Досвід організації органічного виробництва в Україні

На сьогодні органічне виробництво — це один із пріоритетних напрямів і перспективний бізнес для розвитку малого фермерства в нашій державі. З-поміж них — фермерське господарство «Дона Олексія Пилиповича», очільник якого хоче не тільки досконало вивчити це виробництво, а й налагодити його переробку. Редакція нашого журналу спробувала вияснити, як саме потрібно розпочинати займатися органічним виробництвом, які культури придатні для цієї виробничої системи та як правильно їх вирощувати. Нашим співрозмовником був отець Олексій (Олексій Дон), власник згаданого вище господарства.

 

Отче Олексію, розкажіть, будь ласка, про себе.

— На початку 1990-х років закінчив Уманський сільськогосподарський інститут, здобувши професію вчений-агроном. Після навчання у виші повернувся в село, де почав працювати овочівником у господарстві. Пропрацював там два роки й зрозумів, що моє покликання — не агрономія. Оскільки я з дитинства відвідував церкву, любов до служіння Богу перемогла. Здобувши духовний сан, почав служити в церкві. Дотепер по неділях і в релігійні свята одягаю рясу і йду на службу, маю дві парафії у невеликих селах — Комарівці й Тополівці (Теплицький район, Вінницька область).

Втім, через скрутний фінансовий стан змушений був 1999 року повернутися до сільського господарства. Все почалось зі свого паю площею в 3 га. Як зараз пам’ятаю, засівати його не було чим. І я змушений був прохати пшеницю на посів у своїх батьків, які, переживши голодомор 30-х років минулого століття, завжди мали зерно «про запас». На сьогодні мало хто пам’ятає про це та й не цінує те, що має.

Так і почалося, з Божого благословення, моє господарювання. Батьківська пшениця дала змогу стати на ноги. Потім додав до своїх гектарів ще й батьківські паї, далі — паї родичів, сусідів. Люди приходили й самі пропонували свої наділи, які з певних причин виявилися нікому не потрібними та заростали бур’янами. Так моє фермерське господарство збільшилося до двохсот гектарів. Відтоді разом зі службою в церкві, я почав служити й землі.

 

Які культури Ви висіваєте у господарстві?

— В нашому господарстві досить багато різноманітних культур. Якщо брати зернову групу, то це овес, ячмінь, жито, пшениця. Пшеницю висіваємо п’яти видів: звичайну, чорну, білу, м’яку, спельту, полбу, — а цього року плануємо до висіву ще й шостий — камут. Також плануємо під пшеницю підсівати льон. Чому? Для того щоб створити потужну мікоризну групу у своїй сівозміні. Пшениця + льон створять сприятливе середовище для зростання й розвитку мікоризи на коренях рослин і, як наслідок, забезпечать поліпшення режиму їхнього живлення.

Із бобових культур маємо цілий арсенал: сою, нут, маш, адзукі, сочевицю (зелену, червону, французьку, чорну), арахіс. Арахіс досліджуємо на невеликих площах уже шість-сім років. А цього року плануємо висадити його на 3 га. Будемо вирощувати сорт Валенсія, який для наших умов ідеально придатний. За ці роки вивчали різноманітну кількість сортів арахісу, але цей сорт справив найбільше враження.

Культуру маш вирощуємо вже сім років поспіль. Вона не відзначається високоврожайністю, але попри це є дуже корисною. Наприклад, насіння маша дуже поживне, містить близько 50% крохмалю, 4% жирів і корисні мінеральні речовини. Крім того, воно характеризується вмістом цінної клітковини, вітамінів групи В, мінеральних речовин, таких як: калій, кальцій, натрій, залізо, фосфор. Маш корисний тим, що 100 г його насіння містять майже 24 г білка. Для мене також цікава та перспективна культура адзукі. Вирощування такого різновиду бобових допомагає збагачувати ґрунт азотом.

Ми дотримуємося норм органічної системи землеробства, згідно з якими бобових культур у структурі посівів має бути не менше ніж 30%. Тому намагаємося впроваджувати у свою сівозміну різноманітні культури. Наприклад, 2019 року вперше висіяли соняшник. Отримали чудовий урожай. Проте найближчими роками його не висіватимемо, бо не маємо ринку збуту. Якщо налагодимо його, то без вагань повернемося до його вирощування. Також пробуємо вирощувати й овочеві культури (помідори, капусту, картоплю озиму). Картоплю озиму вирощуємо під соломою, завдяки цьому маємо завжди хороші врожаї. Навіть торік за посухи врожай був у рази більший, аніж у сусідів.

Основне правило в господарстві — не засівати новими агрокультурами великі площі. Адже невідомо, як та чи інша культура (той чи інший сорт) буде розвиватися в наших умовах. Насамперед кожен агровиробник повинен інтуїтивно «відчувати» оптимальний вибір. Це допоможе йому правильно вирощувати культури та отримувати високі врожаї.

 

Як давно Ви вирощуєте культури за органічною системою землеробства?

— Спочатку я вів традиційне землеробство — орав, застосовував гербіциди тощо. Потім зрозумів, що це не дуже добре як для ґрунту, так і для довкілля. На сьогодні для багатьох агровиробників хімічні засоби захисту є основою системи їхнього господарювання. Багато хто запевняє, що без «хімії» рослини не даватимуть хороші врожаї. Однак для мене це не так. Ґрунт і рослини — це живі організми. І якщо ми постійно застосовуватимемо різноманітні хімічні препарати на своїх полях, то цілком реальна загроза того, що за декілька років поля просто втратять свою природню родючість і стануть зовсім не придатні для виощування культур. Засоби захисту рослин не тільки вбивають різноманітні патогени, а також і всю корисну мікрофлору. Натомість остання дуже важлива: мікрофлора формує в ґрунті імунну систему рослини. А якщо її знищити, то що буде?..

Тому вже 15 років займаюся органічним вирощуванням різноманітних агрокультур — як основних для нашого землеробства, так і нішевих. На мою думку, нішеві культури для великих агрохолдингів неактуальні. Тому що такі компанії звикли збирати великі врожаї без усяких там проблем. Зокрема, нішеві культури потребують до себе багато уваги, та й урожайність мають невелику. Щоб провадити якісне органічне землеробство, землі багато не потрібно. Для фермера оптимальний обсяг землі — 200–300 га. До речі, ми розширятися також не думаємо — максимум до 200 га.

Однак на сьогодні в Україні є агрохолдинги, які вирощують на великих площах органічну продукцію бобових культур. Наприклад, найбільший органічний холдинг «Арника» у Європі у своїх посівах вирощує органічний нут, який не лише забезпечує потреби внутрішнього ринку держави, а й прямує на експорт. Зрозуміло, що такі великі агрохолдинги почали витісняти з ринку малих фермерів. Ми очікували, що великі агрохолдинги займуться органікою. Це світовий досвід. Тому вже сьогодні потрібно шукати альтернативні шляхи вирішення цієї проблеми. Фермерам потрібно займатися тим, чим великі агрокомпанії займатися не будуть, треба шукати свою нішу...

 

Який обробіток ґрунту застосовуєте в господарстві?

— В господарстві вже багато років поспіль обробляю ґрунт за системою Овсінського. Що це за система? Головна ідея технології — поверхневий ґрунтообробіток максимум на 5 см. Завдяки такому обробітку землі ми маємо від­мінно структурований ґрунт із капілярною структурою, утвореною кореневими системами попередньо висіяних культур, а п’ятисантиметровий шар ґрунту, який перемішується із рослинними рештками, виступає в ролі мульчі, що дає змогу створити сприятливі умови для розвитку загалом і кореневої системи, і надземної частини рослин, висіяних на них. Сукупність цих факторів має велике значення, оскільки така система дає змогу повітрю постій­но проникати в ґрунт і осаджувати або ж, правильніше сказати, конденсувати в ньому, завдяки різниці температур повітря-ґрунту, величезну кількість вологи, наявної в повітрі. А шар мульчі на поверхні поля не дає ґрунту пересихати, що посилює фізичні й хімічні процеси в ньому.

До речі, в моїх посівах завжди є волога, а наявність вологи — основна умова для росту рослини. Крім того, не варто забувати про росу, яка щоночі з’являється на мульчованому шарі, чого на «голій» землі ви не побачите ніколи. Тобто щоночі ніби відбувається полив. Наприклад, насіння ми кладемо на поверхню капілярного шару, не глибше ніж 5 см, і воно обов’язково сходить, бо йому достатньо конденсованої вологи із повітря та нижніх шарів ґрунту. За такої технології значно менша залежність від погоди й дощів. На мою думку, це залежить від хорошої повітропроникності та процесів, які відбуваються в ґрунті, а саме забезпечення його достатньою кількіс­тю кисню.

До того ж між ґрунтом і атмосферним повітрям відбувається постійний газообмін, а що найголовніше в живленні рослин? Це не азот, калій і фосфор, а саме повітряні складові — водень, кисень і вуглець. Водень і кисень — це вода, а вуглець — вуглекислий газ, який рослина поглинає в процесі фотосинтезу. Наприклад, вирощуючи озиму картоплю під соломою, ми забезпечуємо її достатньою кількіс­тю вуглекислого газу. Тому що там завжди працює біота, завдяки активності якої виділяється багато СО₂ між ґрунтом і соломою. Причому вегетативна маса в картоплі невелика, а от картопля — хороша… Головне — вуглекисле живлення, а за системи Овсінського рослина отримує СО₂ в ідеальній формі.

Інша важлива складова методу Овсінського — система самостійності та конкуренції рослин — «густо-пусто». Вона передбачає створення таких умов для розвитку культур, коли вони змушені боротися за своє існування й при цьому мати достатньо місця навколо — тільки так вони виростають сильними й формують повноцінне, якщо говорити про злакові, зерно.

 

Чи потрібна спеціальна техніка для цієї системи?

— Звичайно! Основним знаряддям, яке виготовлене власноруч, є універсальна сівалка, в основу якої закладено принцип висівання Овсінського «густо-пусто». Сівалка була створена завдяки розробкам фермера Анатолія Побережного — майстра на всі руки.

Ми не оремо, а розпушуємо землю на глибину 5 см. Наприклад, цінність нашого культиватора в тому, що він не перевертає скибу землі. У своїй конструкції він має жорсткі лапи, які на поверхні ґрунту глибше ніж 5 см можуть утворити хіба що невеличке ущільнення, але аж ніяк не плужну підошву. Слідом за культиватором ставимо пружинну борону, яка кріпиться до нього гнучким шлейфом, і таким чином зберігаємо вологу в ґрунті. Якщо на полях після збирання врожаю отримуємо велику кількість пожнивних решток, то їхнє подрібнення та перемішування виконуємо за допомогою дискового лущильника. Але знову ж таки — не глибше як 5 см.

 

Для яких ґрунтів придатна ця система?

— На мою думку, — для всіх типів ґрунтів. На наших (чорноземи типові) ґрунтах мульчу можна сформувати за три-чотири роки. За інших умов і на інших ґрунтах, наприклад піщаних, пройде більше часу. Та й узагалі, за різного складу ґрунту ця система працює по-різному. Із ґрунтом потрібно працювати, коли він дозрів, а фаза дозрівання в кожного різна. Потрібен час.

 

Чи потрібно за такої технології вносити добрива?

— Вносити добрива для росту рослин не потрібно, адже в достатній кіль­кості вони містяться в ґрунті й атмосфері. Наприклад, азоту в повітрі близько 80%, вуглець — це саме основне в рослині, фосфору та калію в ґрунті достатньо, але він у недоступній формі. Система землеробства Овсінського дає змогу цим елементам переходити в доступну форму для живлення рослин.

Наш ґрунт дуже багатий. Досліджено лише орний шар ґрунту завглибшки 20–35 см, а над ним і під ним — кілометри, наповнені мінеральними речовинами. Чимало вчених, зокрема й Овсінський, стверджували, що навіть саме повітря містить складові частинки ґрунту. Основне тут — наявність мульчувального шару, щоб там працювали бактерії, які фіксують азот із повітря. І що більше буде пожнивних решток у ґрунті та що більше він дихатиме, то швидше покращуватиметься його родючість. На посівах у нас дуже багато різноманітної біоти та черв’яків. Як відомо, в забезпеченні повноцінного живлення рослин надзвичайно велику роль виконують черв’яки, що працюють у мульчі. Адже вони переробляють органіку на гумус. Коли ми восени збираємо культуру, то землю не оголюємо, залишаємо її вкритою мульчею. І там працюють лише черв’яки — ми даємо можливість їм також повноцінно живитися. І завдяки цьому їх розводиться там неймовірна кількість. Черв’як — це наш основний «виробник добрив», який забезпечує нас урожаєм. А якщо ми ріжемо землю плугом, то тим самим руйнуємо ходи черв’яків, таким чином знищуючи повітряну аерацію та можливість отримати високоякісне органічне добриво в доступній формі.

 

Як у господарстві справляєтеся із хворобами та шкідниками культур без хімічних препаратів?

— Шкідників у нас практично немає, в усякому разі їхня кількість не перевищує порогу шкодочинності, оскільки за 15 років, що ми працюємо, вже виробився біоценоз. На моїх посі­вах дуже багато різноманітних ентомофагів, які допомагають боротися зі шкідливими організмами. Будь-які шкідники природно мають бути присутні в агробіоценозі, але їхня кількість не повина перевищувати шкідливий поріг шкодочинності.

Використанням ЗЗР ми знищуємо не тільки шкідливі організми, а й корисні. Цього року мали цікавий наочний приклад на сої. Якось завітав до мене фермер, який використовує на своїх посівах ЗЗР, він не міг збагнути, чому в нього є масове заселення кліща, а в нас — немає. Я дав чітку відповідь. На наших посівах створився біоценоз, тож ми маємо павуків, які боряться з кліщем, і завдяки цьому він масово не розмножається. Кліщ і в нас, звісно, присутній, але його кількість незначна й поріг шкодочинності ніколи не перевищує. За всі роки, що займаюся агровиробництвом, ніколи не помічав масового поширення кліща. Навіть коли в сусідів кліщ масово знищував посіви, в нас цієї проблеми не спостерігалося. Чому? Тому що ми не отруюємо свої посіви «хімією».

Пробували вносити й трихограму. Але це марне використання коштів. Вона зовсім не так працювала, як нам розповідали. Її розкидають із літака, однак до землі вона абсолютно не долі­тає. А якщо розкидати вручну, то з неї буде мінімальна користь.

Щодо хвороб: із проблемами ураження ними посівів ми стикаємося також. А боремся — вітчизняними органічними препаратами, які працють на 100%. Єдиний ефективний і надій­ний спосіб боротьби зі шкідниками та хворобами — це стійкі сорти й вчасна сортозаміна. Але тут постає проблема й урожайності, й стійкості сортів до інфекції. Наші сорти за своєю врожайністю недотягують до імпортних — більше ніж 20 ц/га не дають, натомість іноземні, хоч і мають високу якість і врожайність, не надто стійкі до хвороб.

 

А як боретеся з бур’янами?

— Із бур’янами боремося просто: за допомогою мотиження та боронування пружинними боронами. Із пшеницею взагалі проблем немає, оскіль­ки ми сіємо тільки озиму, причому пізно, тож на ній бур’яни не ростуть. Навесні ми її заборонували двічі, і вона стоїть чиста. А от 2019 року й не боронували — не було потреби, бо був посушливий рік. Урожайність отримали до 70 ц/га.

Сою сіємо, коли починає проростати бур’ян, який найбільше шкодить культурі (мишій, лобода та інші). Це кінець першої декади травня. Раніше її сіяти не можна, оскільки ще немає суми температур, за якої вона буде нормально почуватися (інакше вона просто гнитиме в ґрунті). Коли ми робимо передвисівну культивацію, то водночас боремося з цими бур’янами, тобто знищуємо їхню першу хвилю. А під час сівби уже прибираємо другу хвилю засмічувачів.

Окрім того, ми ж ґрунт не перевертаємо, тому весь шар, що містить насін­ня бур’янів, залишається на одному місці. Ще один наш помічник у боротьбі з бур’янами — солома, що залишається на полі після збирання врожаю. Вона певною мірою виступає як гербіцид, особливо пшенична. Коли солома розкладається, то виділяє речовини, що мають гербіцидну функцію й приглушують бур’яни.

Взагалі якоїсь чіткої схеми боротьби з бур’янами в нас немає, тут рік на рік не припадає. Буває, якщо весна суха, бур’ян навіть не сходить. Пройшов дощ — ми зробили одне боронування, і цього досить. Тобто все залежить від рівня ґрунтової вологи.

 

Чи цікавляться інші фермери вашою технологією?

— Так, нею цікавиться чимало агровиробників, і це не тільки наші сусідні фермери, а майже з усіх регіонів нашої держави. Найбільше мене вражає те, що звертаються і люди з міст, які хочуть займатися «органікою».

І, скажу вам чесно, з ними краще мати справу — їх можна навчати. Я допомагаю, консультую на місці, проводжу семінари та Дні полів.

Якихось особливих умов для застосування системи Овсінського не потріб­но. Загалом же чітких схем немає, проте є багато нюансів.

Дуже багато чинників залежить від погодних умов, місця розташування господарства, особливостей ґрунту, попередників, гербіцидів, які застосовували раніше.

Однак головне — це ставлення самого фермера до такого землеробства. Тут не слід чекати швидких грошей.

Для мене це є справою життя. Головне — любити її. Потрібно по-справжньому цікавитися своїм ділом. Бо якщо агровиробникові не цікава ця справа, то навіщо взагалі займатися сільським господарством. Для того, щоб вирощувати лише для заробляння грошей? Так не можна…

 

Чи проводите експерименти на посівах?

— Завжди проводимо. А як же без них! Це ж дуже цікаво та повчально. Памятаю, коли ще не мав стільки землі в обробітку, то на своєму городі завжди проводив якісь експерименти на овочевих культурах. Навіть вивів свій сорт цибулі.

Ця любов до експериментів залишилася й на сьогодні. Кожного року знаходжу якусь нішеву культуру, маловідому в державі, та починаю її впроваджувати у своєму господарстві. Мені цікаво спостерігати за вегетаційним періодом агрокультури, за її шкідниками, хворобами та бур’янами. А особливо, як вона поводить себе в наших ґрунтово-кліматичних умовах.

 

Які недоліки Ви можете назвати в системі Овсінського?

— Недоліків я не помітив жодних. Можливо, були якісь нюанси, коли не чітко дотримувався цієї технології. Наголошую, надто багато залежить від ґрунту. Наприклад, ми взяли в оренду землю, на якій до того вирощували без сівозміни цукрові буряки та масово використовували ЗЗР. Такий ґрунт був як клей — ми відновлювали його років із п’ять. Для відновлення будь-якого ґрунту потрібен час. Це не так помітно після бобових культур, а от щодо зернових — дуже. Тому якщо на сьогодні беремо землю в оренду, то намагаємося завжди на ній протягом трьох років вирощувати лише бобові культури. Саме завдяки їхнім азотфіксуючим бактеріям, протягом цих років відновлюється ґрунт: ці бактерії переробляють пожнивні рештки на органічне добриво та покращують структуру ґрунту.

 

Ваше господарство успішне?

— Я не думаю над цим. Я думаю, скільки потрібно ще зробити. І для мене важливіший духовний аспект моєї праці. Я не працюю заради слави чи власного збагачення — всього цього із собою на той світ не забереш. Головна мета — показати, що старий спосіб вирощування культур — правильний. Він дає змогу виростити абсолютно чисту продукцію і зберегти при цьому землю живою, без отрути. Ми маємо безцінні ґрунти, які поволі вбиваємо великими дозами хімічних препаратів і засобами захисту рослин, перетворюючи їх на мертві.

Але ж вони ідеальні для органічного виробництва! І наше фермерське господарство є тому прикладом. Культури щороку дають добрий урожай. Хоча рік року різниця — буває чималий прибуток, а буває, що й не дуже. Біля землі не можна бути ледачим, вона цього не любить.

 

Які плани на наступний рік?

— Є таке прислів’я: «Хочеш розсмішити Бога, розкажи про свої плани». Головним моїм бажанням є створення безглютенового господарства, а саме: перейти на вирощування однієї культури — вівса. Насіння вівса не містить глютену, але в процесі зростання й переробки звичайний овес «набуває» сліди глютену. Для цього потрібно дотримуватися чистоти (шляхом видалення інших зернових рослин із полів) вирощування, це особливо стосується етапу його переробки. Такої переваги в господарстві ми ще не маємо, тільки йдемо до цього.

Цього року маю великі плани щодо вирощування нішевих культур. Маємо намір також створити власні лінії очищення та фасування своєї продукції. Оскільки це приноситиме додаткові кошти господарству. На сьогодні маю дуже багато ідей. Але для їхнього впровадження у виробництво потрібен час і кошти.

 

І. Катеринчук, канд. с.-г. наук

і.katerincyk@univest-media.com

 

журнал «Пропозиція», №1, 2020 р.