Вірусні та бактеріальні хвороби ріпаку та способи їх обмеження

Знач­не збільшен­ня площ під посіва­ми цієї куль­ту­ри зу­мо­ви­ло стрімке зро­с­тан­ня чи­сель­ності шкідли­вих ор­ганізмів. Пе­ре­на­си­чен­ня сівозмін ріпа­ком спри­чи­ни­ло підви­щен­ня за­хво­рю­ва­ності рос­лин та по­шко­д­же­ності їх фіто­фа­га­ми. Відміче­но, що хво­ро­би, які ста­ли ма­со­во по­ши­рю­ва­тись ріпа­ко­ви­ми посіва­ми в Ук­раїні, бу­ли ха­рак­тер­ни­ми ли­ше для західних країн, де цю куль­ту­ру ви­ро­щу­ють де­сят­ки років. Так, до та­ких па­то­генів відно­сять­ся збуд­ни­ки фо­мо­зу, скле­ро­тинії, чор­ної ніжки, ки­ли то­що.

Одер­жан­ню ви­со­ких уро­жаїв насіння ріпа­ку пе­ре­шко­д­жа­ють чис­ленні шкідливі ор­ганізми, зни­жу­ю­чи їх у се­ред­нь­о­му на 20-30%, а за спри­ят­ли­вих ме­те­о­ро­логічних умов втра­ти мо­жуть ся­га­ти 50% і більше з од­но­ча­сним погіршен­ням якості. Тож з ме­тою збе­ре­жен­ня вро­жаю та одер­жан­ня якісно­го насіннєво­го ма­теріалу по­стає не­обхідність у за­сто­су­ванні хімічних за­собів за­хи­с­ту рос­лин.

а те­ри­торії Ук­раїни се­ред хво­роб найбільш по­ши­ре­ни­ми і шко­до­чин­ни­ми є: пліснявіння насіння, не­справжня бо­рош­ни­с­та ро­са, аль­тер­наріоз, фо­моз, чор­на ніжка, біла і сіра гнилі, вер­ти­ци­ль­оз­не в’янен­ня, сніго­ва плісня­ва, циліндро­с­поріоз, біла пля­мистість, бо­рош­ни­с­та ро­са, бак­теріоз ко­ренів, спа­ла­хи за­хво­рю­вань яких про­яв­ля­ли­ся періодич­но про­тя­гом ос­танніх 15 років.

Основні хвороби ріпаку

Не­справжня бо­рош­ни­с­та ро­са (пе­ро­но­с­по­роз). Збуд­ник — гриб  Peronospora parasitica Pers. Ду­же шко­до­чин­не за­хво­рю­ван­ня, ура­жує мо­лоді рос­ли­ни, особ­ли­во схо­ди. Про­яв­ляється на них си­с­тем­но. На гіпо­ко­тилі, сім’ядо­лях і верхівках рос­лин з’яв­ля­ють­ся хло­ро­тичні пля­ми, вкриті білу­ва­тим спо­ро­у­тво­рю­ю­чим на­льо­том гри­ба. Ура­жені тка­ни­ни швид­ко за­гни­ва­ють, і рос­ли­ни ги­нуть.

Для більш пізньо­го ура­жен­ня ха­рак­терні симп­то­ми про­яв­ля­ють­ся у ви­гляді ло­каль­них жов­ту­ва­тих плям не­пра­виль­ної фор­ми (фо­то 1). На квітко­но­сах пля­ми про­дов­гу­ваті, блідо-ро­жеві. Ура­жені суцвіття гіпер­­тро­фу­ють­ся, ча­с­то ста­ють сте­риль­ни­ми. Насіння плю­с­к­ле, з тем­но-сіри­ми пля­ма­ми. У во­ло­гу по­го­ду рос­ли­на вкри­вається світлим на­льо­том гри­ба.

Спо­ри па­то­ге­ну зберіга­ють­ся в грунті і насінні, ма­ють життєздатність до ше­с­ти років. Інфекція по­ши­рюється з до­що­ви­ми крап­ля­ми.  

На насіннєвих посівах пер­ше об­при­с­ку­ван­ня про­во­дять ра­но на­весні, до ут­во­рен­ня квітко­носів, на­ступ­не — за не­обхідності че­рез два тижні.

Борошниста ро­са. Збуд­ник — гри­би Erysiphe communis Grev., Erysiphe cruciferarum Opiz ex L. Junell. Оз­на­ки хво­ро­би роз­ви­ва­ють­ся на всіх зе­ле­них ор­га­нах рос­лин — че­реш­ках, ли­ст­ковій по­верхні. Спо­чат­ку симп­то­ми про­яв­ля­ють­ся у ви­гляді по­оди­но­ких плям, вкри­тих до­б­ре роз­ви­ну­тим бо­рош­ни­с­тим на­льо­том па­то­ге­ну. По­сту­по­во пля­ми роз­ро­с­та­ють­ся і вкри­ва­ють всю ура­же­ну по­верх­ню (фо­то 2). Зго­дом тка­ни­ни рос­лин не­кро­ти­зу­ють­ся, мо­лоді рос­ли­ни ги­нуть. Пізнє ура­жен­ня спри­чи­няє зни­жен­ня кількості і якості вро­жаю.

Інфекція зберігається в зи­му­ю­чих куль­ту­рах і рос­лин­них решт­ках. По­ши­рюється спо­ра­ми під час ве­ге­тації. За­зви­чай об­при­с­ку­ван­ня не про­во­дять, та за силь­но­го роз­вит­ку хво­ро­би за­сто­со­ву­ють фунгіци­ди си­с­тем­ної дії.

Аль­тер­наріоз. Збуд­ник — ви­ди грибів із ро­ду Alternaria. Оз­на­ки хво­ро­би про­яв­ля­ють­ся на всіх над­зем­них ор­га­нах рос­ли­ни — па­ро­ст­ках, ли­ст­ко­вих пла­с­ти­нах, стеб­лах, насінні. На стеб­лах і сім’ядо­лях сходів роз­ви­ва­ють­ся чи­сленні чорні пля­ми, що спри­чи­ню­ють за­ги­бель рос­лин. Тка­ни­ни в зоні  пля­ми швид­ко відми­ра­ють і роз­ри­ва­ють­ся, за умов ви­со­ко­го ура­жен­ня ділян­ки між пля­ма­ми жовтіють, ли­с­тя в’яне (фо­то 3). За­хво­рю­ван­ня найбільше шко­дить квітко­но­сам. На стеб­лах, роз­га­лу­жен­нях і струч­ках ут­во­рю­ють­ся чи­сленні тем­но-фіоле­тові пля­ми. Верхівки квітко­носів повністю вкри­ва­ють­ся чор­ним ок­са­ми­то­вим на­льо­том. Ура­жені струч­ки де­фор­му­ють­ся, за­си­ха­ють і не роз­кри­ва­ють­ся. Ра­но ура­же­не насіння плюск­­­ле, низь­кої схо­жості. 
Збуд­ни­ки аль­тер­наріозу зи­му­ють і зберіга­ють­ся як у рос­лин­них решт­ках у грунті, так і в ура­же­но­му насінні (по­верх­не­во чи все­ре­дині). Спо­ри, що пе­ре­зи­му­ва­ли, ста­ють ос­нов­ним дже­ре­лом ура­жен­ня в період ве­ге­тації. Для про­ро­с­тан­ня спор не­обхідна кра­пель­на во­ло­га.
Хво­ро­ба не­без­печ­на тим, що мо­же ура­жу­ва­ти різні ви­ди рос­лин та спри­чи­ня­ти епіфітотії. За силь­но­го ура­жен­ня за­сто­со­ву­ють фунгіци­ди.

Циліндро­с­поріоз. Збуд­ник — гриб Gloeosporium concentricum Grev. Berk. i Br. (Cylindrosporium) con­centricum Grev. З обох сторін ли­ст­ко­вої пла­с­ти­ни ут­во­рю­ють­ся спо­чат­ку дрібні пля­ми білу­ва­то­го за­барв­лен­ня, які зго­дом роз­ро­с­та­ють­ся. За­зви­чай пля­мистість розміщується вздовж цен­т­раль­ної жил­ки. По­сту­по­во пля­ми не­кро­­­ти­зу­ють­ся. По кра­ях плям (на межі із здо­ро­вою тка­ни­ною) фор­мується білу­ва­тий рих­лий наліт гри­ба. На стеб­лах ут­во­рю­ють­ся про­дов­гу­ваті бурі пля­ми з тем­ною об­лямівкою, біля них  — світлий міцелій (фо­то 4). За ви­со­ко­го ура­жен­ня ли­с­тя не­кро­ти­зується. 

Па­то­ген зберігається в рос­лин­них решт­ках. Ура­жен­ня здійснюється тільки конідіями. Хво­ро­ба роз­ви­вається у за­гу­ще­них посівах за во­ло­гої про­хо­лод­ної по­го­ди.
Ре­ко­мен­дується вес­ня­на або осіння об­роб­ка посівів, осіння є ефек­тивнішою.

Фо­моз. Збуд­ник — гриб Leptosphaeria maculans Desm. Ces de Not., має не­до­ско­на­лу (не­за­вер­ше­ну) фор­му — Phoma lingam (Tode) Desm.  Зустрічається на всіх рос­ли­нах із ро­ди­ни Ка­пу­с­тя­них. Ура­жується вся над­зем­на ча­с­ти­на — сім’ядолі, ли­с­тя, стеб­ла, квітко­но­си, насіння. На схо­дах хво­ро­ба роз­ви­вається у ви­гляді чор­ної ніжки чи світло-бу­рої пля­ми­с­тості на сім'ядо­лях, по­сту­по­во охоп­лює рос­ли­ни до верхівки і вик­ли­кає їхню за­ги­бель. Найбільш ха­рак­терні оз­на­ки про­яв­ля­ють­ся на ко­ре­невій шийці, яка не­кро­ти­зується і ча­с­то розтріскується (фо­то 5). При­сутність чор­них плям на усіх ура­же­них ча­с­ти­нах рос­ли­ни є відмінною оз­на­кою цієї хво­ро­би. 
Гриб зи­мує в ура­же­них рос­лин­них решт­ках і насінні, в яко­му зберігає життєздатність про­тя­гом чо­ти­рь­ох-се­ми років. Спо­ри па­то­ге­ну по­ши­рю­ють­ся вітром, до­щем, з грун­том, ко­ма­ха­ми і че­рез ме­ханічні уш­ко­д­жен­ня.
Збуд­ник фо­мо­зу — віднос­но слаб­кий па­то­ген. Силь­но­му ура­жен­ню сприяє ви­ро­щу­ван­ня у мо­но­куль­турі.

Кила ріпаку. Збуд­ник — гриб Plasmodiophora brassicae Woron. Ра­но ура­жені рос­ли­ни жовтіють, в’януть і за­си­ха­ють, при­чо­му про­цес по­чи­нається із нижніх листків. За пізнішо­го ура­жен­ня пригнічується ріст і роз­ви­ток рос­лин, зни­жується вро­жайність. Ви­с­мик­нув­ши рос­ли­ну із ґрун­ту, мож­на по­ба­чи­ти, що коріння де­фор­мо­ва­не і вкри­те на­ро­с­та­ми, а ко­ре­неві во­ло­с­ки май­же відсутні (фо­то 6). На­ро­с­ти різної фор­ми, спо­чат­ку блідо-жов­то­го ко­ль­о­ру і гладкі, зго­дом темніють, ста­ють жор­ст­ки­ми. 

Увесь цикл роз­вит­ку па­то­ге­ну відбу­вається в ґрунті, де він зи­мує у ви­гляді спор. Після пе­регниван­ня ко­ренів пе­ре­хо­дить у грунт, де зберігає життєздатність про­тя­гом 8–10 років. Під час кон­так­ту з корінням но­вої рос­ли­ни-ха­зяїна спо­ри про­ро­с­та­ють, ура­жу­ю­чи її ко­ре­не­ву си­с­те­му.

Оп­ти­маль­ни­ми умо­ва­ми роз­вит­ку хво­ро­би є: тем­пе­ра­ту­ра повітря — 18…24°С, во­логість ґрун­ту — 75–95%, а та­кож кис­ла чи ней­т­раль­на ре­акція ґрун­то­во­го роз­чи­ну рН 5,0–7,0.
За­хо­ди бо­роть­би вклю­ча­ють зни­щен­ня рос­лин­них ре­ш­ток на­прикінці ве­ге­тації, до­три­ман­ня 7–8-річної сівозміни із висівом зер­но­бо­бо­вих і фу­раж­них куль­тур. У полі на ура­же­них ділян­ках про­во­дять вап­ну­ван­ня ґрун­ту га­ше­ним вап­ном із роз­ра­хун­ку 400–500 г/м².

Регіони поширення

На фіто­санітар­ний стан ріпа­ко­вих посівів ос­нов­ний вплив ма­ють по­годні умо­ви. Так, по­ши­рен­ня аль­тер­наріозу, фо­мо­зу, білої та сірої гни­лей то­що мож­ли­ве за до­що­вої помірної та про­хо­лод­ної по­го­ди або періодич­ної зміни по­су­ш­ли­вих і до­що­вих умов.

Най­по­ши­ренішою хво­ро­бою на ози­мо­му і яро­му ріпа­ку є аль­тер­наріоз. Ура­женість рос­лин ози­мо­го ріпа­ку у північно-західних об­ла­с­тях ко­ли­вається в ме­жах 40–100%, яро­го — 35,0–81,0%; у цен­т­раль­них і півден­них об­ла­с­тях — 16–58 і 11–32% відповідно. Ура­женість стручків аль­тер­наріозом — у ме­жах 15,0–26,0%. 

По­ши­рен­ня не­справжньої бо­рош­ни­с­тої ро­си ха­рак­тер­не для цен­т­раль­них та півден­них об­ла­с­тей. Хво­ро­ба за­вдає шко­ди на ози­мо­му ріпа­ку в осінній період, ча­с­то на­бу­ва­ю­чи епіфітотійно­го роз­вит­ку.
На ранніх фа­зах ве­ге­тації, а інко­ли і в другій по­ло­вині літа рос­ли­ни ріпа­ку ча­с­то ура­жу­ють­ся не­справжнь­ою бо­рош­ни­с­тою ро­сою. По­ши­реність за­хво­рю­ван­ня ко­ли­вається за ро­ка­ми від 5–10% до 30–80%, інтен­сивність роз­вит­ку хво­ро­би ча­с­то бу­ває низь­кою.

Ура­жен­ня фо­мо­зом рос­лин ріпа­ку найбільш ха­рак­тер­не для західних об­ла­с­тей — до 67%. В осінній період по­ши­рен­ня фо­мо­зу ха­рак­тер­не на ро­зет­ко­вих ли­ст­ках і ко­ре­невій шийці рос­лин ози­мо­го ріпа­ку.

По­ши­рен­ня білої, Sclerotinia sclerotiorum Lib., і сірої, Botrytis cinerea Pers, гни­лей (фо­то 7, 8) ха­рак­тер­не для північних, західних і цен­т­раль­них об­ла­с­тей, в за­галь­но­му — до 25%. Роз­ви­ток гни­лей ви­яв­ляється на ріпа­ку у ви­гляді ура­жен­ня сте­бел, ок­ре­мих гілок і стручків. Спо­с­те­ре­жен­ня­ми відміче­но інтен­сивніший роз­ви­ток хво­роб на ози­мо­му і яро­му ріпа­ку на по­лях із 4–6-пільною сівозміною та після со­няш­ни­ку, го­ро­ху, сої, греч­ки. 

Для за­хи­с­ту посівів від гни­лей ре­ко­мен­дується за­сто­со­ву­ва­ти пре­па­ра­ти із кла­су кар­бок­самідів, д. р. бо­с­калід, 200 г/л. Пре­па­рат си­с­тем­ної дії, має здатність бло­ку­ва­ти обмінні про­це­си в кліти­нах гри­ба. 
Ки­лу і чор­ну ніжку на ріпа­ко­вих посівах спо­с­теріга­ють прак­тич­но що­ро­ку.

Система захисту

За­хо­ди за­хи­с­ту посівів та збе­ре­жен­ня вро­жаю грун­ту­ють­ся на тра­диційних підхо­дах до­три­ман­ня сівозміни: чер­гу­ван­ня куль­тур (ріпак після цу­к­ро­вих бу­ряків вар­то висіва­ти не раніше ніж че­рез два ро­ки, оскільки рос­ли­ни з ро­ди­ни Ка­пу­­с­тя­них є рос­ли­на­ми-ха­зяїна­ми бу­ря­ко­вої не­ма­то­ди Heterodera schachtii Schmidt; со­няш­ник є дже­ре­лом на­ко­пи­чен­ня хво­роб, що в по­даль­шо­му за­вда­ють шко­ди посівам ріпа­ку: скле­ро­тинії, сірої гнилі, ри­зок­тоніозу), про­сто­ро­ва ізо­ляція, за­сто­су­ван­ня аг­ро­технічних за­ходів, зни­щен­ня бур’янів. Має зна­чен­ня і добір ви­со­ко­про­дук­тив­них сортів. Та без хімічно­го за­хи­с­ту не обійти­ся, оскільки збуд­ни­ки хво­роб, в ос­нов­но­му, пе­ре­да­ють­ся насінням, тож ак­цент ста­вить­ся на пе­ред­посівну об­роб­ку пре­па­ра­та­ми із си­с­тем­ни­ми вла­с­ти­во­с­тя­ми.

Прак­тич­но універ­саль­ним є за­сто­су­ван­ня хімічних за­собів із кла­су бен­зиміда­золів, д. р. кар­бен­да­зим, 500 г/л. Пре­па­рат си­с­тем­ної дії, ре­ко­мен­до­ва­ний про­ти ком­плек­су хво­роб. Дія фунгіци­ду спря­мо­ва­на на пригні­чен­ня про­це­су поділу яд­ра в кліти­нах грибів. Най­е­фек­тивніший  про­ти хво­роб ве­ге­та­тив­них ор­ганів, а та­кож ком­плек­су фіто­па­то­генів, що пе­ре­да­ють­ся насінням, ча­с­то за­сто­со­ву­ють для пе­ред­посівної об­роб­ки насіння. Та­кож ефек­тив­ни­ми із цьо­го кла­су є фунгіци­ди із д. р. на ос­нові бе­номілу, 500 г/кг, з комбіно­ва­ною дією. 

Ви­со­кою ефек­тивністю ха­рак­те­ри­зу­ють­ся пре­па­ра­ти си­с­тем­ної дії  із кла­су три­а­золів, д. р.: три­а­ди­ме­фон, 250 г/л; мет­ко­на­зол, 60 г/л; пропіко­на­зол, 250 г/л; те­бу­ко­на­зол, 250 г/л, що є ефек­тив­ни­ми про­ти пе­ро­но­с­по­ро­зу, аль­тер­наріозу, фо­мо­зу, бо­рош­ни­с­тої ро­си, пригнічує збуд­ників ко­ре­не­вих гни­лей, саж­ко­вих грибів і пліснявіння насіння.

Про­ти пе­ро­но­с­по­ро­зу за­сто­со­ву­ють та­кож фунгіци­ди на ос­нові фо­се­тил алюмінію, 800 г/кг, що відно­сять­ся до фо­с­фо­рор­ганічних спо­лук.

Бінарні фунгіци­ди, що є поєднан­ням діючих ре­чо­вин із різних хімічних груп, на­при­клад ме­та­лак­сил, 80 г/кг + ман­ко­цеб, 640 г/кг, або ди­мок­си­с­т­ро­бін, 200 г/л + стробілу­рин, 200 г/л, ма­ють по­кра­ще­ну ефек­тивність дії, оскільки, крім за­хис­ної функції, ви­ко­ну­ють ліку­валь­ну. Ос­тан­ня грун­тується на за­побіганні ут­во­рен­ню ре­зи­с­тент­них форм грибів. На­явність спо­лук цин­ку і мар­ган­цю сприяє по­кра­щан­ню фо­то­син­те­зу. Ефек­тивні про­ти аль­тер­наріозу, білої і сірої гни­лей, фо­мо­зу.

М. Мірош­ни­чен­ко, М. Лісо­вий, В. Ба­бинін, В. Ка­за­ков

Інформація для цитування

Хвороби ріпаку в Ук­раїні та в світі / М. Мірош­ни­чен­ко, М. Лісо­вий, В. Ба­бинін, В. Ка­за­ков // Спецвипуск ж. Пропозиція. Озимий ріпак від А до Я / — 2015. — С. 30-32