, для ефективного державного регулювання в галузі виноградарства і виноробства потрібно розробити нормативну базу, яка регламентує випуск вин КНП (контрольованих найменувань за походженням).
У Законі України "Про виноград і виноградне вино" є формулювання щодо вин контрольованих найменувань. Однак підзаконного регулювання, технологічної документації, порядку контролю походження і якості вина донині не розроблено і не прийнято, тоді як саме такі вина становлять "золотий фонд" будь-якої виноградарської країни, саме за такими винами знають ту чи іншу країну або її регіон. Тому імідж України як виноробної країни, упізнаваність і вирізнення українських вин у світі неможливі без розвитку даного агровиробничого напряму.
Слід внести зміни до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів" щодо їхнього ліцензування. Унікальні вина, які характеризують певний регіон і є його візитівкою, - це вина, основну масу яких у всьому світі виробляють дрібні товаровиробники. Сьогодні для таких товаровиробників легальний вихід на ринок закритий через непосильну вартість ліцензії на оптову торгівлю.
Нині на перший план виходять і питання, пов'язані з відчуженням земельних ділянок під виноградними насадженнями в зв'язку із впровадженням ринку землі в Україні.
Виноробство України виходить на новий етап свого розвитку. Зміни в національному законодавстві, в зв'язку зі вступом України до ВТО і процесами євроінтеграції, спричинили на вітчизняному ринку винопродукції дуже жорстку конкуренцію. Імпортери з традиційних виноробних країн вбачають в Україні потенційний зростаючий ринок для своєї продукції. Тож висока якість винопродукції, унікальність вин КНП, створення бренду "Українське вино", проведення винних фестивалів, піднесення "винного туризму" на європейський рівень - це єдиний шлях, яким має йти галузь виноробства, щоб зберегти позиції і розвиватися як на внутрішньому ринку, так і завойовувати зовнішні.

Ю.М. Яким є попит на свіжий виноград, у тому числі на столовий та технічний?
В.В. Попри високу рентабельність виробництва столового винограду, в Україні таких насаджень закладають мало, тож спостерігається негативна тенденція як щодо площ, так і щодо валового збору.
Скорочення пропозиції столового винограду власного виробництва призвело до зростання показника імпорту, за рахунок якого наразі формується понад половина обсягу пропозиції. Водночас імпорт столового винограду збільшився за останні десять років більш ніж усемеро.
Наприклад, у 2006 році частка імпортного винограду столових сортів досягала 74%. Основним імпортером, безумовно, є Туреччина - на неї припадає половина всього імпорту, за нею йдуть Італія, Греція і Чилі, але з дещо меншими обсягами імпорту.
Хотілося б відмітити, що, згідно із методикою визначення основних індикаторів продуктової безпеки, пороговий рівень імпортозалежності дорівнює 30%. Попри те, що столове виноградарство не є стратегічною галуззю для України, такий високий рівень імпортозалежності несприятливо впливає на розвиток галузі. До того ж, відповідно до затвердженого Міністерством охорони здоров'я орієнтовного набору продовольчої сировини і харчових продуктів, один українець у середньому має споживати ягід і фруктів удвічі більше за сьогоднішній показник.
Щодо технічних сортів винограду ситуація неоднозначна. Безперечно, за потребою зростаючого ринку винопродукції вітчизняна сировинна база не встигає, і навіть навпаки - останніми роками ми могли спостерігати різноспрямовані тенденції: зростання випуску винопродукції і зниження валового збору винограду. Така тенденція призводить до того, що значна частина виноробів використовує імпортні виноматеріали.
Якщо проаналізувати минулий рік, то орієнтовно можна сказати, що дефіцит вітчизняної сировини становив близько 50% потреби виноробних підприємств. На жаль, існує ціла низка проблем і з сортовим складом виноградних насаджень, який не відповідає потребам сьогоднішнього ринку.

Ю.М. А що можна сказати про наші вина?
В.В. Аналізуючи структуру обсягів продажів вин в Україні за 2010 рік у кількісному вимірі, варто відмітити, що найбільшу питому вагу має червоне вино - 52,18%, на другому місці - біле (40,35%), а на частку рожевого припадає лише 7,24%. Невелика частка в структурі обсягів продажів рожевих вин пояснюється тим, що це вино наразі не зовсім відоме споживачеві. Хоча не може не радувати той факт, що винороби України виробляють як "тихе", так і "ігристе" рожеве вино. І можна нарахувати близько 20 найменувань "тихих" та до десятка - "ігристих" вітчизняних рожевих вин. Практично всі великі виноробні підприємства України мають у своєму арсеналі одне, а то й декілька найменувань рожевого вина.

Ю.М. Незважаючи на рясні медалі на етикетках українських вин, складається враження, що ця продукція практично не відома в світі, можливо, окрім колишніх республік СРСР. Як можна популяризувати вітчизняне вино?
В.В. Безумовно, сьогодні потрібна пропаганда як вина в цілому, так і українського вина зокрема. Вино треба пропагувати не як алкогольний продукт, а як харчовий, про що В. Є. Таїров говорив майже 100 років тому. Нині ж у нашій країні склалась парадоксальна ситуація, коли існують жорсткі обмеження щодо реклами вина як алкогольного напою, тоді як такий слабоалкогольний напій, як пиво, рекламується практично цілодобово. В зв'язку з цим, учені і спеціалісти вже щосили б'ють на сполох через появу в нашій країні пивного алкоголізму серед молоді.
Натомість натуральне вино, що за розумних норм споживання є корисним для організму людини харчовим продуктом, сьогодні в нашій країні суворо регламентується Законом "Про рекламу".
Звісно, позитивним фактом є поява останнім часом галузевих друкованих видань. Публічні люди, що мають певний статус у суспільстві, нині розсудливо говорять про розумний підхід до натурального вина як харчового продукту і про корисність його вживання.
Звичайно, на превеликий жаль, слід констатувати той факт, що основна маса населення не спроможна регулярно купувати натуральні вина навіть середнього цінового діапазону. А якщо ми говоримо про натуральні вина - то мінімальна їхня ціна перебуває саме в цьому діапазоні.
Незаперечно, значний внесок у популяризацію вина роблять виставки і фестивалі. Хотілося б зазначити, що ось уже четвертий рік поспіль наш інститут (останні два роки - разом із Спілкою виноградарів і виноробів-аматорів) проводить фестиваль "Живе вино", який об'єднує виноробів-аматорів з різних куточків України. Це своєрідний "винний тур" усією Україною за один день. Упродовж цього свята всі бажаючі можуть покуштувати унікальні вина, виготовлені виноробами-любителями з різних регіонів України.
Найголовніше, що в рамках фестивалю проходить конкурс на краще вино в певній категорії. Незалежна високопрофесійна дегустаційна комісія, до складу якої входять висококласні спеціалісти своєї галузі, обирає і нагороджує кращі зразки вин. На наш погляд, це безцінний досвід, насамперед, для самих виноробів, адже вони можуть пересвідчитися, наскільки їхні вина відповідають стандартам, і порівняти власну винопродукцію з такою ж своїх колег.
І ще хочу сказати про одну річ, яка має безпосередній стосунок до поставленого питання. Сьогодні ринок увійшов у таку стадію, коли варто зупинитися й подумати, а не повсюдно принижувати українське вино. І насамперед це мають припинити робити люди, причетні до цієї галузі, як не парадоксально це звучить. Звісно, говорити про фальсифікат потрібно, тим більше, що він набув сьогодні лавиноподібного характеру. Але говорити про це слід у колі спеціалістів, державних чиновників і розробляти механізми для боротьби з цим негативним явищем. Позаяк зерно сумніву, яке одного разу відклалося в голові споживача щодо якості українського вина, може зіграти злий жарт із вітчизняним виноробством з огляду на розмаїття пропозиції і цінову політику імпортної винопродукції. Нині потрібно акцентувати увагу на тих українських виробниках, які випускають натуральні вина хорошої якості попри всі бізнесові спокуси... Саме заявивши про те, що в Україні є чесні компанії, гідні конкурувати нарівно із зарубіжними лідерами, ми зробимо крок назустріч споживачеві і поступово створимо конкурентоспроможний і знаний як на вітчизняних теренах, так і в світі бренд "Українське вино".

Ю.М. Наостанок розкажіть, будь ласка, про діяльність очолюваного вами інституту.
В.В. І наукова, і практична діяльність ННЦ "ІВіВ ім. В. Є. Таїрова" - багатогранна. Як координатор НТП НААН України "Виноградарство" інститут має визначати напрями розвитку виноградарської науки загалом в Україні, причому кінцевий продукт - інноваційні наукові розробки - орієнтований на потреби виноградарства і виноробства. Тому наукову і практичну діяльність інституту потрібно розглядати тільки комплексно.
Наразі слід невідкладно провести дослідження за такими напрямами:
   вирішення питань ампелоекологічного розміщення насаджень і створення кадастру виноградних насаджень України. Створити такий кадастр, як уже зазначалося, міністр аграрної політики і продовольства М. Присяжнюк доручив ННЦ "ІВіВ ім. Таїрова", що свідчить про неабияку важливість цього питання;
   переведення на сертифіковану основу вітчизняного розсадництва;
   проведення комплексних селекційних досліджень на основі біотехнології і молекулярної генетики;
   розробка ресурсо- й енергоощадних технологій для виноградарства та низка других, не менш актуальних, розробок.
Щодо практичної діяльності хочеться відмітити постійну цілеспрямовану роботу Інституту ім. В. Є. Таїрова із удосконалення законодавчої бази України - законів і підзаконних актів. Результатом такої роботи є внесення до Закону України про насіння і садивний матеріал європейських категорій посадкового матеріалу винограду (вихідний клоновий, базовий і сертифікований), що нарешті створить законне підгрунтя для розвитку в Україні сертифікованого розсадівництва.
Великий практичний внесок у підвищення життєвих стандартів населення України роблять лабораторії контролю якості Інституту ім. Таїрова, які наразі завершують європейську акредитацію за ISO 17025. Це регіональна лабораторія контролю якості продукції виноробства і лабораторія виявлення ГМО в продуктах харчування та рослинній сировині.
Інститут проводить широку консультаційно-інформаційну діяльність у рамках численних семінарів, курсів підвищення кваліфікації, конференцій та інших заходів, консультації надаються також в індивідуальному порядку - підприємствам і фізичним особам.
В інституті створено 15 спільних кафедр із вишами Одеси щодо підготовки спеціалістів вищої ланки. В рамках угод про творчу співпрацю між інститутом і навчальними закладами в ННЦ "ІВіВ ім. Таїрова" щороку проходять виробничу і додипломну практику 40-50 студентів. Більшість із них пишуть на базі ННЦ свої дипломні роботи.
Співробітництво інституту з іншими ВНЗами має перейти на якісно новий рівень шляхом створення Центру підготовки кадрів для виноградарської галузі, який забезпечить її висококласними кадрами різних виробничих ланок.
З огляду на рішення Міжнародної організації з виробництва винограду і вина (МОВВ), а також із метою підвищення якості підготовки висококваліфікованих спеціалістів у галузі виноградарства і виноробства міжнародного рівня ННЦ "ІВіВ ім. Таїрова" вважає перспективним у рамках співробітництва з ВНЗами започаткувати в них навчання за новою в Україні спеціальністю - "Виноградарство і виноробство" з наданням випускникам диплому міжнародного зразка.
У 2004 році в ННЦ "ІВіВ ім. Таїрова" організовано спеціалізовану раду, якій надано право приймати і проводити захист докторських та кандидатських дисертацій за спеціальністю "Виноградарство". За час роботи на засіданнях спецради провели захист дисертацій із присвоєнням учених ступенів 13 особам, зокрема захищено одну докторську і 12 кандидатських дисертацій.
З 1995 року в ННЦ "ІВіВ ім. Таїрова" працює аспірантура за спеціальністю "Виноградарство".