Спецможливості
Статті

Хімічна меліорація проти деградації грунтів

05.06.2008
1638
Хімічна меліорація проти деградації грунтів фото, ілюстрація
Технології вирощування культур великою мірою залежать від базової складової — грунту та його якісних показників: вміст гумусу, забезпеченість рухомими формами фосфору й калію, легкогідролізованим азотом, кальцієм, магнієм, рівнем сольового рН; наявності позитивної мікрофлори; рівня структуризованості та водостійкості агрегатів; лабільності до перепадів вологості й стійкості до кіркоутворення та набуття структурного стану.

Останніми роками в наших грунтах зростає й прискорюється зниження вмісту гумусу. Цьому є кілька причин. По-перше, суттєве зменшення обсягів і норм внесення органічних та мінеральних добрив. По-друге, в післязбиральний період практично не висівають сидеральні культури з метою збагачення грунту органічною масою і поліпшення його фітосанітарного стану. По-третє, необгрунтовано різко зменшено посіви технологічно цінних попередників — багаторічних бобових трав і зернобобових культур. По-четверте, частину земель взагалі не обробляють, вона засмічена багаторічними та однорічними бур’янами, а то й взагалі занедбана. По-п’яте, у виробництві має місце вирощування монокультури, (а саме: зернової кукурудзи) і насичення польових сівозмін соняшником, що призводить до інтенсивного використання поживних речовин грунтового вбирного комплексу і виснаження грунтів. По-шосте, протягом півтора десятка років практично відсутня масштабна хімічна меліорація грунтів.
Унаслідок впливу на грунт шкідливих, антропогенних та абіотичних факторів, технологічного використання грунтів, на значній території втрачено 10–25% органічної речовини, практично вся орна земля в підорному шарі ущільнена, помітно знижуються запаси поживних форм фосфору й калію. Зменшується вміст кальцію в кислих грунтах, а відтак поширюється знеструктурення, кіркоутворення, переущільнення орного шару, абіотизація і, як наслідок, знижується продуктивність сільськогосподарських культур.
Наведена інформація дає підстави стверджувати, що в Україні нині, на жаль, склалися передумови і навіть з’явилися елементи деградації грунтів. Слід зазначити, що земельна реформа ігнорувала питання грунтової родючості, що ще більше загострило проблему деградації земель. Нові землевласники не знають якісних показників своєї землі, а тому не можуть контролювати її стан, передаючи в оренду. Досить значна частина орендаторів земельних часток (паїв) не має відповідних знань, а отже, й уміння використати сучасну технологію вирощування культур і зберегти родючість орендованих грунтів.
Виходячи з таких умов, що склалися в сучасному виробництві, досить актуальним і результативним з огляду на нагальну потребу часу є першочерговий захід — вапнування кислих грунтів. Площа кислих грунтів в Україні, за останніми інформаційними даними, становить 3,5 млн га. В умовах Західного Лісостепу України практично всі грунти, що перебувають у виробництві, належать до групи сильно-, середньо- і слабокислих. У Вінницькій області кількість кислих грунтів сягає 80%, Київській, Хмельницькій, Житомирській — 55–60, Сумській Черкаській, Чернігівській — 35–40, Полтавській і Харківській — 10–15%.
Зважаючи на те, що обсяги внесення органічних добрив як одного із чинників стабілізації рН сольового грунтового середовища зведено до мінімуму, а також значно зменшено застосування вапнякових меліорантів, а натомість переважає внесення фізіологічнокислих добрив, то й, відповідно, площа грунтів, що підлягає хімічній меліорації на фоні тотального зниження родючості грунтів, буде значно більшою.


Кислі грунти характеризуються збідненим вмістом кальцію і магнію та наявністю окислів алюмінію і заліза, які зв’язують рухомі форми поживних речовин у грунті й переводять у важкодоступні форми, тим самим зменшують ефективність внесених мінеральних добрив. На кислих опідзолених грунтах алюміній справляє ще й токсичну дію щодо рослин. Тривалентне залізо на оглеєних грунтах, переносячи іони в рослину, може переходити у двовалентну форму, недоступну рослині. В такому разі рослина, за аналогією, поглинає алюміній тривалентний, що призводить до її пригнічення — алюмінізації. У грунтах, збіднених на кальцій, відмічено дисбаланс між якісними показниками грунтового вбирного комплексу і грунтового розчину, а відтак кількістю надмірного збільшення в грунті частки водорозчинної форми гумусу і рухомої органічної речовини, що створює передумови її мінералізації. На кислих грунтах із сольовим показником 4,5–5,5 уповільнений розвиток грунтової мікрофлори.


Слід зазначити, що внесення органічних добрив із високим вмістом протеїнів супроводжується нейтралізацією кислої реакції грунту на 0,1–0,3 одиниці завдяки вмісту в ньому Са2+ і NН4+. Солома підвищує кислотність на 0,1 одиниці, а додавання до неї перед загортанням у грунт аміачної селітри, відповідно, підвищує на 0,3–0,4 одиниці.
Грунти з низьким вмістом кальцію більше піддаються процесу ущільнення як орного, так і посівного шару, зменшенню пористості, часткової втрати технологічної агрегатної структури, порушенню водно-повітряного режиму, а також з більшою вірогідністю — ерозійним процесам і менш едафічно стійкі до ущільнення під дією важких колісних тракторів і комбайнів. Такі грунти менше реагують на процеси перезволоження і втрати вологи, затвердіння грунтових агрегатів, важко піддаються обробітку. Не завжди на цих грунтах технологічно виправдане виконання в один прохід кількох операцій. Особливо відчутно це було на осушених грунтах у 80–90 роки минулого століття, на яких сьогодні не працює дренажна система через відсутність контролю за її експлуатацією протягом певного часу.
За виробничими і науковими даними, зниження продуктивності культур і відповідне зменшення ефективності внесених мінеральних добрив на кислих грунтах становить, залежно від культури, 18,6–49,5%. Внесення тільки мінеральних добрив на кислих грунтах, особливо амонійновмісних, без додаткового внесення кальцієвмісних сполук призводить до диспергації грунту, підвищення його щільності, кількісного зменшення водостійких агрегатів розміром 5—3 мм і деякою мірою посилює руйнування структури грунту. Слід зазначити, що кальцій (Са2+)  — сильний коагулятор і “охоронець” родючості грунту.
Вирішення проблеми хімічної меліорації кислих грунтів в умовах сьогодення потребує серйозної державної підтримки через механізм залучення значної суми бюджетних коштів. Ця проблема сільськогосподарського виробництва у державній політиці повинна бути пріоритетною і першочерговою. Позаяк її вирішення на рівні державної політики створить умови для збільшення валового виробництва продукції,  ефективнішої фондовіддачі, а також посприяє зниженню та зупиненню деградації грунтів.


Через різкий спад виробництва і практичне зупинення відвантаження вапнякових відходів сірчаного виробництва Роздольського хімічного комбінату доречно розпочати розробки з промислового виробництва значних запасів місцевої сировини у Закарпатській області, зокрема вапняків Трибушанського родовища із вмістом СаСО3 — 80% і доломітів Разівського родовища із вмістом СаСО3 і МgСO3 — 30 і 40%. Потрібно відновити заготівлю дефекатів на цукрових заводах і забезпечити їх внесення у бурякосіючих зонах.
Оперативне вирішення нагальної проблеми розкислення грунтів нині можливе шляхом застосування в технології вирощування сільськогосподарських культур фосфоритного борошна як хімічного меліоранту і фосфорного добрива. Вміст фосфору у фосфоритному борошні становить 18 та 30% кальцію форми СаО. Крім цього, воно містить такі мікро- й макроелементи, як магній(1,4%), залізо(8,5%), калій(3,0%). У мінеральному складі фосфоритного борошна 64% належить фосфатам. На кислих грунтах дія фосфоритного борошна як добрива не поступається суперфосфату, а за післядією значно перевищує його. Поєднання у внесеному в грунт фосфоритному борошні кальцію і фосфору сприяє нітрофікації і нагромадженню більшої кількості розчинних сполук фосфорної кислоти у грунті. Після внесення фосфоритного борошна на 15–28% підсилюються дія та ефективність внесених азотних і калійних добрив. Особливо відчутно реагують на фосфоритне борошно такі культури, як цукрові та кормові буряки, зернова кукурудза, соняшник, льон, а також зернобобові й кормові бобові культури. Норма його внесення, залежно від культури, рівня запрограмованої урожайності та кислотності грунту, — 0,5–2,0 т/га. Виробництво фосфоритного борошна сконцентровано в Росії, і для забезпечення розкислення грунтів та фосфорного живлення культур потрібно проводити оптові й роздрібні закупівлі цього добрива.
Таким чином, організаційні, технологічні, бюджетно-фінансові заходи щодо розкислення грунтів є запорукою збільшення валового виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення фондовіддачі в галузі рослинництва, поліпшення екологічного стану, створення передумови для зупинення процесу деградації грунтів в Україні.


Б. Черемха, канд. с.-г. наук,
директор департаменту рослинництва ЗАТ “Комплекс Агромарс”

Інтерв'ю
Ле­онід Ко­за­чен­ко, на­род­ний де­пу­тат, пре­зи­дент Ук­раїнської аг­рар­ної кон­фе­де­рації
Чи ре­аль­но «за­пу­с­ти­ти» земельну реформу вже за рік? Як дер­жа­ва має за­хи­с­ти­ти влас­ників паїв і аг­раріїв? Що че­кає на них 2017 ро­ку? Чи вдасть­ся по­до­ла­ти ко­рупцію в дер­жаві? На ці
Клінт Мартін
11 липня 2016 року Україна і Канада підписали Угоду про створення зони вільної торгівлі. Це найбільша угода такого плану після ЗВТ з Євросоюзом. 

1
0