Особливості сівозмін, підготовки ґрунту, норми добрив для вирощування сої в умовах зрошення на Півдні України

Соя — важлива бобова культура, на яку в Україні і світі тримається сталий попит. Вся територія України є придатною для вирощування сої, і за останні 15 років площі під цією культурою збільшилися у 25 разів. В цій статті ми розглянемо основні аспекти та особливості вирощування сої на зрошуваних землях півдня України, а за останніми даними це не менш, як 80-90 тис га.

Місце в сівозміні

Соя — незамінна культура в зрошуваному землеробстві, адже завдяки тому, що за допомогою хімічних засобів боротьби під час вегетації культури можливо знищити до 95% всіх бур’янів, що позитивно впливає на фітосанітарний стан ґрунту, та на загальну його структуру, а також на наступну культуру в сівозміні. Коренева система сої та пожнивні залишки є джерелом органіки для ґрунту і для наступних культур, особливо, якщо враховувати, що після сої дуже часто в сівозміні йдуть овочі, а надлишкове використання хімічних добрив в такому випадку може негативно вплинути на якість кінцевого товару овочевої культури-наступника. Мінімальна частка сої, та й у цілому бобових, в інтенсивній зрошуваній сівозміні має бути не менш, як 15%, а оптимальна — 25%.

В якості попередника для сої підходять зернові, кукурудза на зерно, багатолітні злакові трави, овочеві культури, буряк кормовий, цукровий. Небажано вирощувати сою після соняшника та інших бобових, а також вводити сою як монокультуру. Це негативно впливає на якість бобів сої, коренева система сої вражається кореневими гнилями, тощо. Після сої краще всього розміщувати кукурудзу, соняшник, або овочеві, баштанні культури.

Грунтово-кліматичні умови

Лідером по вирощуванню сої на зрошенні є Херсонська область, за останні 20 років в умовах зрошення, господарства отримують стабільно високі врожаї — 3-5 т/га, з високим вмістом протеїну (до 50%) та олії (до 21%). Соя містить найповноцінніші  в зернобобовій групі амінокислоти. А те, що ця бобова культура може накопичити в грунті 70-90 кг/га азоту, є безперечним бонусом на південному чорноземі та каштанових ґрунтах з низьким вмістом гумусу.

В південній зоні вирощування сої на зрошувальних землях період з температурою повітря +15°С триває 120–145 діб, а сума середньодобових температур вище +15°С становить 2200–2700°С. Загальний вегетаційний період триває до 230 днів. Це дає можливість виробникам сої в повній мірі використовувати потенціал районованих сортів сої для отримання високих врожаїв.

Але в цій зоні лімітуючим фактором є зрошення. Щороку весняно-літній період протягом 30 днів, а в окремі роки і до 60 днів триває бездощів’я, яке супроводжується низькою вологістю повітря та високими температурами, а це негативно впливає на ріст і розвиток рослин і створює умови для атмосферних посух та суховіїв. За багаторічними спостереженнями, середньорічна кількість опадів є в межах 370 мм, а цього замало для формування високого врожаю сої. Високі стабільні врожаї можливі тільки за умов штучного та своєчасного поливу у відповідних зрошувальних нормах. Ґрунтові умови Півдня України максимально підходять для цієї культури. Легкі, пористі, супіщані грунти, з рН наближеним до нейтрального, але насичені необхідними елементами — запорука гарних врожаїв сої. Також не треба забувати про внесення хімічних меліорантів, таких як гіпс, якщо цього потребує ситуація з засоленням.

 Підготовка ґрунту та норми внесення добрив

 Підготовка ґрунту під сою в умовах зрошуваної інтенсивної сівозміни включає в себе комплекс заходів з максимальною ефективністю операцій, щоб зменшити навантаження на ґрунт, комплекс меліоративних заходів,  покращення структури ґрунту, захист від водної ерозії і засолення, нищення бур’янів хімічним способом. Після збору урожаю попередника в залежності від культури потрібно провести лущення стерні (в випадку якщо попередник — зернові культури) або дискування + боронування в один слід. За два тижні до проведення основного обробітку ґрунту (зазвичай в 2 декаді жовтня), провести обприскування гербіцидами суцільної дії на основі солей гліфосату в нормі 2-3 л/га, в залежності від рівня забур’яненості поля та наявних бур’янів. Під основний обробіток ґрунту, вносяться слаборозчинні у воді добрива суперфос (N—12,5; P₂O₅ —20; S —25,2; CaO — 12; Mg — 1,4%) в нормі 80-150 кг/га,  можливе внесення сульфату амонію (NH₄)₂SO₄ в нормі 100–200 кг/га, за необхідністю гіпс (в Інгулецькій зрошувальній системі необхідно проводити таку операцію щороку на весні, навіть за використанням пожнивних сидератів), а також органічні добрива хоча б раз на 2–3 роки, в нормі 20–40 т/га. Оранка на глибину 25–27 см, з одночасним боронуванням, або, при наявності в господарстві  сучасних ґрунтообробних агрегатів, — обробка на глибину плужної підошви, з повним зароблянням пожнивних решток.

Існують також і альтернативні способи обробки ґрунту такі, як No-Till, та проведення основного обробітку ґрунту без обороту верхнього пласту ґрунту плоскорізами (безвідвальна технологія). Застосування цих способів землеробства значно скорочує затрати на обробку ґрунту, запобігає вітровій та водній ерозії, покращує загальний фітосанітарний та мікробіологічний стан ґрунту. Основна проблема в використанні даних технологій — у відсутності комплексу машин для цих операцій, та відсутність таких спеціалістів в господарствах.

 Не можна обійти стороною і таке вже доволі поширене явище, як вирощування сої та інших просапних культур (кукурудза, соняшник) на краплинному зрошені. Це дозволяє економити воду (до 10 разів, поливна норма 80-100 м³, а не 800-1000 м³ як на дощуванні), контролювати ґрунтових шкідників за допомогою хімічних засобів (вносити інсектициди разом з поливною водою), та підживлювати рослини фертигації протягом вегетативного періоду. В перспективі це дасть можливість перейти на практично екологічний спосіб вирощування цієї культури, адже при звичайному поливі дощуванням понад 15% поливної води розсіюється над поверхнею. Слід також врахувати негативні наслідки від водної ерозії, ущільненні і засоленні грунту, надмірних норм мінеральних добрив, а це все додаткові витрати, які відображаються на кінцевій рентабельності вирощування сої.

Сіють сою на Півдні України, по мірі прогрівання грунту в 1–2 декаді квітня, оптимальні строки — до 30  квітня. Передпосівна обробка зазвичай — культивація на глибину 6–7 см, потім сівба з прикочуванням. Густота стояння рослин — 650–750 тис. шт./га.

Роблячи висновки з вищевикладеного, можна з впевненістю сказати, що вирощування сої на зрошувальних землях Півдня України є високорентабельним і перспективним виробництвом, а сама культура є цінним попередником і фітомеліорантом для грунту. Господарствам, розташованим в даній зоні, потрібно замислюватися над інвестиціями в спеціалізовані машини, використання новітніх технологій в рослинництві та меліорації, адже за оптимізацією і екологізацією сільгоспвиробництва — майбутнє.

Д.Т. Семен, канд. с.-г. наук