Міжнародні стандарти в сільському господарстві

Коли ж рівень нашого життя відповідатиме міжнародним стандартам? Це питання часто можна почути навіть із вуст олігархів, коли вони вибирають продукцію найвищої якості. Що слід зробити нашим виробникам сільськогосподарських товарів, аби вийти на міжнародний ринок й успішно конкурувати на ньому (іншого шляху немає)?

Навіщо потрібні стандарти
У нас склалося враження, ніби стандарт — це щось шаблонне й негативне. Згадаймо хоча б вислів “нестандартне мислення”. Насправді, це не так, тож потрібно ламати цю думку. В придбанні якісного товару зацікавлений кожен. Але пригадайте, як ми визначаємо — якісний це товар чи ні? За якими одиницями чи вимірами? Саме такою одиницею і став стандарт, знак якого проставляють на продукції. За історичними свідченнями, у дореволюційній Росії цар визначав якість будівельної цегли таким методом: від кожного з купців-виробників брав по одній цеглині й кидав з висоти другого поверху. Ту, що не розбилася, відбирали для будівлі, проставляючи царське клеймо — знак найвищої якості. Деякі споруди, зроблені з цегли, відібраної за таким методом, і досі стоять, як нові, витримуючи навіть стихійні лиха, на відміну від новобудов.
Багато хто пам’ятає п’ятикутник, за продукцію з яким за радянських часів додатково платили. Так Держстандарт за допомогою держприймання та ВТК (відділ технічного контролю) намагалися адміністративними методами поліпшити якість. Світова практика, природно, підійшла до цього не з адміністративними, а ринковими методами.

Чи якісна продукція?
Коли ще не було спільного ринку ЄС, існувало чимало хибних думок, деякі (частково правильні) панують і нині. От чому стандартизація є одним із пріоритетних напрямів у Європі. Які ж це думки? Так, у країнах Сходу вважають, що найвища якість — у продукції ручного виробництва, а в конвеєрної — нижча. Як приклад наводять ковані вироби (шаблі з дамаської сталі), плетені меблі, килими ручної роботи з Ірану чи Тунісу… Проте не забувайте, що речі з конвеєра значно дешевші, до того ж, нині вони не поступаються ручному виробництву: трактори, комбайни, машини, посуд тощо. Тож єдиний критерій якості — наявність міжнародного сертифікату, бренд фірми.
Ще одна хибна думка щодо виробництва. І донині вважають, що найкращі машини — німецького виробництва; годинники й банки — швейцарські; сигари — кубинські; джинси — американські; фарфор — китайський; відеотехніка — японська; горілчані вироби — російські тощо. У хибності цієї думки довелося, напевно, пересвідчитися чи не кожному, коли товар, навіть із визнаної країни-виробника, був низької якості. Виявляється, навіть і там є серйозні фірми і є халтурники.
Ще одна хибна думка стосується моди. Мовляв, те що модне, є найкращим. Переконайтеся в хибності цього хоча б на прикладі одягу. Будь-яка мода постійно змінюється і, головне, інколи повертається в минуле. Тож дизайн трактора чи комбайна аж ніяк не може стати синонімом якості. Знову ж таки доходимо висновку, що головне — ім’я фірми і знаки якості.

Як досягти високої якості?
Світова практика сертифікації будь-якого товару складається лише з трьох послідовних кроків:
n наявності стандарту на кожний вид товару або послуги;
n на стандарт обов’язково має бути встановлено методи випробовувань;
n у виробника має бути обладнання для випробувань.
Це три основні моменти, ще два з них — додаткові, а саме: безперервний контроль за діяльністю виробника і результатами випробувань його продукції в незалежних компетентних організаціях. Що це за організації? В багатьох країнах є товариства споживачів, наприклад ASQC в Америці (товариство з контролю за якістю продукції), JUSE — в Японії тощо. Вони захищають інтереси споживачів, навіть випускають для цього спеціальні журнали з громадською думкою. Потрапити в цей журнал у негативній інформації — крах для виробника. Уявіть, наскільки важлива думка незалежної організації про виробника! А хто може згадати про таку організацію в нашій країні в галузі овочівництва, сільського господарства? Тож без її створення міжнародного стандарту якості вітчизняним товарам не досягнути. Прикладом важливості громадської думки для виробників є хоча б автозавод, що випускає знану німецьку марку автомобілів Opel, яка нині є власністю американського концерну Jeneral Моtors corporation. Колись у журналі промайнула думка про вузький асортимент вибору цих авто. На підприємстві негайно розробили способом комбінування три типи шасі, шість двигунів, сім кузовів, 24 моделі з різним поєднанням лаків, кольорів, салону — всього 12180 варіантів! Вимагати такого від інертних державних структур — безглуздо, а деякі фірми-виробники й хотіли б цього, та не знають як.
Але повернемося до розгляду системи забезпечення перших трьох моментів.
Система забезпечення якості товару базується на таких складових:
n дослідження ринку (попит і перспективи його розвитку);
n науково-дослідна робота, проектування, стеження за розробками конкурентів;
n закупівля матеріалів і комплектуючих;
n виробництво з плануванням і розробкою технологічних процесів;
n пакування й зберігання;
n збут і сфера постгарантійного обслуговування, технічна допомога;
n утилізація.
Розглянемо це на прикладі насіння, якщо вітчизняний виробник вирішив позмагатися на ринку з голландськими фірмами.

Дослідження ринку
Тут треба дослідити, на які культури й коли буде найбільший попит у розрізі сортів. Наприклад, хто міг передбачити різкий сплеск популярності пекінської капусти й попит на її насіння? І навпаки — популярні за кордоном салат, артишок, спаржа, шпинат та інші культури у нас мало користуються попитом, що довелося врахувати голландським фірмам на перших етапах виходу на український ринок. Російська фірма “Гавриш” теж змушена була обмежити роботу з селекції кавунів та баклажанів, насіння яких мало цікавить тепличні комбінати. А хто враховує великий попит на посадковий матеріал картоплі й суниці?
Виробництво й випробування — основний етап, один з небагатьох, де вітчизняні виробники можуть зрівнятися з іноземними хоча б в окремих галузях. З погляду випуску насіння це етапи селекційного процесу й насінництва. Проте й тут іноземна система організації та оплати праці обумовлює вищу якість продукції. Єдиний критерій оцінки створеного сорту для селекціонера — розмір площ, на яких у виробництві вирощують його культуру (читай: те саме, що кількість проданого насіння цього сорту, однаково — гібрида, штаму, клону). Відсоток від продажу йде селекціонеру. Він при цьому просто змушений працювати якісно, і ніхто не контролює його робочий день і не примушує виконувати роботу. У нас же нічого такого немає, а оцінюють селекціонера за кількістю одержаних авторських свідоцтв.
Водночас потрібні установки для контролю використання й аналізу — хоча б чашки Петрі для визначення лабораторної схожості, рефрактометри, прилади для визначення сортової чистоти й вологості, термокамери для пророщування. На стадії пакування — перехід на європейську упаковку з оболонкою з фольги, з назвою й адресою фірми, номером партії і зазначенням кількості насіння.

Збут і сфера обслуговування
Дуже важливим є реалізація продукції з наданням кваліфікованої консультації, поширенням каталогів із дальшою підтримкою у формуванні, вирощуванні в розрізі сортів. Скільки залишилося нереалізованого якісного насіння через те, що продавці не можуть дати кваліфікованої консультації, аби допомогти у виборі. Так само важливим є формування мережі пунктів продажу.
Утилізація нині стала однією з головних вимог до упаковки продукції, яку випускають. Часто покупці дають перевагу певному товару тільки тому що матеріал, в якому його реалізують, піддається утилізації. За світовими стандартами, будь-яка продукція після того, як стає непридатною, не має спричинювати забруднення довкілля.
Лише пройшовши всі ці етапи, можна претендувати на високу якість і вийти на світовий ринок (а іншого шляху й немає). Особливо складно досягти цього за виготовлення технічних виробів (хоча б щодо контролю, використання й аналізу) чи виробництва теплиць (моделювання вітрових, снігових, динамічних навантажень) із сертифікованими приладами, чи тракторних двигунів та інших деталей.
Знаки якості
За законами ринку, для процвітання фірма-виробник має виконувати лише дві умови: випускати якісну й дешеву продукцію. Та сьогодні для споживачів навіть ціна часто — не головне. Всі готові платити більше, аби тільки мати якісну продукцію. Зрозуміло, що якість — справа виробника. Йому лишається тільки одержати затвердження цієї якості незалежною (незацікавленою в цьому) стороною, яка й видає знак якості — символ довіри споживача виробникові. Знаки якості комплексу міжнародних стандартів введено в 1987 році під назвою ISO (International Organization for Standartization), хоча саму організацію було створено ще 23 лютого 1947 року — це був день ратифікації угоди 157 національними організаціями із стандартизації. До 1972 року документи ISO були рекомендаційними. Згодом ставали обов’язковими для всіх країн — членів ISO, бо виробник, не дотримуючись їх, міг залишитися без найпривабливішого — знаку якості з позначкою ISO. 1987 року всіх членів об’єднали, і вже в 1991 році їх налічувалося близько 10 тис., що стало головною передумовою створення спільного ринку й глобалізації. Простий приклад: гранично допустимий рівень нітратів у листі салату в Німеччині був таким, що Швейцарія з ним не погодилася і встановила в себе вп’ятеро нижчий. Тож підприємці, не маючи сертифікату якості в одній країні, в умовах спільного ринку могли реалізовувати такий товар в іншій. Тому тема стандартизації й досі лишається пріоритетною для країн ЄС. Що робилося в цей час у нашій країні — не важливо, бо про це нікому було думати. Й нині ми, за багатьма параметрами, сильно відстаємо від світових стандартів. До того ж, навіть випускаючи високоякісну продукцію, не можемо отримати знак якості ISO. І щоб не казали на словах, на цифрах наші стандарти життя дуже далекі від світових. За стандартами медичного обслуговування, забезпечення продовольством і соціальних умов Україна — за межами перших 100 країн. Високим стандартом життя, що обумовлює його середню тривалість, наприклад, Японія має 79 років, більшість розвинених країн — 75–76, тоді як у нас — 60–62. З цифрами варто ознайомити перед виборами тих, хто запевняє, ніби за його влади “досягнуто…”.
Нам нині важливо знати, що комплекс міжнародних стандартів ISO 9000 дає можливість створювати й відбирати програми управління якістю, і складається він із чотирьох стандартів: ISO 9001 — стандарти з проектування, виробництва, монтажу й обслуговування; ISO 9002 — забезпечення якості під час виробництва та монтажу; ISO 9003 — контроль і використання; ISO 9004 — інформаційна база.
За кордоном вони одержали повне визнання. Та й чи може бути інакше? Адже правила міжнародної торгівлі вимагають не лише високих споживчих властивостей продукції, яку експортують, а й підтвердження відповідності міжнародному рівню, що є своєрідною перепусткою на ринок.

ISO в сільському господарстві
Незважаючи на багаторічну історію, ніде в світі немає давніх традицій стандартизації якості. Адже за дрібнотоварного виробництва про стандарти не йшлося. Та останніми роками ситуація так змінилася, що нині стандартизація є найбурхливішою галуззю — без знаків якості вже не обійтися. Комплекс ISO 9000 дає змогу контролювати якість протягом усього технологічного процесу і навіть сертифікувати ту чи іншу технологію виробництва. Найменше порушення на якійсь із стадій виробництва означає зменшення врожайності та погіршення якості продукції. Відтак, потрібно вимагати від наших вищих навчальних закладів, де навчають студентів, починати й закінчувати вивчення будь-якої технології не як це робили донині, а з наведення стандартів. Іншого шляху просто немає.  

Ю. Слєпцов,
НАУ